Вирватися з моря

Анна та Джойс сиділи на різних диванах у досить просторій вітальні, а між ними влаштувалися батьки дівчини.

Джойс зітхнув із задоволенням: 

— Піднесений Пар, мені так пощастило, що я повернувся до Тінгена живим і знову можу побачитися з Анною.

— Мій нещасний Джойс, що ж з тобою сталося? — спитала Анна з занепокоєнням.

Джойс глянув на свою наречену, і став трохи серйознішим.

— Я досі відчуваю весь той жах. Я знову і знову прокидаюсь у холодному поті. Вже через п'ять днів після того, як Люцерна покинула Пірс Цезаря, ми натрапили на піратів, справжнісіньких піратів! І єдиною нашою удачею стало те, що їхнього лідера звали Наст.

— Пірат, який називає себе Королем П'яти Морів? — здивовано спитав батько Анни, містер Вейн.

Хоча Джойс пробув у будинку ось уже пів години, він все ще не розповідав про випробування, що випали на його долю. Хлопець здавався наляканим, схвильованим та стурбованим одночасно. І тільки після того, як повернулася Анна й обійняла його, Джойс, нарешті, зміг залишити все пережите позаду.

— Так, через заяву про те, що він є справжнім спадкоємцем Соломонової Імперії та Королем П'яти Морів, Наст не прагне вбивати своїх полонених. Нас тільки пограбували, але не позбавили життя. А його підлеглі навіть залишили достатньо провіанту, — заговорив Джойс, згадуючи свої випробування.

Його тіло почало тремтіти, але він все одно продовжував описувати свій найстрашніший кошмар.

— Я зумів зберегти більшу частину свого багатства. Я вірив, що все вже позаду, як раптом, коли ми наближалися до місця призначення, між пасажирами та членами екіпажу спалахнув конфлікт. Суперечка швидко перейшла в кровопролиття, люди витягли револьвери та оголили мечі. Їм палко хотілося вбивати... Під час того бою я не бачив нічого, крім крові. Один за одним люди валилися поряд зі мною з розплющеними очима, які вже ніколи не зможуть закритися. Палуба була усіяна нутрощами та відрубаними кінцівками.

— Тим з нас, хто не хотів перетворюватися на диких тварин, хто зберіг людський розум, було вже ніде сховатися і нікуди тікати. Нас оточували глибокі сині хвилі та безкрайній океан... Хтось волав, хтось просив милосердя, хтось торгував тілом, але їхні відрубані голови все одно були підвішені до щогли.

— Анна, тоді я впав у розпач. Я думав, що більше тебе ніколи не побачу. На щастя навіть серед такого кошмару знайшовся герой. Капітан зібрав усіх, хто зберіг розум, і ми з ними забарикадувалися в трюмі. Ми, запасшись водою та їжею, ховалися там, поки маніяки не заспокоїлися. Тоді Містер Тріс мужньо повів нас в атаку на цих убивць...

— І ми вижили у незабутній кривавій битві. Але Люцерна відхилилася від курсу і від її екіпажу залишилася лише третина.

...

Описавши найстрашніший і найтемніший бік людської натури, Джойс не міг не згадати «героя» — людину, яка називала себе Тріс. У нього було кругле й привітне обличчя. Він був сором'язливим, як дівчина, і любив сидіти в кутку. Тільки люди, з якими він був добре знайомий, знали його як чудового співрозмовника.

Але саме він, цей, звичайний, нічим не примітний хлопець, став їхнім ватажком у ті важкі дні.

— О, Піднесений Пар, мій бідний Джойс, ти пройшов через такі моторошні випробування. Слава Богу, Він не допустив, щоб ми розлучилися навіки, — сльози з'явились в очах Анни, і вона постійно малювала на грудях трикутник, Священну Емблему Пара і Машин.

Джойс видавив із себе слабку подобу усмішки.

— Це нагорода за нашу віру. Люцерна пройшла через усі шторми, ми збилися з курсу, але, подолавши одне випробування за іншим, все ж таки прибули в гавань Енмат.

— Через бійню на кораблі, тих із нас, хто вижив, узяли під варту і нас, до того ж кожного окремо, допитала поліція. Нам забороняли надсилати будь-які телеграми, і ми не могли повідомити про те, що відбувається своїм близьким. А коли нас випустили цього ранку, я негайно позичив грошей у свого друга і сів на паротяг додому. Слава Богу, що Він дозволив ще раз ступити на землю Тінгена і знову побачити вас усіх.

Потім він збентежено подивився на свою наречену.

— Анно, коли ти мене побачила, я помітив твоє щастя та здивування, але не можу зрозуміти, чому ти у хвилюванні кинулася до дверей відразу після того, як вийшла з карети. Хех, я планував зробити тобі сюрприз.

Анна згадала про те, що сталося раніше: 

— Джойс, тут нема чого приховувати. Я хвилювалася за тебе і тому вирушила до єдиного Клубу Ворожінь в Тінгені. Цей провісник — ні, провидець сказав мені: «Твій наречений повернувся; він у будинку з млином».

— Що? — подружжя Вейнів і Джойс вигукнули одночасно.

Анна прикрила обличчя руками й похитала головою.

— Я сама ледве можу в це повірити, але це правда. Піднесений Пар, можливо, у нашому світі справді існують дива.

— Джойс, цей провидець спитав твоє ім'я, адресу та точну дату народження, і ще попросив описати твою зовнішність. Він сказав мені, що ворожитиме на астролябії. А потім запитав, у кого з нас біля будинку стоїть декоративний млин. Коли я підтвердила, що це мій дім, провидець сказав: «Вітаю, міс Анна, містер Джойс Меєр зараз гостює у вас вдома. Зараз йому потрібні не питання, а втіха та теплі обійми».

— Боже... — Джойс вважав це неймовірним і незбагненним. 

— Він мене знає? Хтось надіслав йому телеграму? А може, він сам знайомий із поліцією гавані Енмат? Ні, це не пояснення. Звідки цей провісник дізнався, що я приїду саме до вас? Як він міг знати, що ви звернетеся до нього? Ви домовилися про зустріч наперед?

— Ні, я зробила вибір в останню хвилину, — відповіла Анна.

— Можливо, що хороший провидець має багато знати, навіть якщо він і не може використати ці знання у найближчому майбутньому. І можливо, в цьому і полягає суть ворожіння, — батько Анни, містер Вейн, зітхнув і дійшов висновку. 

— Пророцтва існували, як за часів всієї відомої історії, що налічує ось уже понад тисячу років, так і за часів Четвертої Епохи. Я думаю, що для цього має бути вагома причина.

Джойс трохи похитав головою: 

— Як звуть цього провидця?

Анна замислилася і сказала: 

— Клейн Моретті.

...

У фоє Клубу Ворожінь.

Оскільки Клейн говорив дуже тихо, Анжеліка знала, що їй краще не підходити. Тому вона могла тільки спостерігати за тим, як вражена Анна збентежено вискочила на вулицю, ніби за нею гналися найстрашніші демони.

Анжеліка поспішила до дивана і з цікавістю запитала: 

— Ворожіння вдалося?

Вона не наважилась спитати результат, боячись порушити неписане правило віщунів.

— Так, — Клейн кивнув і дістав з кишені три мідні монети. 

— Одна восьма частина солі — це півтора пенні, правильно?

— Так, — Анжеліка подивилася на монети й зрозуміла, що одна з них — це пенні, а дві інші — пів пенні. 

Вона швидко повернула їх зі словами: 

— Тут зайві пів пенні.

Клейн слабо усміхнувся: 

— Дякую за те, що подбали про мого клієнта. Вона дала чайові, так що я маю поділитися з вами.

«А ще хочеться подякувати за те, що ви їй мене порекомендували...» — додав він подумки.

— Добре, — Анжеліка відчувала незрозумілий ірраціональний страх, але оскільки все було в рамках пристойності, не відмовилася від цієї пропозиції.

Клейн повернувся до зали для зборів, вважаючи, що за його ворожіннями тепер звернеться ще більше людей.

Однак до без двадцяти хвилин на шосту годину він так і не отримав другого клієнта.

Справа не в тому, що у Клуба Ворожінь погано йшов бізнес, а в тому, що більшість клієнтів уже обрали свого віщуна.

«Вони, мабуть, рекомендують провісників один одному і вже давно обрали, кого слід наймати... Коротше, мені все ще не вистачає репутації...» Клейн посміявся з того, що використовував термінологію геймерів.

Він допив третю чашку чорного чаю Сібе, взяв свій напівциліндр і тростину зі срібною інкрустацією і неквапом вийшов із зали.

Анжеліка раптово згадала інструкції Гласіса і швидко рушила навперейми Клейну, щоб його перехопити.

— Містере Моретті, коли ви наступного разу відвідаєте наш клуб? Містер Гласіс хотів би особисто вам подякувати.

— Я прийду, коли буду вільний. Якщо дозволить доля, він обов'язково зустріне мене, — відповів Клейн, використовуючи загадковий тон професійного шарлатана.

Потім, перш ніж Анжеліка змогла відповісти, він покинув клуб і сів до громадського екіпажу.

Увійшовши у двері, Клейн виявив, що Бенсон читає газету, а Мелісса при світлі вечірнього сонця збирає різні шестерні, підшипники та пружини.

— Добрий день. Місис Шоуд нас відвідала? — недбало запитав Клейн.

Бенсон, не відкладаючи газети, підняв голову.

— Візит місис Шоуд тривав лише п'ятнадцять хвилин. Ця леді принесла трохи подарунків, і дуже зраділа кексам та лимонному пирогу, який ми приготували. Місис Шоуд запросила нас зайти, коли випаде нагода. Вона доброзичлива, вихована жінка. І дуже добре вміє вести розмову.

— Єдина проблема полягає у її вірі у Володаря Бур. Вона вірить, що дівчатка не повинні ходити до школи, а мають навчатися вдома, — поскаржилася Мелісса.

Було очевидно, що через це вона дуже засмутилася.

— Не звертай уваги. Вона буде гарною сусідкою, якщо нас не турбуватиме, — усміхаючись, втішив її Клейн.

Королівство Лоен було багатоконфесійним, і цим сильно відрізнялося від Імперії Фейсак на півночі, де вірили лише в Бога Битви або Королівства Фейнапоттер на півдні, жителі якого поклонялося лише Матері-Землі. Було неминуче, що зі співіснуванням трьох головних церков Володаря Бур, Богині Вічної Ночі й Бога Пара і Машин виникали якісь тертя і конфлікти. Але через тисячу років вони навчилися стримувати один одного, уможливлюючи своє сусідство.

— Добре, — Мелісса підібгала губи й знову звернула свою увагу на купу деталей.

Після вечері Клейн продовжив вивчати історію. Тільки коли Мелісса і Бенсон прийняли душ і повернулися до своїх кімнат, він умився, увійшов до спальні й замкнув двері.

Клейну потрібно було систематизувати й узагальнити те, що він уже вивчив, і обміркувати проблеми, з якими він зіткнувся, щоб не забути чи не прогаяти чогось важливого. Тільки так він зможе реагувати на будь-які події із ясною та холодною головою.

Клейн відкрив свій блокнот, дістав ручку і написав китайською: 

«Чому «дія» є ключем до засвоєння зілля?»