Любитель-початківець

Почувши питання Клейна, гарна дама з елегантно зав'язаним коричнево-жовтим волоссям, здавалося, почала втрачати терпіння. Проте вона продовжила усміхатися і сказала: 

— Члени нашого клубу можуть спокійно робити ворожіння для всіх охочих. У кожного з них свої розцінки, а ми беремо лише суто символічну комісію. Якщо ви хочете, щоб вам поворожили, ви можете подивитись у цей довідник. Тут є короткий опис членів клубу, які бажають запропонувати свої послуги.

— Однак сьогодні понеділок, тому більшість членів зайняті на роботі. Зараз тут лише п'ять осіб...

Представляючи клуб, вона запросила Клейна сісти на диван у приймальні. Після цього вона розкрила довідник і вказала на тих, хто зараз був присутнім у клубі.

— Ханасс Вінсент. Знаменитий віщун у Тінгені, постійний представник та наставник нашого клубу. Він має досвід у багатьох формах ворожіння. За один сеанс він бере по чотири солі.

«А це справді дорого... Цього достатньо, щоб нагодувати Бенсона, Меліссу та мене двома повноцінними обідами...» Клейн подумки поцокав язиком і нічого не відповів.

Коли жінка побачила це, вона продовжила перевертати сторінки та представляти членів клубу.

— …І останній. Містер Гласіс. Він приєднався до клубу лише цього року. Він майстерний у ворожінні на картах таро. За кожен сеанс бере по два пенні.

— Містере, кого б ви хотіли обрати?

Клейн не став церемонитись і відповів: 

— Містер Гласіс.

— ... — жінка-адміністратор замовкла на кілька секунд, перш ніж сказати: 

— Містере, я маю нагадати вам, що містер Гласіс вважається лише новачком.

— Я розумію. Я усвідомлюю свої рішення, — кивнув Клейн з усмішкою.

— …Тоді, будь ласка, слідуйте за мною, — жінка встала і провела Клейна через двері у приймальні.

Це був не дуже довгий коридор, а на його кінці розташовувався відкритий зал засідань клубу. Він був освітлений сонячним світлом і заставлений столами та стільцями. Там були газети, журнали та паперові картки. Слабкий аромат кави виривався назовні.

Приблизно за дві кімнати від зали засідань жінка-адміністратор зупинила Клейна, показуючи, щоб він зачекав. Вона прискорила крок і увійшла до приміщення. Вона голосно сказала ніжним голосом: 

— Містере Гласіс, хтось хоче отримати від вас ворожіння.

— Від мене? — відповів повний сумнівів і здивування голос. 

Після цього пролунав звук стільця, що відсувається.

— Ах, так, яку кімнату для ворожіння ви б хотіли використати? — без жодних емоцій запитала жінка.

— Топаз. Мені подобаються топази. 

Біля входу до зали з'явився Гласіс і з цікавістю подивився на Клейна, який чекав неподалік.

Йому було близько тридцяти років, він був трохи смаглявим, а очі його відливали темно-зеленим кольором. Зі світло-жовтим і м'яким волоссям, він був одягнений у білу сорочку і чорний жилет. На грудях у нього висів монокль, а сам він був у піднесеному настрої.

Жінка-адміністратор більше нічого не сказала і відчинила двері до Топазової кімнати, яка знаходилася поряд із залом засідань клубу.

Штори всередині були щільно закриті, що робило кімнату досить темною. Мабуть, тільки так можна було отримати одкровення від богів та духів, щоб зробити точне передбачення.

— Вітаю, мене звуть Гласіс. Ось уже не очікував, що ви оберете мене для свого ворожіння. У мене не так багато досвіду та удачі. У вас є ще час передумати.

Після того, як Клейн повернув уклін, він увійшов і зачинив за собою двері.

При світлі, що просочувалось крізь штори, він сказав з усмішкою: 

— Ви справді чесна людина, але я твердий у своєму виборі.

— Будь ласка, сідайте. 

Гласіс показав на стілець перед собою і замислився на кілька секунд.

— Ворожіння — це моє хобі. Хе-хе. У житті людина часто отримує настанови від богів, але звичайна людина не може точно зрозуміти їх сенс. Ось чому існує ворожіння, а також чому я вступив до цього клубу. У цьому аспекті мені все ще бракує впевненості. Погадаймо на основі чесного обміну. Як вам така пропозиція? Я візьму всі витрати на себе і сам заплачу клубу. Це лише чверть пенні.

Клейн не погодився і похитав головою. Він просто усміхнувся.

— Судячи з усього, у вас досить добре оплачувана і гідна робота.

Поки він говорив, він трохи нахилився вперед. Він торкнувся правою рукою чола і двічі постукав по міжбрів'ю.

— Але це не підвищує точність моїх передбачень, — відповів Гласіс зі смішком. — Голова болить? Хочете поворожити на проблеми зі здоров'ям?

— Трохи. Але я мене не це цікавить. Мені потрібно дізнатися, де знаходиться один предмет, — Клейн одразу ж вигадав виправдання, коли повільно відкинувся назад.

У його очах чітко постала аура Гласіса. Помаранчевий колір у його легенях був тьмянішим і тоншим, ніж треба. Це навіть впливало на яскравість інших кольорів довкола.

«Це не симптоми виснаження...» Непомітно кивнув Клейн.

— Ви шукаєте загублену річ? 

Гласіс задумався на кілька секунд, перш ніж сказати: 

— Тоді зробімо просту перевірку.

Він штовхнув акуратно складені карти таро у бік Клейна.

— Розслабтеся. Подумайте про цей предмет та запитайте себе, чи може він бути знайдений. Поки робите це, перетасуйте та розділіть колоду.

— Добре, — насправді Клейн навіть не пам'ятав, як виглядає цей старовинний записник.

Все, що він міг, це повторити питання:

«Чи можна знайти записник родини Антигон?»

Поки він повторював цю думку, він уміло перетасував і поділив колоду.

Гласіс узяв верхню карту і поклав її перед Клейном горизонтально, сорочкою догори.

— Повертайте її за годинниковою стрілкою, доки вона не лежатиме вертикально. Після цього відкрийте її. Якщо карта буде спрямована від вас, то предмет не може бути знайдений. Якщо карта дивитиметься на вас, то ми зможемо продовжити ворожіння і спробувати отримати підказки про його нинішнє місцеперебування.

Клейн послухався його вказівок і розвернув карту у вертикальне положення.

Після цього він взявся за карту і перевернув її.

Вона була спрямована від нього.

— Як шкода, — зітхнув Гласіс.

Клейн нічого не відповів, бо його увага була зосереджена на карті таро перед ним.

На картинці перевернутої карти була людина, одягнена в строкатий одяг та головний убір — Блазень!

«Знову Блазень? Це вже не може бути простим збігом... На думку Повішеного та старого Ніла, ворожіння — це результат зв'язку твоєї духовності та духовного світу з вищим «Я». Карти таро — лише зручний інструмент для читання того, що символізує істина. Теоретично, інструмент для ворожіння зовсім не має значення, оскільки це не впливає на результат...» Клейн насупився, на мить задумавшись.

— Чи можна ворожити про те, чи знаходиться потрібний мені предмет у чиїхось руках?

— Звичайно. Виконайте ту саму процедуру, — кивнув Гласіс із великим інтересом.

Клейн знову перетасував і поділив колоду, думаючи про своє запитання.

Він витяг карту і поклав її горизонтально, перш ніж повернути за годинниковою стрілкою. Він закінчив усе із серйозним виразом обличчя.

Глибоко зітхнувши, Клейн простяг руку і перевернув карту таро.

«Будь ласка, тільки не ще один Блазень...»

Під час молитви він раптово розслабився, бо це була Зірка, і вона була перевернута!

— Зважаючи на все, предмет ще не був кимось забраний, — з усмішкою пояснив Гласіс.

Клейн кивнув і підняв праву руку. Він постукав по міжбрів'ю, ніби про щось задумався. Потім він дістав з кишені два пенні й підштовхнув їх до Гласіса.

— Хіба я не казав, що це безплатно? — насупився Гласіс.

Клейн засміявся, підводячись.

— Це повага, на яку заслуговує ворожіння.

— Добре, дякую вам за вашу щедрість, — Гласіс підвівся і простяг руку.

Потиснувши йому руку, Клейн зробив два кроки назад і обернувся. Він підійшов до дверей і повернув ручку.

Як тільки він зібрався піти, він раптом повернув голову і сказав: 

— Містере Гласіс, я пропоную вам якнайшвидше звернутися до лікаря. Зосередьтеся на легенях.

— Чому? — здивовано спитав Гласіс.

«Ви проклинаєте мене, бо невдоволені результатами ворожіння?»

Клейн задумався на мить, перш ніж сказати: 

— Це висновок, зроблений на основі кольору вашого обличчя. Як вам сказати... Ваша глабела здається темною. 

[Англ. п.п: Класична китайська зловісна ознака.]

— Глабела здається темною... 

Це був перший раз, коли Гласіс чув таке формулювання.

Клейн не пояснював і вийшов з кімнати з усмішкою. Він зачинив за собою дерев'яні двері.

— Він лікар без ліцензії чи травник? — Гласіс похитав головою.

Він узяв свій монокль і глянув у дзеркало.

При уважному розгляді він зрозумів, що його глабела дійсно здається темною. Але це була проблема оточення. Із-за зачинених фіранок у напівтемряві не тільки його глабела здавалася темною, а й решта обличчя!

— Це не дуже приємний жарт... — пробурмотів Гласіс.

Він із занепокоєнням вирішив поворожити про своє здоров'я, щоб переконатися, що все гаразд.

...

Після виходу із Клубу Ворожінь у Клейна з'явився план подальших дій.

Він полягав у тому, щоб заощадити якомога більше грошей, аби сплатити щорічний внесок та стати членом клубу. Після цього він зможе діяти як Провидець.

Що стосується того, чому він не наважився зробити це самостійно, то це було тому, що в нього поки бракувало ресурсів та каналів. Він не міг змусити себе стати посеред вулиці й пропонувати всім зустрічним свої послуги. Він все ще дбав про свою репутацію.

За кілька хвилин прибув громадський екіпаж. Він віддав два пенні й дістався вулиці Заутленд, яка була не так далеко від цього місця.

Він штовхнув двері до охоронної компанії Блекторн, але не виявив знайомої шатенки. Його зустрів чорнявий і зеленоокий Леонард Мітчелл з аурою поета за стійкою.

— Добрий день. А де Розанна? — спитав Клейн, знявши капелюх і вклонившись.

Леонард усміхнувся і вказав у бік коридору.

— Сьогодні вона чергує у зброярні.

Не чекаючи, поки Клейн поставить ще якесь запитання, Леонард задумливо сказав: 

— Клейне, у мене є запитання, яке вже довгий час мучить мене.

— Що таке? — здивувався Клейн.

Леонард підвівся й усміхнено сказав спокійним тоном: 

— Чому Уелч і Ная наклали на себе руки, а ви повернулись додому?

— Ймовірно, це пов'язано з тим, що невідома істота змусила мене забрати записник родини Антигон, щоб сховати його, — відповів Клейн офіційною версією.

Леонард пройшов коло, перш ніж обернувся і подивитися в очі Клейну.

— Якщо ваше самогубство мало змусити вас замовкнути й стерти всі докази, чому ж вас просто не змусили знищити записник?