Клуб

Під палючим післяполудневим сонцем Клейн залишив свій будинок.

Оскільки йому потрібно було пройти весь шлях від своєї минулої квартири на вулиці Залізного Хреста до будинку Уелча, Клейн одягнув просту лляну сорочку, не ставши одягати новий офіційний костюм. На ньому було коричневе пальто в тон, круглий фетровий капелюх і пара старих шкіряних черевиків. Таким робом, йому не потрібно було турбуватися про те, що сморід поту просочить досить дорогий костюм.

Пройшовши вулицею Нарцисів, він попрямував до вулиці Залізного Хреста. Коли він проходив повз площу, то підсвідомо глянув на неї.

Намети вже зникли. Циркова трупа поїхала після того, як дала виставу.

Клейн одразу подумав про ту дресирувальницю тварин, яка намагалася передбачити його майбутнє, прикинувшись професійною ворожкою. Він навіть трохи вірив у те, що вона постала перед ним, щоб направити його після того, як дізналася про нього щось унікальне, і що вона зустрінеться з ним і дасть підказки на майбутнє. Проте нічого подібного не сталося. Вона поїхала далі разом із цирковою трупою.

«Ніби таке кліше можливе...» Клейн з усмішкою похитав головою. Він розвернувся і пішов далі у бік вулиці Залізного Хреста.

Вулиця Залізного Хреста характеризувалася не лише однією вулицею. Як і передбачала її назва, вона складалася з двох доріг, що перетинаються.

З перехрестям у центрі, вона була розділена на Праву, Ліву, Верхню та Нижню вулиці. Клейн, Бенсон та Мелісса раніше жили на Нижній вулиці.

Проте мешканці їхнього минулого місця проживання відмовлялися називати цей район Нижньою вулицею. Натомість у побут увійшло таке поняття, як Середня вулиця. Таким робом, вони чітко відокремлювали себе від бідних сімей, які жили на відстані двохсот метрів нижче.

Там ситуація була такою, що в одній спальні часом мешкало по п'ять-шість осіб, а іноді навіть до десяти.

Клейн йшов узбіччям Лівої вулиці, повністю розслабившись і обмірковуючи різні речі. Він згадав записник родини Антигон і подумав про обставини його зникнення. Він подумав про його значення для Нічних Яструбів та смерті, які були викликані ним.

Його серце наповнилося важкістю, а обличчя поступово зблідло.

У цей момент пролунав знайомий голос.

— Хлопче.

«Ох...» Клейн з цікавістю повернув голову і зрозумів, що опинився біля входу в пекарню Смирін. Сива місис Венді привітала його помахом руки й теплою усмішкою.

— Ти виглядаєш... не особливо щасливим? — привітно запитала його місис Венді.

Клейн потер ніс і сказав: 

— Трохи.

— Не треба так хвилюватись. Що б не сталося, завтра у будь-якому разі настане, — з усмішкою сказала місис Венді. 

— Ось, спробуй мій щойно зроблений солодкий чай зо льодом. Щоправда, я не впевнена, наскільки це сподобається місцевим жителям.

— Місцевим? Ви не звідси, місис Смирін? — Клейн з усмішкою похитав головою.

«Спробувати щось означає, що це безкоштовно, чи не так?»

Венді Смирін підняла погляд і сказала: 

— Ти вгадав. Насправді я жителька півдня. Я приїхала до Тінгена разом з чоловіком, але це було понад сорок років тому. Хе-хе, Бенсон тоді ще навіть не народився. Навіть твої батьки були ще не знайомі.

— Мені завжди були незвичні дієтичні уподобання жителів півночі, мені завжди не вистачало їжі з мого рідного міста. Я сумую за свинячими ковбасами, картопляним хлібом, смаженими млинцями, овочами, обсмаженими на салі, та смаженим м'ясом зі спеціальними соусами.

— А ще я сумую за солодким чаєм зо льодом...

Клейн розплився в усмішці, коли почув це.

— Місис Смирін, ця тема розмови пробуджує у мене апетит... Але тепер я почуваюся набагато краще. Щиро дякую.

— Делікатеси можуть вилікувати будь-яку печаль, — Венді простягла кухоль з коричнево-червоною рідиною. 

— Це і є чай зо льодом, за яким я так сумую. Спробуй і скажи, як тобі.

Подякувавши їй, Клейн зробив ковток і виявив, що це нагадувало холодний червоний чай із Землі. Однак, його стимулювальні властивості були значно нижчими. Смак чаю був сильнішим і відчувався більш освіжним. Він миттєво вигнав жар, принесений палючим сонцем.

— Це чудово! — здивувався він.

— Отже, я можу бути спокійною, — Венді усміхнулася, примруживши очі, й добродушно подивилась, як він допиває чай.

Поговоривши з місис Смирін про переїзд, Клейн повернувся на вулицю, з якою він був найкраще знайомий.

У другій половині дня вуличних торговців було значно менше. Вони знову збиралися о пів на шосту. Ті, хто залишився, виглядали сонними та млявими.

У той момент, коли Клейн увійшов у цей район, його серце відчуло на собі тиск чогось темного. Воно відчуло тяжкість, депресію та похмурість з незрозумілої причини.

«Що відбувається?» Він різко відчув, що щось не так. Хлопак одразу зупинився й оглянув околиці, але так нічого й не помітив.

Трохи подумавши, Клейн підняв руку і двічі постукав по міжбрів'ю.

Все навколо в його полі зору одразу змінилося. Стали видні аури торговців та пішоходів.

Перш ніж Клейн встиг розглянути кольори, які вказували на їхнє здоров'я, його увагу привернули кольори, які відповідали за емоції.

Він не міг точно прочитати думки свого оточення, але в їхньому серці міцно вкорінився розпач, апатія та похмурість.

Коли він оглядав цю частину вулиці, то зрозумів, що навіть сонце не може розсіяти ці похмурі фарби.

Це відчуття мороку та безнадійності, яке вкоренилося за багато років гноблення.

Побачивши це, Клейн одразу все зрозумів.

Як і сказав старий Ніл, активація Духовного Зору в незнайомому місці може вплинути на його власний настрій та змусити відчути дискомфорт. Він міг запросто потрапити під вплив емоцій інших людей.

Те саме можна було сказати й про його сприйняття. Це була здатність, яку він отримав без додаткової практики після того, як став Провидцем. Це пасивне вміння, від якого він не міг відмовитися. Тому хлопець і зміг відчути щось ненормальне.

При сприйнятті речей були відмінності в рівнях. Наприклад, таким Потойбічним, як Духовні Медіуми, чітко видно інтенсивність сприйняття кожного. Це як пожежа вночі. Тому люди з високою сприйнятливістю природно відчували будь-яку інтенсивну дію ненормальної атмосфери. Треба було лише постійно практикуватися, щоб зрозуміти, як контролювати свої сили та краще адаптуватися до подібних ситуацій.

«Настільки сильна пригніченість формується протягом дуже тривалого часу, чи не так?» Клейн зітхнув і похитав головою, відчуваючи себе дещо враженим.

Він двічі постукав по міжбрів'ю, всіма силами намагаючись стримувати свою духовність.

*Топ. Топ. Топ* 

Клейн підійшов до свого колишнього місця проживання і перевірив наявність будь-яких аномалій або найдрібніших зачіпок до того, де міг перебувати записник родини Антигон, який «він» заховав.

Вулиця залишилася незмінною. На ній так само були брудні калюжі та сміття. Стало чистіше лише коли він підійшов до самого будинку.

Клейн відчинив напівзачинені двері й в темряві попрямував на другий поверх, адже сюди не могло дістатися сонячне світло.

Дерев'яні сходи весь час рипіли, поки він підіймався ними.

Другий поверх, як завжди, знаходився в напівтемряві. Клейн звільнив своє сприйняття і зазирнув у пітьму.

Однак він не тільки не виявив жодних зачіпок щодо записника, але й не побачив жодних духовних тіл.

— Якби їх було так легко виявити, звичайні люди вже давно помітили б існування надзвичайних сил... — зітхнув Клейн.

Він уже зрозумів, що більшість «духів» існує не у формі духовних тіл, а у формі духовності. Лише Духовний Медіум міг легко спілкуватися із ними.

Після цього пройшовшись ще й по третьому поверху, Клейн залишив будинок і по пам'яті вирушив до хати Уелча.

Він ходив цілу годину, але так нічого й не виявив по дорозі.

Стоячи перед огородженим будинком, Клейн глянув на будівлю через зачинені залізні ворота і пробурмотів: 

— Мені ж не потрібно обшукувати будинок Уелча, чи не так? Капітан і мадам Дейлі, мабуть, вже обшукали це місце...

— Крім того, я не маю ключа. Вони ж не думають, що я перелазитиму через стіни...

— Завтра я спробую піти іншим шляхом.

— Я так багато сьогодні бродив, як же шкода, що в мене немає крокоміра...

Посміявшись над собою, Клейн повернувся до сусіднього району. Він планував сісти на громадський транспорт і відправитися до охоронної компанію Блекторн, щоб отримати свої щоденні тридцять набоїв. Йому потрібно було використовувати свій час якомога ефективніше і не забувати про практику.

Оскільки у Провидців не було прямих та ефективних наступальних засобів, це можна було заповнити лише його револьвером та тростиною!

Район навколо будинку Уелча був відносно чистим. Магазини з охайними та яскравими вітринами вишикувалися по обидва боки вулиці.

На повороті Клейн збирався знайти зупинку громадського екіпажу, коли його погляд пройшовся по вивісках на другому поверсі будівлі.

«Універмаг Гарродс»

«Клуб військових ветеранів»

«Клуб Ворожінь»

...

«Клуб Ворожінь?» Клейн про себе повторив назву та згадав, що він має діяти як справжній Провидець.

«Так, не завадить заглянути... І пошукати нові ідеї...»

У розпалі роздумів Клейн перейшов вулицю і пройшов на другий поверх. Він увійшов у головне фоє та побачив гарну жінку адміністратора.

Дівчина з каштаново-жовтим волоссям ростом з Клейна з усмішкою сказала:

— Містере, ви хочете, щоб вам погадали чи хочете приєднатися до нашого клубу?

— Які умови вступу? — спершу запитав Клейн.

Жінка одразу впевнено пояснила: 

— Потрібно заповнити анкету та сплатити щорічний членський внесок. Перший рік становить п'ять фунтів, а наступні роки — один фунт. Не хвилюйтеся, ми не схожі на політичні чи ділові клуби, які приймають нових членів лише на основі рекомендацій офіційних членів.

— Члени клубу можуть вільно користуватися конференц-залом клубу, різними кімнатами для ворожіння та інструментами. Вони можуть насолоджуватися кавою та чаєм, які ми надаємо, а також читати газети та журнали, на які ми підписуємось. Вони можуть купувати собі обід, вечерю та алкогольні напої за собівартістю, а також навчальні матеріали та матеріали, необхідні для ворожіння.

— Крім того, ми запрошуємо як мінімум одного відомого ворожбита на місяць, щоб він прочитав лекцію і відповів на всі запитання.

— А найголовніше те, що ви зможете знайти групу друзів зі схожими інтересами та обмінятись з ними досвідом.

«Звучить непогано, але... у мене немає грошей...» Усміхнувся Клейн і запитав: 

— А якщо я хочу, щоб мені зробили передбачення?