Перекладач: Liliia Alon
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
*Дін-Дон!*
Хтось потягнув за мотузку дверного дзвінка і його звук тягуче рознісся луною по всій просторній, відносно порожній вітальні.
Клейн, який сидів на дивані й читав газету, вивчаючи різноманітні варіанти для інвестицій, підвівся. На ньому був домашній одяг: біла сорочка і чорний жилет без краватки-метелика.
«Перша робота в моїй кар'єрі детектива? Але я не можу завжди бути вдома, чекаючи на появу завдання. Так... Мені потрібно повісити на дверях оголошення разом із авторучкою, щоб клієнти могли записувати час наступного візиту, дозволивши мені підготуватися заздалегідь... Однак для новачка в цій професії, який ще не набув відповідної слави, зробити це було б те ж саме, що втратити шанс на ‘наступний раз’... *Зітхання* Я можу хіба поворожити вранці, щоб побачити, чи отримаю якусь роботу упродовж дня. І у випадку позитивної відповіді можна буде складати плани... Звичайно, також можливо, що таким чином я пропускатиму завдання від могутніх Потойбічних. Що ж, нехай буде так, все-таки це може бути на краще...»
Він підійшов до дверей, і, до того як поглянув у вічко, у його пам’яті з’явився образ відвідувачів ззовні:
Однією з них була стара жінка в чорному плюшевому капелюсі. У неї була трохи згорблена спина, а обличчя вкрите глибокими зморшками. Її шкіра була зморщена й пожовкла, проте її темна сукня виглядала вельми офіційною та акуратною.
Її скроні були зовсім білі, але блакитні очі виглядали досить жвавими. Вона дивилася на молодого чоловіка поруч із собою, показуючи йому, щоб він знову подзвонив у двері.
У молодика років двадцяти були очі, схожі на очі старої жінки. У цю холодну погоду він надягнув чорне двобортне пальто, напівциліндр і краватку-метелик, наче збирався відвідати банкет, виглядаючи немов людина, що завжди вимоглива до себе.
Використовуючи передчуття Клоуна, Клейн повернув ручку перш ніж дзвоник знову встиг задзвонити, після чого відчинив двері та привітав відвідувачів посмішкою.
— Доброго ранку, мадам, сер. Який чудовий сьогодні день, принаймні в цей момент, бо мені пощастило споглядати сонце протягом п’яти хвилин.
Він говорив про погоду в дещо перебільшеній манері, звичайна балаканина, яка була популярною в Бекленді уже більше століття.
— Так, сонячне світло завжди сором’язливе і не вилазить з-за туману та темних хмар, — старенька кивнула на знак згоди.
Молодий чоловік, що стояв поряд з нею, запитав:
— Це ви детектив Шерлок Моріарті?
— Так, чим я можу вам допомогти? Вибачте, будь ласка, заходьте. Сядемо і поговоримо, — Клейн розвернувся вбік, звільняючи дорогу своїм відвідувачам, і вказав на гостьову зону.
— Ні, немає потреби. Я не хочу витрачати час. Мій бідний Броді все ще чекає на порятунок! — сказала стара пані досить різким голосом.
— Броді? — Клейн одразу звернув увагу на найважливіше слово і в нього з'явилось погане передчуття.
Дуже офіційно одягнений молодий чоловік кивнув і сказав: Броді — кіт, який належить моїй бабусі, мадам Доріс. Він пропав минулої ночі, і я сподіваюся, що ви допоможете нам його знайти. Ми живемо в кінці цієї вулиці, і я готовий заплатити вам за це 5 сол. Звичайно, якщо ви зможете довести, що витратили чимало часу та зусиль, я компенсую вам це.
«Знайти кота? Причина, чому ви довірили мені цю роботу, полягає лише в зручності, яка випливає з того, що ми живемо на одній вулиці...» Клейн відчув, що це не та кар’єра детектива, яку він собі уявляв.
«Відчуваю себе клоуном... Ну, я не можу відмовитися від своєї першої комерційної угоди. Така думка провидця...» Він подумав кілька секунд і запитав:
— Чи можете ви описати його детальніше?
Старенька Доріс заговорила ще до того, як молодик встиг відкрити рота:
— Броді — чудовий та жвавий чорний кіт. Він дуже здоровий, має гарні зелені очі та любить їсти варену курячу грудку. Боже, минулої ночі він просто так утік. Ні, бідолаха, мабуть, загубився. Я поклала багато курячої грудки в його миску, але він все одно не повертається.
... Губи Клейна викривились і він промовив: — Я дуже задоволений вашим описом, місіс Доріс.
— Я приймаю ваше прохання. Гаразд, ходімо до вас додому. Мені потрібно пошукати підказки та сліди. Ви повинні чітко розуміти, що основа моїх міркувань полягає в деталях.
Місіс Доріс, не порадившись зі своїм онуком, кивнула й сказала: — Ви найбільш ініціативний детектив, якого я коли-небудь бачила. Домовились!
Клейн надягнув пальто й капелюха, взяв тростину й пішов слідом за мадам Доріс та її онуком на вулицю.
На відміну від Тінгена, дороги в багатьох частинах Бекленда були перебудовані з використанням цементу або асфальту. Тому навіть під час зливи на них було менше багнюки.
Поки стара леді йшла попереду, її онук підійшов до Клейна й тихо сказав: — Сподіваюся, ви зробите усе можливе, щоб знайти Броді. Він — один із сенсів життя моєї бабусі з того часу, як мій дідусь і батьки померли. Після того, як Броді зник, самопочуття моєї бабусі погіршилося настільки, що їй почали вчуватись дивні звуки. Вона постійно каже мені, що чує, як бідний Броді жалісно нявкає.
Клейн негайно кивнув і сказав: — Я зроблю все, що в моїх силах. До речі, я досі не дізнався вашого імені.
— Юрген, Юрген Купер, старший адвокат, — відповів молодий чоловік.
Незабаром вони дійшли до Міньської, 58, і зайшли в темний будинок.
— Це миска Броді. А це його улюблена коробка. Він завжди спить тут, — зморшкувате обличчя Доріс було сповнене тривоги й очікування.
Клейн присів навпочіпки й знайшов у коробці кілька пасем чорного котячого хутра.
Він випростався й схопив свою інкрустовану сріблом тростину рукою, в якій була котяча шерсть.
Погляд Клейна став глибоким, він вдавав, що спостерігає за навколишнім оточенням, в цей час мовчки повторюючи ворожіння.
Його рука непомітно зісковзнула з кінця тростини, але не відпустила її повністю. Проте Юргену чи Доріс було важко помітити, що тростина стоїть сама по собі.
Незабаром інкрустована сріблом чорна тростина нахилилася набік. Вона нахилялася дуже повільно, ледь рухаючись.
Клейн знову схопив тростину, подивився в тому напрямку й оглядав те місце більш як десять секунд.
Потім він підійшов до старої шафи.
— Є ознаки втечі Броді? — стурбовано запитав Юрген. Старенька Доріс також чекала на відповідь.
Нічого не відповідаючи, Клейн став на коліна й відчинив дверцята в нижній частині шафи.
*Мяу!*
Піднявши хвоста, вискочив чорний кіт та побіг до своєї миски.
— Броді... Коли ти поліз у шафу? Як ти там зачинився? — здивована місіс Доріс розгублено заплакала.
Юрген повернув голову й здивовано подивився на Клейна.
— Як ви дізналися, що він у шафі?
Клейн посміхнувся і відповів глибоким голосом: — Зробив висновки, добродію.
...
Отримавши винагороду в 5 сол від місіс Доріс і Юргена, а також їхню дружбу, Клейн у цю похмуру погоду повернувся до Міньської, 15.
Ще не підійшовши ближче, він побачив постать, яка тинялася перед його дверима.
«Ще доручення?» Коли Клейн озирнувся, то побачив, що відвідувач був хлопчиком років п’ятнадцяти чи шістнадцяти, одягнений у старе пальто та круглий капелюх, які були йому завеликі.
«Це він?» Чоловік одразу впізнав у ньому хлопця, якого він зустрів у паровозі того дня, коли прибув до Бекленда. Тоді хлопчину переслідували, але його зрілість і спокій у той момент справили на нього глибоке враження.
«Що ж він хоче мені довірити...» здивований Клейн підійшов і посміхнувся.
— Вибачте, ви мене шукаєте?
Підліток злякано обернувся, його яскраво-червоні очі були сповнені невгамовного страху.
Він зібрався й нерішуче запитав: — Це ви детектив Шерлок Моріарті?
— Так, — Клейн озирнувся й сказав: — Поговорімо всередині.
— Добре, — погодився хлопчина.
Зайшовши всередину, Клейн не став знімати пальто, але зняв капелюх і прибрав тростину.
Він повів підлітка до гостьової зони, показав на довгий диван і сказав:
— Сідайте, будь ласка. Як я можу до вас звертатися? Яку роботу ви хочете мені доручити?
— Ви можете називати мене Ян, — юнак озирнувся навколо й замовк на кілька секунд: — Раніше мене найняв інший детектив, містер Зріал Віктор Лі, щоб я допомагав йому збирати деякі новини та інформацію.
Клейн сів, стиснув руки й запитав: — Чи пов’язана ця робота з вашим колишнім роботодавцем?
— Так, — урочисто кивнув Ян: — Кілька днів тому я помітив, що за мною стежить хтось із явно поганими намірами; тому я придумав спосіб позбутися цього хвоста... Е-е... Думаю, ви самі бачили ту сцену, містере Моріарті. Я одразу впізнав вас як людину, яка оцінювала мене поглядом того дня в метро.
«...Цей рівень спостережливості нітрохи не гірший, ніж у Спостерігача... Чи може бути так, що він обдарований від народження? Або він Потойбічний?» Клейн активував свій Духовний зір і подивився на Яна, але не побачив нічого дивного.
Він кивнув і спокійно відповів: — Ваша відповідь справила на мене враження.
Ян не став говорити на цю тему і продовжив: — Я підозрюю, що все це має якесь відношення до містера Зріала, тому пішов навідати його вдома. Спочатку мені здалося, що те місце видавалося нормальним, але було багато натяків, які вказували на те, що хтось проник туди і запустив усі крихітні приховані механізми.
— Я не бачив містера Зріала з того дня. Тому підозрюю, що з ним щось трапилося.
— Я намагався зателефонувати в поліцію, але період його зникнення ще не досягнув необхідної кількості днів, щоб подати запит. Потім спробував отримати допомогу від інших знайомих детективів, але всі вони відмовили мені на тій підставі, що нещодавно бачили містера Зріала на корпоративній вечірці.
— Це мене здивувало, тому що я не отримав жодної відповіді від містера Зріала, коли зв’язався з ним узгодженим між нами способом. Залишаючись при своїй думці, у мене виник намір попросити допомоги в детектива, якого містер Зріал не знає. Ну, як наслідок, це означало, що це буде хтось, кого я теж не знаю. Тож у мене не було уявлення, кого шукати. Тому я міг вести пошук лише в газетах і, врешті-решт, знайшов вас, містере Шерлок Моріарті.
