від 506м до 22м

Чан'ї закінчив групову зустріч зі студентами-аспірантами, а потім із конференц-залу повернувся до свого кабінету.

Від Морозу надійшло два повідомлення. Перше – голосове, а друге – смс: «Де ти?»

Коли він побачив ці повідомлення, відстань між ним та Морозом була 219 метрів. Вона все зменшувалася та за кілька хвилин 219 метрів скоротилося до 103.

82 метри, 57м, 22м, 23м, 22... Після цього дистанція залишалася незмінною. Ймовірно, Шуан не мав доступу до цього корпусу, тому і не зміг сюди потрапити.

Ото впертюх. Чан'ї написав: 

Мене шукаєш?

Відповідь не змусила довго на себе чекати:

Я біля входу в корпус розробки інформаційних ресурсів. Ти тут працюєш?

Цикл: Угу.

Мороз: Налякав. 

Мороз: Коли побачив, що між нами п'ятсот метрів з копійками, перелякався, що мене переслідуєш. 

Мороз: То ти аспірант? Професор? Чи?..

На їхній кафедрі працювали два науковці з Китаю, тому Чан'ї відповів: 

Я науковий працівник.

Мороз: Треба ж, який збіг!

Мороз: Той, про кого я вчора розказував, завідує вашою кафедрою.

Мороз: Сьогодні ходив просити його, як і казав, але навіть слова не зміг відповісти на запитання.

Мороз: До тебе він так само ставиться?

Мороз: Тяжко працювати під його початком?

Мороз: Ах, напевно, не варто казати погано про твого керівника, так​​?

Чан'ї ледь помітно усміхнувся і відповів: 

Хіба ти про себе маєш зараз турбуватися?

Мороз: А що турбуватися? Гадки не маю, що ще зробити. Я й так зробив все можливе. Схоже, таки доведеться перепроходити курс.

Мороз: Доведеться змиритися з цим і якось дожити до випуску.

Мороз: Мабуть, братиму кредит, якщо грошей не вистачить, а там вже виплачу після навчання.

Чан'ї якийсь час дивився на слово «кредит», а тоді згадав момент перед початком заняття, коли він повернувся та побачив Шуана.

Знервованого. Молодого. Розумного та ввічливого.

Чоловік відчув, як його серце трохи відтануло.

Цикл: Ти вчишся за кордоном власним коштом?

Мороз: Ага.

Мороз: Гей, годі про це!

Мороз: Підеш у їдальню на обід?

Цикл: А ти хочеш запросити мене на побачення?

Мороз: Я такий нещасний, а ти навіть не пообідаєш зі мною?

Цикл: У мене ще є справи в обід.

Надсилаючи це повідомлення, Чан'ї все ще думав про Шуанову ситуацію. Навіть вирішив надрукувати: «Взагалі, навіть якщо професор не допускає тебе до іспиту, ти все одно можеш відвідувати його лекції. Накопичиш знання наперед, підготуєшся, а наступного року спокійно писатимеш дипломну і складеш іспит. Тобі менше клопоту, й на випуск не вплине».

Але він ще не встиг відправити послання, коли від Мороза прийшли ще повідомлення:

Твій керівник урізає обідній час?

Безсовісний.

Без… совісний…

Палець Чан'ї так і застиг над кнопкою «надіслати».

Мороз: А взагалі, якщо так подумати, що за професор перевірятиме розуміння курсу після лише двох занять? Нормальним людям треба час, аби принаймні власні нотатки перечитати, ні?

Мороз: Що більше думаю про це, то сильніше злюся.

Мороз: Чому він не питав про це інших?

Мороз: Це не я нікчемний, це він поставив мене в незручне становище.

Мороз: І все лише тому, що я просто не прийшов на перше заняття.

Мороз: На вигляд — справжній джентльмен, а на ділі такий вузьколобий!

Чан'ї так розлютився, що його навіть смішно стало. Чоловік видалив величезне повідомлення, яке збирався надіслати, і натомість відправив:

Це ти завжди перекладаєш відповідальність на інших, коли виникають проблеми?

Мороз відповів трохи згодом: 

Чому ти раптом став таким серйозним?..

Чан'ї промовчав.

За кілька хвилин від Мороз надійшло кілька повідомлень поспіль:

Взагалі, я знаю, проблема в мені.

Я просто... подумав, що ти підтримаєш мене, ось і поскаржився трохи.

Останнім часом зі мною сталося багато лайна. 

І я не знаю, з ким ще можу про це поговорити.

Добре, я більше не буду.

Не відволікатиму від роботи.

Чан'ї відклав телефон, а закінчивши перевіряти дипломну роботу, знову зазирнув у чат. Шуан все ще знаходився за 22 метри. Чоловік перечитав останні його повідомлення.

Я просто… подумав, що ти підтримаєш мене… І я не знаю, з ким ще можу про це поговорити. Добре, я більше не буду. Не відволікатиму від роботи.

«Не відволікатиму від роботи…» І чому тільки складається враження, ніби він цькує бідну дитину? Він же не знущався… Але Чан'ї все одно відчував, ніби поводиться безвідповідально. 

Чоловік зняв окуляри та потер перенісся. Звідки взагалі вилізло це відчуття відповідальності?

Знову начепивши окуляри, він взяв телефон і відправив Морозу голосове:

— З наступного тижня продовжуй відвідувати заняття.

Мороз: Га?

— Старанно займайся в цьому семестрі, а потім підготуйся до іспиту та захисту дипломної наступного року. Зрештою, були прецеденти й такого випуску.

Мороз: Правда?!

Цикл: Угу.

Якийсь час було тихо. Але коли Чан'ї вже хотів вимкнути телефон, той завібрував. На екрані запит на голосовий виклик. Чоловік задумливо перебрав пальцями по столу, а тоді прийняв його.

Молодий голос дзвінко пролунав біля його вуха:

— Слухай… Можна запросити тебе на обід? Або краще на вечерю... В будь-який час, коли буде зручніше.