Різниця в знаннях

Після дня народження Чан’ї, Шуан почав перейматися через іспити, що мали відбутися на початку серпня. Тривога була присутня протягом всього наступного місяця, але погіршувалася, в міру того як терміни наближалися. Раніше тривога лишалася непомітною через велике свято, а саме день народження Бай Чан’ї, але після цього тривожність побила всі рекорди.

 Тривогу спричиняв стрес. Деякі люди ставали більш працьовитими та свідомими через стрес перед екзаменами, у той час, як інші набувають залежності від будь-чого з навчанням не пов’язаним.

 Шуан належав до другої категорії. 

Він мав близько трьох тисяч сторінок матеріалу для повторення перед першим іспитом. Втішало те, що він завершив останню сторінку цих матеріалів за три дні до іспиту. Але найгіршим було те, що до моменту, як він закінчив читати останню сторінку, Шуан забув, що написано на перших двох тисячах з гаком.

Здавшись, він кинув навчання. Відчуваючи тривожність, Шуан гладив песика, дивився аніме, грав у ігри та палив. 

Коли Чан’ї повернувся після обіду, дім наскрізь пропахнув цигарковим димом.

Шуан лежав на дивані з олівцем та шматом паперу, перемальовуючи сцену з манґи.

— Тіне, скільки цигарок ти викурив? — Чан’ї підійшов і помітив, що попільниця на кавовому столику була переповнена недопалками та попелом.

Шуан був виснажений. 

— Достатньо, аби спрацювала пожежна сигналізація. 

— А тоді? — Чан’ї взяв до рук пачку цигарок на столі й помітив, що та була порожня. 

— А тоді я вимкнув пожежну сигналізацію. 

Чан’ї обійшов студента спереду й подивився, як той продовжує роздратовано малювати.

— Не можеш більше перечитувати? 

— А що ж ще? Жити більше не можу, — Шуан тицьнув у книжку олівцем і злісно додав. — Я задовбався бути людиною. 

Чан’ї перехилився та з усмішкою поцілував Шуана у вухо.

— То чим ти хочеш бути натомість? Кроликом? 

Шуан повернув голову, розчарований. 

— Я і так в жахливому стані, ти ще й дражниш мене. 

— Добре, більше не буду. — він сів поруч зі студентом. — Тоді разом пошукаймо рішення. У якій ти зараз ситуації?

Шуан описав трагедію, яка сталася з його матеріалом на три тисячі сторінок і додав:

— Я відчуваю, ніби у мізках закінчилася пам’ять. Я справді не можу більше нічого туди запхати. Та і якщо ти попросиш мене щосб звідти дістати, я нічого не пригадаю. 

— Нічого не пам’ятаєш? — Чан’ї зробив виразний наголос на слово «нічого».

— Мг, — кивнув Шуан.

Чан’ї буденно поставив кілька питань на тему. Шуан подумав кілька секунд і швидко дав відповідь.

— Га? — він не очікував, що зможе відповісти. — Я думав, що нічого не пам’ятаю. 

— Як ти може знайти відповідь на відсутнє запитання?

— То це якось… — Шуан на мить замислився. — Здається, так воно і є. Щоразу, як намагаюся повторити, відповідь виглядає сумнівною, проте як заходжу до екзаменаційної кімнати й відповідаю на конкретні питання, все чудово. Гей, Баю Лаобане, невже я такий інтелектуал? Мовляв, надто скромний та вітряний: а насправді знаю багато, але думаю, що ні.

— Бо у тебе немає кістяка знань. 

— …Оу.

Чан’ї взяв шмат паперу у хлопця і намалював там блок-схему. 

— Ти маєш дізнатися, де те, що ти вчив, лежить у цьому кістяку. Визначити, які аспекти у тебе просідають, а які ти вже вивчив та в якій мірі.

Він малював, розмовляючи з Шуаном, і невдовзі на папері з’явилася велика блок-схема. Деякі її гілки більше неможливо було розширити, адже вони знаходилися поза межею нинішніх знань людства.

— Дивися, це моя діаграма знань. Ти теж можеш спробувати зробити це, щоб дізнатися, в чому ти добре розбираєшся, а в чому не дуже. Тоді більше не буде ситуацій, де ти не зможеш знайти рішення. 

— Дай-но спробую… — Шуан кивнув і використав блок-схему Чан’ї, як приклад для створення власної. 

Він малював і стирав, повторював знову, завжди сумніваючись. Йому знадобилося багато часу, аби намалювати схему лише з чотирма виокремленими гілками. Хлопець подивися на свою малу блок-схему, а потім на розлогу та прекрасно змальовану, що належала Чан’ї. Після довгого порівняння він зрештою впав у відчай. 

— Справді без поняття. який має мати вигляд моя діаграма знань. — здавалося, що Шуан похилився над лугом, мов червона калина, — Здається, я можу лиш складати іспити. 

Чан’ї замислився на певний час, після чого записав двадцять різних дослідницьких напрямів у сфері робототехніки, таких як: «Планування руху та шляху» і «Навчальні та адаптивні системи».

— Щось зацікавило? — запитав він. 

Шуан переглядав лінію за лінією. Побачивши, що не було нічого, що приваблювало його з усього списку, студент пригнічено похитав головою. 

Чан’ї глибоко задумався перш ніж потягнути Шуана на себе і поцілувати в чоло. 

— Вперед, прогуляймося і розважимося.

— Га? — Шуан подумав, що він не так почув. — Вийти на прогулянку? Зараз? 

— Мг, — відповів Чан’ї. — Зараз.

— Ти ж викладач… — Шуан не знав, як реагувати. — Який викладач буде виводити студентів погуляти на вулиці під час екзаменаційного періоду…

Чан’ї скуйовдив волосся Шуана.

— Тобі нічого не до вподоби, тож чому я маю далі грати роль професора?