Коли нестримна сила втрачає свою захисну парасольку

Бай Джунянь і Су Пін поїхали.

 — Сідай у машину, — сказав Чан'ї.

 Шуан раптово усвідомив, що щойно втратив свій захисний щит. 

 Зовсім скоро на нього чекала та сама «серйозна розмова».

 — Емм, а куди ми їдемо? — він залишився стояти на місці, відмовляючись рухатися далі.

 — Додому.

 Тепер його нічого не врятує.

 Життя Шуана добігало кінця.

 Його щойно куплені штани завтра можуть йому вже не підійти.

 — Ні, ми не можемо ще поїхати додому! — Шуан зробив серйозний вираз обличчя. — У мене ще є важливі справи.

 — О? Які саме?

 Шуан трішки подумав і зрештою сказав:

 — Дивися, тітонька стільки всього мені накупила. Було б неправильно не купити подарунки для тітоньки та дядечка, правда? Нумо підберемо щось, поки торгові центри ще відкриті. Завтра неділя, тому все буде зачинено. А післязавтра ти працюєш й не зможеш прийти зі мною.

 — Це неважливо. Купимо їх після твоїх іспитів.

 — Тоді я ще хочу…

 — Що саме?

 — Я ще хочу…

 — Продовжуй.

 — Я ще хочу… — Шуан вагався, а потім раптом з щирістю вимовив: — Я ще хочу перепройти курс наступного року! Я справді дуже хочу перепройти його, чесно. Мені здається, ми вже стільки разів обговорювали це питання. Це нудно, тому більше про це не говорімо. І ще...

 Його оборонна тактика миттєво змінилася на наступальну: він зайняв позицію жертви й обурено заявив:

 — Це все твоя провина! Я так злякався зранку, що у мене тепер не встане до кінця моїх днів! Ти зобов’язаний компенсувати шкоду, завдану моєму психічному здоров'ю.

 — Як саме я маю це компенсувати? — Чан'ї облизав губи, нахилився до самого вуха Шуана і прошепотів: — Допомогти, щоб встало?

 Шуан здивувався його низьким голосом і відскочив назад, ніби його вдарило струмом, вигукнувши:

 — Старий хуліган!

 Великий професор Бай, звісно ж, не вважав себе хуліганом, а слово «старий» лише погіршувало ситуацію. Він витончено відповів:

 — Тоді скажи мені, як я можу це компенсувати.

 Як саме він міг це компенсувати…

 Шуан запитав:

 — А ти погодишся на все, що я скажу?

 Чан'ї усміхнувся:

 — Мг.

 Такий шанс випадає раз у житті, і його не можна було змарнувати.

 Шуан напружено думав, бо втратити таку цінну можливість було б злочином.

 Побачивши, як завзято Шуан обмізковує це, Чан'ї жартівливо мовив:

 — Сідай у машину, і там продовжуй думати. Я більше не можу вже ходити.

 Зазвичай у машині Шуан говорив без упину. Але сьогодні він мовчав, немов статуя мислителя, зосереджено обдумуючи те, як би скористатися Чан'ї. Було б ідеально, якби йому вдалося змусити дракона Бая поступитися своїми землями, виплатити величезні репарації й принизити його, щоб він втратив свою владу.

 Коли вони вже майже доїхали додому, у Шуана в голові спалахнула геніальна, на його думку, ідея:

 — Тоді сьогодні ввечері… ти маєш робити все, що я скажу!

 Чан'ї засміявся:

 — Після такого довгого обдумування ти вирішив попросити тільки це?

 — «Тільки це»? — подумки Шуан тріумфував. — Ха! Сьогодні вночі ти сам благатимеш цього молодого пана про милість!

 У голові молодого пана Шуана все складалося просто ідеально.

 Чан'ї завжди був головним у їхніх стосунках, але цього разу Шуан мав намір перевернути все з ніг на голову й стати справжнім господарем дому, який контролює абсолютно все.

 Вдома Шуан відразу ж почав використовувати щойно отриману владу:

 — Спершу, я хочу, щоб ти змінив пароль від дверей на дату, коли ми офіційно почали жити разом.

 Чан'ї й так збирався змінити пароль, тож мовчки дотримав обіцянки й змінив його.

 Шуан продовжив:

 — А тепер я хочу з’їсти такий самий стейк, який ти вперше приготував для мене!

 Чан'ї спокійно одягнув фартух і взявся смажити стейк.

 Коли прийшов час їсти, Шуан демонстративно відклав ніж і виделку вбік:

 — Я хочу, щоб ти нарізав його для мене.

 Чан'ї почав потроху розуміти, що сьогодні ввечері йому доведеться догоджати цьому молодому пану.

 Хоча, в цьому немає нічого особливого, він і так давно до цього звик.

 Повечерявши та вигулявши Віко, Шуан оголосив:

 — Я йду приймати ванну.

 Чан'ї, який в цей момент прибирав повідець, глянув на нього і з легкою насмішкою запитав:

 — Хочеш, щоб я тебе викупав?

 — Це не обов’язково… — пробурмотів Шуан і поспішив вислизнути у ванну.

 Після душу Шуан крадькома пробрався до шафи, натягнув кролячі вушка й уявив собі сцену, де кролик стає королем.

 Щойно він нахилився, щоб одягти панчохи з підв’язками, двері відчинилися і зайшов Чан'ї.

 — Тіне, ти… 

 Кролячий хвостик стирчав догори, а ноги були витягнуті. Одна нога вже одягнена в панчоху, а інша ще гола — панчоха застигла на рівні щиколотки.

 Шуан засвоїв урок після минулих подібних ситуацій, тому цього разу миттєво випрямився, кролячі вуха підстрибнули в різні боки.

 — В-вийди спочатку!

 Але Чан'ї підійшов ближче, провів пальцями по обличчю Шуана, а потім натиснув на плечі, змушуючи того опуститися на коліна.

 — Я не хочу виходити. Я і так чекав цілий день.

 Шуан сердито зиркнув на Чан'ї й поскаржився:

 — Ти ж обіцяв слухатися мене сьогодні ввечері!

 — Все вірно, я слухаю тебе, — спокійно кивнув Чан'ї, притримуючи його за підборіддя однією рукою, а іншою піднімаючи кляп і одягаючи його на Шуана.

 — Продовжуй, я уважно слухаю.

— Ти... ммм! — Шуан спробував щось вимовити, але його рот був надійно затулений, і жодне розбірливе слово більше не вирвалося.

 Чорт! Старий хуліган!

***

 Глибокої ночі.

 Дзеркало шафі було вкрите білими розводами, і навіть підлога під ним була забризкана дрібними плямами. Поруч лежала зім’ята майка, і розв’язана краватка-метелик. Біля дверей валявся порваний шматок панчохи, напівмокрі шорти й кляп, що висів просто на дверній ручці.

 Білі плями тягнулися від гардеробу до ванної кімнати, біля дверей якої друга панчоха та кролячі вушка.

 Шуан сидів у ванні, в обіймах Чан’ї. У куточках його почервонілих очей були задишки сліз.

 — …Я — єдиний, — він опустив погляд на себе і хрипло промовив: — Баю Чан’ї, я тобі кажу, я — єдиний герой у цьому всесвіті. Якби ти спробував таке з кимось іншим, вони б уже давно викликали кляту поліцію.

 На щастя, подарунок на день народження дарують лише раз на рік. Якби довелося повторювати це ще хоч кілька разів, він би точно не вижив.

 Чан’ї засміявся й запитав:

 — Як щодо вечері? Сьогодні я слухатимусь тебе у всьому.

 Все було добре, доки Чан'ї не згадав про це. Шуана розлютили його слова.

 — Ти казав, що слухатимеш мене, але зовсім цього не робиш!

 Чан’ї поцілував його у мочку вуха.

 — Але ж потім слухався. Повільніше чи швидше, хіба не ти всім керував?

 — Пфф, — Шуан демонстративно відвернувся. — Ти просто любиш слухати, як я тебе благаю... Мм.

 Чан’ї поцілував його в губи.

 Цей ніжний поцілунок заспокоїв його.

 Він вдихав подих Чан’ї, ніжно торкався носом об його ніс, відчував цю неймовірну ніжність губ, та повільно вдивлявся у найглибші куточки його опущених очей.

 Цей поцілунок відрізнявся від усіх їхніх попередніх поцілунків.

 Раптом Шуану захотілося, щоб він тривав вічно.

 Коли губи Чан’ї відірвалися від його, Шуан запитав:

 — Ти справді сьогодні слухатимеш мене у всьому?

 — Звісно, — відповів Чан’ї.

 Шуан повернувся до нього обличчям.

 — Тоді я хочу, щоб ти знову поцілував мене.

 Чан’ї знову нахилився й поцілував його.

 Шуан пригадав їхній перший поцілунок. Тоді йому здалось, що він злетів у небо, а тепер він все ще був на землі.

 Від ейфорії він перейшов до відчуття невимушеності.

 Цей поцілунок тривав довше за попередній.

 Коли він скінчився, Шуан злегка притулився чолом до шиї Чан’ї й прошепотів:

 — Я хочу, щоб ти зварив мені суп.

 — Знущаєшся? — з усмішкою вилаявся Чан’ї, підвівся, взяв рушник і почав їх витирати, перш ніж піти на кухню варити суп. 

 — Ти взагалі можеш стояти?

 Ноги Шуана досі обвивали талію Чан’ї, а руки — його шию.

 — Я не злазитиму.

 Чан’ї нічого не залишалося, окрім як підтримувати Шуана однією рукою, а другою витирати йому волосся.

 — Я важкий? — запитав Шуан.

 — Хіба ти сам не знаєш? — жартівливо гмикнув Чан’ї. — Якщо скажу, що важкий, то спустишся?

 Шуан ще міцніше притиснувся до нього:

 — Ні.

 Чан’ї лише зітхнув, і у такому положені поніс його вниз по сходах:

 — Якщо не спустишся, залишишся без супу. Іди вдягнись, вночі прохолодно.

 — Мг, — пробурмотів Шуан, нарешті відпустив його, пішов і взяв два халати. Потім став біля холодильника й спостерігав, як Чан’ї обирає інгредієнти для супу.

 — Хочу суп зі свинячих реберець. Свинячі реберця з динею, — Шуан витягнув шию, намагаючись знайти диню в холодильнику. — А якщо ні, то свинячі реберця з коренем лотоса теж підійдуть.

 — У мене немає ні того, ні іншого, — спокійно відповів Чан’ї. — Обирай одне: свинячі реберця з морквою чи свинячі реберця з кукурудзою.

 — Свинячі реберця з кукурудзою, — сказав Шуан.

 Чан’ї почав різати м’ясо, а Шуан тим часом пильно стежив за процесом, немов боявся, що від нього щось сховають.

 — Ще щось хочеш? — Чан’ї глянув на нього з усмішкою. — Кажи швидше.

 Шуан пожартував:

 — Хочу зорі й місяць.

 — Це легше, ніж знайти диню та корінь лотоса, — Чан’ї поставив суп варитися, обернувся до Шуана й сказав: — ходімо, покажу тобі зорій місяць.

 — Справді? — Шуан одразу підскочив і пішов слідом за ним.

 — Чекай у дворі, — сказав Чан’ї.

 Шуан почекав трохи — і отримав у руки астрономічний телескоп.

 — Звідки це в тебе? — здивувався він.

 — Зі складу. Купив давно, хотів показати тобі після іспитів. Ти ж казав, що в дитинстві любив улітку їсти кавун і дивитися на зорі, — Чан'ї встановив телескоп. — Тут майже немає світлового забруднення, тож і так видно багато, але з телескопом буде ще краще. Все одно чекаємо, поки суп звариться, тож нікуди не поспішаємо, і можна трохи погратися з ним.

 — Я просто так сказав… — Шуан зам’явся. — А ти все запам’ятав…

 — Спочатку спробуй знайти Літньо-осінній трикутник неозброєним оком. Вегу в Лірі, Альтаїр в Орлі та Денеб у Лебеді — вони разом утворюють трикутник, — Чан’ї підлаштовував телескоп. — У цьому напрямку найяскравіша Вега, тож шукай її першою.

 — …Знайшов, — Шуан підняв голову, вдивляючись у зірки на нічному небі.

 — Якщо подивитися вниз, там є Змієносець і Центавр, — Чан’ї знову налаштував телескоп. — Підійди й подивися.

 Шуан підійшов ближче й заглянув у телескоп. Раптом усе нічне небо перед ним стало зовсім іншим.

 Чумацький Шлях розкинувся в усій своїй величі, а сузір’їв було набагато більше, ніж він будь-коли бачив.

 — Чумацький Шлях такий яскравий… — вражено вигукнув Шуан.

 — Якщо знайти Літньо-осінній трикутник і простежити вниз за Чумацьким Шляхом, то там буде Змієносець, — Чан’ї обійняв його за талію. — Бачиш?

 — Мг… — Шуан кивнув. — Тут так багато зірок різних кольорів… Від думок про те, що зорі, які ми бачимо зараз — це світло зір далекого минулого, з’являється казкове відчуття.

 — Альтаїр знаходиться всього за 16 світлових років від Землі, — усміхнувся Чан’ї. — Те, що ти бачиш зараз, — це Альтаїр, яким він був, коли тобі було вісім років.

 — І ці ж зорі світили, коли тобі було двадцять… — Шуан зачаровано вдивлявся в нескінченість, де світло зірок перетинало час і простір.

 Чан’ї мовчки стояв поруч, усміхаючись та спостерігаючи за ним.

 Через деякий час повітря наповнилося густим ароматом супу зі свинячими реберцями й кукурудзою.

 Було все: і зірки, і феєрверки.

 — Ти справді сьогодні слухатимеш мене у всьому? — Шуан знову повернувся до Чан’ї з тим самим запитанням.

 — Звісно, — Чан’ї усміхнувся. — Чого ще ти хочеш?

 Шуан нарешті сказав те, що хотів сказати ще тоді, коли вони цілувалися у ванній:

 — Я хочу, щоб ти кохав мене.

 Він глянув на Чан’ї й тихо додав:

 — Хочу, щоб ти був вічно молодим, вічно щасливим і вічно мене кохав.

***

~Бонус~ 

Не має стосунку до основної історії. 

Якби Шуану довелося відповідати на запитання Джиху, «Як це бути в стосунках зі своїм професором?», частина 3.

 

 Тін Шуан:

 Продовження попереднього оновлення.

 Багато людей у коментарях запитували, як я виплутався з ситуації, коли назвав професора «татком» перед усією аудиторією…

 Ще до того, як я договорив це слово, я відчув, що в залі повисла не зовсім правильна атмосфера. Але, чесно кажучи, міжнародному студенту легше викрутитися з такого, ніж німцю, який раптом назвав професора «татком».

 Я можу зіграти на мовному бар’єрі… Так, тоді всі мої німецькі одногрупники вважатимуть мене дурним, але це краще, ніж якщо вони подумають, що я якийсь збоченець, якому подобається називати професора «татком»…

 Тому через дві секунди після того, як я назвав його «татком», я зробив максимально щире обличчя й запитав:

 — Професоре, чи є у мене проблема з моєю вимовою? Моя німецька ще не дуже добра. Доводиться одночасно слідкувати й за змістом лекції, і за граматикою, от я й можу несвідомо сказати щось зайве.

 Тоді мій партнер, який, як завжди, стояв на кафедрі з бездоганною грацією, лише жестом показав мені сідати й дуже поблажливо відповів:

 — Це була цілком невинна помилка. Впевнений, ніхто не зверне на це уваги.

 Завдяки його впевненому тону, а може, через загальну поблажливість до іноземних студентів, сталося неймовірне — ніхто з моїх одногрупників навіть не засміявся.