Майстер розпалювати лють

Зворотний рейс у нього був назначений на вечір суботи, однак Чан’ї змінив його на ранок.

Літак приземлився вчасно. Чан’ї опустив свій журнал та глянув на наручний годинник. Вірогідно, він зможе дістати додому до восьмої. Якщо так, то у нього буде шанс розділити сніданок з Шуаном, який, певно, ще дає хропака. Разом вони матимуть можливість завести хорошу розмову під час трапези. Після сніданку він проведе Шуана на роботу і сидітиме сам на своєму звичному місці в кав’ярні, читатиме книжку та спостерігатиме за людьми.

Від думок про це на обличчі Чан’ї з’явився натяк на усмішку. Він відчинив двері.

Однак, побачене змусило усмішку зникнути з його обличчя. Дім всередині був настільки чистим і охайним, що словами складно описати. Не було ніяких відкритих коміксів, що безладно лежали на дивані, напівпорожніх пляшок з пивом на кавовому столі, що нагрілися від теплого літнього повітря. На килимі не валялися розкидані подушки. Жодні джинси та сорочки не очікували на прання, зняті та повішені на стілець.

Чан’ї пішов далі вглиб. Вази з квітами на столі більше не було. Як і шматочка кавуна, з якого б виколупували м’якуш прямо ложкою. Холодильник був сповнений продуктів, мов щойно після закупки. Жодного морозива з морозильника не пропало. Навіть сміття було винесене. 

У кабінеті на полицях не було видно жодного коміксу чи конспекту. На столі — ані брудних паперів, ані ноутбука з різними наліпками з аніме персонажами.

Поверхом вище.

У спальні обережно застелене ліжко, у якому, з вигляду, ніхто ніколи не спав. 

На балконі з попільнички був прибраний попіл. Кактус спокійно цвів, осяяний сонячними променями.

У ванній кімнаті стояла лише одна чашка на раковині, єдина зубна щітка та тільки один набір білих банних рушників на сушарці. На бортиках ванни й на зливному бочку туалету нічого не стояло. Кришка була опущена донизу.

«Опускати сидіння унітаза погана звичка. Настільки жахлива, що тобі терміново треба кидати», — не так давно Шуан крутив на нього головою та скиглив за це. Чан’ї пішов оглядати решту вбиралень. Ця виявилась не виключенням, адже в інших сидіння теж були опущені.

Все повернулося до стану, у якому знаходилося три місяці тому. Весь дім виглядав, немов готель. Однак єдиним, що дечим відрізнялося від вигляду тримісячної давності, були скляний циліндр з грошима на ліжку та тривимірна карта світу, на якій тепер висів маленький прапорець. Тепер збереження налічували на десять купюр номіналом по п’ятдесят євро більше. 

Чан’ї підійшов до мапи та взяв прапор до рук, розглядаючи його певний час. 

«Ось тут», — нещодавно Шуан повісив цей невеличкий прапор на мапу у місці розташування Ганновера. — «Наступного разу від погляду на неї ми подумаємо про те… Куди їздили разом».

Чан’ї повісив маленький прапор назад на місце. 

Ніч перед відрядженням, що б то не було, він не вважав навіть сваркою. Дитина влаштувала істерику та відмовлялась розмовляти — Чан’ї не міг його змусити, тому планував серйозно поговорити про це після свого повернення. 

Але зараз…

Що це за жахливе відчуття, наче його кинули, — й на додачу пішли з поверненими грошима? 

***

Чотири кілометри та вісімсот метрів звідти Шуан вже прокинувся. 

Хоча він не мав жодного поняття, де шукати нову квартиру, стара все ще належала йому до кінця цього місяця. 

Закінчивши з бриттям, він кинув погляд у дзеркало. Сонячні промені лилися з вікна за спиною, м’яко виблискуючи на відображеному обличчі та ключицях. Почуття були змішаними. Іншими словами внутрішні думки були сповнені драми. 

Один Шуан мав злий вираз обличчя. 

Хмф, старе чудовисько, хто сказав тобі залишитися у готелі? Хто тобі казав їхати у відрядження? Коли дістанешся сьогодні додому, то зрозумієш, що означає втратити коханця. 

Інший Шуан сумно згорнувся калачиком у кутку. 

Але… 

Навіть якщо Бай Лаобан дізнається, що він переїхав, то не відчує нічого, так? Чан’ї з самого початку не планував жити разом, хіба не очевидно було з’їхати?

Злий Шуан переможно засміявся. 

Хмф, нормальним було просто виїхати, однак опустити всі сидіння унітазів перед від’їздом, щоб розізлити когось, було рішенням геніального рівня, яке не кожному було під силу вигадати.

Сумний Шуан став ще сумнішим. 

Гей, яка користь злити Чан’ї? Якщо тобі вдасться, він буде нещасний. Якщо не вдасться, то ти будеш нещасним… Ти, бляха, дорослий, можеш поводитись відповідно?

Коли Тін Шуан їхав до кафе на велосипеді, то думав лише про те, як Чан’ї відреагує, коли вночі повернеться додому.  Він ніяк не був готовий на під’їзді до кафе побачити Чан’ї, що стояв під вивіскою «Фрезія».

Здивований Шуан відразу ж загальмував. 

Чому Бай Лаобан тут? Невже вже повернувся додому? Чи приїхав відразу з аеропорту? Біля нього не було жодної валізи, тож, вірогідно, він вже побував вдома…

З огляду на ситуацію Чан’ї не виглядав достатньо розлюченим, аби дати йому прочухана.

Коли Чан’ї зустрів його погляд, серце Шуана зробило кульбіт. Їхні очі перетнулися, безладдя з емоцій промайнуло у голові: напруга, хвилювання, сум, злість… І вони всі обернулися на тугу.

Йому хотілося забути всі минулі нещасливі моменти. Хотілося побігти вперед. Обійняти, поцілувати.

Штовхаючи свій велосипед, Шуан підійшов до дверей кафе. Як раз коли проходив по інший бік, він відчував суміш неспокою та побоювання, мов повертався до рідного дому вперше за довгий час. 

На думку не приходило жодного слова. 

— …Ранку, — сухо сказав Шуан. 

— Ранку, — відповів Чан’ї. 

Шуан задихався. Ця погана атмосфера, ніякове вітання. Ця кав’ярня прямо за рогом. Чому було відчуття, наче вони зустрілися знову після розлучення…

— Ем… — Шуан мовив, замикаючи велосипед. — Чому ти вже повернувся? Я збирався незабаром почати роботу… Ем… Я не можу з тобою надто довго говорити…

— Я тут не для розмови, — відповів чоловік.