Відстань між культурами

Наступні два дні для Бая Лаобана були справжнім випробуванням.

Здавалось, що у цього хлопця почалася фаза бунту.

Зокрема, в Шуановій поведінці відбулися наступні зміни: він став надзвичайно вибагливим до їжі, яку готував Чан'ї; зневажливо відгукувався про його роботу; висловлював сумніви щодо його зовнішності та... не йшов на співпрацю у ліжку.

Перші три пункти ще якось можна було списати на поганий настрій, але останній...

Тут явно щось було не так.

— Тіне, що взагалі відбувається? — запитав Чан'ї після того, коли одного вечора Шуан просто так відштовхнув його під час поцілунку.

Шуанові нестерпно тісно було у джинсах, але він уперто відповів:

— В сенсі «що відбувається»? Просто я не в настрої.

— Ну то в чому справа? — дещо роздратовано відповів чоловік. — Скажи вже, що не так.

А ось про те, що саме було не так, Шуан говорити не хотів.

Після перегляду квартири у вівторок Йонас одразу на місці вирішив, що орендуватиме Шуанове житло, то власниця й погодилася. Щойно Шуан згадував ту сцену, йому ставало недобре. Тоді Йонас прийшов не один — з ним був його хлопець. І обидва не соромились проявляти свої почуття. Вони мило ходили по квартирі, оглядали все навколо, обговорювали, як все облаштують, коли переїдуть. А ще періодично всміхались обмінюючись закоханими поглядами, мов ідеальна парочка, яка готується до спільного проживання.

Шуану це завдало смертельного удару.

Він взагалі не планував розповідати про це Чан'ї. Він хотів вирішити все самостійно, тихо і без зайвих розмов.

Зрештою, навіть якщо будинок зник, можна знайти інше житло. Але якщо він втратить останні залишки самоповаги... то й гадки не матиме, як потім її повернути.

Головою він розумів: Чан'ї не зробив нічого поганого, — але його почуття вся ця ситуація все одно зачепила, що важко пережити. Тому Шуан міг лише виражати своє незадоволення іншими способами.

Ось він і «використовував будь-яку можливість, щоб висловити свою точку зору».

— Твоя техніка погіршилася, і мені некомфортно, — холодно промовив Шуан, стоячи перед Чан'ї.

Якби таке почув будь-який інший чоловік, то, мабуть, відчув би себе так, ніби його вдарило блискавкою, і його гідність зазнала б серйозної шкоди.

Але зараз це почув Чан'ї.

Погана техніка?

Неможливо.

Некомфортно?

Абсурд.

Коли Чан'ї поглянув на Шуана, в його голові з'явилися три слова: «Шукаєш собі проблем».

У минулому Шуан мав досвід у таких витівках. Хай то підіймання шуму з нічого, капризи чи раптові істерики навколо Чан'ї — ніхто його в цьому не переграє.

— Причина справді в цьому? — підвів очі Чан'ї.

Погляд, яким він дивився, змусив Шуана відчути, як волосся стало дибки.

Зараз Чан'ї сидів на дивані, а Шуан стояв. Здавалося б, що Шуан має перевагу, дивлячись на нього зверху вниз, але раптом він відчув себе так, ніби його викликали на допит до кабінету директора.

— ...Мгм, — нарешті вичавив з себе він після довгої павзи.

Чан'ї якийсь час уважно дивився на нього.

— Гаразд, тоді продовжимо те, що ти почав.

— ...Що я почав?

— Розкажи мені, від чого саме тобі некомфортно, — сказав Чан'ї.

Від чого саме йому було некомфортно...

Відповісти він не міг.

Шуан уникав погляду Чан'ї й мовчав. Його позиція була очевидно, він відмовився від співпраці.

Чан'ї чекав кілька хвилин, а потім вирішив змінити питання:

— Тоді що з моїх дій змусило тебе почуватися дискомфортно?

Що з його дій спричинило Шуановий дискомфорт...

На це теж не було відповіді.

Шуан стояв на одному місці так довго, що в нього вже і ноги почали терпнути.

— Чому я взагалі маю відповідати на твої питання? — запитав Шуан, відчуваючи все більшу невпевненість у собі.

Чому?

Чому він завжди мав опинятися в такій позиції?

Завжди виходило так, що останнє слово було за Чан'ї, і саме він тримав усе під контролем. Шуан же просто радів, коли його кликали, і мовчки віддалявся, коли його проганяли.

Раптом уся злість вирвалась назовні:

— Хіба я не можу просто не хотіти відповідати? Яке ти маєш право так мене допитувати?

— Тіне, я просто намагаюся вирішити проблему, — Чан'ї знизив голос. — Якщо ти не хочеш говорити зараз, ми можемо обговорити це іншим разом.

Тон Чан'ї був дуже стриманим, і зазвичай це допомагало заспокоїти юнака. Але саме такий спокій, який здавався зовсім незалежним від емоцій, ще більше розлютив Шуана.

Чому Чан'ї все вдається так легко і без зусиль?

— А і правда, нумо поговоримо, чому б і ні? Ти запитав, у чому саме мені некомфортно? Гаразд, я скажу. Ти змушуєш почуватися мене некомфортно у всьому, — з кожним словом вогонь у Шуані ще більше розгорявся. Останні два дні, протягом яких він прикидався, що все добре, просто душили його. — Мені некомфортно зараз, і мені було некомфортно останні кілька днів. Весь час поки я поруч із тобою, мені некомфортно.

Розмова зайшла у глухий кут.

У Шуані вирували емоції. Злість заполонила розум, і він більше не слідкував за словами, тож з його рота виходили лише найнеприємніші образи.

Чан'ї просто мовчки слухав, не перебиваючи.

Шуан усвідомив, що наговорив, лише тоді, коли трохи заспокоївся і випустив більшість емоцій.

З виразу обличчя Чан'ї неможливо було зрозуміти його почуттів, але він точно не виглядав розгніваним.

— Щойно я... — Шуан хотів сказати, що не мав на увазі те, що сказав, але гордість не дозволила йому цього визнати.

Чан'ї почекав хвилину. Побачивши, що Шуан не має наміру продовжувати, він запитав:

— Тепер ми можемо обговорити, що саме стало проблемою?

Після довгої паузи Шуан тихо пробурмотів:

— ...Немає ніякої проблеми.

— Якщо проблеми немає, то що зараз відбувається?

Шуан промовчав.

Він і сам не знав, що відбувається. Якщо він хотів удавати, що все гаразд, то мав робити це до кінця і не виявляти жодних ознак невдоволення. Якщо ж він більше не міг тримати все в собі, то повинен був просто відкинути свою марну гордість і сказати Чан'ї, що його насправді турбує.

Але він не міг зробити ні того, ні іншого.

Він побачив як у погляді Чан'ї промайнув слід утоми.

— Тіне, завтра я їду у відрядження, — Чан'ї глянув на годинник і підвівся. — Сьогодні залишуся в готелі.

Цей втомлений вираз Чан'ї вразив Шуана, мов гострий ніж.

Раптом у його вухах зашепотіли слова, які дехто колись йому казав. І це було подібне шипінню змії:

«Тіне Шуане, та хто зможе винести цього твого характеру? Я вже звик, але він? Він зможе це витримати? Можливо, він витримає сьогодні, але що буде через два місяці?»

Змія висунула язика, шепочучи на вухо.

Шуан приголомшено стояв біля дивану, слухаючи, як двері відчиняються і зачиняються. Потім, залишившись на самоті, він осів на підлогу і згорнувся калачиком.

Чан'ї стояв біля воріт подвір'я. Він саме збирався викликати таксі, коли на екрані телефону висвітлився виклик: Гелена.

Чоловік підняв слухавку:

— Я передзвоню тобі, щойно викличу таксі.

— Вгадай, хто саме зараз за кермом? — засміялась вона. — Я підвезу тебе. Де ти?

— Біля дверей свого будинку.

— П'ять хвилин.

У неї з Чан'ї була однакова звичка — завжди озвучувати приблизний час свого прибуття та приїжджати точно вчасно.

— Куди тебе відвезти? — опустилось вікно машини.

За кермом була красуня такого ж віку, що і Чан'ї, із золотисто-каштановим кучерявим волоссям, пишними грудьми, в майці, що тісно прилягала до тіла, тонкою талією та великим татуюванням на точеній руці, яке простягалося від плеча до ключиці.

— Не знаю, — мовив Чан'ї, сідаючи на переднє сидіння. — Просто підвези мене до будь-якого готелю.

— Боже мій, ти тепер безхатько? Я ж пам'ятаю, що дім був твоєю власністю ще до шлюбу.

Гелена кинула погляд на будинок, у якому ще горіло світло. Потім увімкнула пісню з таким гучним ритмом, що, здавалося, він ось-ось виб'є серце.

— Ти хіба не віддав все, що було набутим за час шлюбу, своїй колишній дружині?

— Ми ж, начебто, домовлялися не говорити про колишніх дружин, — спокійно відповів чоловік.

— Слідкуй за словами, у мене немає колишньої дружини, — вона втиснула педаль газу.

— Ти знаєш, про що я. Ви ж офіційно зареєстровані як партнери.

— Так, ми офіційно зареєстровані партнери. Якщо я помру, вона навіть усю мою спадщину отримає. Кляте німецьке законодавство! Я просто хотіла підтвердити наші стосунки, коли ми були закохані, а не ділитися своїм багатством, коли ми вже не разом!

Гелена випалила серію лайки з такою швидкістю, що це виглядало навіть комічно..

Вона згадала, навіщо телефонувала, і запитала у Чан'ї:

— Що з тобою останнім часом? Якщо ти хочеш, щоб я знайшла нового гравця, мав би попередити мене принаймні за три місяці.

Вони мали грати в теніс щовівторка, щочетверга та щосуботи на світанку. Ця звичка зберігалася протягом кількох років, але кілька тижнів тому Чан'ї почав часто пропускати гру без явної причини. За останні два тижні він навіть прямо сказав їй, що у нього взагалі немає вільного часу.

Гелена спробувала знайти кількох нових партнерів для гри в теніс, але їх жоден не мав настільки ж гарних навичок. Якщо вже порівнювати, то той, хто зараз сидів на пасажирському сидінні, був найкращим гравцем в теніс.

Все було б чудово, якби він ще й перестав постійно пропадати.

— Вибач, — сказав Чан'ї, — останнім часом мені було не дуже зручно.

— Не дуже зручно? Я знаю, коли тобі зручно. І якщо мені не зраджує пам'ять, ми як завжди починаємо о 6-й ранку... Стривай, — жінка зиркнула на нього. — Ти часом ні з ким не зустрічаєшся? Або, може, навіть одразу з кількома?

— Лише з одним, — спокійно відповів Чан'ї.

— Ти так швидко вирішив зупинитися на одному?

Гелена не могла в це повірити. Скільки взагалі це триває? Вона раптом згадала про світло, яке тільки-но бачила в будинку Чан'ї.

— Він же не живе зараз у твоєму будинку, правда?

Чан'ї промовчав.

Це можна було вважати за згоду.

— Боже мій, ти ж не міг уже почати жити з ним, правда? — Гелена не могла в це повірити.

— Як це можливо? Він молодий хлопець, йому трішки більше за двадцять. Згадай нас у двадцять років, хто б погодився жити з кимось?

Гелена розуміюче кивнула:

— У свої двадцять я навіть не знала, в чиєму ліжку прокинуся наступного ранку.

— Щобільше...

Чан'ї не закінчив думку: Щобільше, це хлопча вже почувається незручно, живучи разом з ним.

— Нізащо не повірю, що він ще не скаржиться на твій вік, — пожартувала Гелена.

— Скаржиться щодня, — Чан'ї теж усміхнувся. Це було його звичне самоіронічне почуття гумору. — Я просто не можу йому сказати, що через кілька років мені виповниться сорок. Що я хочу осісти, і щоб він жив зі мною. Я навіть готовий повертатися з роботи й бачити, як вони з одногрупниками п'ють, танцюють у вітальні, кидаються подушками та стріляють одне в одного з водяних пістолетів.

Гелена голосно засміялася, але коли глянула на Чан'ї, зрозуміла, що його усмішка вже зникла.

— Ти ж не серйозно, правда? — Гелена вимкнула стерео, і в машині раптом запанувала тиша. — Ти справді хочеш так швидко почати жити разом?

— До того, як ти це згадала, я про це навіть і не думав, — Чан'ї відвернувся до вікна.

Справжнє спільне проживання означало набагато більше, ніж здавалось на перший погляд.

Наприклад, відтепер на табличці будинку і на поштовій скриньці були б написані два імені, і друзі Чан'ї знали б про ці стосунки, включно з багатьма професорами університету. Це ж стосувалося й одногрупників та друзів Шуана, серед яких могли б бути студенти Чан'ї.

Це був дуже важливий крок, другий за важливістю після весілля та реєстрації шлюбу. Чан'ї не міг дозволити собі поспішати.

Було ще занадто рано. На цю мить було неможливо навіть уявити, як вони введуть один одного у свої круги спілкування.

___________________

Ми все ще шукаємо редакторів та перекладачів у команду, в тому числі й для цього роману! Якщо у вас є бажання долучитись до перекладу, можете написати в телеґрамі за ніком (@NAH_v1p3r).