Відстань між студентом та професором

— Університет… Ніколи не задумувався. Треба подумати.

Шуан сперся на огорожу і підніс голову, вдивляючись в небо ледь примруженими очима. Сонячне світло омивало його молоде обличчя, горло та руки медовим сяйвом, а ніжний вітерець перебирав пасма його короткого волосся та притискав до грудей розстібнутий комір його сорочки.

Університет…

Для Шуана вища освіта була природньою. Настільки, що йому ніколи не доводилося задумуватися що ж вона собою являє. І тепер він був дещо розгубленим. Чому ніхто не спитав його про це до вступу?

Ще деякий час подумавши, Шуан заговорив:

— Баю Лаобане, якщо ти хочеш дізнатися, що я про нього думаю… моя думка дещо приземлена. Я чув, багато хто називає університет місцем, де в людині виховується самостійність, розвивається індивідуальність… Але зараз я думаю це занадто романтично. Я не кажу, що так вважати неправильно: як слоган звучить непогано, але я вважаю це дещо… нереалістичним. Ну ось, наприклад, в університетах стільки студентів, але скільки з них можуть критично мислити чи створювати щось унікальне? Всіх хвилює лише майбутнє після випуску. Аспірантура, виїзд за кордон, пошук роботи та багато чого іншого, про що всі думають та хвилюються… — він глянув на Чан’ї та невпевнено додав: — Баю Лаобане, можливо, це через те, що я працював протягом останніх кількох років, але мені здається що багато з того, що вважається правильним, є таким тільки в теорії… Ем… Якщо я не правий, дай мені знати.

— Ти ділишся своїми роздумами, в цьому немає нічого «правильного» чи «неправильного», — всміхнувся чоловік. — Продовжуй.

І правда, це питання, на яке немає єдиної сталої відповіді. Просто Бай Лаобан полюбляв ставити подібні питання.

— Тоді я казатиму все, що думаю.

В минулому Шуан завжди нервував, коли професор його питав, але зараз залишався спокійним.

— Я збрешу, якщо скажу що вступив на бакалавра, тому що справді хочу вчитися, а не лише отримати диплом. Втім, ці причини не взаємозаперечують одне одну. У багатьох професіях вимагають вищу освіту. Наприклад, в компанії мого батька навіть не розглядають резюме кандидатів, у яких немає магістра. Крім того, є багато вузькопрофільних нюансів, які треба знати, щоб розв’язувати професійні питання. Не хочу, щоб у компанії вважали, що мене туди пропихнули, а сам я нічого не знаю… Мені до вподоби розв'язувати практичні проблеми. Пам’ятаю, професор на нашому першому курсі якось згадав такий собі парадокс: студенти не можуть знайти собі роботу, а компанії — найняти нових працівників, адже студенти зазвичай відрізані від реальних потреб споживачів. І якщо вже так подивитися на більшість робочих пропозицій, їм не сильно й потрібна незалежна думка чи індивідуальність…

Чан’ї зачекав, доки Шуан закінчить думку, перш ніж заговорити:

— Не думаю, що університет зобов’язаний виховувати робочу силу, яка відповідала б вимогам підприємств. Це задача ПТУ, але система професійно-технічної освіти недосконала, тому відповідальність за навчання студентів професійним навичкам переклали на університети.

Та як би довго Шуан не думав над його словами, все ще не міг второпати.

— То, Баю Лаобане, ти вважаєш, що вступати в університет було моєю помилкою? Насправді всі студенти шукають роботу. Вони навчаються, зустрічають однодумців та хапаються за будь-які можливості, що пропонують університети…

— Я сказав, що тут немає нічого правильного чи неправильного. Я не хочу називати тобі якоїсь відповіді чи причини. У нас різні погляди і різні життєві обставини. Тому тільки ти можеш знайти відповідь на питання, як використати час на цьому етапі життя, — чоловік відвернувся в протилежний бік, ланцюжок з його окулярів блиснув на сонці від руху. — Поглянь.

Шуан прослідкував за його поглядом. Неподалік була університетська бібліотека, навчальний корпус, лабораторії та поле.

Бібліотека в стилі барокко була збудована сотні років тому і вже багато разів реконструйована; а от навчальний корпус, лабораторії та будівлі різних факультетів були збудовані наново, адже після Другої світової їхній колишній вигляд відновити не вдалося; на полі ж сила-силена студентів грілись на сонечку, лежачи на траві та читаючи чи сидячи в компанії друзів, попиваючи каву та говорячи про своє.

— Що ти бачиш, Тіне? — низький голос Чан’ї лоскотнув слух Шуана, перш ніж розсіятись далі за вітром.

— Бачу… різні корпуси нашого університету, — погляд Шуана ковзнув до даху бібліотеки, де непохитно стояла мармурова скульптура Мінерви, богині мудрості. — Знаю… Мені варто цінити всі ці ресурси та вивчити стільки, скільки можливо.

— Ти думаєш, що тобі тут лишилося тільки два чи три роки, — чоловік глянув вниз на вулиці, що оплітали будівлі та як пішоходи й машини квапилися у своїх справах. — Тому й хочеш унести щось з собою. Хоча насправді, університет… набагато романтичніше місце, ніж ти думаєш.

Романтичне…

Юнак мимоволі озирнувся на вираз Чан’ї.

Попри свій вік, Бай Лаобан говорив подібні слова…

Одного погляду було достатньо, аби помітити в очах чоловіка таку рідкісну і непритаманну йому ніжність. Хоча вони й стояли на одному даху та дивилися на один і той самий краєвид.

— Тоді… — почав Шуан, дивлячись на профіль Чан’ї. — Що тут бачиш ти?

Чоловік не відповів, тільки мовив:

— Ти питав, чи не хвилює мене невдоволення студентів. Адже знаєш, що по закінченню навчання, вже студенти оцінюватимуть професорів, так само як ми оцінюємо вас на іспитах.

— Так, просто подумав, що варто про це згадати… Я вже оцінював кількох професорів в минулому семестрі. Це ж якось на тебе впливає, правда? Чи буде з цього якась… я не знаю, догана?

— Професори, у яких забагато низьких оцінок можуть втратити можливість навчати, якщо університет вирішить не подовжувати договір найму.

Це змусило Шуана дещо захвилюватися.

— Тоді ти…

Кутики губ Чан’ї ледь помітно смикнулися і він заговорив жартівливим тоном, який зазвичай використовував під час лекцій:

— Але я штатний професор.

Штатний професор? То що, тепер тобі можна робити що заманеться?

Від його слів у Шуанові прокинулося природнє бажання виганяти подібну нечисть. Чорт, схоже штатні професори і правда мали більшу свободу дій…

Але за мить чоловік посерйознішав. Посеред його брів пролягла глибока зморшка, і сам Чан’ї немов у мить постарішав на десятки років.

— Що означає, як штатний професор, я вічно стоятиму тут, дивлячись на це місце.

Вічно стояти тут… Дивлячись на це місце…

Сам не знаючи чому, Шуан заспокоївся від цих слів.

— Ти питав, що я бачу, тож я скажу, — Чан’ї глянув у сторону лабораторії медичного факультету, що був трохи віддалік. — Тіне, ти віриш, що доки ми тут розмовляли, в тій будівлі вже створили нового наноробота, який перетворить певну хворобу на пережиток минулого?

Його тон прозвучав так серйозно, що хлопець заціпенів і приголомшливо вирячився на будівлю лабораторії.

— Якого наноробота?..

Чан’ї захихотів, і Шуан одразу ж опанував себе.

— Знову мене дражниш?

— Ні, — з усмішкою мовив чоловік і вказав на одну з купок студентів, що відпочивали на галявині. — Чи віриш ти, що в такий звичайнісінький південь, якийсь геній з тої групи дітей, ніжачись на сонечку та попиваючи охолоджену каву, раптово дійде висновку, який виведе людство на новий рівень?

Шуан хотів відповісти, що не вірить, що — ти знову, бляха, мене дражниш, — але в той момент не зміг цього вимовити.

— Вірю… — збентежено відповів він. — Правда вірю. Хоч і не розумію чому.

— Тому, що знаєш, що подібне трапляється повсякчас, — Чан’ї знову глянув на дах у них під ногами. — Ця будівля, що у тебе під ногами, прямо зараз змінює життя величезної кількості людей.

Шуан теж мимоволі опустив очі, дивлячись на корпус розробки інформаційних ресурсів під ногами.

Здавалося, він трохи розумів.

Чан’ї згадував, що вони дивились на речі по різному. Він мав рацію. Адже наразі зі своєї точки зору Шуан бачив себе і тільки себе.

Спершу, коли він почув «Що, на твою думку, з себе представляє університет?», він подумав про це як «Що для тебе він значить?» Для Шуана це був лише проміжок часу, етап, місце, яке він зрештою залишить.

Як чоловік і сказав, він знав, що пробуде тут ще якихось кілька років, тому й так панічно старався загребти з собою хоч щось, сподіваючись за ці роки хоч трохи змінитися і стати ближчим до людини, якою він хотів би бути.

Та університет… Був чимось іншим.

Студенти приходять та йдуть нескінченним потоком, і лише професори лишались серед них незмінні, мов сталь. Звісно ж для того, хто так тут і залишиться, університет мав зовсім інше значення.

Сонце осяювало цей дах так само як воно світило й багато років до того.

Прикриваючись від вітру, Шуан підпалив цигарку, намагаючись крізь дим розгледіти те, що бачив Чан’ї. І після довгої павзи, він нарешті спитав:

— Баю Лаобане, а що, на твою думку, являє собою університет?

Чан’ї взяв з Шуанових рук напіввикурену цигарку і затягнувся, ледь помітно всміхнувшись.

— Зачинатель людства.

Можливо, то було лише через вітер, але руками у Шуана виступили сироти.

Зачинатель людства…

— Тіне, причина, чому я ставлю вам лише найскладніші питання полягає геть не в тому, що я вас недооцінюю, — він повернувся до хлопця. — Рано чи пізно настане день, коли дехто з вас мене перевершить, хай якщо це буде лише одна людина.

____________
Прим. Maids: Нам терміново потрібні редактори! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (NAH_v1p3r)