Навіть комедійний роман має інколи бути серйозним

Того дня на занятті Шуана знову викликали відповідати на надзвичайно складне запитання.

Коли після уроку вони виходили з аудиторії, Синь, підсміюючись, сказав:

— Слухай, Шуане, цей професор випадково в тебе не закохався?

Шуан саме пив воду із пляшки і мало не захлинувся від цих слів, але ззовні зберіг спокій і відповів:

— У тебе біди з макітрою?..

— Це не я так говорю, — продовжив Синь. — Дві дівчини, що сиділи поруч зі мною минулого разу, теж сказали, що професор, мабуть, закохався в тебе. Щоразу, коли є якесь складне питання, він викликає тебе. І щоразу, коли ти відповідаєш на запитання, він не зводить з тебе очей, і погляд у нього… Якби ти відповідав вірно, то це ще можна зрозуміти. Але річ у тому, що навіть коли ти не знаєш відповіді, він все одно дивиться на тебе як на свого сина.

Спочатку Шуан трохи занепокоївся, чи не здогадалися інші, але почувши закінчення промови Синя, юнак від несподіваності просто виплюнув повний рот води.

— Бляха, в сенсі «як на сина?»

Синь ухилився, продовжуючи підколювати Шуана:

— Коли він так дивиться на тебе, хіба ти не відчуваєш… батьківської любові, стійкої, мов гори?

Батьківської любові? І ще й такої ж стійкої як довбані гори?

— Ви що, провели тест на батьківство, просто побачивши погляд його очей? Батька мені знайшли? Просто неймовірно.

— Дозволь, я тобі це продемонструю, — Синь підійшов ближче до Шуана. А тоді подивився йому в очі, намагаючись передати всю ніжність і любов, на яку був здатний. — Саме так професор Бай на тебе дивиться. Ну як, бачиш у цьому погляді батьківську любов?

Це ще що за цуценячі очиська? І коли це Бай Лаобан дивився так хоч на когось?

Шуан жартома вилаявся:

— Відвали, це огидно.

Тільки-но він це сказав, як раптом помітив, що за кілька кроків від них Бай Лаобан вже склав свої лекційні нотатки та вийшов з авдиторії, кинувши на них погляд. Шуан напружився і відскочив від Синя.

Синь й сам, побачивши професора Бая, відчув як холодок пробіг по спині. Хлопець одразу посерйознішав і ввічливо привітався.

— …Професоре.

Чан'ї кивнув і попрямував до виходу з навчального корпусу.

Шуан відчув, що це не віщує нічого доброго.

— Я раптом згадав, що дечого не зрозумів під час лекції. Піду запитаю, а ти йди першим, — сказав хлопець, після чого поквапився за чоловіком.

Наздоганяючи Чан'ї, він мовив німецькою:

— Професоре, у мене є запитання.

— Продовжуйте, — відповів Чан’ї, не зупиняючись.

Шуан промовчав, просто йшов поруч із Чан'ї з дуже шанобливим виглядом. Пройшовши трохи далі, він помітив, що навколо немає азійців, тож зробив серйозний вираз обличчя, ніби обговорює суто академічне питання, і сказав китайською:

— Коханий, пообідаємо разом опівдні?

Чан'ї дивився вперед, із таким же серйозним виразом обличчя відказав:

— У мене є вікно до першої години.

— Тоді так і зустрінемося, — заговірницьки мовив хлопець. — На звичному місці?

Чан'ї передав Шуану пропускну картку.

Шуан прекрасно знав, як часто губив речі, тому обережно склав картку в нагрудну кишеню сорочки та, поплескавши себе, пообіцяв:

— Я не загублю її. Там де цей пропуск, там буде битись моє серце. Якщо з ним щось станеться...

— Якщо з ним щось станеться, тобі більше не доведеться закінчити навчання, — незворушно сказав Чан'ї.

Урочисто присягнувшись, Шуан взяв картку Бая Лаобана і пішов до бібліотеки для самостійного навчання.

Чан'ї спустився на нижній поверх адміністративного корпусу і натиснув на металевий дзвінок, на якому було вигравірувано «Проф. Чан'ї Бай». Цей дзвінок був безпосередньо підключений до кабінету його секретарки, і зазвичай використовувався людьми, які мали назначену зустріч з Чан'ї.

— Маріє, будь ласка, відкрийте двері для мене, — мовив чоловік в домофон.

Марія відкрила двері, відзначаючи, що професор останнім часом поводиться якось незвично. Наприклад, протягом двох років професор жодного разу не забував свою картку, але нині, менш ніж за два тижні, він вже втретє просив йому відчинити.

Тим часом Шуан трохи позаймався у бібліотеці і не зміг утриматись від спокуси дістати телефон та подивитися на фотографію, яку зробив напередодні.

Бай Лаобан був таким гарним, коли спав, таким достобіса гарним...

Окрім цієї фотографії, в його телефоні були й інші знімки Чан'ї, наприклад, аватарка із додатку «На відстані», яку він зберіг; фото професора Бая, які він знайшов в Інтернеті; і кілька знімків, які він таємно зробив до і після занять.

Шуан переглядав їх один за одним.

Цей ланцюжок для окулярів… Ідеал.

Це перенісся… Ідеал.

Ця постава, коли він мив руки після того, як писав на дошці… Ідеал.

А ця рука, коли він послабляв краватку… Чорт, у нього встав.

Шуан хотів би поставити всі ці фото як шпалери на мобільному, але не наважувався. Адже якщо хтось з одногрупників випадково їх побачить, то хлопцеві не буде як це пояснити. Але як же йому цього хотілося…

Шуан витріщався на фотографію Бая Лаобана, де той знімав краватку, і на екрані раптом з’явилося сповіщення з групи у WeChat.

Він клікнув на нього і зрозумів, що хтось створив групу для студентів курсу Робототехніки. Назва групи була «Ми маємо здати Робототехніку», а учасниками її були китайські студенти, які в цьому семестрі проходили курс. Наразі в групі було п’ятеро осіб.

Сун Синь: Ласкаво просимо, великий бос.

Шуан, що тільки-но приєднався до групи, розгубився.

Тін Шуан: ?

Сун Синь: Людина, яка щойно приєдналася — це маленький принц, який часто сидить у середині першого ряду і відповідає на питання. Всі, привітайте його.

Хе Ле: Ти багато працював, відповідаючи на питання, маленький принце.

Тін Шуан: ?

Ґо Пін: Ти наполегливо працював, терплячи любов збоченого професора на кожному занятті.

Тін Шуан: …

Тін Шуан: …Привіт усім.

Три секунди потому.

Хе Ле: Привіт, повелителю*.

*П/п: В оригіналі було використано "стегна" від ідеоми "обійма стегна" (тобто покладатись на інших, щоб вони тащили роботу на собі. людей-рєшал в такому випадку називають "стегнами"). По контексту вирішили замінити на "повелителя"

Сун Синь: Привіт, повелителю.

Ґо Пін: Привіт, повелителю.

Ю Ю: Привіт, повелителю?

Хе Ле: Ця група призначена для обговорення курсу Робототехніки~ Тут можна обмінюватися конспектами, ставити запитання чи обговорювати підготовку до іспиту~

Хе Ле: Сподіваюся, ви, повелителю, посилатимете в групу більше тепла і світла[милий емоджі]

Ґо Пін: Сподіваюся, ви, повелителю, посилатимете в групу більше тепла і світла[милий емоджі]

Сун Синь: Сподіваюся, ви, повелителю, посилатимете в групу більше тепла і світла[милий емоджі]

Хе Ле: [анімований стикер]

Побачивши, як ті почали спамити, Шуан вимкнув сповіщення та вже хотів було відкласти телефон, як Хе Ле раптово надіслав два кумедних меми.

На першому був зображений Чан'ї, що стоїть на подіумі і дивиться вниз на аудиторію, з підписом: «Жнець дивиться на всіх живих істот».

Другий мем був зображенням Чан'ї, який тримає список студентів перевіряючи відвідуваність, з підписом: «Похолодало. Час викреслити ім'я цього студента».

Сун Синь: Мороз по шкірі

Ґо Пін: Тремчу

Шуан обійняв свій телефон, щосили намагаючись стримати сміх, а тоді відповів:

Тремчу від страху

Він не очікував, що Бай Лаобан стане об’єктом мемів. Шуан швидко зберіг їх усі, щоб показати Бай Лаобану пізніше. Цікаво, яка у нього буде реакція?..

Стривайте.

Якщо інші студенти можуть робити меми з Баєм Лаобаном, то чому б не створити шпалери з Баєм Лаобаном і не надіслати їх у групу? Тоді він міг би вільно використовувати Бая Лаобана як заставку на мобільному.

Розуму юного пана Шуана могли позаздрити найвидатніші уми світу.

Шуан відкрив альбом з фотографіями і після довгих роздумів обрав фото Чан'ї, де той миє руки після письма на дошці. Подумавши, він завантажив фоторедактор і додав підпис: «Омившому руки у золотій чаші не бачити незаліку на іспитах».

Змінивши шпалери на телефоні, Шуан довго усміхався, милуючись заблокованим екраном, після чого зробив скріншот і надіслав його в групу, прикидаючись звичайним студентом, який просить благословення:

Використовуватиму це фото як шпалери доки не складу іспити~ Сподіваюся, що зможу здати всі предмети~

Ґо Пін: Прошу шпалери.

Сун Синь: Прошу шпалери.

Хе Ле: Прошу переробити шпалери у мем.

Шуан із радістю надіслав фото в групу, але після відправлення раптом відчув деякий дискомфорт.

Закінчивши самонавчання, Шуан пішов у кав'ярню і купив два бутерброди з куркою, які взяв з собою на дах адміністративного корпусу. Зазвичай більшість в цей час іде на обід, тож в будівлі майже ніколи не було. А на дах ніхто не ходив поготів.

Він використав пропуск і піднявся сходами нагору. Це були знайомі двері і знайомий шлях — дався він легко.

Чан'ї стояв перед огорожею, обплетеною плющем, а на платформі огорожі стояли дві чашки кави. Поруч не було будівель, вікна яких виходили б у цю сторону, тож важко було помітити двох людей, що стоять на даху.

Післяобіднє сонце купало землю у власному сяйві, заливаючи дах яскравими барвами.

На носі у Чан’ї були сонцезахисні окуляри зі світло-блакитними лінзами, які вони купили в Ганновері. Тонка золота оправа і ланцюжок для окулярів надавали чоловікові на диво привабливого вигляду.

Помітне, але таємне місце. Помітний, але таємний коханець.

Це було 45-хвилинне побачення, під час якого вони стояли на даху будівлі, разом їли бутерброди та пили каву. Чан'ї слухав, як Шуан розповідав про те, що відбувалося в чаті, і вони разом сміялися над Шуановими шпалерами та колекцією мемів. А потім вони просто вдивлялись у чисте блакитне небо й викурили одну ментолову цигарку на двох.

М’який запах м’яти, диму та зелені разом з теплим сонячним світлом дурманило голову. Від легкого вітерця та дотиків одне одного приємно виступали сироти по шкірі.

— Баю Лаобане… — Шуан глянув на профіль чоловіка. — Можна спитати?

— Запитуй.

Чан'ї збив попіл цигарки у чашку, де лишився лише тонкий шар кавової гущі.

— Я ж показував тобі меми, які вони зробили… І хоча вони смішні та ти через них не образився, а навіть посміявся зі мною, мені здається, що ці меми все ж відображають деяке… Ем… Деяке незадоволення студентів… — хлопець взяв з рук Чан’ї цигарку, затягнувся, і вклав назад. — Баю Лаобане, тебе не хвилює їхнє незадоволення? Такий високий відсоток невдач на екзамені… Я чув, що він складає 90%… Насправді я не хочу говорити про високий відсоток невдач, я знаю, що це через складність іспиту. Я лише хочу знати… Чому твої питання набагато складніші ніж те, що ти викладаєш на заняттях? Я розумію, іспит може бути важким, але якщо він так сильно відрізняється від того, що викладалося раніше, тоді… — він змовк на мить. — Хіба не всі викладачі хочуть навчити студентів усього, що знають?

— Сорок п’ять хвилин, — відповів Чан’ї. — Заледве достатньо, щоб з’їсти обід і викурити цигарку, а ти все ще не бажаєш дати мені відпочити.

— Ну, якщо ти не хочеш відповідати, не треба. Хто сказав, що ти мусиш… — Шуан відвернувся і спершись на огорожу, додав: — Я просто… Баю Лаобане, я вже лаяв тебе раніше, але сьогодні, коли я почув, як інші називають тебе збоченим професором, я… Не можу сказати, що це мене розлютило, але в той момент я відчув, що ці два слова мене дещо… зачепили.

Шуан тримав чоловіка за руку, доки курив. Його голос пом’якшав:

— Просто я знаю, що ти не такий. Справді, я не думаю, що ти дратуючий чи не бачиш далі свого носа. Я весь час помиляюсь, але ти ніколи на мене не сердишся. Ти готовий навчити мене усього… Насправді ти кращий за інших.

Чан'ї струсив попіл, і з усмішкою сказав:

— Ти стільки наговорив, лише щоб сказати, що тебе дратує, коли мене лають інші? Хіба не ти цілком природно день у день кличеш мене старим чудовиськом? Що, тільки ти можеш мене лаяти?

— Ні, це не так. Коли інші лають тебе, це тому, що вони неправильно тебе розуміють. Коли я називаю тебе так… Це… — він замовкнув, не знаючи, як завершити речення. — Я просто хочу дізнатися твою думку стосовно цього.

За поведінкою кожної дорослої людини стоїть набір усталених принципів. У віці, коли люди ще бояться, що їх неправильно зрозуміють, та відчувають потребу у визнані й схвалення іншими, вони завжди говорять про власні принципи, щоб пояснити свою поведінку.

Чан'ї вже вийшов із того віку, коли люди говорять про принципи, але Шуан був все ще молодим. А дітям, як відомо, дуже подобається говорити. Тож він говоритиме.

Багато років потому Шуан все ще пам'ятатиме той південь на даху будівлі адміністративного корпусу. Небо було таким ясним, а літо було у самому розпалі, коли Чан'ї загасив цигарку і спокійно спитав:

— Тіне, що, на твою думку, являє собою університет?