Звички
Відстань між намиУ стариганів є й інші неприємні звички. Наприклад, опускати сидіння унітаза.
Якось зранку Шуан вскочив з ліжка та побіг до вбиральні, дістаючи свого друга ще до того, як встиг продерти очі, і в останній момент зрозумів, що ледь не обісцяв сидіння унітаза. Вилаявшись, він рвучко підняв сидушку і крикнув:
— Баю Лаобане, якого дідька ти опускаєш сидіння? Чого його туди-сюди теліпати?
— У мене завжди були партнери жінки, опускати сидіння — базовий етикет, — сказав він, заходячи до ванної.
Озирнувшись на нього, хлопець пробурмотів:
— Більше не буде. І твій партнер-чоловік каже: опускати сидіння унітаза погана звичка. Настільки жахлива, що тобі терміново треба кидати.
Підійшовши ззаду, чоловік пригорнув Шуана за талію. Чоловік нічого не відповів, лиш глянув вниз і тихо розсміявся.
Знову насміхається!
— Це справді жахлива звичка! Хіба я не правий? — зашарівся Шуан. — Не те щоб… ем… у мене були проблеми з точністю… чи нетриманням… просто коли нас в домі тільки двоє, хіба не зручніше лишати сидіння унітаза піднятим?..
Бляха. Він все ще сміється.
Чого шкіришся?
Через це таке відчуття, мов у Шуана справді проблеми і йому вже час сходити до андролога.
Однак після того ранку сидіння на унітазі в тому будинку лишалося піднятим цілий рік.
У старих людей є й інша погана звичка: класти все на свої місця. Звісно, Шуан тим же похизуватись не міг.
Перед спільним життям ситуація зазвичай виглядала наступним чином:
Коли Шуанові треба було до університету, він раптово усвідомлював, що не може знайти телефон, ключі, студентський, звіт експерименту, ручку, гумку…
Але після початку спільного життя такі інциденти набули лякаючих масштабів…
Наприклад в дні, коли треба йти до університету, великий професор Бай раптово для себе усвідомлював, що не може знайти свої окуляри.
На дерев’яному тримачі біля узголів’я ліжка їх не було, хоча чоловік точно лишав їх там перед тим, як піти спати.
Відтоді як цей хлоп переїхав сюди, багато речей періодично зникали, а потім з’являлися в випадкових частинах будинку, де їм не місце. Щоразу як Чан'ї помічав це, то просто вертав все на свої на місця, ніяк не коментуючи, але цього разу мовчати вже була несила.
Його погляд ковзнув з тримача до сплячого Шуана.
— Тіне.
Шуан поборсався трохи, і все ще напівсплячи забубнів:
— Ну ще трошечки… я не прогулюватиму… я знаю, чиї сьогодні заняття… я допізна фільм дивився і не доспав…
— Тіне, де мої окуляри?
Хлопець набурмосився.
— Салют… який салют… не буду салютувати…
— Спитаю о сьомій, — зітхнув чоловік.
Краще вже зачекати, доки той прокинеться.
На щастя, у професора Бая була запасна пара окулярів. Надягнувши їх, він пішов умиватися, але зайшовши до ванної, першим ділом помітив на умивальнику загублені окуляри. Далі ж йому в око впали дві книги, що лежали на бачку унітаза.
Шуанове туалетне читво?
Придивившись, чоловік помітив, що першою була манга.
А нижче…
Під мангою лежала товстелезна книга, на корінці якої нічого не було написано. Чан’ї підійшов та розгорнув її…
І це виявився навчальний матеріал з підписом «Чан’ї Бай»
Чверть на восьму.
Шуан прокинувся, вмився і без зайвих думок надягнув одну з Лаобанових сорочок. Натягнувши джинси, він зиркнув у дзеркало, почуваючись особливо привабливо.
Тож він був у піднесеному гуморі і мугикав собі щось під носа, доки спускався снідати.
Зайшовши до їдальні, він помітив Чан’ї, який почитував газету в очікуванні.
І чому від цієї картини у нього з’явилося дивне передчуття…
— Любий, — присів поруч Шуан, люб’язно наливаючи йому кави. — Я змусив тебе чекати.
Чоловік відірвався від газети та склав її в сторону.
— Тіне, я хочу порушити одну проблему.
Хлопець одразу ж поставив заварник, виструнчився і слухняно склав руки на колінах.
— Минулого понеділка я знайшов ключі від машини в морозилці.
— А… — Шуан задумався, пригадуючи, а що тоді було, перш ніж соромливо пояснити: — Ти попросив забрати з багажника дрона… Мені було дуже спекотно, коли я вертався… Тож… Ем… Я поліз за морозивом…
— А сьогодні зранку я знайшов свої окуляри у ванній.
— Окуляри… — Шуан дістав з кишені телефона. — Я фотографувався, доки ти спав… Глянь.
Це було селфі. Ліворуч спав Чан’ї, а праворуч лежав Шуан у професорових окулярах.
— Хіба не класно виглядає? — з надією спитав він, сподіваючись поліпшити атмосферу.
— Мг.
— Тоді відправлю тобі, — він хутко переслав фото. — Гей, Баю Лаобане, можна я поставлю це на шпалери?
— А сам як гадаєш?
Напевно ні… Зрештою, якщо хтось з однокурсників побачить, це буде катастрофою…
— До того ж я помітив дві книги у ванній.
— А це, — Шуан одразу ж згадав про що мова. — Я читав доки приймав ванну… А коли закінчив, поклав десь там…
Отже, він читав під час ванни. Ну, принаймні це було не туалетне читво, і на тому дякую.
Взявши шматок зернового хліба, Чан’ї запитав:
— І як тобі книга?
Відчувши, що настрій чоловіка поліпшився, він охоче почав розповідати за сніданком:
— Та манга й справді дуже класна. Я вчора так залипнув на аніме адаптацію…
Терплячи вислухавши, Чан’ї ненав’язливо запитав:
— А інша?
— Інша? — Шуан задумався, але так і не пригадав, що то було. — А що то за книга? Я просто взяв першу-ліпшу. Боявся, щоб манга намокне під час купання, от і взяв найтовстішу, щоб підкласти.
Боявся, що манга намокне. От і взяв найтовстішу, щоб підкласти.
…Прекрасно.
— Тіне, ті книжки все ще у ванній, — сказав Чан’ї, знявши окуляри і та почавши їх протирати. — Після сніданку поклади їх на місце.
— А… Зараз покладу… — витерши рота, хлопець поквапився нагору. — Відтепер буду уважнішим і не розкидатиму речі де попало…
Зайшовши до ванної, Шуан усвідомив, що поклав книги на бочок туалету. Йосип босий, як же його манга таким магічним чином там опинилася? Хіба вона тепер не виглядає, як звичайне туалетне чтиво?
Шуан вимив та висушив руки, тоді однією обережно взяв мангу, а іншою — недбало схопив товстезну книгу, перш ніж рушити донизу.
Бай Лаобан питав, що то за книга…
А й справді, що то таке… Зрештою, по обкладинці геть не зрозуміло…
Діставшись кабінету, він поклав мангу на місці і нарешті розгорнув таємничу книгу…
«Grundlagen der Robotik». Ага, «Основи Робототехніки». Виявляється, це навчальний матеріал…
Що ж, використовувати професійний навчальний матеріал як підкладку під мангу виглядало негарно…
Але нащо Баю Лаобанові в офісі потрібен навчальний матеріал з основ робототехніки? Невже він все ще перечитує його? Хто ж тоді написав таку чарівну книгу?
І наступної ж миті, Шуанові очі ковзнули до імені автора.
Чан’ї Бай…
Чан’ї… Бай…
Бай…
— Б-Баю Лаобане, ем… — Шуан пригорнув до себе книгу і повільним кроком, мов на катівню, пішов до їдальні. — Я тут нещодавно знайшов книгу, яку дуже хочу прочитати… Хочеш знати, хто її написав?..
Чоловік лиш зиркнув на годинник.
— Бери рюкзака, нам вже час.
Шуан взяв свого портфеля і почимчикував за Чан’ї, невпинно бурмочучи в надії врятувати ситуацію:
— Баю Лаобане, поглянь, яка пречудова книга, а палітурка яка… О ні, цей дурненький студент був настільки безтактним, що геть її не впізнав…
Навіть сідаючи в машину, Шуан все ще заливався:
— Ем… Я справді думаю, що обкладинка неймовірної якості. Я як торкнувся, подумав що вона водонепроникна… Ем… Баю Лаобане, щодо того непорозуміння — все сталося лише через обкладинку і ніяк не пов’язано з самою книгою… Якби я раніше дізнався, що воно таке, я вже міг би переказувати і переписувати весь текст із пам’яті… Хіба ні?
— Он як? — спитав Чан’ї, не відвертаючи голови від дороги.
— Звісно ж! — уперто закивав Шуан.
— Що ж, тоді чекатиму, коли ти переказуватимеш і переписуватимеш весь текст із пам’яті.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!