Маркіз збожеволів?

— Я просто бездіяльна людина з багатством і статусом, які взагалі в мене можуть бути турботи? – Му Джи Мін безтурботно засміявся. Раптом його осяяла думка, і він ляснув себе по лобі, дещо усвідомивши. – О ні, я ще не вшанував сьогодні своїх батьків!

 

Із цими словами Му Джи Мін поспішно кинувся до бічної зали.

 

— Га? Молодий господарю? – Вень Хе Їнь стояв, абсолютно спантеличений, дивлячись, як Му Джи Мін поспішає,  а потім пробурмотів собі під ніс: — Скільки часу минуло відтоді, як ти востаннє віддавав шану? Чому ти раптом згадав про це зараз?

 

Не лише Вень Хе Їнь був спантеличений, Му Бо Жень і пані Ґон поділяли ті ж самі почуття.

 

Відтоді, як Му Джи Мін одружився й переїхав до власної резиденції, він узяв на себе роль глави. Хоча він час від часу зупинявся в резиденції герцога Яня, він більше не був зобов'язаний офіційно вітати своїх батьків зранку.

 

Тому, коли Му Джи Мін несподівано з'явився, щоб засвідчити свою повагу, Му Бо Жень і пані Ґон обмінялися поглядами, відчуваючи однакову спантеличеність.

 

Однак занепокоєння пані Ґон було спричинене не лише цією раптовою зміною в поведінці. Вона все ще хвилювалася через його падіння в ставок напередодні. Легким помахом руки пані Ґон запросила Му Джи Міна сісти поруч і з материнською турботою запитала: 

 

— Ти добре себе почуваєш?

 

Му Джи Мін заспокійливо усміхнувся й відповів:

 

— Мамо, не хвилюйся. Зі мною все гаразд. 

 

— Це добре, – відповіла пані Ґон із м'якою усмішкою, ніжно погладивши його по тильній стороні долоні.

 

Віддавши шану, Му Джи Мін повернувся до своєї кімнати на сніданок, запросивши Вень Хе Їня приєднатися до нього за столом. Вони сиділи пліч-о-пліч, смакуючи просту, але смачну їжу з маринованих овочів і гарячої каші.

 

Коли тепло їжі проникло в нього, Му Джи Мін відчув приплив енергії. Після хвилини роздумів він подивився на Вень Хе Їня і сказав: 

 

— А-Їню, ми не підемо сьогодні до павільйону Даньцін.

 

Вень Хе Їнь, не збентежений раптовою зміною планів, просто запитав: 

 

— Невже? Молодий господарю, тоді які в тебе плани на сьогодні?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Ми підемо купити трохи пахощів і паперових грошей, а потім відправимося в храм предків родини Ґу. 

 

— Га? Справді? – Вень Хе Їнь почухав голову, трохи здивований. — О, добре. Зробимо, як ти кажеш. 

 

Обговоривши свій план, вони вирушили. Му Джи Мін не став турбуватися про паланкін чи коня. Натомість він вирішив піти пішки, прогулюючись поруч із Вень Хе Їнем через жвавий ринок Східної вулиці.

 

Оскільки щойно закінчився фестиваль Цінмін*, вони легко знайшли пахощі та паперові гроші. Однак їхня подорож затрималася, коли вони несподівано зіткнулися з кимось.

 

*清明节 qīng míng jié; Також відомий як «День прибирання могил», це традиційне китайське свято, коли сім'ї відвідують могили своїх предків, щоб почистити надгробки, зробити підношення й віддати шану.

 

Це був чоловік Цай Вей, учений у блакитній мантії, який обіймав посаду заступника міністра в Міністерстві призначень*.

 

*吏部 lì bù; Це було одне з міністерств у «Системі шести міністерств» у Стародавньому Китаї, поряд із Міністерством доходів, Міністерством обрядів, Міністерством війни, Міністерством юстиції та Міністерством робіт. Воно відповідало за добір, іспити, призначення, звільнення, просування по службі, переведення та печатки державних службовців.

 

— Вітаю вас, пане, – сказав Му Джи Мін, як тільки впізнав чоловіка, стиснувши руки й шанобливо вклонившись.

 

— Я не очікував зустріти вас тут, маркізе! Який чудовий збіг обставин, – відповів заступник міністра, вклонившись зі свого боку.

 

Му Джи Мін розгублено моргнув. 

 

«Маркіз? – спантеличено перепитав себе він. — Який маркіз? Він мене з кимось переплутав?» 

 

Звичайно, Му Джи Мін не збирався ставити під сумнів використання такого титулу на людях, тому він ввічливо усміхнувся й відповів:

 

— Для мене велика честь бачити вас, шановний заступнику міністра. Дозвольте запитати, що привело вас сьогодні на ринок?

 

Заступник міністра Міністерства призначень злегка почервонів, коли його обличчя розпливлося в теплій усмішці. 

 

— Моя дружина забажала супу з ферментованих рисових кульок*. Кухарі в нашій резиденції намагалися його приготувати, але в них нічого не виходило. Я чув, що тут, на Східній вулиці, є ресторан, який славиться своїм чудовим супом із ферментованих рисових кульок, тож я прийшов, щоб купити його для неї. 

 

*酒酿汤圆 jiǔ niàng tāng yuán; Традиційний китайський десерт, який поєднує ферментоване рисове вино з клейкими рисовими кульками, часто наповненими солодкими або солоними начинками, такими як чорний кунжут, арахісова паста або паста із червоних бобів. Це популярна солодка страва, особливо під час фестивалів та святкувань.

 

— Ви самі вийшли, щоб купити його? – Му Джи Мін підняв брову, його очі заблищали від веселощів. — Заступнику міністра, ви справді добрий і турботливий чоловік. Ця справа заслуговує на те, щоб перетворитися на зворушливу романтичну історію, яка буде передаватися у віках!

 

Заступник міністр злегка замахав руками, і на його щоках з'явився відтінок збентеження. 

 

— Яку історію? Маркізе, ви, мабуть, жартуєте. З огляду на ті труднощі, яких зазнає моя дружина під час вагітності, цілком природно, щоб я, як її чоловік, приніс їй тарілку ферментованого рисового супу з кульками. Немає потреби в компліментах за такий маленький жест. Ах, я повинен поспішати додому, моя дружина чекає на мене!

 

Після прощання Му Джи Мін повернувся до Вень Хе Їня й запитав: 

 

— Чому заступник міністра називав мене маркізом?

 

— Га? – Вень Хе Їнь, був спантеличений: — А як ще він повинен тебе називати? Молодий господарю, ти завжди використовуєш химерні титули: «цей чиновник» і «той чиновник». Якщо ти не розумієш, то як я повинен розуміти?

 

Вень Хе Їнь зробив павзу, роздумуючи: «Чому молодий господар сьогодні здається таким іншим? Може, у нього все ще лихоманка?» 

 

Він занепокоєно запитав: 

 

— Молодий господарю, твоя лихоманка справді спала?

 

Му Джи Мін кивнув. 

 

— Так, спала. 

 

Вень Хе Їнь скептично подивився на нього, насупивши брови в сумніві.

 

Ігноруючи вираз обличчя Вень Хе Їня, Му Джи Мін відмахнувся від цього питання. Вони продовжили прогулянку ринком, нарешті купивши пахощі та паперові гроші. На подив Вень Хе Їня, Му Джи Мін навіть купив жаровню, що ще більше збентежило його.

 

Несучи купу куплених речей, Му Джи Мін і Вень Хе Їнь попрямували до храму предків родини Ґу.

 

Розташований на околиці столиці, храм предків родини Ґу стояв у віддаленому і спокійному місці, далеко від галасливих вулиць. Мало хто блукав поблизу, а сам храм випромінював урочисту тишу, і його червоні двері стояли непорушно зачинені.

 

Му Джи Мін підійшов до храму з побожністю, пам'ятаючи про необхідність поваги. Він поставив жаровню за сто метрів від храму, обережно запалив пахощі та свічки, а потім почав побожно спалювати паперові гроші, посилаючи в тихе повітря свої побажання.

 

Спалюючи паперові гроші, Му Джи Мін тихо молився: «Генерале Ґу, якщо в тебе є якісь незавершені справи, не соромся знову відвідати мене уві сні. Я більш ніж готовий вислухати і зробити все, що в моїх силах, щоб допомогти тобі». 

 

Вень Хе Їнь, що стояв поруч із Му Джи Міном, махнув рукою, щоб дужче розпалити вогонь, спостерігаючи, як папір скручується і зникає в попелі. Не в силах більше стримувати свою цікавість, він запитав: 

 

— Молодий господарю, навіщо ти це робиш?

 

«Якщо ти маєш намір віддати шану предкам, чому б не зайти до храму? – спантеличено подумав Вень Хе Їнь. — Навіщо спалювати речі за сотню метрів?» 

 

Му Джи Мін зітхнув. 

 

— Вчора мені приснився генерал Ґу. Я відчуваю, що він хоче сказати мені щось важливе. 

 

Відчуваючи роздратування, Вень Хе Їнь відповів: 

 

— Якщо генерал Ґу хоче щось сказати, чому б тобі не дочекатися його повернення й не запитати безпосередньо?!

 

Му Джи Мін тихо засміявся, напіввесело й напівбезпорадно. 

 

— А-Їню, можна бути недбалим, коли їси, але не тоді, коли говориш*. Як ти міг зробити таке нешанобливе зауваження перед храмом предків родини Ґу?

 

*饭可以乱吃，话不能乱讲 fàn kě yǐ luàn chī, huà bù néng luàn jiǎng; Ця фраза передає ідею про те, що в той час як маленькі помилки в повсякденних справах, як-от недбале ставлення до їжі, можуть не мати значних наслідків, слова мають набагато більший вплив, і їх варто вимовляти з обережністю. Необдумане висловлювання може призвести до непорозумінь, образи чи навіть набагато серйозніших наслідків.

 

Вень Хе Їнь розгублено моргнув. 

 

— ?!

 

Не кажучи більше ні слова, він простягнув руку, щоб доторкнутися до чола Му Джи Міна, перевіряючи, чи немає в того температури. 

 

«Його не лихоманить», – внутрішньо підтвердив Вень Хе Їнь. Після короткої павзи він запитав: 

 

— Чому мої слова нешанобливі?

 

Му Джи Мін спокійно пояснив:

 

— Ти запропонував мені дочекатися повернення генерала Ґу й запитати його безпосередньо, що він хоче сказати. 

 

— Саме так! – вигукнув Вень Хе Їнь. — Якщо ти вважаєш, що генерал Ґу має сказати тобі щось важливе, просто дочекайся його повернення з табору міста Лво й запитай віч-на-віч!

 

Му Джи Мін тихо зітхнув. 

 

— Табір у місті Лво? А-Їню, генерал, про якого я говорю, це Ґу Хе Янь, великий генерал Юлінь, який загинув на полі бою три місяці тому. Кого я, на твою думку, маю на увазі?

 

Очі Вень Хе Їня розширилися від шоку. 

 

— ???!!!

 

Через дві години Вень Хе Їнь у паніці увірвався до резиденції лікаря Квана. Схопивши лікаря за руку, він несамовито заблагав: 

 

— Лікарю Кване, щось не так! Наш молодий господар збожеволів!!!

 

Лікар Кван, вражений раптовим візитом, розгублено закліпав очима. 

 

— Що? Сяо-Лі Джу збожеволів? Але хіба ще вчора з ним не було все гаразд?!

 

Усе ще збентежений Вень Хе Їнь пояснив: 

 

— Думаю, він збожеволів від того, що дуже сумує за генералом Ґу!

 

Лікар Кван, почуваючись ще більш спантеличено, запитав: 

 

— Що? Що сталося з генералом Ґу?

 

Вень Хе Їнь відповів: 

 

— Нічого! Генерал Ґу просто поїхав до військового табору в місті Лво!!!

 

Лікар Кван зробив павзу, намагаючись розібратися в ситуації. 

 

— Але... хіба військовий табір у місті Лво не розташований всього за годину їзди від столиці?

 

— Саме так! – вигукнув Вень Хе Їнь, розпачливо розводячи руками.

 

Лікар Кван витріщився на нього. 

 

— ?