Я справді вважаю, що це дуже мило

Тієї ночі небо було безкраїм і чистим, його не торкнулися ні вітер, ні хмари. Яскравий місяць безтурботно розливав своє м'яке сяйво, наче срібне покривало.

 

Му Джи Мін повільно розплющив очі, його тіло нило від слабкості. Кожна кінцівка була важкою, він почувався виснажено. Він не відчував часу, і через довгу мить до нього повернулися уривчасті спогади про падіння у воду напередодні.

 

З великим зусиллям Му Джи Мін потягнувся й торкнувся потилиці, кінчики його пальців наштовхнулися на шорстку текстуру тканинних бинтів. Слабкий пульс болю нагадав йому, що він, мабуть, вдарився головою. Кожна спроба пригадати, що сталося, лише посилювала головний біль, події попереднього дня зникали, наче тіні, яких він не міг зрозуміти.

 

Знесилений напруженням пам'яті, Му Джи Мін знову заплющив очі, піддавшись бажанню відпочити.

 

У цей час двері до його кімнати тихо скрипнули, коли їх штовхнули. Почулися кроки, легкі й обережні, ніби людина, яка увійшла, не хотіла, щоб її помітили.

 

Тіло Му Джи Міна напружилося.

 

Навіть Вень Хе Їнь і Цай Вей, найближчі до нього люди, завжди повідомляли, перш ніж увійти до його спальні. Інші ж слуги ніколи не заходили без дозволу.

 

Хоча ця людина рухалася обережно, щоб не потривожити його, вона справді відчинила двері без дозволу.

 

«До того ж, – подумав Му Джи Мін, — уже дуже пізня ніч».

 

«Хто б це міг бути?» – промайнуло в його голові, коли Му Джи Мін прихилився до ліжка, повільно повертаючи голову, щоб побачити цю людину.

 

Тієї ж миті фігура тихо запалила свічку в тримачі, і замерехтіло полум'я, розливаючи м'яке, тепле світло по кімнаті, відганяючи тіні з усіх куточків.

 

Му Джи Мін примружився, його очі засліпило від раптової яскравості. Коли він нарешті пристосувався, Му Джи Мін був повністю паралізований, його тіло застигло в невірі, а подих перехопило від шоку.

 

Перед ним стояв Ґу Хе Янь. Він тримав у руках миску із цілющим супом, і ніжно подмухував на його поверхню, щоб охолодити його. Його рухи були ніжними та обдуманими. Переконавшись, що температура стала прийнятною, Ґу Хе Янь підійшов до ліжка і спокійно сів.

 

У голові Му Джи Міна пронісся вихор думок, занадто швидкий і заплутаний, щоб його можна було вловити. Але серед цього хаосу одне жахливе усвідомлення піднімалося над усіма іншими, стискаючи його серце крижаним жахом.

 

Му Джи Мін раптом зрозумів, чому він відчув таке непереборне відчуття дисонансу, коли напередодні побачив Ґу Хе Яня в резиденції короля Су.

 

«Тому що... Ґу Хе Янь помер... – спогад вразив його, як блискавка. — Ґу Хе Янь помер три місяці тому... загинув у битві на північному кордоні проти королівства Ґовдзі!» 

 

Холодний піт виступив на шкірі Му Джи Міна, а його пульс прискорився від первісного страху. Здавалося, ніби невидимі пазурі обвилися навколо його горла, міцно стискаючи його. Му Джи Мін не міг поворухнутися, не міг говорити. Кожен інстинкт волав до нього, щоб він біг, але тіло зрадливо застигло на місці від шоку й невіри.

 

Ґу Хе Янь, однак, здавалося, зовсім не знав про внутрішнє сум'яття Му Джи Міна. Його увага була зосереджена на мисці з ліками. Перевіривши температуру і, впевнившись, що вона не надто гаряча, Ґу Хе Янь обережно підніс ложку з ліками до губ Му Джи Міна.

 

М'яким і добрим голосом Ґу Хе Янь сказав:

 

— Випий ліки.

 

Му Джи Мін: 

 

— ?

 

Усе його тіло сильно затремтіло, паралізоване страхом, він був занадто наляканий, щоб випити ліки.

 

У думках Му Джи Мін беззвучно повторював молитви: «Намо Амітабха Будда... Дхарма людей, Дхарма Землі, Дхарма Неба, Дхарма Дао. Нехай цей злий дух якнайшвидше відступить… а-а-а-а!» 

 

«Генерале Ґу, між нами не було ніякої ворожнечі, так чому ж ти прийшов серед ночі, щоб забрати моє життя?» 

 

«І чому твій метод такий специфічний?!» 

 

«У тих книгах, які я читав, мстиві духи забирали життя, душачи своїми довгими нігтями або залізними ланцюгами. Чому ж ти намагаєшся переконати мене пити ліки?!» 

 

Ґу Хе Янь підняв порцелянову ложку, помітивши, що Му Джи Мін застиг. Чоловік витріщився на нього широко розплющеними очима і тремтів, ніби побачив щось із нічного жаху.

 

Побачивши страх Му Джи Міна, Ґу Хе Янь на мить замислився, перш ніж сказати спокійним, заспокійливим голосом: 

 

— Вони не гіркі.

 

Му Джи Мін засовався на ліжку, його голос тремтів: 

 

— Навіть якщо вони не гіркі... я однаково не можу їх пити.

 

Після короткої павзи Ґу Хе Янь із тихим розумінням підніс чашу до губ і сам зробив кілька ковтків.

 

У Му Джи Міна відвисла щелепа, коли він побачив, як Ґу Хе Янь випиває ліки, призначені для нього. Він відчував себе вкрай спантеличеним.

 

Однак наступної миті сталося дещо ще більш шокуюче.

 

Ґу Хе Янь схопив Му Джи Міна за зап'ястя, з дивовижною ніжністю потягнувши його вперед, і спрямував свою руку до його потилиці. Перш ніж Му Джи Мін встиг відреагувати, Ґу Хе Янь нахилився й поцілував його, майстерно передаючи лікувальний суп зі свого рота.

 

Му Джи Мін: 

 

— ???

 

Рот Му Джи Міна широко відкрився від здивування, що полегшило Ґу Хе Яню передачу ліків. Ґу Хе Янь був обережний, він рухався повільно, щоб Му Джи Мін не задихнувся. Хоча Му Джи Мін хотів чинити опір, але тіло зрадило його. Його губи, язик і горло рефлекторно ковтали теплу, гірку рідину.

 

Коли Ґу Хе Янь закінчив вливати ліки з рота в рот, він відпустив Му Джи Міна і приготувався зробити ще один ковток із миски.

 

— Стій! – Му Джи Мін, з гарячим від збентеження обличчям, підняв руку, щоб зупинити його. Кілька разів ковтнувши в спробі позбутися затяжного гіркого присмаку ліків, Му Джи Мін покірно зітхнув. — Дай мені миску. Я вип'ю сам. 

 

Ґу Хе Янь мовчки кивнув і простягнув йому миску.

 

Му Джи Мін втупився в темну хвилясту поверхню цілющого супу й подумав: «Або я з'їхав із глузду... або...» 

 

«Я сплю». 

 

«Має ж бути якесь логічне пояснення всьому цьому! – подумав він. — Але навіть якщо він справді тут, щоб забрати моє життя, я ніяк не можу втекти. Тому, потрібно набратися сміливості».

 

Із цими думками Му Джи Мін зібрався з духом і раптом простягнув руку...

 

Ущипнувши Ґу Хе Яня за щоку з усієї сили!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

М'яке, тепле відчуття шкіри Ґу Хе Яня повністю налякало Му Джи Міна. Він відсмикнув руку, а його голос затремтів: 

 

— Тобі... боляче?

 

Ґу Хе Янь на мить замовк. Поклавши руку на лоб Му Джи Міна, щоб перевірити, чи не піднялася його температура, Ґу Хе Янь спокійно відповів: 

 

— Ні. 

 

Проте червоний рум'янець на одній щоці Ґу Хе Яня був доволі помітним.

 

Му Джи Мін: 

 

— Що? Не болить? Справді не болить?

 

Ґу Хе Янь кивнув.

 

Відчуваючи полегшення, Му Джи Мін поплескав себе по грудях і протяжно видихнув. 

 

«Чудово, я майже подумав, що це не сон!» 

 

«Звісно, тільки уві сні він може стояти прямо переді мною! – але тут Му Джи Мін зупинився, відчуваючи себе спантеличеним. — Але... цей сон занадто яскравий!» 

 

Губи Му Джи Міна поколювали, коли він підсвідомо облизував їх, усе ще відчуваючи тепло поцілунку Ґу Хе Яня. 

 

«У цьому сні навіть у холоднокровного й залізного генерала губи несподівано м'які... і теплі».

 

Тепер, переконавшись, що це був сон, страх Му Джи Міна повільно розтанув. 

 

«До того ж, – міркував він, — Ґу Хе Янь не схожий на закривавленого привида, який жадає помсти».

 

Ґу Хе Янь був одягнений в елегантну, просту білу мантію, прикрашену візерунками хмар. Його обличчя, яке зазвичай було спокійним, зберігало вираз тихої лагідності. Його очі, які колись здавалися байдужими, тепер дивилися на Му Джи Міна з ніжним теплом. Цей Ґу Хе Янь був зовсім не схожий на того далекого й холодного генерала, якого пам'ятав Му Джи Мін.

 

Му Джи Мін не міг не відчути розгубленості. 

 

«Чому мені раптом наснився Ґу Хе Янь? Чому взагалі мені сниться такий дивний сон?» 

 

Його блудні думки перервав спокійний голос Ґу Хе Яня: 

 

— Ліки остигають. 

 

Му Джи Мін моргнув: 

 

— Га?

 

— Швидше випий, – нагадав йому Ґу Хе Янь.

 

— Ох... добре, – зробивши глибокий вдих, Му Джи Мін нахилив голову назад й одним швидким ковтком випив всю миску лікувального супу, відчуваючи, як гірке тепло ковзає горлом.

 

Ґу Хе Янь узяв порожню миску з рук Му Джи Міна, ніжно погладив його по щоці та пригладив пасма волосся, що спадало на скроню. Потім він підійшов до столу й поставив миску.

 

Му Джи Мін дивився вслід постаті Ґу Хе Яня вкрай спантеличений цією ситуацією. Він підняв руку, доторкнувшись того місця, яке погладив Ґу Хе Янь. 

 

«Ґу Хе Янь... втішав мене? – здивувався Му Джи Мін, відчуваючи, як у його думки закрадається недовіра. — Цей сон справді... дивний».

 

Поставивши порожню миску на стіл, Ґу Хе Янь загасив свічку. Тоді темрява наповнилася м'яким сяйвом чистого місячного світла, що проникало крізь напіввідчинене вікно, делікатно окреслюючи обриси предметів у кімнаті. Потім Ґу Хе Янь повернувся до ліжка й почав знімати верхню мантію.

 

Му Джи Мін: 

 

— ?!?!?!!

 

«Що відбувається в цьому сні? Чому він стає все дивнішим і дивнішим?!» 

 

Ґу Хе Янь акуратно відкинув мантію в бік, залишившись в білосніжній спідній білизні, і ліг на ліжко поруч із Му Джи Міном. 

 

— Відпочинь, – тихо сказав він.

 

Розум Му Джи Міна намагався осмислити сцену, що розгорталася прямо перед ним. Він залишався нерухомим, відчуваючи себе приголомшеним, не вірячи своїм очам і продовжуючи дивитися на Ґу Хе Яня.

 

Відчувши напруженість погляду Му Джи Міна, Ґу Хе Янь додав: 

 

— Не сьогодні. Ти хворий.

 

Му Джи Мін: 

 

— Га?

 

«Що ти маєш на увазі під "не сьогодні"? Що взагалі означає це "не сьогодні"?» 

 

Ґу Хе Янь твердо, але ніжно поклав руку на плече Му Джи Міна, заохочуючи його лягти. Він щільно укутав чоловіка ковдрою, підтягнувши її аж до підборіддя. І коли врешті був задоволений своїми зусиллями, Ґу Хе Янь також ліг поруч із Му Джи Міном.

 

Відчуваючи приголомшення й розгубленість, Му Джи Мін був наче паралізований, він не наважувався поворухнути жодним м'язом. Він лежав прямо, як дошка, його руки застигли по боках, а ноги міцно стиснулися разом. Його погляд ковзнув по вигадливо вирізьблених візерунках на балдахіні ліжка, поки Му Джи Мін роздумував, чи часом він не підслухав якусь дивну розмову, або зробив щось дивне, щоб у його сні з’явився Ґу Хе Янь. Раптом чоловік поруч із ним заговорив, порушивши тишу.

 

Ґу Хе Янь завагався, його голос був невпевненим, а слова розпливчастими й незакінченими: 

 

— Сьогоднішнє твоє звертання… 

 

Щойно він почав уточнювати, Ґу Хе Янь знову замовк, ніби переосмислюючи свої слова.

 

— Що? – запитав Му Джи Мін, його цікавість розпалилася.

 

Ґу Хе Янь тихо відповів: 

 

— Нічого. Лягай спати.

 

Му Джи Мін почувався вкрай збентеженим.

 

Надворі тьмяно мерехтіли зорі, а блідий місяць висів серед хмар. У кімнаті на мить запанувала глибока тиша, перш ніж знову прозвучав голос Ґу Хе Яня.

 

Ґу Хе Янь тихо прошепотів, його голос був настільки тихим, що здавалось, наче він боявся потривожити Му Джи Міна:

 

— Можна я обійму тебе, поки ми спатимемо? 

 

Му Джи Мін був абсолютно ошелешений цим проханням.

 

«Чому?! – спантеличено подумав він. — Чому Ґу Хе Янь так поводиться в моєму сні?» 

 

«Чи не було б логічніше бачити його із закривавленим мечем, поки він мчить у бій на коні, рубає ворогів або вражає їх стрілами з холодною точністю?» 

 

«Ні, ні, ні! Навіть це не мало б сенсу!» 

 

Помітивши, що Му Джи Мін не відповів одразу, очі Ґу Хе Яня потьмяніли від розчарування, і він тихо пробурмотів: 

 

— Не можна?

 

Побачивши ледь помітний смуток у погляді Ґу Хе Яня, серце Му Джи Міна пом'якшало. Він ніколи не міг відмовити, стикаючись із такою вразливістю. Тож з тихим зітханням Му Джи Мін кивнув. 

 

— Гаразд. 

 

Це єдине «гаразд» було схоже на гуркіт весняного грому, що пробуджує землю від довгого зимового сну. У ту мить наче розтанули накопичені сніг і лід, звільняючи місце для квітів, щоб ті розпустилися й розфарбували світ у яскраві відтінки життя.

 

Потьмянілі раніше очі Ґу Хе Яня знову засвітилися теплом. Не вагаючись, він ніжно пригорнув Му Джи Міна до себе. Спочатку він міцно тримав того, ніби боячись відпустити, але потім швидко послабив обійми, побоюючись, що може заподіяти незручності. Проте він усе ж тримав Му Джи Міна близько, обхопивши того руками в ніжних, захисних обіймах.

 

Раптом хвиля невимовних емоцій прокотилася через серце Му Джи Міна, переповнюючи його почуттями, які він не міг назвати.

 

Це було схоже на спробу зловити ніжні завитки піни на вершині хвилі. Хоча їх було добре видно, але коли ти простягаєш руку, щоб схопити їх, на долоні нічого не залишається.

 

Му Джи Мін відчув незрозуміле бажання заговорити, сказати що-небудь. Тож він розтулив рот і сказав: 

 

— Генерале, після того, як я впав у воду того дня, ти мені також снився. 

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Гм?

 

«Що він має на увазі під "також снився"?» – мовчки запитав Ґу Хе Янь.

 

Му Джи Мін продовжив, його голос був м'яким: 

 

— Уві сні ти стояв і просто дивився на мене. У твоїх очах були біль і сум, заховані глибоко всередині, ніби ти хотів сказати безліч речей. Але врешті-решт ти промовчав. 

Ґу Хе Янь, подумавши, що Му Джи Мін має на увазі той час, коли він був непритомний, ніжно поплескав того по спині, заспокоюючи. 

 

— Все вже закінчилося. Усе добре. Засинай. 

 

— Гаразд, – відповів Му Джи Мін, і його очі повільно заплющилися.

 

Можливо, це був ефект цілющого супу, або спокій присутності Ґу Хе Яня, однак, хоча Му Джи Мін щойно прокинувся, він знову швидко поринув у сон. 

 

***

 

Наступного ранку сонце висіло високо в небі, і його тепле світло пробивалося крізь вікна. Легенький вітерець танцював у повітрі, а горобці цвірінькали під стріхою. 

 

Прокинувшись, Му Джи Мін перевернувся, сподіваючись побачити когось поруч, але простір біля нього був порожній.

 

Він обвів поглядом кімнату, скануючи кожен куточок. Але не було жодного сліду Ґу Хе Яня. Він був сам.

 

Му Джи Мін на мить занурився в роздуми, дивлячись на тиху кімнату. 

 

«Це справді був сон». 

 

***

 

Водночас Вень Хе Їнь спритно заскочив у коридори резиденції Му, його рухи були швидкими і граціозними, коли він перехопив слугу, який зазвичай керував двором, де мешкав Му Джи Мін, і запитав: 

 

— Генерал Ґу ще тут? Чи можу я зараз відвідати молодого господаря?

 

Слуга злегка вклонився й відповів: 

 

— Генерал Ґу поїхав до військового табору міста Лво ще до світанку. 

 

— О, зрозуміло, – Вень Хе Їнь кивнув і, не гаючи часу, поспішив до кімнати Му Джи Міна. Дійшовши до дверей, він підняв руку й постукав, гукаючи: — Молодий господарю, це я!

 

— А-Їню? Заходь, – почувся голос Му Джи Міна зсередини.

 

— Молодий господарю, – Вень Хе Їнь ступив всередину з тихою наполегливістю. — Я чув, що ти вчора впав у воду. З тобою все гаразд?

 

— Так, усе гаразд, – відповів Му Джи Мін, торкаючись свого чола. Помітивши, що температура спала, він усміхнувся.

 

— Приємно це чути, – зітхнувши з полегшенням, сказав Вень Хе Їнь. Він покликав покоївку, щоб та допомогла Му Джи Міну вмитися, одягнутися й зачесатися, як зазвичай.

 

Повністю готовий, Му Джи Мін вийшов зі своєї кімнати, поглянувши на чисте яскраве небо. Він ліниво потягнувся, випустивши довге задоволене зітхання, й усміхнувся до Вень Хе Їня. 

 

— А-Їню, яка чудова погода! Як щодо того, щоб пізніше разом сходити до павільйону Даньцін? Там проходить конкурс каліграфії, і я впевнений, що всьоме виграю перше місце! – його голос був сповнений юнацької, безстрашної впевненості.

 

Вень Хе Їнь здивовано моргнув, уважно спостерігаючи за ним. 

 

— Молодий господарю, ти сьогодні виглядаєш... інакше.

 

Му Джи Мін усміхнувся. 

 

— Як так?

 

Вень Хе Їнь задумливо нахилив голову. 

 

— Раніше ти завжди мав такий вигляд, ніби в тебе на серці був якийсь тягар, ніби тебе щось постійно турбувало. Але сьогодні всі ці тягарі ніби розчинилися в повітрі.