Сім'я
Ері Абіл перевела погляд з адвоката, що представився Джонсоном, на матір, яка мовчки сиділа позаду нього.
— Мамо. Що він має на увазі?
— …Сядь спочатку. Пане Джонсоне, ви також.
Джонсон слухняно сів назад і посунув стілець ближче до столу. На дубовій поверхні лежав великий фетровий капелюх. Ері було дивно бачити в домі чоловічу річ після стількох років. І ще дивніше — відчувати неприязнь до Джонсона лише через те, що він був не її батьком.
Ері сіла рівно поруч із матір’ю, залишаючись напруженою. Чай був зовсім холодний, а чайник — порожній, що свідчило: вони вже довго розмовляли до її приходу.
Щойно Ері сіла, Джонсон механічно повторив сказане.
Я — Джонсон, адвокат, що служить дому Ернестів. Наша фірма працює на цю родину вже три покоління. Сьогодні я прийшов за наказом графа, щоб супроводити вас, міс Ері.
— А хто, власне, цей граф Ернест і навіщо йому зустріч зі мною?
— Ого… то ви й справді нічого не знаєте.
Джонсон зітхнув і глянув на міс Абіл із докором. Вона, мов винна дитина, знітилася й опустила погляд.
Ері здавалося, що вона от-от з’їде з глузду, дивлячись, як її зазвичай упевнена мати сидить мовчки.
Джонсон продовжив:
— Граф Ернест — це ваш дід.
— Мій… дід?
— Так. Дім Ернестів — давній аристократичний рід зі славетною історією. Сам граф — видатна постать, якого вважають зразком для наслідування серед аристократії.
Ері не знала, що сказати. Їй усе життя твердили, що діда вже давно немає. Але якщо вона почне допитувати матір просто зараз, Джонсон тільки сильніше свердлитиме її тим поглядом.
Поки Ері з тривогою поглядала на матір, Джонсон цокнув язиком і продовжив.
— У графа Ернеста було троє синів. Ваш батько, Юріо, був наймолодшим. Та він зіпсував стосунки з графом через свій вибір у шлюбі…
Промовляючи це, Джонсон знову кинув погляд на її матір. Цього разу — відверто ворожий.
— Урешті-решт молодий пан порвав із графом усі зв’язки й переїхав сюди разом із місіс Абіл.
Слухати подробиці власної сімейної історії з вуст незнайомця виявилося для Ері неприємнішим, ніж вона думала. Але ще гіршою була відверта грубість Джонсона.
— Я все розумію. Але, пане Джонсоне, чому ви дивитеся на мою матір так, ніби звинувачуєте її в чомусь?
— Ері!
Місіс Абіл, яка досі мовчала, підвела очі — в її погляді застиг шок.
Ері не важко було здогадатися, чому Джонсон поводився саме так. Якщо його родина служила дому Ернестів уже три покоління, то він, імовірно, знав її батька ще з дитинства. Навіть коли називав його «молодим паном», у голосі звучала ледь помітна ніжність.
— Звучить так, ніби ви вважаєте, що саме через мою матір батько був відкинутий своєю родиною.
— …
— Шлюб — це коли двоє людей кохають одне одного. Моя мати не прив’язувала батька силоміць, і саме вона не була причиною, чому його зреклися. Це він сам її вибрав — не родину, не титул, а її. Бо він її любив.
— …Перепрошую.
Очі Джонсона злегка розширилися від подиву, але він швидко опанував себе й заговорив сухим тоном:
— Перепрошую за свою різкість, місіс Абіл. І вам також, міс Ері, — мої вибачення.
Він більше не називав її «міс Абіл» — тепер просто «міс Ері», і це чомусь стало легше сприймати. Нарешті це було схоже на справжню розмову, а не суху доповідь. Коли вона знову заговорила, у її голосі з’явилася м’якша нотка.
— Як би там не було, я не розумію одного: чому людина, яка навіть не прийшла на похорон мого батька, лише зараз, через два роки, вирішила нас повернути?
Її голос звучав м’яко — на відміну від слів.
*Ти думаєш, лише він має право на образу? Я теж ображаюся на свого діда.*
Після того, як її батько загинув на війні, Ері та її мати ледь зводили кінці з кінцями. Ері навіть не мала часу на справжню жалобу — її одразу втягнуло в доросле життя. Вона покинула денну школу й перейшла на вечірню, а вдень працювала. Єдиною втіхою було те, що її талановита мати змогла заробляти стабільно — вона брала замовлення на шиття від крамниці суконь у місті.
Проблема полягала в тому, що через війну ціни злетіли до небес. Навіть працюючи щодня без вихідних, вони з матір’ю ледве спромагались поставити на стіл бодай щось їстівне.
Здається, Джонсон не очікував на такі гострі запитання від Ері — він прокашлявся й зробив ковток давно охололого чаю.
— …Власне, нещодавно помер найстарший син графа.
Вона знала, що в батька було двоє братів. Один — другий син — помер ще замолоду, бо постійно хворів. А тепер… якщо і найстаршого більше нема…
— У графа було троє синів, але всі вони померли надто рано. Це справжня трагедія.
В очах Джонсона вперше з’явився щирий смуток.
— Жоден із двох старших братів не одружився, а отже —
— Я — спадкоємиця, що залишилася, — перебила його Ері, стискаючи край сукні так сильно, що пальці зблідли.
***
— Ах, Лоранце! Лоранце, ти жалюгідне дитя!
Місіс Брінґер стискала спідницю так сильно, що мереживо ось-ось мало порватися, і верещала на весь голос. Її кирпатий ніс роздувався з кожним видихом — немов у розлюченого носорога.
— Як ти посмів?! Після всього, що я для тебе зробила! Ти взагалі уявляєш, через що мені довелося пройти?!
*Ти ж усе життя готувала мене, щоб потім вигідно продати гарненького синочка, правда ж?*
Лоранц подумав це про себе, але відповів байдужим тоном.
— Ти ж виховувала мене доброю людиною. Щонеділі водила до церкви — і там вчили допомагати тим, кому пощастило менше.
— Ми й є ті, кому пощастило менше! Ми! — заверещала місіс Брінґер, гупаючи себе в груди з відчаю.
— Я так більше не можу! Я помру через цього хлопця! Чоловіче! Скажи хоч щось!
Хапаючись за шию й удаючи, що непритомніє, вона хитнулася набік. Містер Брінґер поспішив її підтримати — хоча й сам тремтів від шоку.
Та попри все, як голова родини, він намагався зберегти бодай крихту гідності. Посадивши свою голосно ридаючу дружину на диван, він закричав на другого сина:
— Йоване! Твоя мати от-от знепритомніє! Зроби щось! Принеси їй води!
Йован насупився й, волочачи ноги, попрямував до кухні.
Тим часом містер Брінґер, силоміць зберігаючи спокійний вираз обличчя, обернувся до Лоранца, який стояв на порозі.
— Але… ми ж ще можемо повернути хоча б частину, так? Не все, але хоч трохи?
Під «це» він мав на увазі сто тисяч дорінів, які Лоранц Брінґер отримав від короля як винагороду за заслуги у війні — суму, яку сам містер Брінґер не заробив би й за десять років.
— Мамо, тату. Звісно ж… —
Та наступні слова Лоранца остаточно розбили їхні надії.
— Ви не побачите жодної монети з тих сто тисяч дорінів. Я навіть підписав контракт, який гарантує: ці гроші не можна повернути ні за яких умов.
— Ааааах! Лоранце Брінґере! Божевільний!
— Заспокойся, люба!
Йован, повернувшись зі склянкою води, вражено її впустив. Пролунав дзвін розбитого скла — він витріщився на Лоранца.
— Брате! Ти що, під час війни кулю в голову отримав?
— Вишуканий спосіб назвати мене божевільним.
— Як ти міг пожертвувати всі ті гроші, навіть не порадившись із нами?!
Лоранц пирхнув і видихнув клуб диму з сигари.
— Це була ціна мого життя. І я маю повне право витратити її, як захочу.
— Егоїстичний покидьок…
Позаду нього клацнули двері — відчинились і зачинились. Лоранц скуйовдив своє розпатлане світле волосся й глибоко вдихнув прохолодне нічне повітря.
Чорт забирай, він ніколи в житті не почувався так добре.
//[Перекладацька кімната. Пізній вечір. На столі сигара (не справжня, а з олівця), у повітрі дим реплік, а в очах — вогник задоволення.]
клац-клац-клац
— Ну от. Я ж просто хотіла трохи перекласти перед сном.
клац-клац
— А воно, виявляється, цікаве. Ну реально цікаве.
пауза. Задумливо дивиться в текст.
— От біда. Тепер я емоційно прив’язана.
[П’є чай, який вже не чай.]
— Добре, твір, схоже я буду тебе активно перекладати.
клац-клац-клац//
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
(У коментарі до донату можеш зазначити, який твір ти підтримуєш або який переклад хочеш побачити в майбутньому)
