Об'єкт для глузувань
Місто Полн, де жили граф Ернест та інші представники знаті, було настільки процвітаючим і багатолюдним, що його нерідко називали «другою столицею».
Особливо вирізнялася вулиця Долбіш-роуд, усіяна розкішними бутиками — справжнє місце паломництва навіть для найвибагливіших панянок зі столиці.
Подейкували, що справжні модні тренди народжуються саме там.
//Примітка перекладача: паломництво — це коли людина вирушає в подорож до особливого місця, яке має для неї святе, важливе або культове значення. Зазвичай — із метою поклоніння, спокути або духовного оновлення. Але…
У наші дні паломництвом цілком може бути й поїздка на Долбіш-роуд.//
«Білий Лебідь» був розташований на околиці міста, тож дорога до Долбіш-роуд займала близько тридцяти хвилин на кареті.
Під час поїздки Джинджер знайомила Ері з місцями, куди вони мали завітати.
— Dusenta відома тим, що отримує імпортні тканини швидше, ніж будь-який інший магазин у країні. Це тому, що…
— Але ж Полн — це навіть не портове місто. Як вони так швидко отримують імпорт?
Ері, дівчині з прибережного містечка, це здавалося дивним.
— Dusenta — це сімейна справа вже три покоління. Мати нинішнього власника, яка вже на пенсії, колись була закохана у моряка з торговельного судна. Це ще в її молодості.
Вловивши аромат романтики, Ері закивала з блиском в очах:
— Мгм.
— Коли він повертався з далеких мандрів, завжди привозив їй гори подарунків. У ті часи імпорт був великою рідкістю. Але пані мала як ділову хватку, так і зв’язки — і почала просити привозити трохи більше, щоб продавати знайомим із невеликою націнкою.
Ері була повністю захоплена цією історією — про міську даму й мореплавця з далеких берегів.
Кохання перемогло, гроші зароблено — ідеальна історія.
— Успішні історії мають силу. Такі крамниці, як Dusenta, почали множитися — і згодом з них виросла нинішня Долбіш-роуд.
Можливо, саме тому...
В повітрі над Долбіш-роуд, здавалося, віяло солонуватим запахом моря.
Навколо майоріли білі й сині прапори — символіка моряків.
Багато людей тут були пов’язані з морем або флотом, і це чомусь давало Ері дивне відчуття затишку й ностальгії.
Вони заздалегідь зарезервували місце в Dusenta, а перед цим побіжно переглянули ще кілька крамниць. Потім прогулювалися вулицею, тримаючи в руках м’яке морозиво.
Саме в цей момент Джинджер ледь не врізалася в чоловіка у морській формі.
— Ой, перепрошую!
Чоловік чемно вибачився й рушив далі.
Ері замислено подивилася йому вслід і прошепотіла:
— Що Лоранц Брінґер робить у Полні? Хіба він не зі столиці?
Джинджер, ніби сам факт згадування імені її героя був честю, затиналася:
— Я-я чула, нібито він шукає будинок у цьому місті…
— Але ж… у нього вже є будинок у столиці, так?
— Його родинний дім у столиці, але зазвичай він жив у гуртожитку військово-морської академії.
Тобто тепер він шукав житло для себе. Але навіть після такої відповіді Ері залишалась трохи збентеженою.
«Було б логічніше купити будинок у столиці, де живе його родина…»
Маючи теплі стосунки з власною сім’єю, Ері не могла зрозуміти, чому хтось навмисне хотів би оселитися подалі. Та зрештою — це не було тим, над чим варто довго розмірковувати.
Вона лизнула морозиво й примружилась грайливо:
— Джинджер, ти здаєшся підозріло добре обізнаною про Лоранца Брінґера~
— Я-я просто читаю газети…
— Хмм~ Точно не журнали з плітками?
— Ну, панно…
Але вона ж це й не заперечила.
Ері хитро усміхнулась і поплескала служницю по плечу. Вона щиро сподівалась, що Джинджер навчиться розпізнавати справді гідних чоловіків.
***
Попри поважне звертання пані Дусента, власниця крамниці мала напрочуд дівочий шарм.
Хоч їй було за сорок, виглядала вона на тридцять з невеликим: жвава, яскрава й привітна.
— Я хотіла б замовити кілька весняних і літніх суконь.
— Ви прийшли саме туди, куди треба! Скільки саме ви плануєте?
— Спершу я перегляну асортимент.
Що, в перекладі з аристократичного: якщо сподобається — замовлю хоч десяток.
Джинджер навіть кліпнула від несподіванки — така відверта впевненість Ері її вразила.
Але Ері й справді не жартувала.
Сьогодні вона планувала влаштувати собі маленький святковий “грошовий дощ”.
Граф Ернест сам сказав: з меблями та одягом вона може робити все, що захоче — гроші не проблема, навіть якщо доведеться отримувати їх через дворецького.
Ері провели у внутрішню залу.
Сукні були розташовані з особливим смаком, кожна — зі своїм характером, текстурою, акцентом. Весняно-літні моделі зазвичай яскравіші, але густий килим кольору моху тримав простір у затишній, вишуканій рівновазі.
Вона не поспішала, гортаючи каталог.
Не знаючи, що зараз у моді і що пасує саме їй, Ері трохи розгубилась.
Та пані Дусента давала щирі й доброзичливі поради — з теплом і повагою.
Тепер Ері цілком розуміла, чому Джинджер так наполегливо радила саме цю крамницю.
Зрештою вона обрала п’ять весняних і п’ять літніх суконь — усі беззаперечно високого класу.
— Я на вас покладаюся.
— Авжеж. Я зроблю все якнайкраще.
— І я б хотіла ще поглянути на домашній одяг.
Пані вдавано здивувалася, але тут же усміхнулася — вже як досвідчена продавчиня.
— Звичайно. Принесу кілька найпопулярніших тканин.
Вона подала знак працівниці, яка стояла поруч, і та поспішила в сусідню кімнату.
Пані Дусента сказала, що принесе ще чаю — і саме в цей момент опинилася віч-на-віч із чоловіком, який ішов їй назустріч.
— О, боже.
Хоч вона й бачила чимало клієнтів, цей змусив її мимоволі затамувати подих.
Рідкісне поєднання впевненої харизми та витонченості.
Вже за мить вона зрозуміла, хто це.
— Сер Лоранц Брінґер.
Вона чемно зробила легкий реверанс — так належить вітати героя флоту й посвяченого дворянина.
Лоранц ледь помітно зреагував. Його гострий погляд обвів кімнату й зупинився на темній маківці невисокої дівчини.
— Пані Ері Ернест.
— ?
Вона підняла погляд від каталогу, який щойно обговорювала з Джинджер — і побачила його.
Того самого чоловіка, відомого своєю грубістю.
— …Сер Лоранц Брінґер?
Лоранц упевнено підійшов до дивану, де сиділа Ері.
Окинув поглядом каталог із блискучими тканинами для домашнього одягу, розкладені зразки, зразки суконь для вулиці.
— Ви емігруєте? Ви ж щойно приїхали в Бретію.
Це що, шпилька?
Цей насмішкуватий тон лише підтвердив Ері її здогад: він завжди був саме таким.
Коли дід сприймав її як фігуру в грі — це принаймні випливало з родинних питань.
А ось відмова Лоранца сприймати її як людину?
Немає жодної причини це терпіти.
— Не думаю, що це вас стосується, сер. І, як ви пам’ятаєте, між нами не було нічого приємного.
— Ах, так. Я вас образив.
Лоранц пробурмотів це низьким голосом і невимушено опустився на диван навпроти, схрестивши ноги.
Рух був напрочуд граційний — і коли він закурив, у цьому було щось надто… гармонійне.
Це дратувало Ері навіть більше, ніж його слова.
— Пані. Покажіть мені жіночі рукавички. По сезону.
— …
Лоранц повільно затягнувся сигаретою, щоки втягнулися, підкреслюючи вилиці.
Він не випускав дим.
Саме в цю мить повернулась продавчиня з тканинами й завмерла — напруга в повітрі відчувалась одразу.
Джинджер, Вейнс, навіть молодий клерк, який обслуговував Лоранца, — всі закам’яніли.
Лише пані Дусента швидко зібралась.
— Ось наші найпопулярніші тканини для домашнього вбрання. Якщо щось припаде вам до душі, я пораджу фасон до пари.
Вона повернулась до Лоранца з усмішкою:
— Я зараз також принесу рукавички. Якщо дозволите — ви знаєте смаки дами, якій вони призначені? Це допоможе мені краще зорієнтуватися.
Лоранц недбало відкинув чуба з чола й відповів:
— Гадаю, можу орієнтуватись на ті сукні, що сьогодні обрала пані Ернест.
Гуп.
Ері різко закрила каталог і метнула в нього поглядом-кинджалом.
— Що ви взагалі робите?
— Обираю подарунок, як бачите.
— Якщо це через той інцидент, не варто. Я його не прийму.
Ті, хто не знав, про який саме інцидент іде мова, лихоманково будували здогадки.
Інцидент? Між чоловіком і жінкою?
Уява розквітла пишно й безконтрольно.
— Не пригадую, щоб я казав, що рукавички — для вас.
— …Тобто не для мене?
— Для вас.
Ері здригнулась. Вона вже майже підвелася, але Джинджер м’яко притримала її коліно — непомітним жестом, що допоміг їй залишитись на місці.
— Ви знущаєтесь із мене.
— Навіть якби я говорив щиро — ви б не повірили.
— Дайте мені самій це вирішити. Після того, як я почую вашу щирість.
Лоранц загасив сигарету в попільничці.
— Той випадок… тоді… він був не навмисним.
— …
На обличчі Ері проступив крижаний гнів.
— Отже, ви все-таки знущаєтесь.
//Коментар перекладача:
Ой…
Ой-ой-ой…
Ща ще плітки підуть.
А потім, через кілька розділів, ми всі будемо сидіти з виразом «та як же так сталося?»
Ну тут буде троп від ненависті до кохання.
А, можливо, ще точніше: від зневаги до кохання.
(Я тільки за)//
***
//Бонус від перекладача:
[СУЇЦУНОКУ ВІД ІМЕНІ РУКАВИЧОК]
Примітка: суїцуноку — це короткий поетично-комедійний монолог, часто від імені предмета або явища, який нібито звертається до читача, описуючи свої страждання, пригоди тощо.
Ми народились у благородній коробці.
Шовк. Вишивка. Легкий аромат м’ятної нафталінової величі.
Ми мріяли про оперний вечір, бал, фуршет з канапками…
А потім з’явився він.
Він вибрав нас.
(Добре, пані Дусента вибрала нас, бо він просто махнув рукою і сказав: "Оці.")
Він навіть не сказав нам "пробач".
Він дав нас у руки дівчині, яку до цього образив,
і подумав, що ми все виправимо.
Ми. Рукавички.
— “Агов, Лоранце, а може ще й за тебе вибачимось? Нам що, в комплекті йде емоційна зрілість?!”
І тут почалося:
Ері дивиться на нас, як на отруєний дар.
Лоранц робить вигляд, що нічого такого не було.
І знаєте що?
ВОНА НАС ЗАЛИШИЛА.
Не викинула. Не спалила.
Залишила.
Ми — інструмент примирення, свідки зародження тропу, метафора "вибач, я мудак". //
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
(У коментарі до донату можеш зазначити, який твір ти підтримуєш або який переклад хочеш побачити в майбутньому)
