Ся Сюнь проспав увесь день, а коли прокинувся, вже настав ранок наступного.
Ці Янь сидів за столом, щось читаючи у денному світлі.
Він не знав, чи було це ілюзією, але Ся Сюневі здалося, що лоб Ці Яня був злегка червоним.
Він потягнувся та сів, бурмочучи з ще не зниклою сонливістю:
— Я так довго спав, що тепер голодний.
Ці Янь почув, що він заговорив, і повернув голову, щоб поглянути на нього.
— Голодний? Саме вчасно, я купив холодні акацієві тістечка, ходи поїж.
Коли Ся Сюнь це почув, то більше не почувався сонливим, відкинув ковдру геть та пройшов до столу, беручи одне тістечко та з'їдаючи його.
Ці Янь поплескав по кріслу біля себе, запрошуючи його присісти.
— Твоє волосся скуйовджене, підійди сюди, дозволь мені розчесати його для тебе.
Ся Сюнь сів, продовжуючи їсти тістечка, поки Ці Янь приводив його волосся до ладу.
Він був у гарному настрої: хоча він скоро зустрінеться з членами родини, котрі на нього злі, у глибині душі він все ж був щасливим.
Його рука здебільшого загоїлася, заледве продовжуючи боліти, і цього ранку він прокинувся, щоб з'їсти свою улюблену їжу, поки його улюблена людина розчісувала йому волосся.
Ся Сюнь подумав, що щасливішого дня просто бути не може.
Ці Яневі руки не були ані важкими, ані легкими; він терпляче розчісував Ся Сюня — скоро його заплутане волосся стало м'яким і гладким.
Ці Янь не мав додаткової шпильки для волосся Ся Сюня, тож закріпив його на маківці за допомогою тканинної пов'язки.
— Ось так, — тихо сказав він.
Ся Сюнь озирнувся та усміхнувся йому.
— Ти набагато вправніший за Шаобо! Вона кожного разу робить мені боляче!
Дивлячись на нього, Ці Янь усміхнувся: його усмішка була слабкою, ніби швидкоплинною.
Ся Сюнь подумав, що він хвилювався за нього та заспокоїв його, говорячи:
— Не переймайся, не те щоб вони справді збиралися мене з'їсти! Ми розлучимося зовсім ненадовго, я повернуся до тебе вже сьогодні ввечері!
Ці Янь поклав йому в руку гребінець.
— Візьми його та скористайся ним пізніше.
Ся Сюнь відказав:
— Ні! У мене вдома достатньо гребінців!
Ці Янь наполягав:
— Візьми його.
Ся Сюнь неохоче погодився:
— Добре, добре! Як скажеш!
Він поклав гребінець у рукав та розвернувся, щоб поглянути на сонце. Настав час повертатися.
Цього разу, Ся Сюнь не міг перелізти через стіну, а мав прийти через головні двері.
Ці Янь йшов із ним, поки вони не опинилися на зовсім невеликій відстані від воріт Маєтку Ся.
Ці Хвей тихенько смикнув його за рукав, сигналізуючи не йти далі.
З воріт досі звисав білий шовк, а землею перед ними були розкидані паперові гроші.
Ся Сюнь попрощався з Ці Янем:
— Я вже піду!
Ці Янь прошепотів:
— Мг.
Ся Сюнь пройшов кілька кроків, коли Ці Янь покликав його ззаду:
— Ся Сюню!
Він миттєво розвернувся.
У Ці Яневій голові було занадто багато думок, стільки речей, щоб сказати, але зрештою, він промовив лише:
— Нічого, йди.
Ся Сюнь помахав йому та пішов до Маєтку Ся.
Коли слуги біля воріт його побачили, то були в шокові, а декілька квапливо побігли до будинку, щоб доповісти.
Ся Сюня швидко привели до зали предків.
Хоча тіла Ся Сіна там більше не було, родина Ся залишалася в залі, щоб провести для нього останні ритуали.
Там зібралася уся сім'я, повернулася навіть старша сестра, що вийшла заміж. Вона допомагала леді Ся, яка впала на землю, плачучи, намагаючись її підтримати.
Очі Ся Хонсі були червоними; коли він побачив Ся Сюня, то кинув на нього погляд, майже нічого не запитуючи та лише говорячи:
— Як ти повернувся? Ці люди тебе відпустили–? ...Забудь, це не важливо... йди та піднеси своєму братові пахощі...
Ся Сюнь дерев'яно прийняв три палички пахощів, що йому передав слуга, підійшов до урни Ся Сіна та недбало вставив пахощі по центру.
Ся Хонсі насварив його:
— Ти забув про етикет? Не можеш навіть вклонитися?
Ся Сюнь поглянув на свою ліву руку, яка була очевидно загорнутою у пов'язки, однак, здавалося, нікого у цьому будинку не хвилювала.
Почувши, що він повернувся, леді Ся підвела залите сльозами обличчя та вказала на нього, злісно звинувачуючи:
— Ти, ти, хіба тебе не викрали злодії? Як ти вибрався? Чому ти досі живий? Чому це не ти помер! Йди! Йди та поверни мені мого сина–!
Ся Сюнь стояв застиглий та безмовний.
Ся Вень більше не міг цього слухати та сказав своїй старшій сестрі Ся Їнь:
— Мати переповнює скорбота, зараз вона не знає, що говорить. Краще допоможи їй повернутися до кімнати, вона плаче цілими днями, час їй трохи відпочити.
Ся Їнь зі служницями допомогла леді Ся підвестися вийти з зали предків. Всю дорогу вона ридала від горя ти запитувала Ся Сюня, чому не він був тим, хто помер.
Ся Вень заспокоїв Ся Сюня:
— Не бери слова матері до серця. Після смерті Ся Сіна вона така засмучена, що не усвідомлювала, що говорить.
Ся Вень не знав, що Ся Сюня викрали злодії. Ся Хонсі збрехав йому, говорячи, що Ся Сюнь вирушив до будинку друга за містом, щоб залишитися там на якийсь час.
Ся Вень сказав:
— Тобі було справді важко квапитися увесь цей шлях до столиці. Ся Сіна вже поховали, тож, боюся, ти його не побачиш.
Ся Сюнь не розумів, про що він говорить, і розбиратися не хотів, тож просто похитав головою.
— Дякую за твої заспокоєння, тоді я... піду першим.
Він вийшов із зали предків через бічні двері; ніхто не обдарував його більше, ніж поглядом.
Коли він повернувся до власного маленького подвір'я, Шаобо вже давно чекала на нього біля входу, і щойно його побачила, з радістю на нього накинулася.
Юджу збуджено гавкав, нарізаючи довкола нього кола — його хвіст виляв так сильно, що ось-ось мав відвалитися.
Ся Сюнь радісно засміявся, ніби з його плечей зняли величезний тягар:
— Так добре знову вас бачити!
Шаобо та Юджу оточили його з обох боків та пройшли за ним до кімнати.
На столі був грейпфрут, який для нього почистила Шаобо, і щойно він сів, Юджу торкнувся лапами його колін, благаючи посидіти на його колінах.
Він підібрав пухкого маленького собаку та дозволив йому вмоститися в себе на колінах, а тоді взяв схожий на кришталь шматочок грейпфрута та запхав до рота.
— Звідки ти знала, що я повернуся сьогодні?
Шаобо відповіла:
— Звісно ця служниця не знала. Тож я чистила один кожного дня, щоб дати маленькому господарю, якщо він повернеться. Якщо маленький господар не повертався, ця служниця з'їдала його сама.
Ся Сюнь немилосердно побачив її наскрізь:
— Насправді ти просто сама хотіла його з'їсти, чи не так?
Шаобо урочисто заперечила:
— Якщо його залишити, це буде марнотратством. З таким успіхом, він цілком може відправитися в шлунок цієї служниці.
Юджу продовжував обнюхувати руку Ся Сюня; Ся Сюнь помітив його зацікавленість, відламав маленький шматочок грейпфрута та згодував йому. Юджу вкусив його та вишкірив зуби, здригаючись від кислоти.
Шаобо додала:
— Маленький паничу, цього разу вас врятували завдяки цій служниці та Юджу. Якби не наша мудрість, ви б вже померли!
Ся Сюневі теж було цікаво:
— Я вже давно хотів спитати, як ви знайшли Ці Яня та попросили його врятувати мене?
Шаобо самовдоволено сказала:
— Ця служниця написала записку та поклала її за ошийник Юджу, а Юджу проліз через собачу діру та привів порятунок!
Ся Сюнь здивувався:
— Ти можеш писати? Ти не можеш написати навіть власне ім'я, але змогла написати записку?
Шаобо запишалася навіть більше:
— Це було питанням мудрості в поспіху! Насправді я не знаю, чи все правильно написала, однак я подумала, що пан Ці такий розумний, що зможе це прочитати. Як і очікувалося, невдовзі після того, як Юджу пішов, пан Ці повернувся разом із ним. Ви знепритомніли та не бачили цього! Коли пан Ці штовхнув двері подвір'я, він був таким могутнім!
Ся Сюнь був приголомшений.
— Він особисто увірвався у Маєток Ся, щоб врятувати мене? Як він сюди потрапив?
Шаобо сказала:
— Ця служниця теж не знає! Я знаю лише, що цей пан Ці справді хороший! Хоча він дещо бідний, до маленького панича він дуже щирий! Маленький господарю, у майбутньому, ви не можете його підвести!
Коли згадали про Ці Яня, Ся Сюневі очі вигнулися в усмішці.
— Звісно! Крім того, під сонцем немає нікого гарнішого за нього! Я триматимуся за нього навіть за одне лише його обличчя!
Шаобо дражнилася:
— Маленький господар такий сором'язливий, коли когось жадає!
Ся Сюнь навмисно начепив на себе серйозний вираз обличчя:
— Хіба так ти маєш говорити до свого господаря?
Шаобо цього було недостатньо, вона підібрала Юджу, взяла його за передні лапи та двічі поплескала Ся Сюня по лицю:
— Маленький господар — хтивий демон!
Ся Сюнь ворухнувся, щоб вщипнути її за обличчя; Шаобо швидко ухилилася, підхопила Юджу та кинулася до дверей.
Не відступаючи, Ся Сюнь пішов за ними. Шаобо поклала Юджу на плече та побігла подвір'ям.
Юджу, перевернутий нею догори дриґом, так сильно веселився, що широко усміхався від захвату.
На вході до подвір'я, Шаобо більше не могла бігти та зупинилася, задихаючись.
Ся Сюнь також припинив погоню, повільно підійшов ближче та плеснув її по голові:
— Негідна поведінка!
Шаобо вже збиралася опустити Юджу, коли раптово визирнула за подвір'я та побачила кількох слуг, що в паніці бігали довкола та голосно кричали:
— Сім'ю схопили! Сім'ю схопили! Швидше тікайте! Якщо не втечете, буде пізно!
Ся Сюнь з Шаобо на мить застигли, дивлячись одне на одного.
Ся Сюнь вийшов та зумів зупинити одного зі слуг, щоб спитати:
— Що відбувається? Що трапилося? Ви не можете так просто говорити нісенітниці!
Хлопець, якого зупинили, не міг навіть перевести подих.
— Це не нісенітниці! Тут чиновник зі своїми людьми! Просто перед головним будинком! Туди привели господаря! Молодий паничу, якщо ви можете... бігти, то маєте це зробити!
Сказавши це, він відштовхнув Ся Сюня та поспішно побіг до задніх дверей Маєтку Ся.
Ся Сюнь поглянув на ворота маєтку вдалині; усюди довкола головного будинку панікували слуги та служниці — деякі тікали до задніх дверей, а деякі падали на землю в розгубленості та не знали, що робити.
Він тихо пробурмотів:
— О ні, мабуть, щось сталося.
Обличчя Шаобо було сповнене тривоги:
— Це через другого молодого пана? Але він вже мертвий, імператор же не може... досі хотіти вбити всю нашу родину, правильно?!
Ся Сюнь подумав про це та сказав:
— Ні, я маю піти та поглянути.
Шаобо поспішно сказала:
— Ця служниця піде з вами!
Ся Сюнь негайно її спинив.
— Ти не можеш піти. Якщо щось справді сталося і ти підеш, тебе теж спіймають.
Він якусь мить подумав та сказав:
— Пам'ятаєш? У мене на подвір'ї є льох. Візьми Юджу та сховайся там! Зачини двері зсередини та нікому не відчиняй! Якщо нічого не сталося, я повернуся на ваші пошуки, а... якщо щось справді трапилося, забирай Юджу та тікай! Чим далі ви втечете, тим краще!
Шаобо потягнула Ся Сюня за рукав.
— Ця служниця не боїться смерті! Я хочу піти з молодим господарем!
Ся Сюнь стиснув її руку:
— Дурненька дівчинко, якщо ми обидва втратимо свої життя, що буде з Юджу? Якщо таке щеня опиниться на вулицях, його ще до темряви спіймають та з'їдять!
Він відтягнув Шаобо, розгладив одяг та рішуче пішов до головного будинку.
Тримаючи Юджу, Шаобо розгублено дивилася, як його постать зникає вдалині.
Далі
Розділ 48 - Вечірній дощ на горі Ґваньшань
Ся Сюнь наблизився до головного подвір'я. Як і говорив слуга-втікач, простір там і справді був заповнений чоловіками в обладунках, що тримали зброю. Вони не видавалися звичайними солдатами. Ся Хонсі та Ся Вень стояли перед ними на колінах, поки леді Ся та Ся Їнь зачинили у будинку, бо вони були жінками. Деякі слуги розбіглися та втекли, але більшість стримали солдати, штовхаючи на коліна на подвір'ї. Ся Сюневе серце впало. Це здавалося великим кроком з боку влади. Справа не була звичайною; він боявся, що добром це не скінчиться. Його кроки все більше сповільнювалися. Він не знав, чи має підходити ближче. Не те щоб він не думав про втечу чи якийсь сховок. Він ніяк не міг вирішити, але коли побачив чоловіка, що стояв на подвір'ї, всі його сумніви зникли, залишаючи його ошелешеним та розгубленим. Стоячи перед великою групою солдат, єдиним чоловіком без обладунків був Ці Янь. Він стояв гордо, тримаючи імператорський указ, дивлячись на Ся Хонсі згори вниз презирливим, холодним поглядом. Ся Сюнь був у такому шокові, що не помітив миті, коли увійшов на подвір'я. Деякі солдати мали достатньо гострий зір та негайно вказали на нього, вимагаючи: — Хто цей хлопець? Негайно його заарештуйте! Кілька чоловіків кинулося вперед, зв'язуючи Ся Сюневі руки, супроводжуючи його на подвір'я та змушуючи стати на коліна пліч-о-пліч з Ся Венем. Хтось спитав суворим голосом: — Хто ти такий? Які твої стосунки з Ся Хонсі? Зверху донісся Ці Янів голос: — Він — третій син родини Ся, Ся Сюнь. Ся Сюнь поглянув на нього, і хтось притиснув його голову донизу: — Як ти смієш! Тримай голову опущеною! Ся Сюнь опирався, незважаючи ні на що відмовляючись опускати голову, дивлячись на Ці Яня широко розплющеними очима: — Ці Яню..? Ти, як ти можеш– що ти тут робиш..? Ся Хонсі раптово смикнувся, вирвався з рук солдатів, що його стримували, та підвів погляд, сердито лаючись на Ці Яня: — Ти всього лише заступник цього чиновника! Яку важливість ти маєш, щоб так переді мною поводитися? Негайно розв'яжіть мене! Я хочу побачитися з Його Величністю! Ся Сюнь не міг повірити власним вухам. — Заступник? Хто? Ці Янь? Хіба він не, хіба він...?! Ся Хонсі раптово поглянув на Ся Сюня, його очі гострі, ніби клинки: — Ці Янь? Де ти почув це ім'я–? Ці Янь пройшовся перед Ся Хонсі, ніби безтурботно прогулюючись, і повільно присів, щоб зустрітися з ним поглядом: — Лорде Ся, здається, ви досі пам'ятаєте моє ім'я? Коли ви вбили моїх батьків, чи думали ви, що колись настане сьогоднішній день? Обличчя Ся Хонсі різко змінилося. Нажаханий, він почав затинатися, його очі широко розкрилися: — ...твоїх батьків? Ти... ти... ти досі живий? Неможливо! Ти точно не Ці Янь! Як він досі може бути живим–? Ці Янь пирхнув, його тон був страхітливим: — Ви справді пам'ятаєте брудні речі, які скоїли. Добре, тепер ви можете спокійно піти своїм шляхом. Ся Хонсі заревів від божевільної люті: — Наважишся мене вбити? Ці Янь підвівся, більше на нього не дивлячись. — Не те щоб я хотів вас вбити. Просто, Його Величність хоче вашої смерті. Уперед, прочитайте наказ Його Величності лордові Ся. Ці Хвей забрав з його руки імператорський указ та вголос прочитав його Ся Хонсі. — Ся Хонсі служив чиновником водного транспорту і десять років використовував офіційні судна для власної вигоди, збагатившись на непідзвітну суму. Злочин Ся Хонсі має надзвичайно злий характер, його не можна пробачити. Вирок — відтинання голови. Леді Ся за свої злочини отримує право піти з життя шляхом самогубства. Решту родини — забрати до Міністерства Судового Розгляду в очікуванні вироку! Ці Янь підняв руку — і уперед пройшов євнух, що тримав білу шовкову стрічку. Ці Янь неквапливо промовив: — Його Величність милосердний, він не лише залишив вашу дружину з неушкодженим тілом, але й надіслав білий шовк — таку цінну річ — з палацу, щоб ваша дружина могла ним скористатися. Лорде Ся, ви маєте бути вдячним Його Величності. Ці Янь опустив руку. Декілька солдатів супроводили євнуха з білим шовком, заходячи до головної зали. У будинку, леді Ся вже була паралізована страхом, безсило впавши на підлогу. Її рот був відкритим, але вона не могла сказати ні слова, щоб благати про помилування. Ся Їнь спробувала заступити її. — Що ви робите?! Солдати не говорили з нею, лише відтягнули вбік. Без Ся Їнь, більше ніхто не захищав леді Ся. Тримаючи білий шовк, євнух сказав їй: — Леді Ся, Його Величність просить вас піти своєю дорогою. Леді Ся видавалася скам'янілою, її очі широко розплющені: — Ні, ні–! Я не хочу помирати-!! Євнух поважно промовив: — Леді Ся, за палацовими правилами, якщо ви не можете зробити цього самі, цьому слузі доведеться відправити вас цим шляхом особисто. Обличчя леді Ся було вологим від поту, мертвенно блідим. — Що ви збираєтеся робити?! Євнух лагідно промовив: — Зав'язати білий шовк довкола вашої шиї, звісно. Ви готові? Зараз я зроблю це. Він узяв білу стрічку та вже збирався огорнути її довкола шиї жінки, коли леді Ся зрозуміла, що виходу для неї вже не було. Хто знав, звідки взялися її останні сили, але вона раптово відштовхнула руку євнуха геть — ...Я сама це зроблю..! Євнух передав їй білий шовк, говорячи: — Правильно, навіщо робити з цього сцену. Леді Ся похитнулася та спіткнулася під балкою, тремтячими руками тримаючи круглу табуретку. Вона підняла ногу, щоб стати на неї, коли її ноги ослабли, і вона впала на підлогу разом із табуреткою. Гучним голосом, євнух сказав: — Вас так багато, хіба ви не допоможете леді? Солдати, що стояли поруч із ним, негайно ступили вперед, підбираючи табуретку та майже ставлячи на неї леді Ся. Леді Ся важко дихала, гарячкові сльози стікали її обличчям, поки довкола її шиї зав'язували білу стрічку. Дерев'яна табуретка впала на підлогу — і вона зависла у повітрі, кілька хвилин продовжуючи боротьбу та невдовзі задихаючись. Після короткої моторошної тиші, Ся Їнь видала шокований крик, ховаючись за колоною. Ся Вень кинув погляд на вишите взуття на ногах леді Ся і швидко відвів погляд, більше не в змозі на нього дивитися. Ся Хонсі заревів та кинувся на Ці Яня, але його стримали солдати. Він не міг боротися, тож єдиним способом вилити лють було проклинання Ці Яня найзлішими словами. Ся Сюнь був приголомшений. Він не міг припинити дивитися на тіло леді Ся. Це був чудовий осінній день: блакитне небо було безхмарним, сонце — сліпуче яскравим, а теплий вітерець колихав шматок дорогого шовку, зав'язаного довкола шиї леді Ся, змушуючи її тіло, що звисало з балки, м'яко коливатися вперед і назад. Прокльони Ся Хонсі були гострими та жорстокими, але Ці Янь, здавалося, їх не чув. Справді не чув їх Ся Сюнь. Він міг бачити лише білий шовк, що мерехтів у денному світлі; сонячне сяйво, що відбивалося від нього, змушувало його очі боліти. Ся Вень помітив незвичну поведінку Ся Сюня та сильно штовхнув його, перекриваючи видовище своїм тілом: — Не дивися! Ся Сюнь впав на підлогу, і солдат, що охороняв його, повернув його назад на коліна. Він знову стояв на землі навколішки, і єдиною річчю, яку він міг бачити, був край Ці Яневого вбрання. Його очі повільно прослідкували за Ці Яневим одягом вгору: його руками, що звисали по боках тіла, його поясом, його грудьми, його підборіддям та, нарешті, зупинилися на його очах. Ці Янь гордо дивився на Ся Сюня, байдужий до Ся Сюневого погляду. — Лорде Ся, не потрібно так злитися. Його Високість знає, що ви глибоко кохаєте свою дружину. Ви, певно, не хочете залишати її саму. Не хвилюйтеся. Хоча мої батьки померли від рук вас обох, я все ж виконаю ваше бажання та відправлю вас із дружиною йти цією дорогою разом. Ся Хонсі витріщався на нього так, ніби хотів одним поглядом здерти з Ці Яневого обличчя плоть. — Навіть якщо чиновник провинився, він має отримати покарання особисто від Його Величності після допиту у Міністерстві Судового Розгляду! Хто ти такий? Як ти смієш влаштовувати тут якісь ігри? Ти заплатиш за вбивство моєї дружини! Одного дня, я тобі помщуся! Ці Янь раптово дістав меч із піхов. — Лорде Ся, боюся, ви погано розчули. Його Величність засудив Ся Хонсі до публічної страти. Його Величність сам дав мені цей меч, щоб ви могли спочити з миром, померши від такого цінного клинка. До того, як хтось встиг зреагувати, Ці Янь махнув мечем. Лезо опустилося, — і, з фонтаном крові, голова Ся Хонсі відділилася від тіла та впала на землю, трохи підстрибнувши та покотившись до Ся Сюня. Обезголовлене тіло Ся Хонсі зі стуком впало на підлогу; кров, що бризнула з його шиї, пролилася на все Ся Сюневе обличчя. Ся Їнь навіть не мала часу на крик, непритомніючи. Ся Вень тремтів, тупо дивлячись на труп свого батька та несвідомо хитаючи головою. — Ні, ні... ви не можете вбити батька, ви не можете... як можна... як можна... Ся Сюнева увага від початку і до кінця була зосереджена на Ці Яневі. Він був ніби маленький дерев'яний виріб, вирізаний ним самим — заціпенілий, з напіввідкритим ротом, з поглядом на Ці Яневі. Він намагався розгледіти на обличчі Ці Яня хоч якусь емоцію, але Ці Янь був незворушним, з байдужістю витираючи з меча кров та прибираючи його назад у піхви. — Тіло Ся Хонсі буде виставлено в місті як приклад для інших! Ся Їнь відправити назад до родини її чоловіка. Ся Веня та Ся Сюня ув'язнити в Міністерстві Судового Розгляду, а решту зачинити у будинку в очікуванні покарання! Це були його останні слова. Сказавши це, він прибрав яскраво-жовтий імператорський указ та розвернувся, щоб піти. Його кроки були цілеспрямованими, без жодного сліду затримки, залишаючи Ся Сюня відчувати холод. Ці Хвей пішов одразу за ним. У той самий час, на Ся Веня та Ся Сюня вдягнули кайдани; солдати наполовину тягнули, наполовину штовхали їх до тюремної повозки біля входу. Навіть тоді, Ся Сюневі очі досі були прикуті до спини Ці Яня. Він дивився на нього з незмінним захопленням, лише щоб побачити, як вони вдвох забралися на своїх коней та поїхали, не озираючись. Хвости їхніх коней зникли за рогом вулиці, і Ся Сюнь раптово усвідомив, що не може говорити. У в'язниці Міністерства Судового Розгляду, та сама камера, де колись тримали Ся Сіна, тепер вітала Ся Веня та Ся Сюня. Ся Вень загубився в думках, заховавши обличчя в руках та намагаючись очистити свій заплутаний розум. Цього ранку, він був вдома зі своєю родиною, а кілька годин потому, його батьки були мертвими, а його самого відправили до в'язниці. Він не міг цього прийняти. Він переймався про Ся Їнь, про свою дружину та про власне майбутнє, але чого він не міг зрозуміти, так це ким був той чоловік, що власними руками відтяв голову його батька, тим Ці Янем, який повернувся з пекла, ніби злий дух, що прийшов за помстою. — Ці Янь..? — Ся Вень схопився за волосся: — Як так сталося, що я ніколи не чув цього імені... чому, зрештою..? Ся Сюнь заледве рухався. Ся Вень протяжно, болісно зітхнув та відволікся від своїх думок, щоб поглянути на нього. Ся Сюнь був ошелешений, непорушний, його очі дивилися кудись поза камерою. На його обличчі досі залишалася кров Ся Хонсі; він зовсім її не витирав. З темнимо-червоними бризками на шкірі, Ся Сюнь видавався злісною примарою, котра щойно з'їла живу істоту. Ся Вень опустив голову та глибоко зітхнув, згодом говорячи: — ...Ся Сюню, витри обличчя, воно вкрите кров'ю. Ся Сюнь здригнувся, але його очі не ворушилися. Не отримуючи відповіді, Ся Вень знову його покликав: — Ся Сюню? Ти мене чуєш? Ся Сюнь залишався у тій самій позі, не відповідаючи. Ся Вень підійшов до нього та потер його лице рукавом, стираючи кров. Після того, як кров витерли, і обличчя Ся Сюня відкрилося, Ся Вень нарешті зрозумів, що щось не так. За весь цей час, вираз обличчя Ся Сюня не змінився: його рот був привідкритим, очі дивилися прямо, ні разу не кліпаючи. Ся Вень мав погане передчуття. Він енергійно струснув Ся Сюня за плечі: — Ся Сюню? Не лякай мене! Що з тобою? Ся Вень тряс Ся Сюня туди й сюди, але, здавалося, душа покинула його тіло, залишаючи по собі лише порожню оболонку, що застрягла у темній тюремній камері.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!