— Тіє, чого б ти хотіла на день народження? — спитав батько, поки я спостерігала, як покоївки прибирають зі столу посуд після сніданку.

Після ретельного розслідування минулої ночі, я з'ясувала, що хоч мені й сім, до восьмого дня народження лишився тільки місяць.

— Плюшевого ведмедика! Такого великого! Дуже-дуже хочу! — вигукнула я перше, що змогла придумати як забаганку семирічної дитини.

— Хіба ти не ненавидиш м'які іграшки?

— Ах...

Зовсім забула. Я ж коли була малою боялась іграшок, бо думала, що вони рухаються ночами. І я тільки що ляпнула, що хочу ведмедика.

Батько здивовано подивився на мене, а я нервово відвела погляд.

— Я передумала... Не треба мені ведмедика.

— Тоді що хочеш?

— Гм...

З дитинства нічого не пригадувалося. А зараз єдине, що я хочу – віллу або маєток у тихому місці, де я б могла безтурботно жити до кінця своїх днів. Але, звісно, цього просити не можна. Треба попросити книгу чи щось таке.

Але саме в той момент батько радісно сплеснув у долоні.

— Тія! Як щодо коня?

— В сенсі?..

— Якщо взяти однорічне лоша і виховувати його з самого дитинства, то до того часу, поки ти виростеш, він стане чудовим скакуном.

— Що...

Навіть слів дібрати не вийшло.

Коні — це дуже дорого. За кількістю коней можна легко з'ясувати статок їх власників.

Не тільки купити, а й утримувати коня це вже шалені кошти. Якщо сам не хочеш піклуватись про тварину та годувати її, доведеться найняти для цього робітників. Крім того, потрібна стайня. Я вже не кажу про постійні вигули на пасовисько, де кінь міг би вільно бігати. Навіть заможні родини купують коня дітям в подарунок хіба що на вісімнадцятиріччя..

— Коли я був у твоєму віці, мені як раз подарували мого першого коня.

Але це ж Ломбарді. Вони грошей не рахують. Батько настільки стримана і лагідна людина, що я іноді забуваю, що він теж Ломбарді.

Замислившись, я подивилась на нього.

— Гм? В чому справа, Тіє?

— Ні в чому. Але, татку, лоша — ні.

Насправді мені зовсім не хотілося вчитися їздити верхи, тож я придумала відмазку.

— Не хочеш?

— Йому ж буде всього один рік, коли його заберуть від матусі. Йому буде дуже сумно.

— Тіє...

О Боже...

Я зрозуміла, яку величезну помилку зробила, коли батько сумно поглянув на мене.

— Це тому, що ти сумуєш за своєю матусею?

Я навіть не подумала про це. Мати ж померла майже одразу після мого народження. Звісно тато неправильно зрозумів мої слова і вирішив, що я асоціюю себе з цим лошам.

— Ох, татусю, я!.. — я спробувала виправити ситуацію, але вже було запізно.

Батько обійняв мене і промовив:

— Татко навіть не подумав. Нумо візьмемо і лоша, і його матусю.

— Все гаразд... Що?

Невже мені не почулося?..

— Як ти і сказала, дуже жорстоко розлучати дитину і мати. Тому, якщо ми купимо їх обох, вони зможуть щасливо жити вдвох.

Він правий. От тільки саме по собі лоша дуже дороге, а кобила, здатна народжувати, коштує набагато дорожче... Але мій батько, син Лулака Ломбарді, звісно навіть не думав про це.

Я неохоче погодилася і кивнула.

— І як у нашої Тії може бути таке велике серце? — тато ніжно гладив моє волосся, міцно пригортаючи до себе. — Ти зможеш навчитися кататися верхи, — задоволено прошепотів він.

— Можна я сьогодні не піду в бібліотеку, а почитаю у вітальні?

На відміну від інших кузенів, які майже весь день проводили із няньками, я своєї просто не мала. Моїм одяганням і купанням займались покоївки, а всім іншим завідував батько. Іншими словами, весь час, з ранку до вечора, я проводила з ним. Звісно, ми були дуже близькі, хоча б тому, що обидва були непомітними членами сім'ї. А втім, це стало можливо тільки тому, що батько не вів власної справи.

— Сьогодні я писатиму книгу.

Він був цікавим до всього і освіченим у багатьох сферах від мистецтва до економіки, хоча й не використовував ці знання. Хіба можна їх так марнувати? Але інколи, якщо він чимось цікавився, писав книги. Звісно, ніякого прибутку з того не мав, бо закінчена книга просто займала місце на полиці в його кабінеті.

І навіть так йому вистачає грошей купити лоша з кобилою на день народження своєї семирічної дочки. Він же Ломбарді.

Переконавшись, що батько сконцентрований на роботі, я відкрила книжку і сіла неподалік. Звісно, читання було лише прикриттям, а займалася я зовсім іншим.

Необхідно зібрати думки докупи.

Треба було розібратись, що робити далі. Звісно, краще записати все на папері, але тоді з'явилася б вірогідність, що це знайдуть і прочитають. Те, що я змушена весь час проводити поряд з батьком невимовно втомлювало.

Прикидаючись, що читаю, я гортала книгу і думала.

Спочатку треба завоювати симпатії дідуся. Адже дідусь так жалів, що не дізнався про мої здібності раніше, а не перед самою смертю...

Я вірила, що це не змінило б майбутнє родини. Навіть якби він дізнався про мої здібності раніше, все одно – було вже пізно. Ніщо не змінилося б, адже В'єз все одно повинен був наслідувати родину, а незаконно народжена онучка була всього лише донькою третього сина. Таке відношення підсилював вплив В'єзового сина, Бельзака.

Потрібно буде здолати не одну перешкоду, щоб досягти мети. Зараз я лише семирічна донька безвладного третього сина.

Тож, з цього моменту, я повинна вражати дідуся при будь-якому зручному випадку. Мушу показати на що здатна і заручитися його повною підтримкою. Втім, однієї тільки його підтримки буде недостатньо, щоб перейняти правління сім'єю. Повинні бути й інші засоби.

На думку спав Другий принц. Хтось за межами родини, хто міг би зміцнити моє становище серед Ломбарді. Навіть після становлення Головою родини, Другий принц все ще буде чудовим союзником, щоб вести справи.

Звісно, в боргу я не залишусь. Допоможу йому стати кронпринцом. Майбутній Імператор ніколи не зрадить Ломбарді, які з самого дитинства підтримували його.

Можливо, ми навіть потоваришуємо.

— Ох, здається, десь в цей час...

За вікном почало дощило. Мати Фереза, Другого Принца, померла в один з днів під час цьогорічного сезону дощів. Мені сказали, що не дивлячись на народження сина самому Імператору, вона померла за відсутністю нагального догляду через забаганки Імператриці. Ферез, якого Імператриця намагалась отруїти, все ж став Наслідним принцом, а коли Імператриця злегла від хвороби, він повернув їй цей борг.

Він не дозволів лікарям відвідувати її у Палаці. І не гаючи часу, Принц узяв владу у свої руки, а Астана - Перший принц, який повинен був захищати мати, був відправлений у забуття. Ніщо не могло зупинити Другого Принца.

Скільки ж він настраждався за життя, поки ніхто не визнавав його спадкоємним принцом? Звісно, без отрути не обійшлося б.

Але зараз, Ферез, можливо, не знаходить собі місця без матусі, проводячи цілі дні на самоті. Мені хотілося б прийти і втішити його, але я не могла. Дітям Ломбарді не дозволялось покидати маєток, доки їм не виповнилося одинадцять. Таке було правило дідуся. Звісно, це було необхідно, аби вберегти нас.

— Дочекайся.

Але я не збираюсь марнувати час до свого одинадцятиріччя. Зараз варто зосередитися на родинних справах. А вже наступним кроком буде створення можливість потрапити в Імперський Палац.

Після того, як організувала думки, я закрила книгу і спробувала згадати щось з минулого життя.

Що відбувалось у родині приблизно в цей час?

Працюючи на таку сім'ю не один рік, хочеш цього чи ні, але вивчиш всю їхню історію. Але особисто я дуже хотіла знати.

Рік, коли мені виповнилося вісім. Безсумнівно, в цей час Ломбарді украли одну велику угоду. Це трапилось саме тоді.

З думок мене вирвав повільний стук у двері. Після нього почувся на диво знайомий голос:

— Ґалагане, ви тут?

Де я чула цей голос?

— Хто там? — нахиливши голову спитав тато, відчинивши двері до вітальні.

Я була вражена, побачивши обличчя чоловіка, що завітав.

Він добився значного впливу в Ломбарді, але після смерті мого дідуся його вигнали так само як і мене. Він заснував компанію «Фелет», яка лише за два роки увійшла у топ п'яти компаній Ламбурзької Імперії.

Клеріван Фелет увійшов до нашої вітальні.