Ні!
Я стиснула ручку дверей настільки сильно, що та скрипнула.
— Пані Флорентіє? — спитав лікар О'Мелі, помітивши мене. — Погано себе почуваєте?
Ще і як! Я ладна була рвати й метати від новини, що рекомендацій лист, який мав би дістатися Естері, написаний комусь іншому. Хотілося схопити лікаря за комір і добряче струснути.
Але натомість я невинно спитала, ледь рухаючи губами:
— А що ви робите?
Чоловік, якого ощасливив лікар О'Мелі, після цих слів озирнувся і привітався.
— Вітаю, моя пані! Я Джейсон. Щойно лікар О'Мелі написав мені запрошення до Імперської академії!
У нього не було якихось помітних недоліків, але його ввічливе вітання все одно було мені, як тягар. Чоловік був мені абсолютно неприємний хоча б тому, що прибрав до рук рекомендаційного листа Естери.
— Ого. Ви учень лікаря? Я вперше вас бачу...
Я вже кілька разів відвідувала лабораторію, але бачила його я дійсно вперше.
— Я навчав Джейсона кілька років тому.
Кілька років тому? Тобто він у тебе вже навіть не вчиться?
— Я написав рекомендаційний лист, бо цього року він вирішив вступати в Імперську академію.
— За що я вам дуже вдячний, лікарю О'Мелі! Впевнений, я приверну багато уваги в дослідницькій лабораторії академії.
Джейсон не стримався і радісно засміявся від однієї тільки думки про це. Естера, на відміну від нього, виглядала дуже похмурою. Вона через силу вичавлювала з себе сміх, в якому чулася гіркота.
— Якщо це все... — Джейсон глянув на мене, а тоді знову на лікаря О'Мелі.
— Пані Флорентіє, хіба ви прийшли не тому, що недобре почувалися?
Схоже, вони кудись поспішали. Можливо, Джейсон збирався віддячити за рекомендаційний лист.
— Я прийшла до Естери, — похитала головою я. — Не хвилюйтеся, йдіть.
— Добре. В такому випадку до зустрічі.
Лікар О'Мелі разом з Джейсоном залишили лабораторію. На обличчі другого сяяла усмішка. Щойно в приміщенні стало тихо, як Естера знову заклопотала: взялася прибирати пусті чашки, що лишилися на столі.
Я обережно підійшла до Естери та м'яко спитала:
— Естеро, ти в порядку?
Вона слабко засміялася у відповідь.
— Так, моя пані. Все нормально, я в порядку. Тільки за вас шкода.
— За мене? Чому це тобі за мене шкода?
Не розумію.
— Треба щось зробити! Звісно, рекомендаційний лист написали Джейсону, але впевнена, якщо Естера поговорить з лікарем О'Мелі, то теж отримає свій!
Однак посмішка Естери стала ще більш гіркою.
Щось не так. Чому вона так засмучена?..
— Естеро?
— Рекомендаційний лист... — важко почала вона, насилу змушуючи себе говорити. — В академію можна надіслати тільки один рекомендаційний лист на рік, моя пані.
— Тільки один?..
— Так...
Тільки тоді Естеро розсміялася, мов намагаючись мене втішити. Я ж натомість почувалася як дурепа.
— Наступного року... Я працюватиму краще та обов'язково його отримаю, — підбадьорливо сказала вона, але це не полегшило важкість на моєму серці.
Це я мала про все потурбуватися. Я сказала, що відправлю її до Імперської академії, але приділила цьому процесу недостатньо уваги. Лікар О'Мелі написав рекомендаційного листа іншій людині, бо період подачі заявок майже скінчився.
Дивлячись на опущені плечі Естери я мовила:
— Не хвилюйся так, Естеро.
Я відправлю тебе в академію, чого б це мені не вартувало. Якщо від лікаря О'Мелі отримати рекомендацію вже неможливо, тоді доведеться отримати її у когось іншого.
***
— Ех...
Вперше за довгий час я снідала з батьком.
Я була надзвичайно зайнята поїданням овочів та фруктів, щоб швидше насититися вітамінами та вирости. Але, почувши, як мій батько втретє важко зітхнув, я озирнулася до нього.
— Гм...
Ця складка на лобі зовсім йому не пасує. Батько набагато гарніший, коли всміхається, як сонечко. І, зазвичай, зі мною він завжди був усміхненим.
— Тату, що сталося? — потягнула його за рукав я.
Батько нарешті поглянув на мене.
— А, нічого. Я просто задумався.
По вигляду очевидно, що тебе щось хвилює.
— Якщо у тебе якісь складнощі, краще поговорити про це з кимось ще!
Батько погладив мене по голові, вражений моїми словами.
— Навіть Тія хвилюється за мене. Але це не настільки важливо.
Якби це було неважливо, ти б так не хвилювався, — невдоволено подумала я.
Мій батько зітхнув та усміхнувся, ніби його маленька донечка зовсім нічого не зрозуміла б, навіть якби він розказав.
— Я хочу зробити дещо схоже на останню справу з текстилем. Але мені бракує досвіду, тому я сумніваюся.
— Справу?
Якщо пригадати, щось таке батько уже згадував під час вечері з Імператрицею.
Тоді він сказав, що хоче збирається покинути бізнес тканини з корою та започаткувати власну справу. Щоправда, тоді я подумала, що мій батько просто підливає олію у вогонь.
Але, схоже, він був серйозний. І тепер я ще сильніше хвилювалася. Я хотіла допомогти, якщо здатна на це.
— Ой, як чудово! А що це? Можеш мені пояснити? — я підсіла до батька і продовжила: — Мені дуже-дуже цікаво!
Я була слабкістю батька, тому він задумався лише на мить, а потім почав пояснювати свою бізнес-ідею настільки простими словами, щоб навіть дитина зрозуміла.
Але, відверто кажучи, пояснення все одно вийшло довгим і складним. Не те щоб батько не розумів, чого хоче, просто сама ідея виявилася доволі заплутаною.
Однак, почувши батькові пояснення, я одразу зрозуміла: «Ось воно!» Я була задоволена і схвильована. Мій батько хотів започаткувати концепт, якого ще не існувало. Але він був мені вже добре відомим!
Якщо батько розпочне його, то матиме шалений успіх. Ні, це навіть виведе торгівлю Імперії на зовсім новий рівень.
— Татку, це ж так круто! — вигукнула я, міцно притиснувшись до батькових грудей.
Впевнений, що я не зрозуміла його пояснень, батько все одно усміхнувся й обійняв мене.
— Татко намагається стати сильнішим. Тіє, тобі це подобається?
Хто дійсно не розумів, які наслідки принесе цей бізнес, так це мій батько. Тому що він справді був неймовірним. І у мене в голові навіть виник ідеальний кандидат в партнери до батька.
— Татку-татку!
— Так, Тіє?
— Якщо у тебе є питання, ти можеш спитати вчителя Клерівана!
— Сера Клерівана?
— Ага!
Мій батько тісно співпрацював з ним над бізнесом текстилю з корою, тому теж чудово знав, що у Клерівана чудова професійна хватка. Не дивлячись на свій молодий вік, він вже чудово розбирався у багатьох галузях.
Але чомусь мій батько вагався.
— Сер Клеріван... Гм...
Його невпевнена реакція чомусь здалася мені милою.
— Коли я щось не знаю і питаю вчителя Клерівана, він завжди зрозуміло мені все пояснює!
На перший вигляд він може здатися дуже суворим, але зовсім не кусається!
— Так. Я подумаю про це, — відповів батько на мій поштовх, але зовсім неохоче.
Схоже, хтось боїться Клерівана.
***
Після того, як я допомогла батькові з його роботою, я вийшла з маєтку по своїх справах.
Зазвичай тижневий розклад дідуся не змінювався, окрім особливих випадків. Він роками лишався однаковим, аж поки я не почала допомагати йому з роботою.
Тож сьогодні, у вівторок, він працював на самоті та не планував жодних зустрічей. Що значить, сьогодні він працюватиме без поспіху.
До його офісу я прямувала з легкістю на серці.
Аж поки не почула надривний сміх знизу сходів.
— Хаха, Естеро, ти хочеш в академію?
Я зупинилася та обережно глянула вниз. Там стояли Естера та чоловік на ім'я Джейсон. Він виглядав роздратованим.
— Естеро, та ти хоч уявляєш, що з себе представляє Імперська Академія?
— Звісно, туди дуже складно потрапити. Але, впевнена, колись... Цього року вже пізно, але одного дня...
— Стривай. Ти ж не думаєш, що я забрав у лікаря О'Мелі твою рекомендацію?
Джейсон, який переді мною вдавав ввічливість, з Естерою поводився зовсім по-іншому. Я так і знала, що це була просто гра на публіку.
Я присіла на сходи, щоб краще розчути їхню розмову.
— Ти знаєш чим займається моя сім'я? — спитав він.
Естера знизала плечима.
— Вони володіють компанією План, яка спеціалізується на медицині.
О, тепер я згадала де вже бачила це масне обличчя.
Людина, яка втягнула Астала у світ азартних ігор була другою найвпливовішою серед власників План. Астал був набагато молодшим, тож слідував за ним, як за старшим братом. А потім, в силу карткового боргу, власність Ломбарді перейшла до верхівки План.
Довелося продати власність за безцінь, аби покрити той борг.
Згадавши це, я знову відчула гнів.
— Вплив, який я побудую в Імперській академії, стане моєю перепусткою у майбутнє. Як ти взагалі посміла зазіхнути на мою рекомендацію? — Джейсон розсміявся, високо задерши голову. — Знай своє місце, Естеро.
Його глузування шипами застрягли в моєму серці.
— Все ж ти так і не зрозуміла, хто ти.
Якого біса тут відбувається?
Я не здатна була щось сказати Джейсону. Адже в безмовній Естері я раптом відчула себе з минулого.
В той день, коли про мене всі покинули, мені сказали: «Завжди пам'ятай своє місце». Вони поводили себе так, ніби вони були найвпливовішими у Ломбарді. Я пам'ятала все, ніби це сталося вчора. І це мене розлютило.
Естера навіть нічого не зробила, лише сказала «Я хочу вступити в академію», тож якого дідька вона має терпіти все це приниження?
Я підвелася зі сходів, на яких сиділа.
Спочатку я просто планувала отримати у дідуся рекомендацію для Естери, адже кошти на дослідження я могла виділити навіть зі своїх кишенькових грошей.
Але тепер мої плани змінилися.
Джейсон Фленш піде в академію з рекомендацією доктора О'Мелі. Лишень думка про те, що цей чоловік з зализаним волоссям представлятиме ім'я Ломбарді змусила мене здригнутися.
— Необхідно змінити стратегію.
Я стиснула руки в кулаки й попрямувала до дідусевого кабінету.
Далі
Розділ 29
В офісі Володаря Ломбарді стояла настільки важка атмосфера, що складно було дихати. Лише зробивши крок всередину будь-кому хотілося б швидше звідти піти. І причиною цьому був Лулак Ломбарді. Він сидів за столом з насупленим обличчям. Не дарма його з молоду називали «Левом Ломбарді», з роками його сила стала тільки відчутнішою. І зараз його гнів був подібний грому. Коли Лулака щось турбувало, його вираз набував звичного владного вигляду. Лулак дивився на бюст Наталії, що стояв на підвіконні. Той, що йому подарувала онука. Він завжди дивився на нього з тугою та коханням по загиблій дружині, але останнім часом це дещо змінилося. — Наталія… — шепнув він. — Нам варто було бути більш суворими батьками. В’єз був їхнім першим сином. Звісно, їхньою першою дитиною була Шананет, але вона змалку росла стриманою, тож більшість уваги пара, в особливості Наталія, приділяла саме В’єзу з його дитячою та дещо розбещеною вдачею. Але це було помилкою. Коли він усвідомив, що у вихованні В’єза щось пішло не так, було вже запізно. В імперії Ламбург у суспільстві переважно практикували успадкування титулу за порядком народження. В’єз зарано це усвідомив. Але споконвіку родина Ломбарді обирала на роль наступного Володаря спадкоємців з найвидатнішими якостями. І чим старіше ставав Лулак, а діти його ставали старшими, тим більше він цим переймався. Якби він міг, він би вже залюбки передав би місце Володаря комусь із дітей та відійшов би від сімейних справ, але не було нікого підходящого. Не так давно він поділився своїми переживаннями з Шананет, але вона лише холодно відповіла: — З усіх своїх братів я найдовше спостерігала, як багато відповідальності ви на собі несете, батьку. І я не бажаю собі такого життя. Лулак лише гірко розсміявся та кивнув. Якими б привілеями не володів Володар, якщо примусити когось вступити на цю посаду, вона не принесе нічого, окрім страждань. Нещодавно В’єз зробив ще одну величезну помилку. В’єз, що керував нерухомістю Ломбарді в центральному регіоні імперії, продав землю знайомому аристократу за сміховинно низьку ціну. Проблема в тому, що ці землі мали великі поклади заліза. І ця новина мала вибуховий ефект поза межами родини. На щастя, шахта була невеликою, тож фінансові збитки були не такими вже й жахливими. Але Лулак розумів, що це тільки зараз їм так пощастило. В’єз може будь-якої миті знехтувати інтересами Ломбарді задля власної вигоди. Подумавши про це, Лулак важко зітхнув. Тук-тук, — долинуло тихо. — Хто там? — запитав чоловік, не впізнавши стукіт. — Дідусю, це Тія! — голосно й весело почулося з-за дверей. — Тіє?.. Лулак здивовано вскочив на ноги і особисто відкрив двері. — Дідусю! Там й справді стояла Флорентія, з рум’яними, як троянди, щічками та широкою усмішкою на губах. — Ой, що ж наша Тія тут робить? Вся тяжка атмосфера враз зійшла нанівець. Лулак усміхнувся та обійняв свою онучку, що радісно підбігла та, сміючись, обійняла його ногу. На його обличчі зовсім не вгадувався той суворий вираз, що був там лише мить тому. — Дідусю, ти зайнятий? — Не дуже. А що, щось трапилося? Вона енергійно відповіла: — Дідусю, будь ласка, напиши рекомендаційного листа! — Рекомендаційного листа? — Ага! Лулак розгубився на мить і посадив дівчинку на диван. Вона завжди там сиділа, коли вони з Ґалаганом приходили до офісу. Зовсім скоро на столі опинилися сік та печиво. Флорентія взяла одне й вкусила. Вона поводилася надто буденно як для тої, що щойно просила Володаря написати рекомендацію. Вона восьмирічна дитина. Певно, вона просто не знає, — подумав Лулак, всміхаючись онуці. — Смачно? — Так! Дуже солодко! Лулак ніжно погладив дівчинку по голові. — Напишеш рекомендацію? Схоже, вона і правда не знала, що для того, аби отримати рекомендацію від самого Володаря не достатньо просто прийти попросити. Адже рекомендаційний лист з печаткою Володаря означатиме, що людина отримує повну підтримку Ломбарді, і, якщо з нею щось трапиться, родина обов’язково втрутиться. — Тобі вона не потрібна, тоді для кого ж вона? — Естери! Вона вчиться у лікаря О’Мелі і каже, що хоче вивчати фармакологію в імперській академії! — Тоді їй варто отримати рекомендацію лікаря О’Мелі. — Лікар О’Мелі вже написав свою рекомендацію іншому ви… іншій людині… Мабуть, Флорентія прийшла до свого дідуся, сподіваючись, що він зможе чимось зарадити. Лулак розтанув від думок про це. Але рекомендація Володаря — все ще рекомендація Володаря. І зараз Лулак ламав голову, як донести це онуці, не зачепивши її почуттів. — Але, Флорентіє, дідусеву рекомендацію не так просто отримати. Флорентія сиділа і уважно слухала його з широко розплющеними очима, а Лулак стікав холодним потом, думаючи про те, що ж йому робити, якщо від цих слів онука розплачеться. Кутики його усміхнених губ нервово сіпалися. Хто ж знав, що у нього виявиться така слабкість до дітей. — Точно! Рекомендація Брошуля буде навіть краще за дідусеву! Зрештою, Брошуль — вчений, який свого часу був віцепрезидентом академії, а після відставки він увійшов вченим у родину Ломбарді, всестороннє її підтримуючи. Тож, хоч його рекомендація не зрівняється з володарською, але теж дуже стане в пригоді. — Тож, якщо Естера зможе довести свої навички Брошулю… — Мені потрібні обидві! Лулак замовк. — «Обидві» що? — Рекомендація дідуся та Брошуля. Мені потрібні дві! Він був настільки збентеженим, що навіть не знайшовши, що відповісти. — Ти сказав, що Естері треба довести свої навички, так? — Так… — Цього буде достатньо, щоб отримати два рекомендаційних листи? — спитала вона і щиро запевнила: — Естера дуже розумна і робить чудові ліки! — Правда? — зацікавлено спитав Лулак. — Так! Але добре знати теорію та втілювати знання на практиці — зовсім різне. Багато вчених вміють перше, але друге вміють одиниці. — Тоді я принесу ліки, зроблені Естерою! — запропонувала Флорентія, відкладаючи печиво, що вона тримала в руках. — Буде важко задовольнити і мене, і Брошуля. — Естері це вдасться! — Схоже, ти в ній дуже впевнена, — розсміявся Лулак. — Так! Отже, якщо тобі сподобаються ліки Естери, ти напишеш рекомендаційний лист, дідусю? Лулак кивнув. — Так і зробімо. Я попереджу Брошуля. — Ура! Дідусь найкращий! Флорентія підскочила і радісно обійняла свого дідуся. Таке миле ставлення від онуки, яка завжди його боялася, вкотре топила Лулакове серце. — Так-так… Чого він не знав, так те, що дитина, яку він лагідно плескав по спині, ховала обличчя в його колінах, аби не видати свого нетерпіння. *** У західній будівлі розташовувалися офіси та конференц-зали для тих, хто працював на Ломбарді. І першим її поверхом йшла людина, яку вкрай рідко можна було там побачити. — Хіба це не Ґалаган? — Чому він здається таким знервованим?.. Всі робітники, проходячи повз, розгублено гляділи на нього та бігли далі у своїх справах. Ґалаган важко зітхнув. Він стояв перед офісом Клерівана. Двері з позолоченою табличкою «Клеріван Фелет» здавалися йому жахаюче кремезними. Донька дала йому надзвичайно слушну пораду. Але опинившись тут, Ґалаган завагався. Тому що його справді лякав Клеріван. — Може, краще повернутися… Це правда, що допомога Клерівана у справі з короєвого текстилю стала в нагоді. Але це не означало, що від цього холодний погляд Клерівана ставав менш лячним. Ґалаган похнюпив плечі. Який же він жалюгідний. Навіть до того, як Тія сказала йому про це, він і сам думав попросити Клерівана про допомогу, але все відкладав це, бо йому було надто ніяково підійти й заговорити до нього. Але моя донька права. Якщо в чомусь сумніваєшся, краще йти за порадою до знавця. Взагалі, попросити про допомогу було єдиним правильним рішенням для когось настільки невправного в торгівлі, як Ґалаган. Глибоко вдихнувши, він пересилив себе і постукав у двері офісу. Тук-тук. Стримано, але доволі голосно. Однак відповіді не було. Ще раз, тук-тук. Але відповіді все одно не було. — Ах, схоже, його там немає! — прояснішав Ґалаган. Що ж поробиш, як всередині нікого немає? Але варто було йому розвернутися з наміром повернутися колись пізніше… — Ах! Зовсім поруч стояв Клеріван. Він, склавши руки на грудях та спершись на підвіконня, спостерігав за чоловіком. — Клеріване… — Мені було цікаво, коли ви постукаєте, — холодно сказав він. Він все бачив. Ґалаган зашарівся від сорому. — Але це зайняло менше часу, ніж я гадав. Замість відповіді Ґалаган ніяково всміхнувся та почухав потилицю. — Гадаю, вам є що сказати, раз ви прийшли, — Клеріван випростався. В той момент Ґалаган раптом подумав. Тія точно сказала, що Клеріван завжди добрий. І раптом він почав хвилюватися, чи не настільки ж холодно чоловік ставиться до його доньки. — Заходьте, — заговорив Клеріван, відчинивши двері до кабінету. — Тоді я заберу хвильку вашого часу, — ввічливо всміхнувся Ґалаган та зайшов до приміщення. Він був настільки напружений, що, здавалося, ось-ось заскрипить. І хоча по Клерівану було цього не видно, йому це здалося кумедним.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!