День здавався нескінченним. Я сиділа в кімнаті близнюків та наминала солодощі, що приготували для нас слуги. З обох боків від мене чулося сопіння. Схоже, Ґіліу та Мейрон задрімали.

Я поклала обличчя на твердий стіл, дивлячись на чисте, безхмарне небо за вікном.

— Що ж мені тепер робити?

Мені вдалося безперешкодно віддати другому принцові ліки. У мене був запасний план на випадок, якщо я раптом не зустріну його у палаці. Схоже, деякі козирі варто лишити на потім. Ще не час.

— Так хмарно... — я потягнулася і позіхнула, прикривши рот долонею.

Надто по-дитячому, правда? Якими б амбітними не були мої плани на майбутнє, моє теперішнє тіло жило за своїми правилами.

Останнім часом батько настільки зайнятий, що я його майже не бачу. Іноді нам вдавалося разом поснідати, але я була надто зайнята думками, тому ми навіть не говорили за їжею.

І тому обідала я зазвичай з близнюками.

Ковдра, що вкривала Ґіліу, сповзла на підлогу. Перша думка була знову його вкрити, але я лишень відвернулася до вікна, вдаючи, що нічого не бачила.

Я сонно похитала головою, намагаючись придумати, що ж робити далі.

— Що ж, ха-а... Тепер треба розв'язати проблему Естери.

Звісно, Естера і сама могла б накопичити гроші для вступу в Імперську академію. Але я не мала стільки часу. Мені необхідно було якнайшвидше відправити її в академію, аби вона змогла зосередитися на своєму дослідженні.

— Так, коли в цьому році закінчується прийом заявок... — пробурмотіла я, торкнувшись пальцем губ.

Сезон дощів закінчився минулого місяця і настала весна...

Остаточна думка приголомшила мене настільки, що серце впало у п'яти.

— Цей місяць останній!

На щастя, місяць тільки почався, але все одно варто поквапитися.

Я підвелася з місця і попрямувала до дверей.

— У-а-а... Тіє, куди ти? — підвів голову Мейрон, сонно потираючи очі.

— До вбиральні...

— Добре... Повертайся скоріше. Ха-а...

Якби я відповіла щось інше, він неодмінно послідував би за мною. На щастя, Мейрон заплющив очі й знову заснув, тож я тихенько причинила за собою двері.

***

Власник компанії Д'юраку сидів по іншу сторону від Ґалагана, спостерігаючи, як той вичитує документи. Ґалаган не просто був сином Лулака Ломбарді, він ще був надзвичайно харизматичною та привабливою людиною. Він був з тих ніжних і охайних чоловіків, які приваблювали жінок. Високий, стрункий, гарно вбраний, з м'якою усмішкою, здатною притягувати людей. Тому не дивно, що його популярність серед жіночої половини робітників Д'юраку стрімко зростала.

Втім, це зовсім не було причиною сьогоднішнього візиту Кройтона Анґенаса. Він прочистив горло. Імператриці віддала йому новий наказ.

«Дізнайся, який проєкт Ґалаган Ломбарді намагається почати».

Під час останнього відвідування палацу, Кройтон помітив, що там панує особливо важка атмосфера. І він вже здогадувався, що причиною тому був його бізнес-партнер.

Нащо ж ти привернув її увагу... — з сумом подумав він, дивлячись на Ґалагана.

Рабіна Анґенас була завзятою жінкою, яка не нехтувала жодними способами та методами, аби отримати бажане.

Хоча б задля власного виживання, Кройтон був змушений придушити докори сумління та розкрити нарешті рота:

— Ґалагане, ви...

— Так?

Ґалаган, що до цього уважно читав звіти про продажі тканини за останній тиждень, підвів голову на поклик.

— Особистий бізнес, який ви згадували. Не розкажете про нього? — сказав він якомога м'якіше й усміхнувся.

— А... Я все ще працюю над концепт планом. Думаю, як його реалізувати.

Від слів Ґалагана усмішка Кройтена стала тільки ширшою. Нарешті він знайшов, за що вчепитися!

— Що ж, у веденні справ у мене більше досвіду, тому, можливо, я міг би чимось допомогти?

Хоча і прозвучало переконливо, насправді власника Д'юрака гриз відчай. Адже який підприємець стане ділитися своїми ідеями з іншими?

Ґалаган розгублено кліпав очима, думаючи про те, що саме вчасно припинив співпрацю з Анґенасами. Якими б некомпетентними у сфері торгівлі вони не були, вони не могли не знати місцеві моральні принципи.

Тоді чому раптом Кройтон питає про таке?

— Кхм, — кашлянув Ґалаган, не приховуючи свій дискомфорт.

Довго думати не довелося. Чоловікові згадалося, з якою люттю імператриця спостерігала за ним тоді за обіднім столом. Він не був впевнений, чи доручила вона просто рознюхати інформацію, чи встромляти йому палки в колеса, як це сталося з текстильним бізнесом, тому тільки знизав плечима та відповів:

— Що ж, поки що я не вважаю це вартим обговорення.

— Що ж...

Ґалагану стало кумедно. Очевидно, що імператриця щось запланувала, але, на жаль, власник Д'юраку не дуже розумний в маніпуляціях. Навіть зараз, коли чоловік йому відмовив, той ледь не розплакався.

Ось тобі й доказ, що серед Анґенасів ніхто крім імператриці нічого не вартий.

— Але точно можу сказати одне, якщо він стане успішним, то цей бізнес переверне життя всієї імперії, — з м'якою усмішкою додав Ґалаган, мов піддражнюючи.

Певно, імператриця лютуватиме, адже не дізналася бажаного. Ґалаган розсміявся. Нарешті він відчував, що відплатив їй за те, що вона того дня налякала його Тію.

***

Від дому тітки Шананет та близнюків я попрямувала одразу до Клерівана.

На щастя, сам Клеріван знаходився у своєму офісі. Щойно я постукала, він запросив мене всередину, а коли увійшла — підвів на мене спантеличений погляд.

— Що ви тут робите?

— У мене питання.

Клеріван підвів брову, склав у стопку документи, над якими працював, і відклав на край столу. Схоже, йому стало цікаво.

— Вчителю, як потрапити в академію?

— Академію? — моє питання спантеличило Клерівана. — Ви маєте на увазі Імперську академію?

Він повільно зняв свої окуляри й навіть насупився.

— Ви хочете в академію? Імперська академія має закриту шестирічну навчальну систему, і щойно ви вступите туди, ви лишатиметесь там весь час, окрім коротких канікул раз на рік...

— Ні! Це не для мене! — я стишила голос, перш ніж продовжити: — Дехто інший хоче потрапити в Імперську академію.

— Он як, — відповів Клеріван та помітно пом'якшав. Він розслаблено відкинувся на спинку свого крісла і запитав з цікавістю: — Але моя пані особисто питає, як потрапити в академію. Для кого?

Не дуже хотілося ділитися своїми планами, але у мене не було вибору, якщо я вже почала його розпитувати.

— Для Естери. Вона хоче потрапити в академію, аби вивчати медицину.

— Ви про наймолодшу ученицю лікаря О'Мелі? — він задумався на якусь мить, а тоді кивнув. — Гадаю, вона здатна туди потрапити. Якщо Володар погодиться, то сплата внеску за навчання не буде проблемою. Однак, все ще лишаються вступні іспити. Щоправда, для їхньої здачі необхідні лише базові знання...

— Естера не звичайна студентка, а науковиця. Вона все одно має вступати?

Тільки коли Клеріван схилив голову на бік, я зрозуміла, що мої слова прозвучали занадто завзято.

Упс, не стрималася.

— Ну, Естера так мені сказала! — швидко додала я.

— Гм... — Клеріван глянув на мене з підозрою, але продовжив: — Якщо вона хоче бути науковицею, а не звичайною студенткою, тоді вимоги набагато вищі.

Хто б сумнівався. Все ж, це Імперська академія, а Естера навіть не її випускниця.

Я ковтнула слину крізь клубок у горлі.

— По-перше, науковцям академії потрібно набагато більше грошей, ніж звичайним студентам, адже вони самостійно сплачують більшу частину того, що йде на їхні дослідження.

— А ще?

— Ще їй необхідно мати рекомендаційний лист.

— Рекомендаційний лист?

Гроші були не проблемою, а ось рекомендаційний лист — це не те що я можу написати самостійно.

— Чия рекомендація їй потрібна?

— Є кілька варіантів. Простіше за все буде отримати рекомендацію від лікаря О'Мелі, адже він її навчає.

Я кивнула. Лікар О'Мелі здавався не дуже вибагливою людиною, тому, можливо, його рекомендацію справді буде найлегше дістати.

— Лікар О'Мелі добре відомий, як головний лікар Ломбарді, тому, якщо Естера надасть під час вступу його рекомендацію, то академія її прийме.

І все ж Ломбарді неймовірні. Немає місця, куди не докотився б їхній вплив.

Клеріван продовжив:

— Найефективнішою рекомендацією буде рекомендація від Володаря або Брошуля, який колись був віцепрезидент академії. Але такі отримати неймовірно важко, адже обидва дуже обережні з тим, кому їх пишуть.

Тоді все ж хай буде лікар О'Мелі. Адже він знає, наскільки вона розумна та талановита у галузі фармакології. Отримати його рекомендацію буде неважко.

Принаймні я так думала.

— Дякую, що пояснили, вчителю! Піду розкажу Естері! — кивнула я, покидаючи офіс Клерівана.

— Покваптеся.

Тільки коли я опинилася в лабораторії лікаря О'Мелі, до мене дійшов сенс його слів.

— Дякую, пане!

— Хаха, постарайся, я чекатиму гарних результатів.

Що?..

Я застигла у дверях.

Масний чоловік дякував лікарю О'Мелі з широкою усмішкою.

— Звісно! Я важко працюватиму, аби не зіпсувати репутацію мого вчителя!

Естера стояла подалі від людей з гіркою усмішкою на губах.

Слова чоловіка луною віддалися в моїй голові.

— Щиро дякую вам за рекомендаційний лист!