Я бачилася з Рабіною кілька разів. Звісно, не в цьому, а в минулому житті.

В той час вона була неймовірно привабливою доглянутою жінкою, але теперішня імператриця, що зараз була на десять років молодша, зовсім їй не поступалася в красі. Але щось холодне та жорстоке було в цій красі.

— Ґалагане Ломбарді, так? — повільно простягнула руку вона.

Жіноче вітання імператорської родини ми з Шананет як слід попрактикували, але чоловіки віталися двома різними способами. Прикласти руку до серця, як це робила я, або схилитися до руки члена імператорської родини та прикласти її до чола. Звісно, другий спосіб був ввічливішим, але його рідко використовували.

Імператриця не забрала руку, тому за якусь мить мій батько приклав її до чола. Вслід за ним привіталася і я, але імператриці навіть не глянула на мене. В її примружених очах читалося вдоволення, мов вона щойно перемогла мого батька у невидимій битві.

— Я побачила карету любих гостей, що я запросила на вечерю, і вийшла зустріти вас. Щось сталося? — спитала вона, дивлячись на двох лицарів.

— Ну, це...

Звісно, вони не знали, що відповісти. Сама імператриця наказала їм перевірити карету, а тепер з байдужим виглядом вдавала, ніби це їхня провина.

— Нумо поговорімо всередині. Неввічливо з мого боку змушувати гостей чекати посеред вулиці, — мовила імператриця і, розвернувшись, пішла геть.

П'ять-шість покоївок почимчикували за нею.

Мій батько важким поглядом спостерігав за ними, а тоді, відчувши мій погляд, повернувся до мене.

— Ходімо, Тіє?

Певно, його так само мучили думки. Але він розсміявся і взяв мене за руку.

***

Імператриця відвела нас в обідню залу, спеціально облаштовану для званих вечорів у палаці імператриці. Щомісяця Рабіна запрошувала близько десяти гостей, щоб підтримувати зв'язки. Багато хто хотів на них потрапити, адже доволі часто там був присутній сам Імператор.

Але, коли ми з батьком ступили всередину, то зрозуміли, що вечеря зовсім відрізнялася від того, що ми очікували. Довжелезний стіл було засервіровано лише на п'ятьох людей.

— Сьогодні я запросила тільки Ломбарді. Зрештою, нам є що відсвяткувати, правда? — сказала жінка, ледь примружившись.

Об'єктивно, вона була гарною, але мені так не думалося. Натомість мені було незручно в її присутності від згадки про другого принца.

— Це честь для нас, — ввічливо відповів батько і сів на місце, підготоване для нього імператрицею.

І, щойно ми сіли, двері в обідню залу знову відчинилися, ніби тільки й чекали моменту. Увійшов перший принц.

— Матінко.

— Вітаю, Астана. Ох, хіба з нами сьогодні не твоя подруга?

Астана зиркнув на мене і тактовно промовчав. Він і я? Друзі? Мені хотілося розсміятися від цієї маячні, але я стрималася.

— Вітаю, юна панно Ломбарді.

— Як ви, Ваша Високосте перший принц?
Отримавши привітання від мого батька, перший принц опустився на стілець біля імператриці. На місце, навпроти мене. Фу, жах який.

— Я б хотів сказати дещо, що мені не вдалося сказати раніше, імператрице, — неочікувано заговорив завжди тихий батько.

Імператриця опустила свою склянку з напоєм і всміхнулася.

— Будь ласка, кажіть.

— Сьогодні, по дорозі до імператорського палацу, імператорські лицарі зупинили мою карету для перевірки.

— Ох.

Хоч на перший погляд вона могла здатися здивованою, насправді її вираз був ближче до усміхненого. Зазвичай на такі звинувачення нічого відповісти.

Я б, напевно, промовчала.

Однак, мій батько не зупинився і з суворим виразом обличчя продовжив:

— Хіба немає відповідного закону, що кровні родичі Ломбарді не підлягають перевіркам та обшукам на території імператорського палацу?

Він був абсолютно правда.

— Згодна, це дивно, — розсміялася у відповідь вона. — Чому так багато виключень тільки для Ломбарді? Решта родин проходять перевірку на в'їзді до палацу, — ніби між іншим, сказала вона, але її натяк був чудово зрозумілим.

Щиро кажучи, мені здалося, вона не навмисно, просто її погане ставлення до Ломбарді було настільки інтенсивним, що цинічні фразочки зривалися з губ без її відома.

Зрозумівши свою помилку, імператриця знову розсміялася:

— Звісно, це тому, що Ломбарді — особлива родина в багатьох аспектах.

Батько не відповів.
Я кілька секунд мовчазно дивилася на імператрицю, перш ніж відвернутися. А тоді двері обіднього залу знову розчинилася і напружена атмосфера зійшла нанівець.

— Хаха! Ґалагане!

Увійшовши до зали, імператор Джованес голосно покликав мого батька на ім'я.

Як і перший принц, він мав чорне волосся та доволі відкритий характер. Ми з батьком підвелися і привітали його відповідно до імператорського етикету.

— Скільки ж ми не бачилися! Як ти?

— Радий, що Ваша Величність у доброму здоров'ї.

— Ще б пак!

Імператор та мій батько були майже однолітками, і, схоже, в молодості були доволі близькими. Імператор поплескав мого батька по плечу своєю важкою рукою, а тоді глянув на мене.

— Хо, а ти, певно, Флорентія.

— Флорентія Ломбарді вітає Його Величність імператора.

На щастя, я сказала все правильно та впевнено, як і мала б.

Імператор розсміявся та глянув на мене.

— Ну що за мила дитина.

— Дякую, Ваша Величносте.

— Гадаю, твоя донька розумом пішла у тебе, Ґалагане!

А імператор не шкодує похвали.

— Нумо, сідаймо!

Коли імператор сів на столі чола, вечеря офіційно почалася, і слуги принесли їжу. Поки всі були зайняті сервуванням столу, я помітила дещо дивне. Коли імператор увійшов, він жодного разу навіть не глянув на свого сина. Але для Астани, здається, таке ставлення від батька було звичним, і він не сильно переймався.

— То про що ви говорили, перш ніж я прийшов?

— Ми просто привіталися, ось і все, — всміхнулася імператриця.

Батько мовчки витріщався на неї.

— Я так не думаю. Що скажеш, Ґалагане? — він кинув короткий погляд на жінку. — Якщо тебе щось турбує, не сумнівайся і висловити це.

Одна його слова були абсолютно нещирими. Його зовсім не хвилювало, що там мій батько хотів сказати, а імператриця була впевнена, що він не наважиться розповісти все імператору.

Один зі слуг поставив переді мною фруктовий сік.

Я була невимовно зла. Перед дідусем кожен з них обережно підбирав слова, але сміють зневажати мого батька?

Але в чомусь я була з імператрицею згодна. Я теж не думала, що батько щось скаже.

Але.

— Я розповідав імператриці, що сталося з нами по дорозі на цю вечерю.

Дивовижно. Батько не відступився навіть перед імператором. Імператор та Імператриця так і завмерли з усмішками на губах, адже не очікували, що батько підніме цю тему.

— І що сталося? — спитав імператор, потираючи свою бороду.

— Імператорські лицарі зупинили нашу карету для обшуку.

Імператора це здивувало. Він перевів погляд на імператрицю.

— Подумати тільки, що щось таке могло статися.

Схоже, він не причетний до цього.

Імператриця опустила погляд.

— Схоже, десь сталося непорозуміння, — нарешті додав імператор.

— Вони зупинили карету з символами Ломбарді. Це зовсім не схоже на непорозуміння, Ваша Величносте.

— Гадаю, це тебе дуже розлютило, Ґалагане...

Згодна, це було зовсім на нього не схоже. Адже він зазвичай був боязким, а зараз пред'являв претензії самому імператору.

— Це дуже налякало мою доньку, — серйозно відповів він.

І тоді я нарешті зрозуміла дії свого батька. Він розлютився зовсім не тому, що зазнав такої образи, а через те, що я втекла.

На мить здалося, що температура в приміщенні впала на кілька градусів.

— Ха-ха! Вибач за це! — розсміявся імператор.

Навіть він вибачився, а імператриця все так само вперто мовчала.

— Зрозумій лицарську точку зору. Деякі з них не можуть визнати особливі стосунки між Імператорською родиною та Ломбарді через свою відданість.

Зрештою, всю провину звалили на лицарів. Хоча заправляла всім, безумовно, імператриця.

Мій батько теж це розумів, але він зітхнув та кивнув.

— Сподіваюся, такого більше ніколи не повториться.

— Звісно, не повториться! А тепер випиймо! — він приклав руку до серця, мов обіцяючи, а тоді налив в батьківський келих алкоголь.

Вдаючи, що п'ю сік, я нишком глянула на імператрицю. І це було доволі страшно. Її прекрасне обличчя все ще усміхалося, але погляд був настільки різким та ворожим, що, здавалося, вона ось-ось кинеться на мого батька.

Я навіть не сумнівалася, що вона — жахлива людина, хоча б судячи з того, що вона намагалася вбити другого принца.

Довгоочікувана трапеза почалася, стіл ломився від смачнючих страв, а слуги виносили блюда одне за одним.

Звісно, вечеря, влаштована імператрицею не могла бути не смачною, але їжа Ломбарді була мені більш до смаку.

А тоді я раптом почула частину розмови між імператором та моїм батьком:

— Я чув, твоя справа мала шалений успіх?

Імператриця, яка мовчала з того моменту, як батько протистояв їй на очах імператора, пожвавішала:

— Було прекрасно бачити, як Анґенаси та Ломбарді, два головних стовпи імперії, працюють разом!

— Ви перебільшуєте.

З яких це пір Анґенаси стали стовпом імперії? Це імператор все намагався дотягнути свою дружину, Анґенас, до рівня Ломбарді, щоб мати на них сильніший вплив.

Це також була одна з причин, чому імператор спускав їй з рук те, що вона коїла з другим принцом.

Втім, за якихось три роки вони припинуть співпрацю, адже імператор дізнається, що Анґенаси уникали сплати податків.

— Будь ласка, допомагайте в майбутньому керівництву Д'юраку, Ґалагане Ломбарді. Вони тільки починають, тому трохи невмілі, — дружньо сказала імператриця.

Але відповідь мого батька не була такою ж теплою.

— Я вже поговорив з керівником Д'юраку, і скоро збираюся залишити текстильну справу, імператрице.

— Що?..

Імператриця, як і я, вперше про це чула, і її байдужа маска тріснула. Вона, певно, подумала, що якщо мій батько, центральна фігура всієї справи, вийде з неї, вся робота піде коту під хвіст. А вона не могла дозволити, аби струмочок фінансів, який допомагав їй зробити першого принца кронпринцом засохнув.

— Зараз я планую почати власну справу.

— Так швидко... Ви не надто поспішаєте? Сподіваюся, у вас буде змога трохи допомогти Д'юраку.

— Мені шкода, але, боюся, не буде.

Збентежена імператриця намагалася якось його переконати, але батько був непохитним.

— Компанія Ломбарді не зможе завжди допомагати Д'юраку.

Іншими словами, зараз він казав, аби ті взяли ноги в руки й шли самі працювати. Куточок губ імператриці затремтів.

І її погляд змінився.

Нещодавно вона будувала плани, як підкорити його своїй волі та використати у власних цілях, а зараз розуміла, що не вдасться.

— Ґалагане, ви дуже відрізняєтеся від того, що я про вас чула.

— Не знаю, які саме очікування покладала на мене імператриця, але перепрошую, що не зміг втілити їх у життя.

Взагалі, мій батько не з тих, хто може триматися настільки впевнено. Імператриці не подобалася зміна його поведінки.

Я задумалася. Що як другий принц не змінить свого ставлення до Ломбарді? Він доволі страшна людина.

Під кінець вечері я вже навіть не пам'ятала, що їла.

Мій батько тихо говорив до мене, поки ми їхали додому в кареті.

Наближався мій звичний час сну, тож я лягла на його коліна. Він погладив мене по голові.

Засинаючи, я почула як він, відвертаючись до вікна, пробурмотів:

— Все тому, що мені бракує сили...

***

Десь у маленькому віддаленому палаці, занадто великому та порожньому для одинадцятирічного хлопчика, що лишився сам, у темряві самотньо горіла свічка.

Ферез, сидячи на краю свого ліжка, сунув руку в кишеню і дістав пляшечку золотистих ліків. А тоді випив їх, як і просила Флорентія.

Вони були жахливо гіркими, але Ферез цього не виказав. Тому що ніхто цього не побачить, навіть якщо він скривиться.

Закривши пляшечку, Ферез дістав з баночки кругленький льодяник та з'їв його.

Гіркий присмак був йому добре знайомий, не те що цей — солодкий. Він був незвичним і від того бентежив.

Цукерка танула у нього в роті, і зовсім скоро від гіркого присмаку нічого не лишилося.

Невже це від солодощів так швидко б'ється серце?

Якщо ні...

Ферез торкнувся м'якенької сумочки. Йому згадалося обличчя Флорентії в той день. Її величезні зелені очі, мов буйна дика трава, ніяк не виходили з його голови.

А ще ті її слова...

«Я хочу, аби ти жив. Ні, я думаю, ти мусиш жити».

Ферез пригорнув баночку до грудей, так, ніби готовий померти, аби тільки нікому її не віддати.

Цукерка перекочувалася на язику.

— Солодка... — пробурмотів він, спостерігаючи за тим, як полум'я свічки розганяє тіні.