Коли Хва Дзиджов нарешті заспокоївся, Цю Цін аж зітхнув з полегшення. Бачити його таким розплаканим раніше було для нього справжньою мукою, аж серце боліло.
Надворі вже зовсім стемніло. Дзянь Джу захотів піти спати додому, але Цю Цін одразу відмовив:
— Ти ще малий, одному вдома небезпечно. Переночуєш тут.
Взагалі-то, проблеми б і не було. Та сьогодні Мао'ер чогось затявся спати сам.
У Хва Дзиджов аж похололо всередині – злякався, що його плани на ніч підуть шкереберть.
Дзянь Джу теж не хотів спати сам на сам із Мао'ером, уперто твердячи, що хлопці й ґе'ери не можуть ділити одне ліжко. Побачивши його вперте личко, Цю Цін тихо запитав Хва Дзиджов:
— Ти ще боїшся?
Хва Дзиджов чудово зрозумів, про що йдеться. Він стільки сил доклав, щоб мати змогу спати з ним в одному ліжку, як же він міг дати відповідь, яка б йому зашкодила?
Тож він схопив Цю Ціна за руку й сказав:
— Поки ти поруч, мені не страшно. А як тебе не буде, я, напевне, й очей не наважуся заплющити...
Натяк був більш ніж прозорий: "Нізащо, я мушу спати з тобою."
Поміркувавши, Цю Цін узяв решту дощок, що залишилися після виготовлення меблів, нашвидкуруч змайстрував спальне місце для Дзянь Джу в сусідній кімнаті. Потім сходив до Дзянь Джу додому, приніс дві ковдри й нарешті вклав обох малих спати.
Це дало Цю Ціну та Хва Дзиджов змогу нарешті вмитися перед сном. Побачивши, що Хва Дзиджов вагається, Цю Цін, витираючи своє обличчя рушником, сказав:
— Треба добре вмиватися, інакше шкіра зіпсується. Якщо тобі подобається макіяж, я можу тобі з цим допомагати. Нема чого соромитися.
Хва Дзиджов нарешті зважився вмитися, але, залізши в ліжко, все ще відчував певну незручність. Лежачи поруч із Цю Ціном, він прошепотів:
— Уся ця косметика такі гроші коштує, те, що я сьогодні на себе наносив, мабуть, дуже дороге.
— Годі думати про всяку нісенітницю, спи вже, – Цю Цін, що лежав ближче до стіни, легесенько щипнув його за ніс. Потім підвівся на лікті, нависаючи над Хва Дзиджов, й обережно задув лампу. Кімната миттєво поринула в темряву, і Цю Цін знову ліг.
У темряві Хва Дзиджов поклав голову на руку й пильно дивився на Цю Ціна.
Сьогодні в цьому ліжку були лише вони двоє, і в його серці заграла нестримна радість.
Раптом, із заплющеними очима, Цю Цін відчув, як Хва Дзиджов простягнув руку й торкнувся його обличчя. Він миттєво схопив руку бешкетника:
— Припини бавитися, спи вже, завтра в нас багато справ."
Хва Дзиджов нервово відсмикнув руку й слухняно буркнув "гу", даючи зрозуміти, що більше не бешкетуватиме.
Бо далі він збирався діяти серйозно.
Почувши слухняну відповідь Хва Дзиджов, Цю Цін розслабився й відпустив його руку, намагаючись заспокоїтися й заснути. Хва Дзиджов трохи посунувся поруч, але Цю Цін не звернув на це уваги, подумавши, що той, мабуть, просто хотів перевернутися.
Щойно ця думка майнула в нього в голові, як раптом чиїсь губи закрили його власні. Він шоковано розплющив очі й побачив Хва Дзиджов, який нахилився над ним, однією рукою спираючись об ліжко, а іншою переплітаючи його витягнуті пальці. Їхнє дихання змішувалося зовсім близько.
Він же ж його поцілував?!
Ошелешений, Цю Цін підсвідомо відкрив рота, чим лише полегшив ворогу проникнення.
Коли їхні язики випадково торкнулися, хвилююче відчуття миттєво пронизало все його тіло.
"Кхе!" Отямившись, юй Цін силою відштовхнув Хва Дзиджов, сів і, важко дихаючи, став витирати рота. Він насупився й сердито запитав:
— Що ти робиш?
Хва Дзиджов, здавалося, був трохи збентежений. Він підповз назад до Цю Ціна, узяв його руку, поклав собі на груди й жалібно сказав:
— Пригорни мене, добре?
Цю Цін на мить замовк, а потім різко відсмикнув руку й підвищеним тоном запитав:
— Хва Дзиджов, про що ти взагалі цілими днями думаєш?
Хва Дзиджов вперто відповів:
— Ми ж чоловік і дружина, що тут такого?
— Мовчи! Ти забув, що обіцяв мені раніше?, — Цю Цін розлютився – сильніше, ніж будь-коли. Хва Дзиджов колись йому щось пообіцяв, але легко порушив свою обіцянку, змусивши його почуватися обманутим.
Він скинув ковдру й пішов до чайника налити собі велику чашку холодної кип'яченої води, яку швидко випив. Гнів у його серці все ще не вщухав. Хва Дзиджов смикнув його за рукав, кажучи:
— Будь ласка, не сердься, Цю Цін.
— Відпусти мене. Піди стань он там і продекламуй "Три ієрогліфи", все, що ти вивчив. А потім добре подумай, де ти помилився. Якщо не зрозумієш, спати сьогодні не ляжеш."
"А?"
Хоча Хва Дзиджов не зовсім розумів його логіки, він слухняно виконав наказ.
Цю Цін сів на ліжку, схрестивши ноги, натягнув ковдру на своє збуджене тіло, відчуваючи певне роздратування, й попросив Хва Дзиджов відійти трохи далі.
Він знав, що насправді його роздратування було спрямоване не на Хва Дзиджов, а на самого себе. Хто ж святий? Коли той, до кого він уже відчував симпатію, так до нього ставиться, як він міг не відреагувати? Але він знав, що не повинен.
Хва Дзиджов тихо бурмотів текст, але Цю Цін був так розсіяний, що нічого не чув.
Коли Хва Дзиджов нарешті закінчив декламувати, він помітив, що Цю Цін не відповідає, і, оскільки в кімнаті не було світла, тихо запитав з краю ліжка:
— Ти спиш?
Коли Цю Цін знову не відповів, Хва Дзиджов подумав, що той справді заснув, тож навпомацки підібрався до ліжка й збирався торкнутися того місця, де лежав Цю Цін. Раптом його руку схопив Цю Цін:
— Що ти намагаєшся зробити?
Він нервово затремтів і затинаючись промовив:
— Н-ні... Я просто хотів подивитися, чи ти не спиш.
У темній і тихій кімнаті Хва Дзиджов чітко чув дихання Цю Ціна, яке здавалося трохи важчим, ніж зазвичай.
Цю Цін на мить замовк, а потім відпустив його зап'ястя.
Побачивши, що той нічого не каже, Хва Дзиджов застосував невеличку хитрість:
— Тут трохи холодно. Можна я повернуся на ліжко?
Цю Цін не відповів, але пересунувся на інший край ліжка. Побачивши, що той дав мовчазну згоду, Хва Дзиджов негайно заліз на ліжко, маючи намір підсунутися ближче до Цю Ціна.
"Гм?"
Хва Дзиджов миттєво зупинився й слухняно відповз назад на інший бік, незграбно вчепившись за край ковдри. У темряві він ледь бачив Цю Ціна, який усе ще сидів там, ніби чекаючи на допит, що викликало в нього незрозумілу тривогу.
Він хвилювався, що через його надто сміливі дії раніше Цю Цін може помилково подумати, що він неналежний ґе'ер.
— Кажи сам, що ти наробив сьогодні?
Хва Дзиджов відчув, що в його голосі все ще чується певний гнів, і це змусило його почуватися ще більш винним. Він міцно вчепився в край ковдри, але все ж набрався сміливості вперто сказати:
— Я... я нічого поганого не зробив. Ми одружені, і держава нам це засвідчила. Хіба завершення шлюбу не є чимось само собою зрозумілим? Ти ж казав раніше... що не дозволиш мені тебе кохати, і я погодився. Потім ти сказав, що з якоїсь особливої причини ми ніколи не зможемо завершити наш шлюб. Спочатку я думав, що це тому, що ти... ти... не можеш, але того ранку, і навіть зараз, я чітко відчуваю, що можеш. То чому ми не можемо завершити наш шлюб?"
У Цю Ціна аж голова розболілася. Хва Дзиджов був слухняним, і це добре, але іноді він міг бути надто впертим.
— Завершення, завершення – ці речі справді такі важливі для тебе?
Хва Дзиджов схилив голову й промовив у темряву:
— Звісно, це важливо! У цьому світі, який сенс бути одруженими, не мати жодних фізичних проблем і не завершити шлюб?
Цю Цін розумів, що його вимоги дивні. Не кажучи вже про давні часи, навіть у сучасності мало хто б на таке погодився.
Він хотів відмахнутися від цього питання, але також подумав, що затягувати – не вихід. Рано чи пізно йому доведеться піти. Якщо він зараз піддасться миттєвому імпульсу й отримає трохи радості, будучи з ним, це лише зашкодить Хва Дзиджов.
Хва Дзиджов почув, що Цю Цін мовчить, тож підняв ковдру й підповз до нього, пильно дивлячись на Цю Ціна, запитав:
— Скажи мені, яка саме причина не завершувати шлюб? Ти мене зневажаєш? Я... я намагався стати кращим. Я наполегливо вчився писати й читати, і я щодня приймаю ті не смачні ліки, щоб стати привабливішим. Ти навіть сьогодні хвалив мене за гарний вигляд, то що зі мною не так?"
Цю Цін ніжно похитав головою.
— Ні, ти чудовий, це моя проблема.
— Скажи мені, – благав Хва Дзиджов, схопивши Цю Ціна за руку.
Цю Цін простягнув руку й торкнувся голови Хва Дзиджов.
— Одного дня мені доведеться звідси піти, це не те, що я можу вирішувати самостійно. Я не можу взяти тебе з собою, тому навіть якщо я зараз буду з тобою, це буде безвідповідально з мого боку.
Хва Дзиджов не розумів, чому Цю Ціну колись доведеться піти, але він вірив, що Цю Цін не брехатиме йому.
Він на мить замовк, а потім запитав:
— Тож ти сподіваєшся, що я знову вийду заміж після того, як ти підеш?
Коли зайшла мова про повторний шлюб, Цю Цін миттєво стиснув кулаки, і в нього стиснулося серце. Він відчув полегшення від того, що темрява приховувала його вираз обличчя.
— Це також найкраще рішення для тебе.
— Тоді... — Хва Дзиджов ніжно взяв його руку й поклав собі на груди.
— У будь-якому разі, тепер я твій. Чи завершимо ми шлюб, чи ні, це не вплине на те, за кого я вийду заміж у майбутньому, то чому б нам не зробити це?
Цю Цін не очікував від нього такої відвертості. Почувши його слова, він відчув, що його попередні вагання були безглуздими.
— Люди завжди стикаються з розлукою, так само, як мій батько пішов на війну й не повернувся. Ми нічого не можемо з цим вдіяти. Хоча я не хочу, щоб ти йшов, якщо цей день справді настане, це буде справою майбутнього. Я просто хочу добре жити зараз, насолоджуватися сьогоднішнім, завтрашнім і післязавтрашнім днем. Я хочу бути з тобою, навіть якщо це лише один день, я готовий на це.
Цю Цін міцно обійняв його.
Він відчув, як у нього трохи перехопило подих, і його голос прозвучав дещо сухо.
Хва Дзиджов почув, як Цю Цін тихо лається йому на вухо:
— Ти що, дурний?
Хва Дзиджов обійняв його у відповідь, кажучи:
— Якщо тобі подобаються дурні, то я готовий бути дурником.
— А якщо одного дня я розвернуся й піду, залишивши тебе й Мао'ера, а можливо, й ще одну дитину? Що ти робитимеш?
— Якщо ти хочеш, щоб я знову вийшов заміж, то я вийду, якщо ти хочеш, щоб я залишався вірним, я залишуся один з дитиною. Але я вірю, що ніколи не буде нікого кращого за тебе для мене. Я хочу лише тебе, я не хочу жодного іншого чоловіка.
Сказавши це, він злегка підвівся й обережно обійняв Цю Ціна за шию, нарешті залежно притулившись до його плеча, відчуваючи безпрецедентне почуття спокою в серці. Він прошепотів Цю Ціну на вухо:
— Я твій.
Цю Цін мусив визнати, що коли він почув, як Хва Дзиджов тихо промовив ці слова йому на вухо, його адреналін неконтрольовано підскочив.
Чорт, він був на межі втрати контролю.
П.п: як же я зараз пишаюся Хва Дзиджов. Нарешті їх відносини зрушили з мертвої точки.
