Хва Дзиджов ще деякий час не вірив своїм очам, перш ніж нарешті підняв погляд і здивовано запитав:
— У дзеркалі… це справді я?
Цю Цін, помітивши його вираз обличчя, підняв брову й весело відповів:
— А хто ж іще?
У цей момент Дзянь Джу та Мао’ер, які грались біля водяної діжки й дивилися на золотих рибок, почули шум і підбігли, сповнені цікавості, вимагаючи щоб їм показали, як виглядає Хва Дзиджов після нанесення макіяжу.
Хва Дзиджов мовчки дивився, як Цю Цін відставив дзеркало, і в ту ж мить обидва хлопці ахнули, випустивши іграшки з рук, приголомшені побаченим.
Дзянь Джу глянув на нього, і його обличчя миттєво налилося червоним. Він показав пальцем на Хва Дзиджов, потім на Цю Ціна і зніяковіло запитав:
— Це… це точно дядько Дзиджов?
Мао’ер незадоволено зморщив лоб, підійшов ближче до Хва Дзиджов й довго вдивлявся в нього. Тільки після того, як Хва Дзиджов заговорив і Мао’ер упевнився, що це справді його тато, він трохи заспокоївся. Проте губки все одно залишилися надуто невдоволені:
— Тато раніше був гарніший.
Цю Цін демонстративно пирхнув і звернувся до Мао’ера:
— Маленький шибеник! Не цінуєш старання свого батька. Твій тато тепер справжній красень, хочеш — піди спитай у людей. Навіть на всій цій вулиці навряд чи знайдеш когось вродливішого за нього.
Мао’ер, якому було лише чотири роки, все ще не розумів дорослих стандартів краси, тож його уявлення про гарне базувалося на звичному вигляді тата. Оскільки він не помічав щоденних змін після прийому ліків, різка трансформація сьогодні його засмутила.
Цю Цін, задоволено посміхаючись, звернувся до Дзянь Джу:
— Так, це твій дядько Дзиджов. А наш Дзянь Джу має гарний смак.
Ця самовдоволена поза викликала в Дзяня Джу легку відразу.
Після цього Цю Цін покликав Хва Дзиджов підвестися й уважно оглянув його з голови до п’ят. Помітивши, що його одяг і взуття не відповідають новому образу, він почав складати речі, готуючись відвезти його на шопінг.
Хва Дзиджов вже повірив, що та чарівна людина в дзеркалі — це справді він. Хоча все ще здавалося маривом. Пройшовши кілька кроків із Цю Ціном, він раптово зупинився й поглянув на нього із сяючими очима:
— Дзеркало… Я хочу ще раз подивитись у дзеркало…
Цю Цін посміхнувся й приніс йому дзеркало. Хва Дзиджов знову сів і довго розглядав себе, не бажаючи відводити погляд.
Цю Цін дивився на нього із задоволеною посмішкою, підперши підборіддя рукою. Побачивши, що помада лягла нерівно, він спокійно нахилився, підняв підборіддя Хва Дзиджов й пальцем виправив недолік. Той нарешті відірвався від дзеркала й глянув на Цю Ціна.
Його зосереджений погляд і ніжні рухи змусили Хва Дзиджов відчути себе коштовністю, яку дбайливо очищають від пилу.
Його щоки почали знову наливатися рум’янцем.
— Звідки ти це все вмієш?.. — здивувався він, важко було повірити, що дорослий чоловік може так уміло наносити макіяж.
Цю Цін знизав плечима й знизив голос:
— Моя мати часто скаржилася, що негарна. Купувала косметику, але не вміла користуватися. Я потроху вчився й допомагав їй. У тебе обличчя ще повністю не загоїлось, тому деякі недоліки залишилися. Як тільки загоїться — буде ще краще.
Насправді риси Хва Дзиджов й так були досить витонченими, а шкіра — світлою. Варто було нанести трохи основи, і результат уже був приголомшливим. Легкий макіяж на очі й рум’яна і все. Макіяж був дуже легкий, але ефект вийшов кращим за будь-які попередні спроби Цю Ціна.
З нафарбованим обличчям Хва Дзиджов виглядав вишукано. Цю Цін навіть подумав, що якби у нього були золоті окуляри та трохи довше волосся, образ був би ідеальним. Шкода, що в давнину окулярів ще не було.
Цю Цін був задоволений побаченим. У місті він бачив інших ґе’ерів, і вони або були брудними й неохайними, або занадто зманіреними. А от Хва Дзиджов поєднував у собі водночас м’якість і силу — саме те, що йому подобалося.
Навіть якщо у нього були недоліки, Цю Цін зрозумів: навіть у сучасному світі знайти такого чоловіка, як Хва Дзиджов, було б важко.
Бачачи, що той усе ще не може відірватися від дзеркала, Цю Цін зрештою відібрав його:
— Досить дивитись. Це чуже дзеркало. Купимо своє, повісимо вдома — дивитимешся, скільки захочеш. У нас ще багато чого треба купити, інакше не встигнемо додому. До того ж малим уже їсти хочеться, в них животи бурчать.
Хва Дзиджов ще раз озирнувся на дзеркало, неохоче відвернувся й пішов слідом.
Коли вони вийшли з крамниці косметики, всі, хто бачив оновлену зовнішність Хва Дзиджов, дивувалися — очі в людей загорялися здивуванням і захопленням. Господиня крамниці щедро похвалила його:
— Який гарний! Не очікувала, що чоловік цього ґе’ера не лише добре розуміється на косметиці, а ще й сам уміє фарбувати. Справжнє відкриття!
Цю Цін скромно всміхався й кілька разів відповідав:
— Ви мене перехвалюєте.
Після того, як вони подякували й попрощалися, прогулюючись вулицею, Хва Дзиджов із подивом помічав, як перехожі обертаються на нього. Деякі дівчата навіть зупинялися, широко відкривши очі, й казали молодшим:
— Подивіться, який красивий!
Цю Цін був надзвичайно задоволений результатом. Він сподівався, що це допоможе Хва Дзиджов позбутися своїх комплексів. Повністю змінити його психіку, травмовану з дитинства, було б складно, але принаймні він хотів зруйнувати його постійне переконання в тому, що він некрасивий.
Одна з головних цілей цього візиту — дати Хва Дзиджов відчути свою цінність. Раніше, коли всі говорили, що він потворний, він і сам почав у це вірити. Але тепер, якщо кожен скаже, що він гарний, з часом він сам почне бачити себе інакше.
Хва Дзиджов ішов поруч із Цю Ціном, сповнений радості. Іноді, помітивши гарні аксесуари для волосся, він затримував погляд. Помітивши це, Цю Цін одразу тягнув його до ювелірної крамниці. Більшість речей усередині були надто яскравими та сільськими на вигляд, і Цю Цін переглядав їх із помітною неприязню.
Хва Дзиджов знову взяв його за руку й спробував зупинити:
— Давай більше нічого не купуватимемо, ми й так забагато сьогодні витратили…
І хоча намагався відмовити, в душі йому було навіть цікаво. Раніше він постійно просив у матері щось купити, а та завжди відмовляла. А сьогодні сам просив Цю Ціна не купувати і все одно не міг його зупинити. Але почуття в цих двох ситуаціях були кардинально різні.
Цю Цін передав речі, які тримав, Хва Дзиджов, і вибрав просту шпильку світло-блакитного кольору:
— Вона недорога. І, зрештою, така нагода буває не щодня. Наступного разу, можливо, вийде купити щось тільки на Новий рік.
Хва Дзиджов здивовано підняв брови:
— Що? Купувати тільки на Новий рік?
Бачачи, що той знову збирається заперечувати, Цю Цін швидко стиснув йому губи, склавши їх у качиний дзьобик. Обидва хлопці розсміялися, стоячи дуже близько один до одного.
Скориставшись моментом, Цю Цін швидко вибрав ще кілька речей. Коли побачив, що Хва Дзиджов перестав говорити, він відпустив його й пішов платити.
Хва Дзиджов поспішно запитав Дзянь Джу поруч:
— Скажи, в мене помада не розмазалася?
Після виходу з крамниці Цю Цін, помітивши, що хлопці виглядають трохи занепокоєними, роздав подарунки: шпильку й маленький браслет для Мао’ера, трохи більший браслет — Дзянь Джу, а блакитну шпильку, яку вибрав раніше, — Хва Дзиджов.
Цю Цін подивився на цих трьох, великого й двох малих, і задоволено кивнув. Він хотів було порозкуйовдити Хва Дзиджов волосся, але згадав про зачіску, яку щойно зробив, тож замість цього легенько поплескав його по голові:
— Не хвилюйся. Я знаю, що роблю. Я не розорюся на покупках. До того ж… ти ж сьогодні святкуєш день народження, правда? Це тобі подарунки — за все, що ти для мене зробив.
Хва Дзиджов здивовано глянув на нього:
— А звідки ти знав, що сьогодні мій день народження?
Цю Цін відповів:
— Ти ж сам казав при нашій першій зустрічі, що тобі трохи більше місяця до вісімнадцяти. А точну дату я дізнався у Мао’ера і уяви, цей малюк запам’ятав її дуже чітко. Вісімнадцять — це вже дорослий вік.
Хва Дзиджов м’яко промовив:
— Але ж дорослішають у шістнадцять. Моя сестра в шістнадцять уже мала дитину…
Цю Цін відповів з владним виглядом:
— Я — голова родини. Як я скажу, так і буде.
Хва Дзиджов більше не заперечував.
Того дня після обіду Цю Цін повів Хва Дзиджов до крамниці тканин, де вони купили матеріалу, якого повинно вистачити для двох костюмів для кожного, та ще ножиці для крою та велике дзеркало. Лише після цього вони вирішили повертатися додому.
Хва Дзиджов помітив, що якими б дорогими не були речі, які вони купували, Цю Цін залишався абсолютно спокійним, ніби давно звик до таких витрат. Це лише зміцнило його переконання, що родина Цю Ціна колись була доволі заможною.
А Цю Цін, зі свого боку, зауважив, що щоразу, коли він витрачав гроші, Хва Дзиджов робив такий вираз обличчя, наче йому було шкода кожної монети, і водночас він не наважувався щось сказати. Це страшенно розважало Цю Ціна й зробило весь похід по магазинах для нього дуже приємним.
Спочатку він планував повести Хва Дзиджов та двох малюків повечеряти в ресторан, але цього разу не лише Хва Дзиджов виступив проти, а й обидва діти насупились і сказали, що це занадто марнотратно й розкішно. Побачивши, що ці двоє малюків навіть ощадливіші за нього, Цю Цін подумав про те, скільки вже витратив за день. У ресторан він збирався повести їх лише заради задоволення, але раз їм це не подобається — нічого страшного, нехай так і буде.
До того ж, ресторан здавався справді дорогим, і він не був упевнений, скільки коштуватиме вечеря там. Поміркувавши, він вирішив, що ще буде багато можливостей у майбутньому.
Вони зупинилися біля вуличного ларька й замовили собі миску локшини з м’ясним фаршем. Дивлячись на задоволені обличчя дітей, Цю Цін майже засумнівався — чи не їдять вони, бува, якусь небесну страву?
Цих дітей й справді легко було задовольнити.
Він сперся підборіддям на долоню, спостерігаючи, як Хва Дзиджов обережно їсть локшину, боячись розмазати макіяж, і знаходив у цьому щось безмежно кумедне — скільки б не дивився, не набридало.
Цю Цін навіть не помічав, що коли дивився на Хва Дзиджов, його очі були наповнені лагідним зоряним світлом.
