Пан Джао, пропрацювавши роками й заробивши статки, повернувся додому з переконанням: освічені люди шануються більше. Він мріяв, щоб його родина здобула повагу, і хотів віддати сина в школу. Та коли місцевий вчений дізнався, що він купець, навіть не впустив його за поріг.
У приступі гніву пан Джао вирішив зібрати кошти на школу – не лише для сина, а й для дітей із сусідніх сіл. Він вірив, що ця доброчинність принесе людську вдячність: «Хай не кепкують, мовляв, вискочка, а скажуть – благодійник!»
Хоча наміри були щирі, знайти вчителя виявилося важче, ніж звести стіни. Більшість учених зневажливо кривилися на купця, мов на торгаша. Єдиний згодний вимагав 50 лянів на місяць – суму, яку звичайна родина заробляла за рік. «Якщо платитиму стільки – збанкрутую», – зітхнув пан Джао, відкидаючи мрію.
Сьогодні, почувши слова старости, він спочатку відчув проблиск надії, але згадав пихатих учених і знову стух:
– Хто ж погодиться? Усі в межах десяти миль вже відмовили…
Староста впевнено хльоснув його по плечу:
– Грошей не жалкуй! Скажи, скільки даси на місяць – я його вмовлю!
– Лян… максимум лян, – пан Чжао зі злості назвав смішну цифру. – Більше – ні веня!
Староста аж підскочив:
– Угода! Він не відмовлятиметься! Сьогодні ж знайду, чекай добрих вістей!
Його ентузіазм змусив пана Джао нервово покрутити головою: «Невже знайдеться дурень, який за лян працюватиме?»
Тим часом староста, немов п’яний від радощів, ледве всидів на лавці. Дружина спитала, чи знайшов він скарб на дорозі.
– Краще за скарб! – він розвів руками. – Уяви: школа в нашому селі! Може, й першого вченого красеня виховаємо! Навіть якщо ні – слава буде! Адже навколо жодної школи! Може, й начальник подякує…
Молодший син раптом збагнув:
– Тату, ти ж хочеш запросити Цю Ціна? Та він же… його ж репутація…
– Брешеш, як сивий кінь! – староста аж плюнув. – Чи відмовиться Джао, коли його дитину в школяра обізвали? Але треба з Цю Ціном поговорити. Де він сьогодні – дома чи на полі?
Молодший син відповів:
— Він має бути вдома, вчора ж виполов бур’ян і казав, що кілька днів зачекає до посадки кукурудзи.
Староста миттю перевдягнувся у нову свитку, яку беріг лише на Новий рік, і вирушив у дорогу.
Цю Цін саме допомагав Мисливцю Дзяну носити бамбук. Побачивши старосту, він і його товариші кинули роботу й поспішили привітати поважного гостя. Староста замахав руками:
— Ти ж хату будувати зібрався, Дзяне? То й роби своє. А я прийшов поговорити з Цю Ціном. Справа важлива.
Цю Цін запросив старосту до хати.
Мисливець Дзян, хоч і цікавився розмовою, продовжив роботу. Тим часом Хва Дзиджов налив їм гарячої води.
— У нас біднота, — Цю Цін кивнув на дерев’яні миски, — частувати нічим. Не гнівайтесь.
Хва Дзиджов непомітно вийшов за двері, а Цю Цін провів його поглядом, відчуваючи дивну схожість із парою, що готує візит гостю.
Староста помітив його вираз:
— Оцей ґе’ер Хва став розумнішим. Хоч і не красень, але в хаті й на полі працює, слухняний. Виходить, ти, Цю Цін, отримав дружину, навіть не плативши викуп, як тобі пощастило.
Цю Цін усміхнувся, але не відповів. Замість цього запитав про мету візиту.
Староста нахилився, знизивши голос:
— Знайшов тобі справу за лян на місяць. Скажи — візьмешся?
— Ви жартуєте? Хоч гроші потрібні, але на злочин не піду, — насупився Цю Цін.
— Та який злочин?! — староста ледь не скрикнув. — Справа чесна! Ім’я твоє отаке… на віки прославить! Але умова — лише ти зможеш.
Цю Цін зморщив лоб:
— Що за можливість?
Староста підвівся, підібрав зі столу шматок паперу зі списком м’яса, і поклав перед ним:
— Ти справді чудово пишеш! Навіть для таких людей, як я, хто не вміє читати - це виглядає гарно.
Цю Цін глянув на власні незграбні знаки, виведені деревним вугіллям:
— В дитинстві два роки вчився. Тепер ледве читається.
— Все одно вражає! — староста задоволено хитнув головою. — Погодься бути вчителем у школі Хвадзя. Навчатимеш дітей грамоті. Книги підготуємо, ти тільки пояснюй. Хоча б одного вченого виховаємо — і то слава!
Вони обидва засміялись.
Цю Цін не очікував, що можливість впаде на голову після обіду. Він відпив води й уточнив:
— Це ж школа пана Джао?
— Ти знав?! — староста остовпів.
Цю Цін поставив на стіл миску, обережно торкаючись її краю, і шепнув:
— Я чув, як Дзиджов згадував про це раніше. Якщо ця можливість справді трапиться мені, я, звичайно, візьмусь за роботу. Однак мої здібності можуть поширюватися лише на навчання дітей читанню, письму та арифметиці. Я справді не можу допомогти їм стати найкращими вченими на імперському іспиті. У мене немає таких можливостей. Якщо ви не проти, я готовий бути цим учителем".
Він цілком усвідомлював різницю між його власною освітою та давньою імперською системою іспитів.
— Не хвилюйся про це, поки ти можеш навчити читати й писати, цього більш ніж достатньо. Отже, ти згоден? Це вирішено. Щойно школу побудують, ти станеш єдиним учителем у цій десятимильній зоні, і ти можеш прийняти один лян срібла за місяць, чи не так?"
— Досить і основ! — староста схопив його за рукав. — Погоджуєшся? Угода?!
— Погоджуюсь. Лян — це ж цілий теля за три місяці, — Цюй Цін усміхнувся. В нього не було причин відмовити, заробити гроші та зробити добре діло? Чому б ні?
Староста, бувши вже сильно щасливим, зібрався йти та перед цим він позичив кілька аркушів паперу, на яких писав Цю Цін, сказавши, що покаже їх пану Джао та поверне наступного дня.
Звичайно, Цю Цін погодився.
Спочатку він планував дочекатися завершення напруженого сільськогосподарського сезону, щоб підійти до пана Джао та порекомендувати себе, але він не очікував, що староста села допоможе йому і навіть візьме ініціативу встановити для нього зв’язки.
Після того, як відправили старосту села, інші побачили, що Цю Цін виглядав задоволеним, і з цікавістю запитали його про це. Коли він згадав, що може стати вчителем, і Хва Дзиджов, і Мисливець Дзян були приголомшені.
Мисливець Дзян був настільки схвильований, що здавалося, ніби хтось із його родини склав найвищий імперський іспит. Того вечора він особисто пішов у село, щоб купити фунт тутового вина, бажаючи відсвяткувати, вбивши курку. Цю Цін не погодився, але поки він пішов за водою, Мисливець Дзян скористався нагодою, щоб убити курку та вискубти їй пір’я.
Цю Цін був настільки веселий, що не знав, сміятися йому чи плакати, але оскільки курка вже була мертва, їм нічого не залишалося, як з’їсти її. Тієї ночі трапеза була схожа на святкування китайського Нового року, єдине, чого не вистачало, це запалити петарди.
Крім двох маленьких, які слухняно їдять свої овочі, троє дорослих мали по половині миски вина. Навіть сучасна людина Цю Цін вважав це дещо екстравагантним, але, побачивши, як усі щиро радіють за нього, він відчував справжню радість від щирого серця.
Мисливець Дзян раптом ляснув себе по лобі:
— Гей, як я міг забути про петарди? Я зараз піду й куплю!
Цю Цин швидко відтягнув його назад і змусив сісти:
— Ця справа ще не вирішена, давайте почекаємо і побачимо. Чесно кажучи, я не знаю, як з тобою говорити. Ходи, давай випиймо. Незалежно від того, чи вдасться, сьогодні святкуємо. Навіть якщо цього не станеться, я все одно буду вчителем. Зрештою, Дзянь Джу та Мао'ер повинні чогось навчитися, чи не так? Я навчу їх усього, що знаю.
Мисливець Дзян міцно обійняв його, ледь не перехопивши подих у Цю Ціна. Він швидко відпустив і ніяково посміхнувся:
— Вибачте! У моїй родині вісімнадцять поколінь не було тих, хто вміє писати. Тепер ви говорите, що хочете навчити мого сина читати й писати, і я так захопився...
Цю Цин засміявся й поплескав його по плечу, а потім продовжив їсти м’ясо. Спостерігаючи за всіма тут було зрозуміло, що вони знають які цінні знання, але взагалі не мали до них доступу. У його голові почала виникати невиразна думка: може, спробувати налагодити тут базову освіту і передати знання селянам? Адже пройде лише десять років, а потім він повернеться додому. Можна буде вважати це його маленькою доброю справою.
Раптом у його миску поклали курячу ніжку. Цю Цін підвів очі й побачив, що той, хто дав йому курячу ніжку, опустив голову, тихо заохочуючи його їсти ще. Маленький Мао'ер, побачивши це, наслідував свого тата, поклавши шматок м'яса в його власну миску, перш ніж кинутися до Цю Ціна.
Потім він насилу проштовхнув м’ясо в миску Цю Ціна і щиро порадив:
— Батьку, ти — опора нашої сім’ї, тому тобі потрібно їсти більше і не залишатися голодним. Наша сім’я покладається на тебе!
Цю Цін не знав, звідки він навчився цього, і хоча він відчув, що це зворушило та зігріло його сердце, він також уперше почав усвідомлювати надзвичайно важливе питання. Які саме були його стосунки з Хва Дзиджов, і що станеться з ними двома після того, як він піде?
