Спершись на стінку, він виглядав безтурботним, не виявляючи жодних ознак страху

Через приблизно три дні після інциденту, прийшов час Юшен Яню нарешті зробити свій хід.

 

 

Новий рік тільки прийшов, а свято ліхтарів* ще не почалось, все місто Є, столиця Ці, було охоплено святковою атмосферою.

 

 

[Свято ліхтарів（元宵节）— одне з найважливіших свят Китаю, що знаменує закінчення нового року і відзначається п’ятнадцятого числа першого місяця за місячним календарем.]

 

 

Офіційний статус Янь Дживеня не був надто високим, але причиною, по котрій Хехвань зробила його чиновником, скоріш за все, була додатковим наглядом. Його здібності були посередні, він навіть не потурбувався знайти собі охоронця, тож із навичками Юшен Яня — це буде не складніше, ніж випити теплого молока на ніч.

 

 

 

Але він все одно потягнув на завдання Шень Цяо, бо так сказав Янь Ву Ши. Він попросив Шень Цяо поки почекати біля резиденції Янь, поки сам стрибнув на дах, перевершивши всі навички безшумного проникнення Янь Дживеня.

 

 

 

Враховуючи інформацію, котру він зібрав до того, навіть попри те, що Янь Дживень був лише другосортними майстром, він мав бути дуже хитрим, щоб здобути таке місце в Хехвань. Це вбивство було лише застереженням, тож він не концентрував увагу на особистості Янь Дживеня, але коли увійшов до його помістя, нарешті зрозумів: щось не так.

 

 

 

Прислуга була на місці і охоронці патрулювали, як зазвичай, всередині та ззовні. Але, де не глянь, в спальні чи офісі, не було й сліду Янь Дживеня.

 

 

Та й не тільки його, ані його дружини, ані дітей. Здавалось, ніби вони просто розчинились в повітрі.

 

 

Слідуючи невловимому та непередбачуваному стилі Хвань Юе, Юшен Янь просковзнув до резиденції, мов тінь, не лишаючи по собі й звуку. Він зупинив одного із служників та вдарив у я сюе* ще до того, як той встиг зреагувати, все відбулось, ніби уві сні. 

 

 

[Я сюе (哑穴) — акупунктурна точка, що, при натисканні на неї, змушує людину перестати говорити до моменту, поки на неї не натиснуть знову. Часто використовується у вуся.]

 

 

«Де Янь Дживень?»

 

 

 

Очі служника розширились. Він запанікував, усвідомивши, що його утримував під контролем цей гарний молодий чоловік, не дозволяючи йому видати й звуку.

 

 

 

 

Юшен Янь посміхнувся: «Я не вб’ю тебе, якщо ти розкажеш куди пішли Янь Дживень та його сім'я. В іншому випадку, я можу вбити кожнісіньку людину тут, навіть якщо ти спробуєш покликати когось на допомогу. Тобі зрозуміло?»

 

 

 

Наляканий до кісток, служник швидко закивав. 

 

 

 

Юшен Янь трохи послабив хватку, повернувши служнику можливість говорити.

 

 

 

Служник одразу ж залепетав: «Господиня та її два молоді майстри поїхали два дні тому. Майстер повідомив, що вони залишаться в іншому особняку біля гарячих джерел деякий час.»

 

 

 

В голосі Юшен Яня чулась явна насмішка: «Навіть якщо вони й поїхали, не кажи що Янь Дживень вирушив з ними. Ранкова зустріч* призначена на завтра, хіба він може не з’явитись?»

 

[Ранкова зустріч (早朝) — зустріч, що призначаються зранку імператором у палаці для обговорення державних справ із судовими службовцями.]

 

Служник так перелякався, що почав заїкатись: «Коли майстер поїхав, він не розказував деталі, ми н-н-не знаємо…»

 

 

 

Він більше не мав сил це терпіти, відправивши того у відключку. Після цього він допитав ключара* помістя Ян, отримавши таку ж відповідь…

 

[Ключар — той, хто зберігає ключі. Логічно, що той, хто зберігає ключі від помістя довірена людина, а тобто головний служник.]

 

Юшен Янь не був дурним. Після допиту він остаточно впевнився, що, скоріш за все, Янь Дживеня попередили завчасно.

 

 

 

Але, це було доручення від Янь Ву Ши. Крім нього, про це знав лише Шень Цяо, навіть ключар не був ніяк проінформований.

 

 

 

 

Очевидно, що Юшен Янь би не став розказувати подібне кожному зустрічному, тож не міг випадково проінформувати ворога.

 

 

 

 

Від Юшен Яня повіяло крижаною, вбивчою аурою. Спочатку він хотів лише розтрощити гортань ключара, проте, ще трохи подумавши, він вирішив, що вбивати служника не мало жоного сенсу. Він вже провалив завдання. Тим паче, якби він вчинив отак, то це б був зелений прапорець для їх ворогів і призвело б до глузування від Хехвань. Він вдарив ключара так, що той втратив свідомість, та пішов геть. Він пішов до Шень Цяо, котрий чекав його в алеї, що навпроти резиденції Янь. Гнів закипав все більше із кожним кроком. 

 

 

 

 

«Це ти доніс Янь Дживеню про доручення Янь Ву Ши?»

 

 

 

Шень Цяо невинно кивнув, без жодних вагань чи заперечень: «Саме так.»

 

 

 

Зрозуміло, що Юшен Янь гнівався на Шень Цяо через те, що він зруйнував весь план. Слабка, безтурботна усмішка, що зазвичай прикрашала його обличчя, зникла вже давно, змінившись на холодний, вбивчий погляд: «Навіщо?»

 

 

 

Шень Цяо відповів: «Я знаю, що Хвань Юе має свої образи на Хехвань, тож якщо Янь Дживень належить до неї, то я не скажу, що вбити його було б неправильно. Але в чому винна дитина? Якщо ви планували вбити Янь Дживеня, то навіщо вбивати його дружину та дітей?»

 

 

 

Від слів Юшен Яня віяло холодом: «Вбивати їх чи ні — не тобі вирішувати. Єдине, що я хочу знати, як ти зміг донести повідомлення Янь Дживеню, маючи таке кволе тіло й нічого не бачачи, коли ти не можеш навіть назвати в яку сторону йдеш?»

 

 

 

Шень Цяо відповів: «Ти колись сказав, що Ян Дживень продумана й обережна людина, котра б помітила навіть зайву пилинку, вже підозрюючи щось. В рецепті від лікаря був корінь дягеля*, тож я зміг взяти трохи. Спочатку я планував знайти можливість доставити це до резиденції Янь, але через те, що мені вже трапилось зустрітись з Хань’е'їн, я вирішив покласти його у коробку, даруючи їй під виглядом подарунка. Вона подумала, що я знайомий із Янь Дживенем особисто, тож нічого не запитувала. Я певен, що коли Янь Дживень отримав цей корінь, він зрозумів: щось не так, переселивши свою сім'ю в інше місце на якийсь час.»

 

[Дягель або дудник (当归) — рослина, що використовується в китайській медицині. Ієрогліфи «当归» буквально перекладаються як «має повернутись.» Шень Цяо використав це, щоб Янь Дживень зрозумів про небезпеку.»]

 

Юшен Янь був неймовірно злий, настільки, що почувся нервовий сміх: «Я тебе недооцінив. Не міг подумати, що ти здатний на таке!»

 

 

 

Він досяг свого піку, схопивши Шень Цяо за горло, поступово посилюючи хватку: «Ти зруйнував завдання від ши дзвеня. Чи знаєш які будуть наслідки?»

 

 

 

Шень Цяо не мав абсолютно нічого, щоб протистояти йому. Дихати ставало все складніше, обличчя зблідло, а груди здіймались все важче, тож все що він зміг промовити, затинаючись, було: «Я…ж не з Хвань Юе, так?»

 

 

 

Юшен Яня застали зненацька: він відпустив. 

 

 

 

Шень Цяо одразу ж припав до стіни, сильно кашляючи.

 

 

«Як ти дізнався?»

 

 

 

Шень Цяо спокійно відповів: «Відчув. Навіть попри те, що я втратив пам'ять, критичне мислення все ще при мені. Будь то ши дзвень чи ши сьон, це не виглядало так, ніби ви відносились до мене як до свого шиді чи учня. Так само і з служниками в особняку, вони завжди були такі напружені, ніби боялись видати щось, що я не мав би знати. Я втратив всі свої здібності у бойовому мистецтві та лишився нічим більшим, аніж тягарем, але ши дзвень все одно послав мене допомогти тобі з цим завданням. А також, мене було поранено настільки сильно, що я мав би значно пошкодити репутацію нашої секти, проте чомусь жоден не сказав і слова про це, навіть якщо це стосувалось моєї особистої некомпетентності. Це все було надто дивно.»

 

 

 

Побачивши, що відповіді не слідує, він продовжив: «Насправді, в моєму методі було багато недоліків, враховуючи, що у мене в розпорядженні були лише дівчата з резиденції Сє. Якби ж ти не дивився на Янь Дживеня звисока та надіслав до нього хоча б одну людину для спостереження, то він би не зміг втекти, якби й хотів.»

 

 

 

Юшен Янь відповів: «Маєш рацію. Для мене Янь Дживень був ніким, звісно, я не приділяв йому багато уваги, що дало тобі можливість з легкістю мене обійти. Але чи знаєш, які будуть наслідки, якщо ши дзвень дізнається? Ти врятував кілька незнайомців, що не мали жодного відношення до тебе, вони навіть не здогадувались, що ти став їх спасінням. Навіть якби й знали, вони необов'язково були б вдячними. Хіба це вартує того?»

 

 

 

Шень Цяо похитав головою: «Вартує чи ні, для кожного по-різному. Несправедливість має причину, а борг — боржника. Включати у сварки невинних не є правильним. Якщо лишаться люди чи речі, що б я міг врятувати, але не зробив цього, то невимовна провина буде з’їдати мене аж до самої смерті. А те, чи будуть вони вдячні, чи ні — це їх справа.»

 

 

 

Юшен Янь ніколи не бачив минулого Шень Цяо й не знав яким той був до поранення. З того часу, як прокинувся, він дев'ять з десяти днів він просто лежав у ліжку із хворобливим виглядом днями на проліт. Крім його гарненького обличчя, він нічим не виділявся. Попри те, що Юшен Янь не сказав йому й жодного поганого слова, ймовірно, глибоко в серці він в справді вважав Шень Цяо некомпетентним через те, як він закінчив свою багатообіцяючу кар’єру лідера секти верхів'я Сюань Дов.

 

 

 

Все ще опираючись на стіну, він був абсолютно спокійним, не виявляючи жодних ознак страху, віддалено нагадуючи його колишній статус великого магістра бойових мистецтв. 

 

 

 

Юшен Янь насміхався: «Ти навіть не здатен захистити себе, як в тебе знаходиться час думати про інші життя та смерті? Якщо ж ти такий щедрий і добросердечний, чого ж ти тоді не подумав, як було твоїм рятівникам, коли ти втратив всі свої здібності та безпорадно лежав на самому дні? Якби не ми — твій труп вже розібрали на шматки дикі тварини, а ти помер би найганебнішою смертю, яку тільки міг уявити уявити культиватор найвищого рангу, як ти. І отак ти нам відплачуєш?»

 

 

 

Шень Цяо зітхнув: «Я маю відплатити за доброту та порятунок і заплачу всім, що зможу дати, але не порівнюй ці дві ситуації.» 

 

 

 

Юшен Янь злегка нахмурився:

 

 

 

Спочатку, він думав, що це завдання було простіше нікуди, але Шень Цяо не виправдав його очікувань, незважаючи на амнезію, він прямо під його носом повідомив Янь Дживеню про небезпеку. Не виконати таке завдання, з його рівнем, якби про це хтось дізнався — ши дзвень би теж вважав його некомпетентним.

 

 

 

Статус Шень Цяо був особливим, тож не міг вбити його. Єдиним варіантом залишалось доставити Шень Цяо до Янь Ву Ши, що б той вирішив як бути.

 

 

 

Ніби відчувши настрій, Шень Цяо спробував його втішити: «Не переймайся. Я все поясню твоєму ши дзвеню.»

 

 

 

Юшен Янь відповів із кислим виразом обличчя: «Попіклуйся про себе спочатку!»

 

 

Шень Цяо усміхнувся, а потім раптово спитав: «Ши сьоне Ю, якщо ж я не учень секти Хвань Юе, то “Шень Цяо” теж має бути не моїм справжнім ім'ям?»

 

 

Юшен Янь замовк на секунду, потім відповівши: «Воно справжнє.»

 

 

Шень Цяо поставив ще одне питання: «Тоді, ким я був до поранення? Хтось з моїх рідних ще живий?»

 

 

 

Юшен Янь відповів: «Можеш спитати ши дзвеня, коли ми повернемось назад.»

 

 

…

 

 

 

Але їм так і не вдалось побачити Янь Ву Ши, коли вони повернулись. 

 

 

 

Янь Ву Ши також вирушив кудись після того, як вони поїхали. В його повідомленні було сказано, що він поїхав до Джов.

 

 

 

«Чи ши дзвень лишав ще якісь повідомлення перед тим, як піти?» — Юшен Янь запитав ключара запасного особняка.

 

 

 

На це ключар відповів: «Майстер сказав передати, що ви маєте вирушити до Бань Бу для практики. Якщо все пройшло добре, то пан Шень може лишитись тут для продовження реабілітації, але, якщо ж пан Шень Цяо завдав якихось неприємностей, то він має негайно піти та йому не дозволено брати будь-що із собою.»

 

 

 

Юшен Янь був трохи здивований: «Це справді те, що сказав ши дзвень?»

 

 

 

Ключар гірко усміхнувся: «Як хтось, на кшталт мене, посмів би підробити повідомлення майстра?»

 

 

 

Спочатку Юшен Янь не розумів яким чином це залагодити, але, неочікувано для нього, все вирішилось.

 

 

 

Він задумався на пару хвилин, а потім покликав Шень Цяо, щоб розповісти повідомлення від Янь Ву Ши. 

 

 

 

Шень Цяо був спокійним: «В будь-якому випадку саме я додав труднощів, проваливши завдання. За таких умов, покарання від майстра можна вважати помилуванням.»

 

 

 

Юшен Янь знав свого ши дзвеня надто добре, щоб повірити в подібну лояльність без прихованих мотивів. Скоріш за все він мав якісь плани. 

 

 

 

Шень Цяо був сліпим, а у світі останнім часом було неспокійно. Може статись будь-що. Якщо ж його викрадуть торгівці людьми та хтось дізнається, чутки, що ‘колишній лідер Сюань Дов настільки безпорадний, що був викрадений’ — у Сюань Дов не лишиться й тіні колишньої репутації. А на той час, чи стане їм ще духу спробувати відновити її?

 

 

 

Навіть попри те, що Юшен Янь був більш поблажливим, він все ще не міг заперечувати наказу його ши дзвеня для Шень Цяо.

 

 

 

«В такому випадку ти маєш покинути Хвань Юе завтра зранку. Звідси місто Є у північно-східному напрямку*, а Південна Чень на південному заході. Якщо ж ти хочеш піти до Дзянь Кана, то він також у південно західному напрямку, але це буде довга подорож. В місті Є ти вже був, але, попри всю його розкішність, там часто виникає всякий безлад, а по дорозі можна зустріти багато біженців. Якщо ти хочеш жити мирним та стабільним життям, я б радив Південну Чень.»

 

 

[Китайці, особливо у давнину, дуже любили позначати напрям сторонами світу, якщо чесно цей перекладач теж їх не надто розуміє, але якщо що: північ — прямо, південь — назад, схід — право, захід — ліво (зазвичай)]

 

 

Шень Цяо кивнув, склавши руки у жесті вдячності: «Дякую за інформацію, Ю-сьоне.* Я б хотів попросити тебе про послугу, розкажи про моє куріння, будь ласка, тоді я знатиму куди мені йти.»

 

 

[Сьон（兄）— скорочено від ‘брат’, але може використовуватись і так. Також присутнє в словах, що позначають молодших і старших за тебе учнів у секті.]

 

Юшен Янь відповів: «Після останніх подій, ця інформація тобі ніскільки не допоможе. Ти був лідером секти Пурпурового особняка верхів’я Сюань Дов. Під час битви з Квень Сє, найкращим майстром Тудзюе, ти впав зі скелі та був врятований ши дзвенем. Проте, я б не радив тобі поспішати налагоджувати стосунки із ними. Аж до сьогодні, я ще ні разу не чув, щоб вони відправили когось на твої пошуки.»

 

 

 

«Верхів’я Сюань Дов…» — Шень Цяо нахмурився, бурмочачи цю назву собі під ніс. Вираз його обличчя здавався спустошеним.

 

 

 

 

Юшен Янь випустив глузливий смішок: «Це правда, що в очах суспільства Хвань Юе — секта демонів, але ми чесні злодії. Якщо ми захочемо вбити — ми вб’ємо і не станемо це приховувати, а у деяких праведних сект вчинки не краще за їх претензії! Однак, це все ще залежить від тебе: чи слідувати моїм порадам. Але якщо ти помреш, то не вини потім мене!»

 

 

 

 

Шень Цяо змовчав.

 

 

 

 

Зрання, наступного дня, служники ввічливо попросили його покинути особняк.

 

 

 

 

Окрім бамбукової тростини в нього не було нічого цінного. Він не мав навіть крихти хліба, що вже казати про гроші. 

 

 

 

 

Очевидно, що Юшен Янь не дав Шень Цяо жодних подачок, лишаючи його на розтерзання зовнішньому світу. 

 

 

 

 

Вранішнє сонце купало його в теплі, а навколо відчувався запах весни, він зовсім не відчував дискомфорту. 

 

 

 

 

Він примружив очі, прикриваючи їх руками. 

 

 

 

 

Зараз він потроху вже міг сприймати певну кілька світла. Навіть попри те, що в його очах навколишній світ все ще був, мов через спітніле скло, очі почали боліти та сльозитись, але це все одно було кращим за життя у постійній темряві.

 

 

 

Шень Цяо оглянувся назад, на особняк, в котрому до цього жив. 

 

 

 

Навіть попри те, що у Хвань Юе
щез самого спочатку були не найкращі наміри, зроблене для нього не могло бути відкинуте в забуття, вони дали йому житло, а також найняли лікаря. Це все не можна було просто стерти.

 

 

 

Якщо б колись він зміг зустрітись із Янь Ву Ши ще раз, він хотів би подякувати йому особисто.