Нурі не виходив із маяка до пізньої ночі. Він вимкнув ліхтар і нерухомо сидів на підлозі. Коли світло маяка згасло, всі вирішили, що він пішов додому.

 

До нього ніхто не приходив. Він думав про те, що його спогади повертаються. Якби Ко Чхоль Вон  хотів вибачитися, то не приховував би цього так сильно.

 

Нурі відпустив свої гіркі очікування й вийшов із маяка. Була ніч. Настільки тиха ніч, що єдиним звуком був шум хвиль, а все інше ніби зникло.

 

Нурі довго дивився на море перед маяком. Жити кульгаючи було однаково, що носити величезні кайдани на одній нозі.

 

Можливо, однією з причин, чому він не міг покинути острів Чхундо, були його ноги. Адже рідко можна було знайти роботодавця, який би захотів найняти худорлявого молодого робітника з млявими ногами.

 

Поки Нурі безтямно дивився вдаль, вода з гучним сплеском піднялася прямо перед ним.

 

— Ух…

 

Нурі ошелешено вигукнув, побачивши чорний човен. Він не міг сказати, звідки він з'явився, але човен із чорного дерева не був пошарпаним, а радше загадковим. У нього не було ні мотора, ні весел, і все ж він виглядав так, ніби міг поплисти куди завгодно.

 

Нурі завмер. Море біля човна забурлило, і з'явився Асон. Хоча він щойно вистрибнув з океану, проте його волосся було лише трохи мокрувате, а морська вода, стікаючи по його гострому носі, красиво вилискувала.

 

— Ходімо.

 

— Що?

 

— Я покажу тобі морські зірки.

 

— …

 

Нурі ошелешено подивився на Асона. Людину, яка врятувала йому життя, але чи може він йому вірити та йти за ним? Нурі мав сумніви.

 

Однак у нього не було причин відмовляти. Він був тут один. Принаймні, з ним їх буде двоє. Морські зірки не мали значення.

 

Нурі завагався, не знаючи, як спуститися. Тоді Асон ударив долонею по поверхні моря. В одну мить морська вода здійнялась і просочилася під ноги Нурі.

 

Потім вона підняла його й перенесла до чорного корабля. Не встиг Нурі й озирнутися, як опинився на кораблі. Корабель був зроблений із чорного дерева. Однак він був чималий за розміром і мав палубу та рульову рубку.

 

— Хa…

 

Нурі закліпав очима, а потім видихнув. Він навіть не хотів питати, як йому це вдалось. Асон не був людиною. Нурі непорушно сидів у човні, гадаючи, чи не сниться йому все це. Тоді Асон м'яко штовхнув човен і подивився йому в очі.

 

— Як ти дізнався, що я тут?

 

— Тому що ти не виходив.

 

— Ти дивився?

 

— Так.

 

— Чому?

 

— Тому що мені хотілось.

 

— Що такого в комусь на зразок мене… – сказав Нурі, перевівши погляд на море. 

 

Асон нічого не відповів, лише знову штовхнув човен уперед. Коли настала тиша і чувся лишень плескіт води, Асон заговорив своїм особливим тихим голосом.

 

— Ти єдиний, кого я ціную так сильно.

 

— ...Я?

 

— Так.

 

— Чому?

 

Асон криво всміхнувся й продовжив.

 

— Я теж не знаю.

 

— Що ти маєш на увазі? Це не звучить надійно.

 

Нурі сказав із відтінком розчарування, але легка усмішка з’явилася в куточках його рота, перш ніж зникнути.

 

— Я справді не знаю.

 

— ...

 

— Просто так сталось.

 

Голос Асона мав таємничу силу. Таку, що змушує вірити в речі, які не мають сенсу, таку, що кричить йому, що він не самотній.

 

Нурі втупився в зелені очі Асона. В їхніх поглядах не було жодного коливання чи зруху. Нурі опустив погляд і заговорив.

 

— Так чи інакше, це небезпечно. Я не знаю, що задумав сільський голова, але він знає, що в морі щось є. Його очі виглядали так, ніби він хотів зловити це й убити.

 

— Так, я знаю.

 

— Що? Ти знаєш?

 

Асон більше нічого не відповів і знову штовхнув човен уперед. Очевидно, він штовхав повільно, але коли Нурі обернувся, він був так далеко, що не бачив маяка.

 

Коли Асон зупинив човен, Нурі побачив надзвичайно великий місяць. Це був повний місяць. Навколо нього була незліченна кількість зірок.

 

Нурі було добре видно зорі з острова Чхундо, але це було ніщо в порівнянні з цим видовищем. Зірки були скрізь.

 

— Це морські зірки? – запитав Нурі, зачаровано дивлячись на небо.

 

Асон відкрив рота, дивлячись туди ж.

 

— Ні.

 

— Тоді що ж це?

 

— Заплющ очі й порахуй до десяти. Потім розплющ.

 

Нурі заплющив очі, не скаржачись на слова Асона.

 

«Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять.»

 

Його серце калатало кожного разу, коли він називав наступну цифру в голові. Незважаючи на те, наскільки незначною була ситуація, йому здавалося, що все буде добре.

 

Просто бути з кимось під цим великим півмісяцем. Він порахував до десяти, потім повільно розплющив очі.

 

— Ого!

 

Його рот роззявився. Це було тому, що перед його очима розгортався прекрасний краєвид.

 

У воді були десятки, а може й сотні зірок. Якщо бути точним, то це були сяючі морські істоти, прозорі, плаваючі, як медузи, з яскравим, чистим білим світлом, що лилося зсередини. Вони були схожі на зірки в океані.

 

Нурі довго дивився на них. Це було невимовно захоплююче видовище. Раптом Нурі відчув прилив емоцій, і на його очах виступили сльози.

 

Тому що йому було самотньо, він утомився і йому хотілося втекти. Тому що це місце таке гарне, на відміну від реальності, в якій він перебуває...

 

Він міг би придумати десятки подібних причин. Він був надто слабкий, щоб зараз не заплакати. Він опустив голову й почав ридати. Однак Асон більше нічого не сказав і не заспокоював його. Він просто дивився, як той плаче.

 

Нурі плакав довго й голосно. Це було так, ніби він знову став дитиною, якою був, коли вперше зустрівся з Асоном.

 

Виплакавшись, він відчув себе краще, наче він позбувся всіх нечистот зі свого серця. Але водночас йому було соромно.

 

Нурі витер сльози рукавом і подивився на Асона. Той стояв нерухомо, дивлячись на нього.

 

— Ти казав, що хочеш, щоб до мене повернулася пам'ять, чи не так?

 

Асон повільно кивнув. Тоді Нурі похитав головою й продовжив.

 

— Я не знаю, чи я буду щасливий від цього. Я відчуваю себе таким самотнім, таким сумним, і так боюся всього, що чекає на мене попереду.

 

— …

 

— Мені здається, що я зовсім самотній у цьому світі... Хоча, можливо, я завжди був самотнім.

 

Голос Нурі ставав усе тихішим і тихішим. Наприкінці його слів пролунало зітхання, схоже на подих вітру.

 

Асон міцно притиснув руки до верхньої частини палуби, наближаючись до Нурі. Чорний човен не хитався під його вагою. Нурі подивився в очі Асону, коли той підійшов ближче.

 

Його очі були яскравішими, ніж незліченні фосфоресцентні тварини* в морі, і навіть яскравішими, ніж зірки на небі. Ніби його очі були прекрасними самоцвітами.

 

*Тварини, які випромінюють світло, наприклад, медузи.

 

Поки Нурі безмовно дивився йому в очі, Асон повільно поцілував його в чоло. Нурі завмер, не здивувавшись і не відсахнувшись. Здавалося, що блискучий пил розсипався перед його очима в ту мить, коли губи іншого торкнулися його.

 

— Я не хочу, щоб Нурі захворів.

 

— ...

 

— Ти не самотній.

 

Нурі хотів заперечити, сказавши, що він самотній. Але слова не виходили. Тому що поцілунок Асона та ніжний голос, який супроводжував його, здавалося, говорили йому, що це не так.

 

Нурі замислився, чи не було це все сном літньої ночі. Сном, після якого він прокинеться, а русала на ім'я Асон не існуватиме, і не залишатиметься нічого, окрім брудної реальності?

 

Ні. Нурі був радий, навіть якщо це був сон. Бо в його житті було мало днів, коли він міг мріяти про подібне. Нурі притулився лобом до його плеча.

 

Невже там, де Асон торкався губами, біль потроху вщухав? Здавалось, у голові в Нурі трохи прояснилося. Так, ніби морські зірки освітили його самотню душу.