Коли морський туман на половину розвіявся, моряки зібралися на причалі. Хоча ще не розвиднілося, вони були зайняті розплутуванням міцно зв'язаного каната.

 

Нурі розбудили на світанку й він разом із Чхоль Воном попрямував до маяка. Нурі не відносився до того типу людей, які пізно прокидались, але він не міг зрівнятися з рибалками, які дивилися на небо широко розплющеними очима.

 

Нурі надів на носик лійку, щоб зберегти мастило. Потім він залив мастило й увімкнув ліхтар. Почувся грубий звук від довжелезної гирі, що знаходилася під землю. Коли він почав всмоктувати мастило, ліхтар потужністю 90 кандел випромінив біле світло, що закручувалося під різними кутами.

 

Човни вишикувалися стрілою й відчалили від причалу. Попереду, звісно, був човен сільського голови.

 

Нурі дивився на хвилі, які здіймали мотори. Кораблі, які один за одним рухалися вперед із хвилями, що з’являлися за їхніми спинами, були напрочуд гарним видовищем.

 

Нурі кинув швидкий погляд на туман і вимкнув світло. Він мусив економити мастило. Якщо він використає забагато, його покарають. Нурі спустився по драбині й вийшов перед маяком.

 

«Він казав, що прийде знову.»

 

Нурі сидів на скелястій горі й дивився на море. Дощу не було, а морський туман усе ще був густим.

 

Нурі подивився на небо, потім на море й знову на небо. Морський туман не ставав густішим, тож не було потреби сурмити в туманний горн.

 

Утомлений очікуванням, Нурі згорнувся калачиком на скелі й заснув. Він не пам'ятав, скільки часу проспав.

 

— Уг!

 

Він прокинувся від чергового бризкання води. Цього разу вода зволожила його щоки. Нурі різко схопився на ноги.

 

На підніжжі скелястої гори він побачив чоловіка, з відкритою лише верхньою частиною тіла. Він витер забруднені морською водою щоки й злегка вщипнув їх. Судячи з відчуття поколювання, це був не сон.

 

«Він казав, що прийде знову, і ось він прийшов.»

 

Нурі кивнув. Водяний демон ледь помітно усміхнувся.

 

— Привіт.

 

Нурі незграбно відмахнувся рукою на його привітання, ніби нічого не сталося. Він мав би щось відповісти, але губи чомусь не ворушилися. Водяний демон подивився на Нурі, а потім зник у воді.

 

— Е-е-е, гей! – крикнув Нурі.

 

Це було тому, що він думав, що той просто так пішов, через те, що він завагався й не міг навіть нормально привітатись.

 

Але він не пішов. Він плив прямо перед ним, вільно, як дельфін, махаючи своїм гладким, сліпучо-зеленим хвостом.

 

Його нижня половина нічим не відрізнялася від риби. Але його струнке, плавно рухоме тіло випромінювало таємниче відчуття, якого Нурі ніколи раніше не бачив.

 

Його зелена луска була неймовірно прекрасною, і здавалося, наче вона поглинала все світло. Він занурювався і виринав із моря одним помахом хвостового плавника.

 

Нурі роззявив рота, не в змозі говорити. Він ніколи раніше не бачив такої краси. В ту мить, коли хвостовий плавець чоловіка торкнувся поверхні моря, Нурі відчув дивне відчуття дежавю.

 

Він бачив цю красу не вперше. Ні, точно не вперше. Це не було новим видовищем. Він точно бачив його раніше. Він бачив цей хвіст раніше.

 

Нурі примружився від яскравого спогаду, що раптово промайнув у його голові. Несподівано, наче промінь сонця, спогад осяяв його.

 

Це було п'ятнадцять років тому. Того дня, коли він упав у море. Точніше, дня, коли Ко Чхоль Вон штовхнув його й утік.

 

А потім Нурі зустрів русала. Русала, який був наполовину людиною, наполовину рибою. Русала, який приголубив його прекрасним, ніжним дотиком.

 

Не завдяки сільському голові він зміг виринути на поверхню. Нурі стиснув голову. Фрагменти спогадів розгорталися один за одним.

 

Нурі згадав момент, коли він провів рукою по цьому фантастично красивому хвосту. Після цього він нічого не пам'ятав, бо втратив свідомість.

 

Він не пам'ятав усього достеменно, але чітко пам'ятав зелені очі, які зустрілися з ним у той момент, коли його врятували.

 

— Мене… Це ти мене тоді витягнув? Ні, ти не людина… хоча байдуже... Це так? – затинаючись, запитав Нурі. 

 

Він не міг сказати, чи спогад, який промайнув у його голові, був сном, ілюзією чи впливом водяного демона на його свідомість. Але він був упевнений, що точно його пам'ятає. Образ того, як він зникає в морі, коли занурюється у воду.

 

Чоловік винирнув із моря, провів рукою по волоссю й усміхнувся. Його усмішка стала набагато ширшою, ніж раніше.

 

Нурі зрозумів, що ця усмішка означала певну згоду з його словами. Він відчув це навіть без його слів. Нурі пригнічено засміявся, але нічого не сказав. Переставши сміятися, він заговорив до нього.

 

— Дякую, і вибач, що не пам'ятав. Я справді весь цей час нічого не міг пригадати, але потім побачив твій хвіст… і згадав.

 

Чоловік ще раз трохи проплив морем, а потім із різким сплеском занурився у воду й виринув. Коли він вистрибнув із води, то опинився трохи ближче до Нурі.

 

— Мене звати Нурі. І Нурі.

 

— Нурі.

 

— Так, я Нурі. А тебе як звати?

 

— Моє ім’я…

 

Світло-зелені очі русала потемніли, ніби від вируючої в ньому сили, а потім засяяли відтінком золота. Нурі стиснув стегна, думаючи, що його може засмоктати в ці очі.

 

— Асон.

 

— Асон…

 

Коли чоловік назвався, Нурі кілька разів пробурмотів його ім’я.

 

Асон, Асон, Асон, Асон…

 

Повторивши це кілька разів, Нурі усміхнувся.

 

— Отже, якщо твоє прізвище А, а ім'я Сон, то ти гість. Гість*.

 

*Корейська мова заснована на китайських ієрогліфах, і слово «гість» та «відвідувач» 손님 (손님 son-nim – ввічливе звертання до клієнта/гостя) в Кореї, але слово 손 (сон) походить від китайського ієрогліфа 손 객 (客). Цей ієрогліф означає те що й 손, але звучить як 객. У Кореї це своєрідний жарт.

 

— …

 

— Ласкаво прошу, гостю. – сказав Нурі з ноткою пустощів у голосі. 

 

Нурі ніколи не жартував ні з ким, окрім своєї матері. Але, здавалося, що з Асоном він міг це робити. Асон розсміявся, коли зрозумів, що Нурі жартує.

 

— Ти з'їв рибу?

 

— Яку рибу?

 

— Арґо.

 

Коли він простягнув руку до неба, прилетів великий чорний птах. Це був той самий птах, якого він нещодавно бачив. Птах на ім'я Арґо покружляв навколо Асона, а потім знову зник високо в небі.

 

— Ти про ту рибу, яку цей птах виплюнув і залишив мені, щоб я її з'їв?

 

Асон кивнув. Нурі затулив рота й подивився на нього. Його круглі очі дивилися на Асона якось дивно.

 

— Ти… хіба ти не з тієї ж родини, що й риби? – запитав Нурі на повному серйозі, наче йшлося про вбивство чи канібалізм його власного народу. 

 

Зрештою, хіба одна їхня половина тіла не схожа за формою? Побачивши вираз обличчя Нурі, Асон криво посміхнувся й продовжив.

 

— Він і так мав смертний вирок.

 

— Що?

 

— І з харчовим ланцюгом я теж нічого не можу зробити.

 

— Що ти маєш на увазі? Я не розумію.

 

— Я прийду ще.

 

— Ні, агов! Гостю!

 

Асон стрибнув у море. Цього разу його хвіст навіть не з’явився. Він зник, безшумно, так, ніби поринув просто в морську глибину.

 

Нурі втупився в те місце, де він зник, а потім підняв очі вгору. Морський туман повністю розвіявся.

 

Чорний птах покружляв навколо маяка, а потім знову піднявся ввись і зник.

 

Нурі подивився на це й зайшов усередину маяка. Незабаром після цього з'явився Чхоль Вон.

 

— Ти ж не дурієш на роботі?

 

— Хіба ти не поплив на човні?

 

— Батько сказав мені наглядати за тобою.

 

— Гаразд.

 

— Це просто привід. Оскільки ти один, то, можливо, він прислав мене до тебе, щоб ти мав із ким поговорити. У будь-якому разі, я завжди маю виконувати такі клопіткі обов'язки.

 

Ні, сільський голова явно хотів наглядати за ним. Чи знає сільський голова про існування Асона? Може, він із ним стикався? Чи був Асон тим, хто вбив селян? У голові Нурі виникло кілька запитань.

 

— Гей. Гей, ти мене слухаєш?

 

Чхоль Вон поплескав Нурі по плечу. Того дня, 15 років тому… Нурі згадав руку, яка його вдарила, і скрутився в маленький клубочок. Це сталося в одну мить.

 

Нурі здриґнувся, наче його перенесло на п'ятнадцять років назад. Це не було те скелясте місце, і тут не було де впасти. 

 

Чхоль Вон панічно вигукнув.

 

— Що за... що!?

 

— …

 

Мурашки побігли від спини Нурі до передпліч. Зміна була миттєвою. Нурі впав, його худі ноги застрягли між камінням.

 

Погляд в очах Чхоль Вона, коли він дивився на Нурі, був жорстоким. Він не повернувся. Ніби його повернення розкрило б злочин, який він скоїв.

 

Нурі відчув біль у ногах, а потім це відчуття почало поступово зникати. Його свідомість затьмарювалася, а вода все прибувала й прибувала. Нурі плакав.

 

Ще в дитинстві він знав, що прийде смерть. Він не любив її та боявся. Нурі чудово пам'ятав це відчуття. Його тіло тремтіло, як осика.

 

— Гей, тобі погано?

 

Нурі вирівняв тремтяче тіло й подивився на Чхоль Вона. Чхоль Вон насупився, йому не сподобалося, як Нурі на нього подивився.

 

— Що з твоїми очима, мені це не подобається…

 

— Чому? Чому ти штовхнув мене?

 

— Що?

 

Чхоль Вон насупився. Він виглядав здивованим. Нурі міцніше притиснув його до себе й сказав:

 

— Чому ти не врятував мене?

 

— Що… Про що ти говориш? Ти божевільний.

 

Чхоль Вон заїкнувся, його очі забігали, не в змозі на чомусь зупинитися, а потім він покинув маяк і побіг геть від Нурі, не кажучи ні слова. Він не відповів.

 

Нурі ніколи раніше не бачив такого виразу на обличчі Чхоль Вона. Це була суміш страху й жаху зі збентеженням і розгубленістю.

 

Нурі обхопив себе руками й спробував вичавити ще якісь спогади. Він не міг пригадати, про що тоді говорив із Чхоль Воном.

 

Усе, що було у нього перед очима – це красивий хвіст русала, який то з'являвся, то зникав, і його зелені очі.

 

Асон, Асон, Асон, Асон, гість. 

 

Він думав, чи не вселився у його думки гість, як колись це сталося з його матір’ю, яка народила його. Але Нурі не боявся, коли думав про Асона. Він не заподіяв би йому шкоди. Скоріше, це односельчани, які його оточували, могли якось йому зашкодити.

 

Він згадав про сільського голову, який залишав його матері багато рукоділля. Він, мабуть, знав. Він повинен був знати, що його син штовхнув його. І все ж таки він був таким безсоромним.

 

Раптом йому спало на думку, що насправді на острові було достатньо людей, які могли б про це знати. Нурі очікував від них подібного. Раптом він відчув, що все навколо стало страшним.

 

Від ресторану на причалі, з його власником та його дружиною, до будинку сільського голови, із самим сільським головою та Чхоль Воном, та незліченної кількості людей навколо...

 

Можливо, Нурі не знав, що Ко Чхоль Вон штовхнув його, можливо, його мати теж не знала, але хіба вони повинні були висловлювати подяку й говорити скромно? Яким було їхнє з матір'ю існування в цьому селі?

 

На мить він відчув себе абсолютно самотнім. Він потряс головою, намагаючись перестати думати про це. Образ його дитячого «я», що падає в море, продовжував повертатися до нього.

 

Зрештою, Нурі розплакався. Він почувався самотнім, як каченя в оточенні зграї курчат. Він раптом усвідомив відсутність своєї матері. Він був абсолютно самотній.

 

Ізоляція, самотність, фальш, розлука, обман. Ці самотні, холодні слова боляче вдарили йому в голову. Нурі розплакався від болю, який викликали ці слова.

 

— Мені це не подобається.

 

Нурі почувався самотнім. А ще йому хотілося злитися з натовпом. І бути частиною сім'ї. Він мріяв, що одного дня його назвуть одним із них, а не якимось чужинцем.

 

Якщо він достатньо старанно працюватиме, якщо постаріє тут... Але раптове нещастя, що спіткало його в дитинстві, розбило цю фантазію вщент і стерло її на порох.

 

Нурі натиснув на підошву своєї ноги. Він недбало потер місце, де торкнулися губи Асона. День був абсолютно ясний, і Нурі не сурмив у туманний горн. Та й не було сенсу, бо море було спокійним.