Морський туман не розсіювався три дні. Рибалки тупотіли ногами. Мабуть, у них був гарний улов після довгої відсутності на морі.

 

Було страшно чути, як вони бурмотіли: «Зараз сезон, ми повинні виловити їх усіх!» Нурі часто думав про чоловіка, який потрапив у ярусні сіті з заплутаними частинами тіла.

 

Він погладив свою тремтячу руку. Сьогодні був день виривання бур'янів із полів чилі та картоплі сільського голови.

 

Коли він подумав, що нарешті закінчив, Нурі розпрямив спину, але виявилося, що залишилося ще кілька десятків борозен. У цьому була особливість сільської роботи. Їй не було кінця-краю.

 

Нурі потер натруджені руки й знову нахилився. Опустивши голову до землі, він привернув увагу кількох комах, але вони більше не турбували його, бо його шкіра оніміла від постійних укусів.

 

Розчистивши ще кілька борозен, Нурі зустрівся з людиною, яка працювала з іншого боку.

 

Він спітнів. Витираючи піт рушником на шиї, він сьорбав залишки мукбапу*.

 

*Мукбап (묵밥) – це холодний суп з муку й нарізаних овочів, що є поживною їжею для фермерських господарств.

 

А потім відчував, йдучи по борозенках, тепло муку*, що сповзало по його горлу.

 

*Мук – це корейська їжа, виготовлена із зерен, бобів або горіхового крохмалю, таких як гречка, кунжут і жолуді, і має желеподібну консистенцію.

 

Саме тоді, коли він дихав свіжим повітрям і думав про те, коли ж нарешті піде додому, Чхоль Вон кинув на поле близько двох десятків картоплин, покладених у сітку з цибулі.

 

— Сьогоднішня зарплата. Я казав тобі обробити грядки з перцем, але ти обробив і картоплю.

 

— Це нормально, що ви даєте мені так багато картоплі?

 

— Вони однаково гниють у коморі. Твій дім, твоя каструля і твоя банка з рисом порожні, і у тебе навіть немає картоплі.

 

— Дякую.

 

Нурі стиснув сітку для цибулі. І справді, сім'я Нурі була єдиною, яка не мала поля. Будинок Нурі навіть не належав йому. Він не знав власника, але казали, що там раніше хтось жив, а потім та людина покинула острів. А у порожній будинок переїхали його батьки.

 

Батько Нурі зник ще до його народження. Він не помер, а просто пішов. Мати Нурі ніколи не казала, що він помер. Вона казала, що він зник. Чим більше вона так говорила, тим важче було Нурі уявити його.

 

Він був приїжджим, який залишився на острові на деякий час, а потім поїхав. Це все, що Нурі знав про нього.

 

Його мати ніколи не ображалася на батька. Нурі думав, що якщо вона не робить цього, то й він не може. Він не знав, як ображатися. Його батько був для Нурі просто невиразною істотою.

 

Нурі йшов дорогою, стискаючи в руках повну сітку картоплі. Біль у нозі вщух відтоді, як водяний демон поцілував його ступню.

 

Кульгавість стала трохи менш болючою. Не було помітних змін у його манері ходьби, але це були зміни, які чітко відчував сам Нурі.

 

Чи могло все це бути частиною процесу зачарування людей? Нурі все ще не до кінця йому довіряв. Ким він був? Звідки він його знав? Коли вони познайомились?

 

«Якби я тільки зустрів тебе раніше.»

 

Чи може це бути пов'язано з його нещасним випадком? Коли Нурі було десять років, він упав між камінням і втратив свідомість із застрягоою ногою. Ніхто не приходив йому на допомогу, поки морська вода не досягла його грудей.

 

Ніхто не знав, чи хтось його штовхнув, чи він сам упав, але саме сільський голова знайшов його й урятував.

 

Сільський голова став героєм і протягом року мати Нурі шила для нього вдома, не отримуючи за це грошей.

 

Навіть якщо її син став кульгавим, він принаймні був живим, повторювала його мати багато разів. Нурі не знав, чому його спогади про той час зникли.

 

А що, як тоді його знайшов не сільський голова, а водяний демон? Що, якщо це він витягнув його з моря і врятував йому життя? Коли він прокинувся, в його рукаві була коряга.

 

Нурі йшов додому, думаючи, що можливість того, що його життя врятував водяний демон, виглядає трохи переконливіше, ніж порятунок сільським головою.

 

У його будинку сидів великий чорний птах. Коли Нурі від несподіванки зупинився, птах виплюнув рибу, а потім зник.

 

По підлозі скакала риба. Вона була довшою і більшою за передпліччя Нурі. Він довго дивився на місце, звідки полетів птах. Він ніколи в житті не бачив такого великого птаха. Він подумав, що це точно була не чайка.

 

— Але чому він виплюнув рибу в моєму домі?

 

Нурі ніколи не лікував птахам лап, як це робили в казках. Тож йому не було за що віддячити. До того ж, він уперше бачив такого великого птаха. Нурі закліпав очима.

 

Віднісши картоплю на кухню, він поклав рибу на плиту в ситечко з отворами. Риба швидко уповільнилася і завмерла. Нурі подивився на неї, а потім відвернувся. Не було видно жодного птаха. Небо було затягнуте похмурими хмарами, просякнутими вологою.

 

— Дякую, – пробурмотів у повітря Нурі. 

 

Чи то її випадково виблювали, чи то виплюнули не в тому будинку, але це однаково була велика й цінна риба. Приготована на пару чи варена, вона зберігатиметься кілька днів.

 

— Як її почистити? – пробурмотів Нурі й зайшов до спальні. 

 

Усередині було так само сиро, як і надворі. Нурі взяв свій змінний одяг і попрямував до ванної кімнати.

 

До водопровідної труби був приєднаний жовтий шланг і стояв червоний тазик з водою. Він був ледве схожий на звичайний туалетний змив. Навіть не зважаючи на те, що використовували підземні води, вода мала слабкий присмак моря.

 

Нурі роздягнувся й увімкнув воду, вмиваючись холодною водою, що текла з короткого шланга.

 

«Хіба водяний демон не з'являється там, де є вода? Можливо, він з'явиться і тут» – спала йому в голову абсурдна думка.

 

Нурі не міг зрозуміти, чи хоче він, щоб той з'явився, чи ні.

 

***

 

Чорний птах завис у повітрі й залетів у печеру в чорній скелі. Там на березі сидів русал. Його прозорі зелені очі були зосереджені на птасі. Без жодної усмішки на обличчі, він кинув птахові рибину відповідного розміру.

 

— Гарна робота, Арґо.

 

Це було єдине, що русал міг зробити для нього зараз. Русал дивився, як птах проковтнув рибу, і лише після цього пірнув глибше в океан. Енергія морських глибин була темною від гніву розлюченого Дракона, морського царя.

 

Русали повинні бути проти смерті людей, але не він. Він вважав, що якщо людина згрішила, то вона заслуговує на смерть. А люди були такими. Люди були нескінченно жадібними, не виявляючи жодного жалю за скоєне.

 

Єдиним винятком був доглядач маяка, в якому текла людська кров. Той, хто був надто наляканий, щоб напасти на нього, той, хто боявся, але кричав йому, щоб він був обережним.

 

«Він такий же, зовсім не змінився.»

 

Русалові пригадалося обличчя дитини, яку він бачив п'ятнадцять років тому. Він був уже дорослим чоловіком, але його круглі, ясні очі залишилися такими ж, як і раніше. Навіть блиск в очах.

 

Русал занурився у свої думки.

 

Настала нагода покарати людину, яку він так ненавидів. Це була помста й покарання, дозволені морським царем.

 

Як це зробити, вирішував він сам. Всі русали, розкидані по морю, вклонилися його присутності.

 

— Лорде Посейдоне.

 

Русал подивився на юних русалок, які схилилися перед ним. Дивлячись на їхні маківки, він знову згадав про ту дитину.

 

Дитину, яка, напевно, була спантеличена, отримавши велику рибину, дитину, яка була людиною, але він не хотів її покарати.

 

Він повинен переконатися, що ця дитина не постраждає. Зелені очі русала потемніли. У них застигла каламутна суміш ненависті, любові та щирості.