— Що ж, маяк усе ж гарна ідея. Щойно я розвернув човен, як позаду нас насунувся величезний туман. Ми були майже в пастці.

 

— Оскільки сільський голова добре тримав руку на пульсі, у нас усе було в порядку, і ми не наражалися ні на які неприємності. Тож ловили рибу зі спокійною душею.

 

Рибалки, які зібрались у ресторані біля причалу, випивали, вихваляючи сільського голову, який сидів на чолі столу.

 

— Яке ви любите рибне рагу, звичайне чи гостре?

 

Коли господиня ресторану висунула голову, всі погляди звернулися до сільського голови. Сільський голова заговорив, допиваючи свій келих соджу*.

 

*Соджу – прозорий і безбарвний дистильований алкогольний напій, популярний на корейському півострові.

 

— Сьогодні йде дощ, тож пряне рибне рагу – ідеальний варіант.

 

— Гаразд. Я зроблю його гострішим для вас.

 

Сидячи в кінці довгого столу, Нурі вибирав і їв тільки те, чого не чіпали дорослі, наприклад, темпуру і яєчні рулети, які подавали як гарнір. Коли він трохи наївся, він непомітно скидав їх один за одним у поліетиленовий пакет, який приніс із дому.

 

Чхоль Вон, який натягував штани після відвідування туалету,  побачивши це, відверто насупився й сплюнув.

 

— Хіба ти не сволота?

 

У відповідь на лайку Нурі сховав пакет за спину. Він і так уже був повний. Чхоль Вон клацнув язиком і сів поруч із батьком. Відстань між Нурі та Чхоль Воном була схожа на вічність.

 

— Нурі.

 

Сільський голова назвав ім'я Нурі. Він був уже добряче п'яний. Нурі підняв очі й подивився на сільського голову.

 

— Ти щось бачив?

 

— Що?

 

— В океані.

 

Його очі були затуманені алкоголем, а на шиї з'явився червоний відтінок, що піднімався до верху. В Нурі було чітке враження, що цей ефект був не від алкоголю, а від чогось іншого, більш страшного і дивного, ніж алкоголь.

 

У той момент, коли Нурі зібрався щось відповісти, Ко Вон Тек перебив його.

 

— А, хьонніме*. Чому ти взагалі думаєш, що цей малий ідіот щось бачив?

 

*Старший брат + нім (пан).

 

— Тс-с.

 

Його рот закрився, коли сільський голова дав знак мовчати. Нурі набрав урочистішого вигляду, стискаючи корягу в руках.

 

— Туман був такий густий, що я нічого не бачив.

 

— Справді?

 

— Так.

 

— На кону життя мешканців села. Якщо добре попрацюєш, усі вони виживуть.

 

— Так, пане.

 

— Якщо побачиш щось дивне, одразу скажи мені, а якщо буде важко, можеш звернутися до Чхоль Вона.

 

— Так, я запам'ятаю.

 

На мить Нурі подумав, що якби Ко Йон Чунь побачив водяного демона, він убив би його на місці, навіть якби той не вбивав селян.

 

Такою була позиція сільського голови, і оскільки він завжди представляв село, він мав узяти на себе відповідальність за цей інцидент.

 

Для нього було недостатньо ритуалу кут, мало бути якесь символічне досягнення, яке б поставило крапку в цій ситуації.

 

Йому потрібно було чимось заспокоїти селян. Наприклад, перемогти ворога. Ворога? Водяний демон був ворогом? Коли Нурі схилив голову в роздумах, голова заговорив.

 

— Джонґу, будь ласка, загорни трохи смаженого листя перили й надішли його Нурі.

 

— Гаразд.

 

Нурі стиснув те, що ховав за спиною. Людям було нелегко заплющити очі на те, що могло збентежити Нурі. Вони говорили про це, виставляли напоказ, принижували його, змушували відчувати себе маленьким. Нурі думав, що звик до цього, але не міг не відчувати себе маленьким.

 

Нурі вибачився, сказавши, що піде першим, і поспішив вийти з кімнати. Навіть якби він залишився на довше, не факт, що отримав би ще одну миску рису.

 

Нурі схопив смажене листя перили, що лежало на столі. Він також прихопив їжу, яку спакував. Він не збирався відвертатися від них тільки тому, що його принизили. Нурі був бідний, і життя його було важким.

 

Сильний дощ припинився, але густі дощові краплі все ще падали. Коли він повертався додому, то побачив маяк, що височів у тумані.

 

Тримаючи в руках ще тепле смажене листя перили, Нурі пішов до маяка. Чомусь йому хотілося там відпочити.

 

Під дощем Нурі йшов трохи повільніше. Це було тому, що через ліву ногу було легко впасти. Повільно, наче черепаха, Нурі дійшов до маяка. Там нічого не було.

 

Нурі зняв мокру сорочку, повісив її на драбину, а також зняв штани. Він навіть зняв шкарпетки й черевики.

 

Роздягнувшись до трусів, Нурі сів на солому, відкрив пакетик зі смаженим листям перили і почав їсти. Він був ситий, але чомусь хотів з'їсти і тим самим позбутися його.

 

Смак хрусткої картоплі швидко вивітрився, а жир став чужорідним на його руках. Він безладно витер руки об солому і піднявся на маяк.

 

Ліхтар давно не світився, але все ще мав тепле сяйво. Нурі притулився до нього спиною і голосно позіхнув. Був уже вечір. Море було заповнене непроглядною темрявою від туману.

 

Нурі подивився на всипане зірками небо. Краплі дощу заважали чітко щось бачити. Проте Нурі хотів бачити нічне небо таким, яким воно є, навіть під дощем. Він подивився на свої занімілі ноги, які були важкими від усіх цих підйомів і спусків на маяк.

 

Краплі дощу ставали все рідшими й рідшими. Густий морський туман піднявся до неба й розсипався, як пелюстки квітки. Розсипався і знов розсипався.

 

Нурі вийшов за межі маяка і під дощем вдивлявся в зорі. Щільно розташовані зірки були схожі на лійки, з яких розбризкувався дощ.

 

Нурі мокнув під дощем, на ньому була лише спідня білизна. Але чомусь йому цього хотілося.

 

Поки Нурі стояв там, він почув гуркіт. Вода хлинула йому під ноги, і в одну мить простір навколо нього став вологим і запахло океаном.

 

Нурі здивовано повернув голову. З іншого боку маяка до нього йшла людина.

 

Точніше, водяний демон у людській подобі. Водяний демон був одягнений у вільну сорочку й чорні штани. Здавалося, що на ньому спершу нічого не було, але в одну мить він став гарно одягненим.

 

Це ще більше жахнуло Нурі. Велетенська істота прямувала до нього. Щось, що виглядало як людина, але не було нею.

 

«Невже воно намагається схопити мене і забрати?», – подумав він.

 

Нурі подивився на нього, незграбно прикриваючи своє тіло. Він стояв на достатній відстані від Нурі.

 

Нурі злякався й озирнувся, щоб побачити, що його оточує, але не було нічого, що можна було б використати як зброю. На ньому навіть не було одягу. Нурі різко підняв парасольку, яку тримав у руках, і закричав.

 

— Хто, хто ти такий! Ти!

 

— Хто?

 

— Ти справді водяний демон? Ти тут, щоб забрати мене?

 

Він похитав головою. Чоловік підійшов трохи ближче до Нурі. Нурі міцніше стиснув парасольку.

 

— Не підходь до мене! Я тебе вдарю! Я справді тебе вдарю!

 

Нурі заплющив очі й підняв парасольку. Але в цей момент його хвору ногу підняли. За цим послідував мокрий, але ніжний дотик. Водяний демон опустився на коліна й поклав ногу Нурі собі на стегно. Потім він коротко поцілував ступню ноги.

 

— Щ-що?!

 

— Тоді.

 

— …

 

— Якби я тільки зустрів тебе раніше.

 

Голос водяного демона був дуже низьким і резонуючим, наче щось відлунювало в печері. Але він був приємний для слуху. Дружній, милий і щирий голос, в якому, здавалося, не було абсолютно ніякої злоби.

 

— Мене, ти коли-небудь зустрічав мене? Хто ти? Ти справжній демон?

 

— Спробуй згадати.

 

— О, ні, звідки мені знати?!

 

— Ти згадаєш.

 

Він повільно опустив ногу Нурі на землю. Дощ ось-ось мав припинитися. Він подивився на Нурі й сказав:

 

— Я прийду знову.

 

Він розвернувся й попрямував до моря. Який дивний водяний демон. Те, що він зробив із ним зараз, було більше схоже на захист, ніж на напад.

 

Його ліва ступня ще з дитинства була вкрита потворними плямами. Але тепер на ній з'явилися блискучі, виблискуючі сліди, наче від розбитої на дрібні шматочки морської мушлі.

 

Ніколи раніше ніхто, крім його матері, не був так близько до цього шраму, не торкався його, не дбав про нього.

 

Нурі інстинктивно крикнув йому в спину, яка віддалялася все далі й далі.

 

— Будь обережним!

 

— …

 

— Якщо тебе спіймають, тебе можуть убити.

 

Голос Нурі поступово стихав. Формально, було б правильно зараз побігти й сказати сільському голові, що з'явився водяний демон… Але чомусь він не хотів цього робити. Здавалося, його серце саме по собі схилялося до цього водяного демона.

 

Він подивився на Нурі й усміхнувся. Потім, не кажучи більше ні слова, чоловік стрибнув зі скелястої гори в море. Нурі здивувався й швидко дістався до місця, де той зник, але не побачив нічого, окрім бульбашок, що здіймалися вгору.

 

Нурі знову подивився на свої ноги. Блискучі сліди зникли. Ніби все дотепер було ілюзією. Дощ повністю припинився. Тоді, з іншого боку скелястої гори, він почув голос Ко Чхоль Вона.

 

— Гей, ледачий виродку! Що ти робиш в одних трусах?

 

Він побачив Ко Чхоль Вона, який біг до нього, з п'яним і з почервонілим обличчям. Його поява наче кричала про те, що все, що Нурі щойно пережив, було сном, а це була реальність. Чомусь Нурі стало сумно від того, що він наближається.