Як тільки кораблі відпливли, дощ почав ставати все сильнішим і сильнішим. Нурі насупився, дивлячись на дощові краплі, що затьмарювали вікна маяка.

 

Це була погана ідея із самого початку. Селяни, здавалося, повністю втратили відчуття небезпеки, сп'янілі від єдиної миті насолоди. Море вже забрало п'ять життів.

 

Нурі дивився на океан, не відходячи від ліхтаря. Він не міг відірвати очей від вікна. Густий туман здійнявся надто високо, настільки, що човнів не було видно навіть цятками.

 

Нурі обома руками тримав ручку горна, щоб у будь-який момент можна було подати сигнал тривоги. Вони йому не подобались, але це була його робота. Він хотів захистити їх настільки, наскільки міг.

 

Щоразу, коли йому спадала на думку погана ідея, він згадував очі тієї дівчини, які так наполегливо зустрічались із його. У такі моменти Нурі відчував, як щось важке тисне йому на плечі.

 

Минуло ще трохи часу, і дощ наблизився до зливи. Хвилі плескались об берег, здіймаючись до вершин скелястих гір.

 

Море виглядало так, ніби дуже на когось розлютилось. У той же час у небі гриміло й блискало.

 

— Це божевілля. Вони повинні повернутися назад.

 

Руки Нурі спітніли. Бісеринки поту вкривали його долоні, так щільно, що він міг би втратити хватку на важелі, якби помилився. Так само, як і руки гостя.

 

Нурі згадав застереження гостя й похитав головою. Гість не мав мати нічого спільного з цим відчуттям кризи. Нурі хотілося так думати, і він намагався більше зосередитися на тому, що він міг би зробити.

 

Він несамовито зарухався, аж поки його рука не почала боліти. Коли він зі всієї сили рушив важіль туди-сюди, пролунав густий, важкий звук, схожий на «бум».

 

Звук посилився через гучномовець і попрямував до моря, але чомусь здавалося, що він був глухішим через безперервно падаючі краплі дощу.

 

По лобі Нурі потекли краплини поту. Нурі енергійно і з усіх сил, що залишилися, продовжував рухати руками. Було так боляче, ніби вени на його передпліччях полопали. Але він не міг зупинитись.

 

Це може вбити їх усіх, думав він, і як би сильно він їх не ненавидів, він не міг дозволити їм померти.

 

Бум-бум-бум-бум-бум-бум.

 

Гудок продовжував невпинно дзвеніти. Між хвилями, що різко здіймались і спадали, виднілись один-два човни. Вони блимали вогнями в напрямку Нурі. Це означало, що вони були в безпеці.

 

Незважаючи на те, що Нурі побачив кілька таких вогнів, він не переставав дудіти в сирену. Сьогодні було багато човнів. Він не міг заспокоїтися, поки всі вони безпечно не пришвартуються до пристані.

 

Поки Нурі рясно пітнів і сурмив у гудок, хтось забіг на маяк. Це був О Сон Джін.

 

— Усі повернулися. Можеш не сурміти!

 

О Сон Джін був схожий на мишу, що просочилася водою. Його колись пишне волосся повністю прилипло до голови, а худі вилиці виглядали по особливому виразно. Нурі ступив крок уперед від туманного горну й заговорив.

 

— Ти впевнений, що всі повернулись?

 

— Човни всі.

 

— Що це означає?

 

— Чон Те Сон* зник.

 

*Я не маю точного уявлення про те, що це означає, але ось два можливих значення:

1. старший брат.

2. Родинне ім'я / прізвище.

 

— Що?

 

О Джон Те був двоюрідним братом О Сон Джіна. Він був чесною людиною, якій селяни довіряли дбати про справи села, коли сільський голова був у від'їзді.

 

Сільський голова дуже поважав його. Іноді люди жартували, що він насправді з клану Ко, а не з О. Але всі на острові знали, що це робилося заради О, які були в меншості на острові.

 

О Сон Джін із болісним виразом обличчя почав витирати дощову воду. Можливо, він витирав сльози разом із дощем. Він часто казав, що хоче бути схожим на О Джон Те. О Сон Джін трохи постояв, потім подивився на Нурі й заговорив.

 

— Нурі, не йди поки додому. Залишайся тут. Я ще раз зустрінусь із сільським головою.

 

— Гаразд, не хвилюйся. Я не піду.

 

— Ми можемо піти вночі. Вважай, що ти переживеш ще одну ніч поневірянь. Чхоль Вон пішов за ковдрою.

 

— Гаразд.

 

Нурі кивнув головою на знак згоди. Це було питання життя та смерті. Договоривши, О Сон Джін швидко вислизнув із маяка.

 

Човен повернувся, але люди – ні. Такого раніше ніколи не траплялося. Досі п'ятьом загиблим якимось чином удавалося повернутись.

 

Їх або знаходили разом із затонулим кораблем, або вони поверталися уже мертвими. Це була дивна ситуація. Що ж могло статись?

 

Нурі подивився на персик біля своєї ноги. Навколо дзижчало кілька мух, немов приваблені липкою солодкістю.

 

Солодкий смак наче пронизав усе його тіло. Нурі махнув рукою, щоб відігнати їх. Мухи, здавалося, не мали жодного наміру наближатися до нього, та й Нурі не хотів перебувати з ними в такому обмеженому просторі.

 

Йому навіть захотілося викинути всі персики в море. Тому що його огортало лише липке й неприємне відчуття.

 

Проте він не міг дозволити собі так марнувати їжу. Нурі змалечку вчили цінувати їжу, і ця звичка вкорінилася в ньому. Звичка, яка може бути тільки в тих, хто пережив бідність.

 

Нурі перестав ганятися за мухами й мовчки подивився на вулицю. Дощ не показував жодних ознак припинення. Він зітхнув.

 

Невдовзі після того, як О Сон Джін пішов, зайшов Ко Чхоль Вон, струшуючи дощ із голови. Він передав ковдру, загорнуту в поліетиленовий пакет для виготовлення кімчі.

 

Це була армійська ковдра, яку використовували під час гри в карти «Хвату»* в сільському громадському центрі. Незважаючи на затерті сліди від ігор, вона була великою й просторою.

 

*Хвату – це корейська версія японської ханафуди, яку, як вважають, завезли до Кореї наприкінці правління династії Чосон. Назва карт змінилася з ханафуда, що означає «квіткові карти», на хвату, що означає «квітковий бій». Японські літери на листівках були замінені корейськими словами. Дизайн і колір були спрощені, а матеріал змінився з паперу на пластик, завдяки чому листівки стали легкодоступними за низькими цінами. Хвату часто (помилково) вважають традиційною грою, в яку грають у сім'ях на традиційні свята. Однак багато людей вважають, що це більше схоже на азартні ігри, які часто закінчуються бійками та викликом поліції.

 

Ко Чхоль Вон дістав зі свого джемпера скляну банку холодного ячмінного чаю і дві булочки.

 

— Сон Джін тобі сказав?

 

Нурі кивнув головою. Чхоль Вон продовжив з трохи похмурим виразом обличчя.

 

— Не хвилюйся надто сильно. Чон Те Сон не звичайна людина. Як тільки дощ трішки заспокоїться, мій батько, дядько Вон Тек, Сон Джін і я вийдемо в море на двох човнах.

 

— Зрозуміло.

 

— Не хвилюйся надто.

 

Нурі мовчки кивнув головою. Чхоль Вон вийшов із маяка так, ніби сказав усе, що мав сказати.

 

Невже шостий випадок? Нурі розгорнув ковдру. Щось схоже на сигаретний попіл, який не витрусили, висипалося з нього рівним струменем. Він змахнув його рукою і накрив ноги.

 

Дощ продовжувався, а температура, здавалося, падала ще нижче. Холод наповнював маяк, перевершуючи прохолоду й стаючи задушливим.

 

Що ж сталося з Чон Те-хьоном?

 

Нурі провів рукою по внутрішній стороні маяка. Він відчував вогкість навіть тут. Дощ лив трохи сильніше, ніби й не збирався зупинятись.

 

Нурі подивився на руки, які вже затерпли. Хоча минуло досить багато часу з того моменту, як він відпустив рукоятку, червона лінія у її формі, все ще була яскравою. Подекуди стирчали тверді горбики, схожі на пухирці, які ще не встигли перетворитися на водяні пухирі.

 

Він хотів рятувати людей, і хоча він опинився тут не за власним бажанням, Нурі хотів зробити свій внесок. Але Чон Те не повернувся. Нурі пам'ятав голос гостя, який закликав його.

 

[Можеш завтра залишитися вдома й нікуди не виходити?]

 

Гість щось знав. Може, це він викрав Чон Те-хьона? Що він зробив із ним? Убив його? Чи вбивав він людей до цього? 

 

Нурі обхопив себе руками.

 

Дзижчання мух дратувало його. По спині побігли мурашки, наче незліченні багатоногі комахи повзали по всьому тілу. Нурі продовжував сидіти усередині маяка, в той час як на вулиці йшов дощ.