Сільський голова разом із Нурі попрямував до маяка. Люди швидко розбіглись, аж поки навколо не залишилося жодної душі.

 

Він завів Нурі всередину маяка, а сам запалив сигарету на вулиці. Нурі міцно тримався за картоплину й дивився собі під ноги, як людина, яку покарали.

 

Блиск повільно згасав. Він увійшов до маяка, несучи за собою запах тютюну й неприємний запах моря.

 

Нурі відчув, наче в його простір увійшов справжній бруд. Щось чорне, густе й отруйне, як кам'яновугільна смола, якою він збирався завтра латати дах. Нурі рефлекторно уникав його погляду.

 

— Твої спогади повернулись?

 

— Так.

 

— То ти й того виродка пам'ятаєш?

 

Його голос був старим і грубим. Чоловік також звучав так, наче був розлюченим. Виродок. Він говорив про гостя? Нурі швидко похитав головою.

 

— Усе, що я пам'ятаю, це як Чхоль Вон штовхнув мене.

 

— Не може бути. Ти повинен був пам'ятати його обличчя, кожен сантиметр цього монстра.

 

Його голос був лютим. Нурі крізь страх підняв голову й подивився на сільського голову, а потім заговорив так, ніби не розумів.

 

— Монстр?

 

— ...Хіба ти не знаєш?

 

Серце Нурі затремтіло, але він усміхнувся так, ніби нічого не сталося. Це була перша брехня, яку Нурі навчився використовувати посеред усього цього презирства.

 

Тепер він часто вдавався до неї й знав, як зробити це непомітно. Такі ситуації стали для нього звичними. Нурі усміхався.

 

— У світі немає монстрів, сільський голово.

 

Із дурнуватим виразом обличчя він робив вигляд, що зовсім не розуміє, про що той говорить.

 

Сільський голова подивився на Нурі з недовірою, а потім видихнув. Його раніше жорсткий вираз обличчя трохи пом'якшав, але Нурі все ж не втрачав пильності.

 

— Якщо ти щось пам'ятаєш, ти повинен мені розповісти. Немає сенсу хитрувати. Ти ж знаєш.

 

— Я не розумію, що ви маєте на увазі, але добре, я скажу вам, якщо щось згадаю.

 

Коли Нурі сказав це, сільський голова раптом щось упустив. Це була загорнута пачка банкнот, схожа на круглий стовпчик.

 

Купюри були синього кольору. Очі Нурі розширилися. Він знав, що в сільській місцевості люди передають такі гроші, коли дають хабарі. Але він не мав жодних підстав отримувати такий хабар.

 

— Що це, сільський голово?

 

— Мені завжди не подобалося, як виглядають твої ноги. Прибери це.

 

Із цими словами він покинув маяк. Пачка грошей покотилася по підлозі й приземлилася на дешеві капці Нурі. Гроші були згорнуті, як кімбап. Для Нурі це були великі гроші.

 

Це, мабуть, означало «візьми їх і більше не говори про це».

 

Нурі й так не мав наміру більше говорити про цю справу. Ніхто в селі й так не став би на його сторону. Нурі поклав гроші в ганчірку, якою раніше обгортав картоплю, і вийшов із маяка.

 

Яскраве небо починало повільно затягуватися хмарами. Асон мав рацію. Нурі поспішив додому, поки не почався дощ.

 

Йому мало би бути набагато легше, ніж тоді, коли він ніс шість картоплин, але чомусь обгорткове полотно здавалося важким і твердим, наче наповненим камінням.

 

Нурі відчув, що вугільна смола тече крізь його пальці, коли він міцно стискав тканину. Щось густе й брудне. Здавалося, що воно ось-ось заплямує її. Але він не міг викинути ці гроші.

 

Він виразно відчував, як кульгають ноги з кожним кроком. І він відчував це вже більше десяти років.

 

Нурі стримував сльози, що загрожували ось-ось вирватись.

 

Раптом йому захотілося побачити зорі, ті, що встеляли океан. І ясні очі, які при цьому дивилися на нього.

 

Нурі подумав, що якщо зустріне гостя, то обов'язково розповість йому цю історію. Йому здавалося, що коли він поділиться з ним цим липким, потворним відчуттям, воно зникне.

 

Принаймні, йому не доведеться нести його самотужки. Він так і зробить. Нурі міцніше стиснув куточки очей.

 

Сльози в куточках його очей заблищали, як зірки.

 

***

 

Наступного дня, як і казав Асон, пішов сильний дощ. Це був дощ, який приніс туман. Нурі подумав, що виходити на вулицю може бути небезпечно. Він також хотів залишитися вдома, як просив Асон. Однак цього разу до нього додому прийшов О Сон Джін.

 

— Нурі, що ти робиш? Усі вже зібрались.

 

— Погода така погана!

 

— Ми повинні вийти сьогодні, бо не вийшли вчора. Що б не сталося сьогодні, ми будемо в порядку. Ми робили те саме минулого разу.

 

Сон Джін мав рацію. Минулого разу вони повернулися ще до того, як зник туман, і човни були наповнені рибою. Настільки, що всі вони пізніше добряче випили. Нурі неохоче підвівся. Йому не хотілось, але він не мав вибору.

 

Нурі взяв кілька оніґірі, наповнених смаженим м'ясом, і вийшов. На причалі справді було дуже людно, як і сказав Сон Джін.

 

Усі були вдягнені в дощовики та чоботи і з нетерпінням готувалися до відплиття. Нурі намагався швидко просуватися крізь натовп, але, на відміну від учорашнього дня, люди почали звертатися до нього.

 

— Нурі, ти вже йдеш? Бережи себе.

 

— Га? Гаразд.

 

— Нурі, зробімо завтра вранці якусь роботу по дому. Зможеш допомогти?

 

— Звісно.

 

Вираз обличчя в усіх був теплим і розслабленим. Напружених, застиглих і пильних облич більше ніде не було.

 

Якщо це й була сільська гостинність, подумав Нурі, то вона була нудотною.

 

Нурі пішов швидше, і цього разу перед ним з'явився Ко Чхоль Вон. У його руці був важкий чорний поліетиленовий пакет. Він простягнув його Нурі, не кажучи ні слова.

 

— Що це?

 

— У тебе що, немає очей? Відкрий його.

 

Нурі прийняв його з похмурим виразом обличчя. У чорному пакеті лежали чотири стиглі персики.

 

— Я їх помив, тож можна одразу їсти.

 

— Дякую.

 

Нурі рефлекторно подякував йому. Ко Чхоль Вон заліз назад на човен, стиснувши губи. Селяни криво усміхнулися, наче формальний процес вибачення Ко Чхоль Вона завершився.

 

Персиків було лише чотири. Це ціна його скаліченої ноги, яку він не зможе вилікувати до кінця свого життя.

 

Пачка грошей, яку вчора дав йому сільський голова, і чотири персики. Такою була ціна, яку заплатив Ко Чхоль Вон за те, що назавжди ув'язнив частину тіла Нурі.

 

І це була ціна, яку він був змушений заплатити за те, що його викрили, бо у нього не було вибору.

 

Нурі міцно стиснув чорний пакет. Він сумував за гостем. Тут було надто самотньо.

 

Поведінка людей була настільки оманливою, що змушувала глиняний горщик плавати*, і сміх селян не міг приховати незаперечного похмурого відчуття.

 

*Вираз відсилає до ідеї, що горщик із глини важкий і повинен тонути у воді, але якщо він плаває, то це свідчить про те, що він наповнений повітрям і не є тим, чим здається на поверхні. Отже, вислів означає, що хтось або щось є вкрай оманливим.

 

Хоча він не так давно познайомився з Асоном, але той був щирим. Навіть якби він зламав йому другу ногу, він був би щирим у своїх вибаченнях.

 

Нурі не потребував персиків чи грошей. Йому було достатньо простого вибачення. Однак ні сільський голова, ні Ко Чхоль Вон не запропонували йому таких слів.

 

Віддаляючись від селян і наближаючись до маяка, кроки Нурі сповільнювалися. Краплі дощу, навпаки, ставали густішими.

 

Дивно, але біля маяка не було пташиного посліду. Можливо його змило дощем. Нурі непорушно став біля маяка й подивився на море, над яким здіймався туман.

 

Погода здавалася трохи прохолодною. Нурі несвідомо потирав руки. Проте від холоду чи від самотності?

 

Нурі міцніше стиснув поліетиленовий пакет, не знаючи відповіді на це запитання. Подув сильний морський бриз. Кудлате волосся Нурі затріпотіло від вологого солоного повітря.

 

Сьогодні був день без гостя.