Два дзвіночки снів

Фан Чу хотів було вигукнути: «Ченчжу», але, побачивши маску, прикрашену срібними нитками, проковтнув свої слова. Це був його Ченчжу, але не зовсім. Він бачив Ву Сінсюе таким, у масці та з мечем, на дні долини Великого Смутку, коли Тяньсю проводив допит Юнь Хая. На тому допиті людину, про яку йде мова, називали "Лінван".

— Лінван... - пробурмотів Фан Чу.

Почувши ці слова, людина, що тільки-но з'явилася, здавалося, трохи здивувалася і дещо здивовано запитала:

— Як ти мене назвав?

Тільки тоді Фан Чу зрозумів, що промовив свої думки вголос. Він швидко похитав головою і сказав:

— Нічого, я нічого не сказав.

Він не був таким безрозсудним, як Нін Хуайшань, і ще не усвідомлював, в якій ситуації опинився, тому не наважився відповісти необачно. Однак співрозмовник не збирався так просто його відпускати.

— У мене дуже гострий слух, ти щойно назвав мене Лінванем.

Фан Чу все ще не наважувався відповісти, дивлячись на нього не кліпаючи.

— Ви це чули? – запитуючи, чоловік злегка нахилив голову до двох хлопчиків біля дверей.

Двоє хлопчиків, що стояли біля дверей, визирнувши по одному з кожного боку, перегукнулися:

— Ми чули! Він назвав вас Лінванем!

— Бачиш?

Чоловік знову повернувся до нього, його тон був не надто серйозним, скоріше схоже на безтурботність. Але Фан Чу все ще не наважувався поворухнутися. Після довгої паузи він видавив із себе:

— Я не можу вас так називати?

— Звичайно, можеш. Так до мене звертаються жителі Безсмертної Столиці, - чоловік засміявся, а потім знизив голос з ноткою запитання, — Але ти не з Безсмертної Столиці. Я не керую долею і не дарую благословення, і в смертному світі немає місця, де б люди поклонялися моєму образу, і моє ім'я не поширюється по світу. Тоді чому ти назвав мене Лінванем? Ти впізнаєш мене? - чоловік трохи припідняв маску, відкриваючи надзвичайно привабливі очі. Куточки його очей були трохи опущені, глибокі й темні, як чорнило.

Це дійсно був Ву Сінсюе.

Фан Чу був геть розгублений... Він справді зустрівся з Ченчжу, який все ще був безсмертним?

Він потай ущипнув себе, це було дуже боляче, явно не сон.

— Я... - він відкрив рота, але не знав, що відповісти. Він же не міг сказати: «Я ваш підлеглий після того, як ви стали лордом демонів!».

Зрештою, він видавив з себе:

— Я теж не знаю.

Сказавши це, йому захотілося дати собі ляпаса, що це була за безглузда відповідь?

Несподівано Лінван лише підняв брову і пробурмотів:

— Зрозуміло...

Здавалося, він на мить занурився в роздуми, не наполягаючи на подальших відповідях.

Фан Чу швидко оглянувся навколо, і він з запізненням зрозумів.

— Зачекайте, божество ... Лінван, я в Безсмертній Столиці?

Лінван виринув із роздумів і кивнув.

— Так, а де ж ти ще думав опинитися?

Це було як грім серед ясного неба, і Фан Чу схопився на ноги! Його дії були такими швидкими, а вираз обличчя таким настороженим, що всі в кімнаті були дуже здивовані.

Двоє хлопчиків здивувалися:

— Тебе цвяхами вкололо на ліжку?

Не тільки на ліжку, йому здавалося, що цвяхи були навіть на підлозі. Фан Чу неодноразово підіймав ноги, наче йому не було куди ступити. Він був налякано і занепокоєно вигукнув:

— Я? Чому я в Безсмертній Столиці?

Зрештою, він був демоном, і міг би блювати півдня, просто зустрівши щось, що випромінювало божественну ауру, не кажучи вже про перебування в Безсмертній Столиці наповненою божественною аурою, як він міг не виблювати свої кишки...

Коли ця думка прийшла йому в голову, Фан Чу застиг на місці. Тому що він раптом усвідомив, що у нього взагалі не було ніякої реакції, ні запаморочення, ні блювоти до втрати свідомості. Якби не надто швидка реакція, навіть його серцебиття не закалатало б. Цей стан дуже спантеличив його.

Перш ніж він зміг зрозуміти причину, двоє хлопчиків пробурмотіли:

— Ти такий дивний. Звичайні люди, коли дізнаються, що їм пощастило піднятися до Безсмертної Столиці, радіють. Чого ж ти так боїшся?

— Саме так.

— Якби ти не зустрівся з Тяньсю і нашим паном, тебе б уже давно розвіяло на шматки.

— Точно.

— Тяньсю? – Фан Чу почув знайоме ім'я і не міг не запитати.

Хлопчики розмовляли все більш і більш захоплено, обмінюючись словами туди-сюди. За мить Фан Чу пригадав усю історію.

Відтоді, як він увійшов до Гірського Ринку Падаючого Цвіту, він віддалився від Ченчжу та інших. Коли він намагався знайти решту, то випадково став жертвою засідки. Нападник був надзвичайно вправною людиною, і він навіть не встиг розгледіти, хто це був, як його душа була насильно витягнута. Порожню оболонку тіла забрав нападник, хтозна, для чого йому потрібно було тіло. Що ж до його душі, то, покинувши тіло, вона впала в розгубленість. Спочатку він ще пам'ятав, що йому потрібно декого знайти. Ченчжу, Тяньсю, Нін Хуайшань чи Ї Ушен, знайти будь-кого з них. Пізніше він ставав все більш і більш розгубленим.

Душа без оболонки, що надто довго блукає смертним світом, стає дедалі більш дезорієнтованою. Його бажання "декого знайти" поступово перетворилося на інстинкт. Він забув, що мав робити, тож інстинктивно попрямував на південь, туди, де мала бути резиденція "Де не сідають горобці". Однак в той час та місцевість була ще диким полем, без високого стародавнього дерева, без резиденції. Коли він прибув туди, то не впізнав цього місця. Тож він розгублено блукав навколо, а потім перебрався в інше місце.

Оскільки душі смертних перевтілюються, він інстинктивно пішов у кілька місць, можливо, пов'язаних з його теперішнім життям, попереднім або навіть позаминулим. Він блукав з півдня на північ і врешті-решт прибув до гірського села на околиці Мяньчжоу. У тому селі жило небагато сімей. Він залишився там на ніч, налякавши багатьох селян, які думали, що це демон.

Один з хлопчиків серйозно сказав, тримаючи в руках інструмент для витирання пилу:

— Тяньсю випадково проходив повз, почув про демона в гірському селі й пішов подивитися, що там відбувається. Пізніше він надіслав листа, в якому просив нашого пана приєднатися до нього.

Інший хлопець пробурмотів:

— Не знаю чому, він навіть приніс тебе до Безсмертної Столиці.

— Можливо, тому, що ти виглядав таким самотнім.

— Або наш пан вирішив, що ми двоє недостатньо розумні, і захотів взяти собі іншого хлопчика в слуги.

Двоє хлопчиків розмовляли все більш і більш захоплено, а потім ображено надули губи.

Лінван схопив їх нашорошені вуха, показав підборіддям на вулицю і нетерпляче промовив:

— Не тому, що я вважаю вас нерозумними. Вийдіть надвір і трохи посторожіть двері. Я маю до нього кілька запитань.

Хлопчики відповіли: «Ай» і пішли, озираючись через кожні три кроки. Після того, як вони відійшли далеко за межі видимості, Лінван грався з маскою в руці й дивився на Фан Чу, здавалося, роздумуючи.

Не втримавшись, Фан Чу запитав:

— Безсмертний... Лінван.

— Хм?

Фан Чу сказав нерішуче:

— Наскільки я знаю, звичайні люди не можуть піднятися до Безсмертної Столиці, як їм заманеться.

Лінван кивнув.

— Правильно, тебе не можна вважати звичайною людиною. Демонічна енергія у твоїй душі не є світлом.

— Тоді чому Тяньсю не стратив мене на місці, а приніс до Безсмертної Столиці?

Почувши це, Лінван спочатку розсміявся і сказав:

— Ти маєш хибне уявлення про Сяо... Кхм... Тяньсю. Він не тільки карає, - потім він знову подивився на Фан Чу і сказав, — Коли він зустрів тебе в селі, ти сказав йому дещо. Ти ще пам'ятаєш?

Коли душі смертних перевтілюються, у відокремленої душі, яка довгий час перебувала без тіла, свідомість каламутиться, змішуючи залишкові спогади кількох життів докупи. Фан Чу спробував пригадати, але зміг згадати лише туманну ніч у селі та кілька безлюдних могильних курганів. Більше він нічого не міг пригадати.

Він похитав головою.

Лінван на мить замислився і сказав:

— Він надіслав мені листа, в якому згадав, що при зустрічі з тобою ти говорив щось про Південне Вікно і сказав: «Мій пан у біді».

Фан Чу був здивований. Почувши ці слова, сцени з минулого нахлинули на нього, як приливна хвиля. Він невиразно пригадав, як блукав селом, проходячи повз кам'яний арковий міст. Коли він побачив Тяньсю, що наближався в чорній мантії, тримаючи в руках срібний меч, то чомусь відчув, що йому трохи перехопило подих. Він ніби довгий-довгий час біг у паніці, перебігаючи довгі нефритові дороги, через один міст за іншим, відчайдушно намагаючись знайти когось, щоб повідомити про важливу справу. Але як би він не біг, він не міг туди дістатися і нікого не бачив, аж поки не з'явився Тяньсю.

Він широко розплющив очі в заціпенінні й тихо прошепотів:

— Тяньсю, я нарешті знайшов вас. Південне Вікно так далеко, я так довго біг.

Тяньсю виглядав дещо здивованим, а потім злегка насупився:

— Звідки ти знаєш про... Забудь, - передумавши він запитав, — Навіщо ти хотів мене знайти?

Фан Чу, від якого залишилася тільки душа, відповів:

— Мій пан в біді.

Тяньсю насупився ще дужче:

— Твій пан... хто він?

Але Фан Чу не зміг відповісти. В ту мить він лише відчув... ніби багатовікова сила раптово вичерпалася, його душа мало не розвіялася за вітром. Сльози потекли рікою і він втратив свідомість. Коли він прокинувся, то вже був у Безсмертній Столиці.

Лінван подивився у просторе вікно і пошепки пробурмотів:

— Користуючись тим, що він пішов у світ смертних, дозволь мені запитати... - його очі спокійно подивилися на Фан Чу, — Тоді ти сказав, що твій пан потрапив у біду. Ти мав на увазі... мене?

Фан Чу був приголомшений, і його вираз обличчя на мить потьмянів.

Насправді він також не знав, хто був той "пан", про якого він говорив. Ймовірно, це була нав'язлива ідея, що залишилася з його минулого життя або навіть з позаминулого. Як він міг чітко пам'ятати про це зараз?

— Я теж не знаю, - Фан Чу трохи подумав і сказав, — Чому ви так думаєте? Чи не тому, що я назвав вас Лінванем, коли вперше побачив?

Він хотів сказати, що насправді це тому, що впізнав пізнішу версію Ву Сінсюе, і це не має нічого спільного з тими минулими життями. Однак, перш ніж він встиг щось сказати, Лінван промовив:

— На твоїй душі є мітка.

Фан Чу здивувався і запитав:

— Мітка? Яка мітка?

Він опустив голову, оглядаючи себе, але не міг розгледіти жодних відмінностей, не кажучи вже про те, щоб чітко розгледіти власну душу крізь паперову оболонку.

Лінван сказав:

— Можеш не старатися побачити мітку, в тебе нічого не вийде, ніхто інший також не бачить її, тільки я бачу.

Фан Чу був спантеличений.

— Двох хлопчиків, яких ти щойно бачив. Я поставив мітку на душі кожного з них, це не має ніякої прихованої мети. Я просто подумав, що в майбутньому, якщо одного разу їм набридне Безсмертна Столиця і вони захочуть повернутися в смертний світ для перевтілення, після того, як вони перевтіляться, я зможу трохи дізнатися про їхнє місцеперебування, - він помовчав якусь мить, а потім додав, — Мітка на твоїй душі ідентична тій, яку я поставив на тих хлопчиках.

Фан Чу був заціпенілий на довгий час, перш ніж раптом смикнув головою вгору. У цю мить незліченні сцени з минулого нахлинули на нього, як приливна хвиля. Він раптом згадав давні часи, коли він опинився в пустелі, понівечений демонами, лежав серед трави й дерев, закривавлений, як подерте ганчір'я. В нестерпному болю і марені, він побачив чорний екіпаж, що безшумно зупинилася на узбіччі дороги. Звідти вийшла висока постать, яка нахилилася до нього і занесла в екіпаж. Відтоді місце, де він жив, називалося "Де не сідають горобці".

Як і багато мешканців міста Чжаоє, він завжди відчував страх перед Ченчжу. Однак він смутно пам'ятав, як ця постать вперше нахилилася і простягнула руку, щоб вловити його дух, а опущені очі були лагідними й співчутливими. Колись він думав, що це була ілюзія. Іноді, розмовляючи про це з тим дурнем Нін Хуайшанем, вони дивувалися, чому, коли в місті Чжаоє так багато демонів, саме вони стали найдавнішими мешканцями "Де не сідають горобці". Аж до цього дня, можливо, завдяки щасливому випадку, він зустрів цього Лінвана, який був сотні років тому.

Він нарешті зрозумів, що ці лагідні та співчутливі очі справді тоді існували, це не було плодом його уяви.

***

Фан Чу довго був приголомшений, а потім почув, як Лінван сказав:

— Я наклав цю мітку лише на тих двох хлопчиків, як ти бачиш, з ними все гаразд, тож... звідки ж ти взявся?

На мить Фан Чу захотів відповісти. Йому дуже хотілося сказати людині, яка стояла перед ним, що він прийшов за сотню років із майбутнього, коли у світі більше не було Лінвана, а замість нього був демон, на ім'я Ву Сінсюе. Він хотів застерегти людину, яка стояла перед ним, можливо, допомогти їй уникнути деяких нещасть. Але коли Фан Чу зібрався заговорити, він все ще вагався.

Він не був упевнений, чи матимуть ці слова добрі, чи погані наслідки. Крім того, він не міг бути повністю впевненим, що людина, яка стояла перед ним, справді була Лінванем. Йому потрібно було більше доказів, щоб бути більш впевненим. Наприклад, зустріч з Тяньсю з того ж періоду? Одна людина могла бути самозванцем, але з двома було б складніше.

Оскільки Фан Чу довго не відповідав, схоже Лінвана це не розсердило. Він лише засміявся і пробурмотів:

— Дурний замолоду, але досить обережний тепер.

Раптом один з маленьких хлопчиків на вулиці покликав його:

— Мій пане, Тяньсю надіслав листа.

Лінван, тримаючи маску, підняв завісу і вийшов назовні. Фан Чу розслабив плечі, і раптом почув неясний голос біля свого вуха, що кликав його на ім'я:

[Фан Чу].

Його тіло закам'яніло, і він озирнувся, а потім знову почув голос:

[Не озирайся].

Цього разу голос був менш розпливчастим.

Фан Чу був збентежений і пробурмотів:

— Тяньсю?

[Так].

Фан Чу на мить замовк і запитав пошепки:

— Який саме Тяньсю?

Голос продовжував мовчати. Перш ніж співрозмовник зміг відповісти, Фан Чу відразу зрозумів. Якби це був Тяньсю, який вознісся сотні років тому, він не назвав би його "Фан Чу".

Навіщо я поставив таке дурне запитання? Тепер Тяньсю точно ігноруватиме мене.

Фан Чу подумки прокляв себе.

Тоді голос знову заговорив:

[Ні].

Фан Чу був наляканий. Нарешті він зрозумів, що це був якийсь вид телепатичного зв'язку, який не буде виявлений іншими.

Фан Чу спробував запитати подумки:

[Тяньсю, де ви? Чи Ченчжу з вами?]

Пролунав голос Сяо Фусюаня:

[Він тут].

Помовчавши трохи він додав:

[Ми на горі Тайїнь].

Фан Чу перепитав:

[Гора Тайїнь?]

Якщо Гірський Ринок Падаючого Цвіту був входом до демонічного міста Чжаоє, то тридцять триповерхова вежа, що сягала небес на горі Тайїнь, була входом до Безсмертної Столиці.

У смертному світі, коли Безсмертна Столиця зруйнувалася, гора Тайїнь і Біла Вежа впали разом з нею. Тепер, у подіях сотні років тому, коли Безсмертна Столиця все ще існувала, гора Тайїнь і вежа, природно, все ще існували.

Фан Чу здивувався, а потім зрозумів:

[Я в Безсмертній Столиці! То ви з Ченчжу перебуваєте прямо під Безсмертною Столицею?]

[Так].

Фан Чу подивився на зовнішню кімнату, його серцебиття раптово прискорилося. Він запитав:

[Ви плануєте піднятися?]

***

На Крайній Півночі, поруч з колишньою "Безсмертною Столицею", височіла засніжена гора, яка була білою цілий рік. Далекий краєвид гори був весь білий, а на вершині стояла біла, як сніг, вежа. Вежа мала тридцять три яруси, а верхній ярус вічно оповитий хмарами. Якщо хтось підіймався на вершину гори й входив у хмари, він знаходив всередині інше небо. Крізь хмари проступали високі білі нефритові сходинки Безсмертної Столиці.

Сяо Фусюань та Ву Сінсюе, які шукали Фан Чу на цій часовій лінії, наразі перебували біля підніжжя вежі. Однак вони не відразу піднялися на вежу. В їхніх очах існування цієї Безсмертної Столиці було дуже дивним.

Ву Сінсюе раніше перерізав незліченну кількість хаотичних часових ліній. Витоки цих часових ліній завжди були у смертному світі, бо тільки смертний світ був стурбований життям і смертю, тільки там були люди жадібні й незадоволені, які хотіли почати все спочатку, тільки там було задіяно так багато хаотичних часових ліній.

Отже, в цих часових лініях смертний світ був чітким, тоді як Безсмертна Столиця залишалася постійно розмитою, як квітка в дзеркалі або місяць у воді - лише ілюзією, створеною смертним світом. Над хмарами на вершині гори Тайїнь не повинно бути небесного шляху Лінтай, і не повинно бути справжнього Лінвана, здатного розірвати хаотичні нитки. Але ця хаотична лінія була дещо іншою. Можливо, тому, що, попри те, що вона була ініційована кланом Фен, до неї було домішано втручання безсмертного лідера Хуа Сіня. Як наслідок, походження цієї хаотичної часової лінії більше не обмежувалося смертним світом, вона обплутала і Безсмертну Столицю.

Сяо Фусюань спробував всі можливі техніки, і в той момент, коли йому вдалося передати свій голос і підтвердити місцеперебування Фан Чу, Ву Сінсюе прошепотів:

— Не дивно...

Сяо Фусюань запитав:

— Що?

Ву Сінсюе подивився на хмари й сказав:

— Не дивно, що ця часова лінія стала особливим винятком, адже на ній насправді знаходиться Безсмертна Столиця.

Сяо Фусюань злегка насупився.

Ву Сінсюе ткнув його пальцем і сказав:

— Спитай Фан Чу, де він зараз у Безсмертній Столиці.

Звичайно, вони могли здогадатися, не питаючи. Фан Чу не міг випадково забрести до Безсмертної Столиці сам, хтось повинен був привести його туди. Хто міг привести його до Безсмертної Столиці, як крихту душі, окрім однієї людини?

Сяо Фусюань вигукнув, не питаючи:

— Швидше за все, в палаці "Сидячи на весняному вітерці".

Однак він все одно передав повідомлення. Як і очікувалося, Фан Чу відповів: «Я з Ченчжу... О ні, з Лінванем». Вираз обличчя Ву Сінсюе раптом став серйознішим, і він буркнув:

— Лінван справді існує.

Він на мить замислився, а потім знову легенько ткнув Сяо Фусюаня:

— Запитай його, як виглядає цей Лінван. Чи носить він маску, чи показав своє справжнє обличчя?

Мета такої кількості запитань насправді була лише одна - він хотів підтвердити, наскільки "справжнім" був Лінван у Безсмертній Столиці. Сяо Фусюань, природно, зрозумів його намір. Передаючи повідомлення Фан Чу, він лише запитав:

[Наскільки той Лінван, якого ти бачив, відрізняється від нього?]

Фан Чу спочатку не зрозумів і відповів:

[Від нього? Від кого?]

Через мить він "охнув" і зрозумів:

[Тяньсю, ти маєш на увазі, чим відрізняється Лінван у цій Безсмертній Столиці від Ченчжу?]

Фан Чу трохи подумав, перш ніж зрозумів, що Сяо Фусюань рідко використовував ім'я "Ву Сінсюе", коли говорив з іншими, не кажучи вже про титули на кшталт "ваш Ченчжу". Він завжди використовував просто "він". А коли він промовляв ім'я "Ву Сінсюе", то тільки до самого Ву Сінсюе.

[Дайте мені подумати]

Фан Чу на мить замислився і сказав:

[Я бачив його на мить під час допиту Юнь Хая. Цей Лінван такий самий, здається... нічим не відрізняється. Він також носить маску і тримає меч. Зараз він зняв маску і тримає її в руці. Його обличчя виглядає точно так само, як у Ченчжу. Я не відчуваю ніякої різниці навіть в його говорі... О, зачекайте, є одна відмінність!]

Він довго говорив, перш ніж нарешті знайшов відмінність.

Сяо Фусюань серйозно запитав:

[Яка?]

Фан Чу сказав:

[У нього немає дзвіночка, що висять на поясі].

— Немає дзвіночка снів? - Ву Сінсюе на мить здивувався, а потім запитав, — Ніколи не мав, чи...?

З боку Фан Чу не було жодної відповіді, ніби він пішов на розслідування. Через довгий час передача голосу Фан Чу пролунала знову. Він сказав:

[Лінван вийшов. Я просто намагався отримати деяку інформацію від тих двох хлопчиків].

Сяо Фусюань запитав:

[Як все пройшло?]

Фан Чу сказав:

[Цей Лінван мав дзвіночок снів, але загубив].

[Загубив?]

[Так. Хлопчики сказали, що одного разу Лінван пішов у світ смертних, випадково зайшов у якесь місце, а коли повернувся, дзвіночок снів зник з його пояса. Через це Лінван довго перебував у поганому настрої. Згодом, щоразу, коли ці двоє хлопчиків спускалися з ним у світ смертних, вони кричали про те, щоб знову знайти дзвіночок снів. Теоретично, знайти дзвіночки снів, загублений у смертному світі, було б нескладно, адже це небесний скарб, і чутки поширюватимуться всюди, куди б він не потрапив. Хіба не так було у випадку з чутками про "небесний скарб" клану Фен? У будь-якому випадку, де б він не загубився у смертному світі, повинні залишитися якісь сліди. Але Лінван сказав, що не треба шукати, що його не можливо знайти].

[Не можливо знайти?]

[Я теж запитав, чому він так упевнений, що його не можливо знайти. Розповіли, що Лінван сказав, що це місце не було звичайним смертним світом. Якщо випадково загубити дзвіночок там, то буде дуже важко знайти знову].

Сяо Фусюань, здавалося, щось пригадав і повторив серйозним тоном:

— Не звичайний світ смертних...

Почувши це, Ву Сінсюе на деякий час був приголомшений. Раптом він подивився вниз на дзвіночок снів на власному поясі. Ці описи раптом наштовхнули його на думку...

Спочатку чутки про клан Фен стверджували, що дзвіночок снів був "небесним скарбом, здобутим випадково". Його завжди охороняв глава клану Хуа Чжаотін. Пізніше до клану Фен завітав могутній демон Ву Сінсюе, і дзвіночок снів було втрачено. Проте невдовзі дзвіночок снів повернувся до клану Фен. Тоді Ву Сінсюе напав на Безсмертну Столицю.

Довгий час Ву Сінсюе намагався з'ясувати, чому він взяв дзвіночок снів, а потім повернув. Якщо його повернули клану Фен, то як він потрапив у сон на Північній території Цанлан? Часові рамки не збігалися, що не давало чіткої картини. Але що, як... у теперішньому світі існував не один дзвіночок снів?

Що, як місце, куди забрів цей Лінван, не було хаотичною лінією, і його дзвіночок снів теж не загубилися в хаотичній лінії, а потрапили в реальний теперішній світ? Якби у світі існувало два дзвіночки снів, ці суперечливі моменти більше не були б проблемою. Важливіше те, що це означало б, що Лінван на хаотичній лінії побував у справжньому світі.

Якщо він був у справжньому світі, то чим був справжній світ в його очах? Просто "часова лінія"?