Ву Сінсюе відчув, що торкнувся чогось. Він подивився на дзвіночок снів на своєму поясі, на мить замислився і сказав Сяо Фусюаню:
— Можливо, причина, по якій я відправився в Безсмертну Столицю двадцять п'ять років тому, пов'язана з Лінванем на цій часовій лінії, - він повільно продовжив, — Я думав про це. Якби мій дзвіночок снів ніколи не губився з самого початку, але б дізнався, що клан Хуа отримав в небесний скарб дзвіночок снів, я б обов'язково пішов поглянути на клан Хуа. Якби дзвіночок снів, який випадково отримав клан Хуа, був ідентичний моєму ...
— Ти захочеш дізнатися, звідки він з'явився, - продовжив Сяо Фусюань.
Ву Сінсюе злегка кивнув.
— Так.
Насправді в той час багато людей були спантеличені. Враховуючи здібності володаря міста Чжаоє, він міг легко відібрати небесний скарб у клану Хуа так, щоб ніхто про це не дізнався. Однак він не доклав жодних зусиль, щоб приховати свої дії. Незалежно від того, чи взяв він його, чи повернув, чутки широко поширилися, майже всі знали про це.
Роздумуючи про це зараз, можливо, все це було зроблено навмисно. Він хотів виманити підказки, щоб підтвердити деякі здогадки. Наприклад, чи був тут ще один Лінван. І якби такі здогадки підтвердилися... Тоді судилося бути великій біді. Тож руйнування Безсмертної Столиці, має бути пов'язано з цією справою.
З цими думками Ву Сінсюе злегка ткнув Сяо Фусюаня і попросив його передати повідомлення Фан Чу.
Сяо Фусюань подивився на нього і запитав:
— Чи надавав ти якісь вказівки перед тим, як вирушити до Безсмертної Столиці двадцять п'ять років тому?
Одразу після запитання Сяо Фусюаня схопили за руку. Він озирнувся і побачив, що пальці лорда демонів стискають і тиснуть на його пальці, а печатка скріплена обіцянкою ледь проступає під тиском.
Сяо Фусюань злегка підняв брову і запитав:
— Що ти робиш?
— Нічого, просто нагадую про нашу домовленість. Незалежно від того, що ти дізнаєшся, ти не можеш відмовитися від свого слова.
Сяо Фусюань дозволив йому стискати свою руку.
— Відчуваєш провину?
Лорд демонів сухо хихикнув і думки пронеслися в його голові:
Як можна відчувати себе таким винним без причини, тільки тому, що я не пам'ятаю, але цілком усвідомлюю свою провину.
Втім, раніше він думав, що залишив якісь вказівки Нін Хуайшаню і Фан Чу, але тепер ні. Якщо це дійсно пов'язано з "часовою лінією" або "Лінванем", він не зміг би розповісти про це. Зрештою, безладні лінії й Лінван були пов'язані з небесним шляхом Лінтай.
Як і очікувалося, Фан Чу відповів:
[Ченчжу тоді нічого не наказував].
Ву Сінсюе подивився на людину поруч з ним. Він побачив, що вираз обличчя Сяо Фусюаня не було здивованим, він лише смиренно пробурмотів:
— ...Як я й очікував.
Фан Чу відправив ще одне повідомлення:
[Насправді, коли Ченчжу покинув резиденцію, то мав щось доручити. Він покликав мене до себе, і я думав, що мені хочуть щось доручити. Однак, зрештою, Ченчжу сказав лише два речення. Одне з них полягало в тому, щоб ми з Нін Хуайшанем не залишалися в місті Чжаоє протягом наступних кількох днів].
Вони були слухняними, тому тієї ж ночі вони покинули місто Чжаоє. Але до смертних міст вони теж не пішли, натомість ризикнули вирушити до гори Тайїнь. І оскільки вони не могли піднятися до Безсмертної Столиці, з тривогою блукали навколо підніжжя гори.
Пізніше, коли Безсмертна Столиця зруйнувалася, найсильніша безсмертна аура у світі зійшла з небес, спрямувавшись прямо до міста Чжаоє. Тисячі демонів у місті Чжаоє ледь не загинули разом з безсмертними. Навіть якщо вони не загинули, їхня життєва сутність була сильно пошкоджена, і їм знадобилося дуже багато часу, щоб відновитися. В той час як він і Нін Хуайшань уникли цієї катастрофи.
[Друге... друге речення було трохи дивним, я ніколи не розумів його тоді].
Сяо Фусюань запитав:
[Що він сказав?]
[Тоді Ченчжу сказав мені, що якщо я побачу його знову в майбутньому, не підходити до нього, не думати одразу, що це він, бути більш пильними. Він спеціально попросив мене нагадувати про це Нін Хуайшаню].
Він ніяково сказав:
[Тоді я подумав, що Ченчжу попереджає нас бути обережними з тими, хто видає себе за нього].
Ця фраза закарбувалася в його пам'яті надовго, настільки, що навіть через двадцять п'ять років, коли він вирушив на Північну територію Цанлан, щоб знайти Ву Сінсюе, він все ще часто згадував цю фразу. Тому, коли він виявив амнезію Ву Сінсюе, то вважав це дуже підозрілим, незалежно від того, як він виглядав. Тому він серйозно нагадав Нін Хуайшаню: «Можливо це самозванець, який видає себе за Ченчжу».
Коли вони вперше потрапили до долини Великого Смутку, вони з Нін Хуайшанем навіть змовилися провчити "фальшивого" Ву Сінсюе. Згадуючи про це зараз, ті події були просто занадто соромними, щоб про них згадувати.
[Тепер, коли я побачив Лінвана у Безсмертній Столиці, я нарешті зрозумів справжнє значення цих слів. Але... цей Лінван насправді не здається небезпечним, чому Ченчжу спеціально наголосив на цих словах, кажучи нам бути особливо пильними?]
Він знав, що це питання було трохи дурним, і в минулому він не наважився б його поставити. Але відтоді, як він дізнався, що на ньому є мітка, він раптом став набагато сміливішим.
Почувши це, Ву Сінсюе подумав, що зараз він бунтуватиме, підштовхуючи Сяо Фусюаня до відповіді:
[Якщо він дізнається, що ти не з цього світу, буде біда].
Фан Чу був шокований:
[О ні!]
Ву Сінсюе: "?"
[Він, мабуть, вже знає ...]
Він розповів Сяо Фусюаню і Ву Сінсюе про те, що Лінван запитував його раніше, в тому числі про мітку на ньому і слова: «Ці двоє хлопчиків все ще поруч зі мною, так звідки взявся ти?»
Почувши це, Ву Сінсюе насупився. Він уявляв, як бувши Лінванем, зустрів когось на кшталт Фан Чу, він би точно зрозумів, що це хтось з іншої часової лінії, який помилково потрапив у реальний світ. Він відчував би близькість та емоції до Фан Чу через його походження, але він не пом'якшив би своєї позиції. Навіть з усіма цими емоціями, він буде шукати цю хаотичну лінію і відсікати її начисто. Саме так він би й вчинив, тож нинішній Лінван Безсмертної Столиці, ймовірно, вчинить так же.
Вони запитали Фан Чу:
[Ти сказав, що Лінван щойно вийшов, куди він пішов?]
Ву Сінсюе потай сподівався, що він пішов до Південного Вікна або в якесь інше місце в Безсмертній Столиці. Але Фан Чу сказав:
[Він взяв свою маску і меч, ті два хлопчики сказали, що він спустився у світ смертних].
Вираз обличчя Ву Сінсюе змінився. Те, що він не взяв з собою хлопчиків, а тільки маску і меч, було дуже поганою новиною. Якщо два Лінвана безпосередньо зіткнуться один з одним, обидва вважатимуть, що інший з часової лінії, в той час, як вони самі знаходяться в реальному світі, наслідки будуть жахливі.
Якщо тільки ...
Сяо Фусюань рішуче заговорив:
[Йдемо до клану Фен].
Ву Сінсюе був на мить приголомшений, але одразу ж зрозумів ситуацію. Результат раптової зустрічі двох Лінванів, безумовно, був би катастрофічним, але якби один з них зміг усвідомити, що він сам походить з часової лінії, то все було б інакше.
Відправною точкою цієї часової лінії був клан Фен, людиною, яка створила цю часову лінію, був глава клану Фен. Там вони знайдуть найвагоміші докази.
***
Поки Сяо Фусюань і Ву Сінсюе прямували до клану Фен, маючи намір заманити туди Лінвана, хтось уже прибув до клану Фен раніше за них.
Учні клану Фен все ще були одягнені у звичайний білий траурний одяг, і навіть на паперових ліхтариках, які вони несли, було написано "Траур". Коли вони почули, що за воротами доторкнулися обмеження, то подумали, що це гості прийшли висловити співчуття. Але коли вони відчинили двері й побачили, хто це був, то були приголомшені.
Молодші учні якусь мить стояли нерухомо, а дехто здивовано вигукнув:
— Безсмертний... Безсмертний Тяньсю?!
Чоловік, що стояв за дверима, мав надзвичайну зовнішність, холодну і красиву. Три чорні траурні цвяхи були пробиті в мочці його вуха, випромінюючи моторошну ауру. Це був не хто інший, як Тяньсю з Безсмертної Столиці, фігура з цієї часової лінії.
Учні клану Фен жахнулися, побачивши це обличчя. Адже, за їхніми уявленнями, це була вже друга зустріч з Безсмертним Тяньсю, Сяо Фусюанем. Першого разу, коли вони його побачили, Сяо Фусюань зв'язав усіх учнів їхнього клану в заїжджому дворі на Гірському Ринку Падаючого Цвіту, розлютивши Фен Хуейміна і Фен Шулань до такої міри, що вони особисто прийшли до гірського ринку. Пізніше Сяо Фусюань пішов за ними до клану Фен, а після цього... обвал забороненої зони в клану Фен, смерть Фен Хуейміна і глави клану. Ось чому вони були одягнені в траурний одяг. Ці молодші учні, звісно, не знали, що Тяньсю, який двічі приходив до їхніх дверей, - це не одна й та сама людина. Побачивши відвідувача, вони могли тільки в паніці подумати: «Навіщо ти прийшов знову?!». Але вголос вони не наважувалися висловити свої думки, лише шанобливо привіталися з ним і запитали:
— Чи можемо ми запитати, навіщо прийшов шановний безсмертний?
Той, хто стояв за дверима, відповів:
— Щоб усунути лихо.
Учень Фен був шокованим:
— Що? Усунути... лихо?
Але перш ніж вони встигли ще щось сказати, порив вітру пронісся повз них. Тяньсю з-за воріт вже промайнув повз них і увійшов. Він не той, кому вони могли перешкодити або поставити його дії під сумнів. Насправді навіть якби вони попросили Тяньсю розповісти конкретніше, він би не відповів. Тому що цього разу його візит до клану Фен відбувся після отримання Небесного Указу.
Після того, як він передав Лінвану душу, яку зустрів у гірському селі, то отримав Небесний Указ, що наказував йому прийти до клану Фен і усунути демонів.
Небесні Укази, які він отримував раніше, були переважно двох видів. Перший полягав у тому, що в якомусь місці з'явився злий демон, який спричиняє хаос і безчинства, з якими не в змозі впоратися ні люди, ні безсмертні. Коли він приходив, то вбивав і карав їх, повністю знищуючи. Другий вид, коли демон вже помер, але все ще становив багато загроз. Коли він приходив, то прибирав залишки цього демона.
Цього разу його візит до клану Фен підпадав під другу категорію.
Тяньсю пройшов крізь учнів і прибув до зруйнованої високої вежі клану Фен, роздивляючись безлад навколо. Серед цього безладу все ще висіла якась похмура, зловісна аура, тож він пішов слідами цієї аури до зали предків Фен. Там він побачив чотири труни. Дві з них були довгими, в одній лежав Фен Хуеймін, а в іншій - глава клану Фен. Було ще дві менші труни, і з табличок він зрозумів, що в них лежали молодші син і дочка глави клану Фен, які рано померли.
Для глави видатного безсмертного роду, який мав такі сильні злі наміри й став нічим не відрізнятися від злого демона, це справді становило багато загроз у майбутньому. Ці чотири труни, оповиті темрявою, разом з руїнами високої вежі, засипані уламками, спричинили те, що весь клан Фен був огорнутий зловісною аурою.
Тяньсю мовчки стояв, оглядаючи все навколо. Він розгорнув Небесний Указ і подивився на нього, а потім відправив листа Лінвану з повідомленням, що затримається в клані Фен на деякий час. Лише після цього він витягнув меча з піхов.
***
Насправді отримавши листа від Тяньсю, Лінван не став досліджувати так звану "хаотичну часову лінію", а замість цього попрямував до клану Фен. З іншого боку, Ву Сінсюе і Сяо Фусюань також прямували в напрямку до клану Фен.
Спочатку все, що сталося з кланом Фен, було найкращим доказом хаотичності часової лінії, але все залежало від того Небесного Указу, який отримав Тяньсю.
Коли Ву Сінсюе і Сяо Фусюань поспішили до клану Фен, вони виявили, що все, що могло б довести витоки цієї хаотичної часової лінії, - чи то руїни високої вежі, що обвалилася, чи то глава клану Фен і Фен Хуеймін - було повністю знищено згідно з Небесним Указом.
Далі
Розділ 100 - Можливість
Того дня найбільше постраждали учні клану Фен, які охороняли ворота. Спочатку до них прийшов Тяньсю, який говорив лише про "усунення лиха", і справді усунув його джерело перед тим, як піти. Потім вони побачили Лінвана - людину в масці з витончено вирізьбленим срібним мечем, що сидів на високому дереві за межами маєтку клану Фен Він оглянув величезний клан на відсутність будь-яких залишків демонічної енергії, висловив слова співчуття і пішов геть. Не минуло й пів чверті години, як за воротами знову почався рух. Учень, що стояв біля воріт, вийшов подивитися... Це знову був Тяньсю і Лінван. Якби не природний страх і гнітюча аура, що стримувала їх, їм дуже хотілося сказати: «Вельмишановні безсмертні, чи можете ви мучити якийсь інший клан...» Але врешті-решт вони не наважилися заговорити, лише низько вклонилися двом відвідувачам. Та не встигли вони випростатися, як почули, як ті двоє заговорили в унісон: — Тут вже хтось був? Учні Фен відчули, що їхні обличчя справді ось-ось тріснуть від напруги, коли вони випростаються. На щастя, ці двоє не стали мучити їх занадто довго, лише кинули на них погляд з розумінням, перезирнулися і пішли. На це раз від них пішли Сяо Фусюань і Ву Сінсюе. У клані Фен все було вичищено, залишився лише залишок енергії меча Тяньсю. Тяньсю було б нелегко зачистити такий величезний клан, як цей, і те, що він це зробив, могло означати, що він слідував Небесному Указу. Дві фігури їхньої духовної свідомості спустилися за межами міста Мрій - одна чорна, інша біла, на гірській стежці. Сяо Фусюань підняв руку, здійняв вітер кінчиками пальців, принюхався і відчув сліди Лінвана і Тяньсю. — Вони теж пішли цим шляхом, один за одним, на північ. — Ми просто розминулися з ними, ми могли б зіткнутися один з одним. Брови Ву Сінсюе були насуплені, але під кінець він мало не розсміявся. Проте ця посмішка швидко зникла, і він твердо сказав: — Намір ясний як день. Після того, як клан Фен був вичищений, джерела цієї хаотичної часової лінії були стерті. Зі зникненням джерела існування цієї часової лінії все стало двозначним і незрозумілим - ніхто не хотів визнавати, що вона була лише проєкцією, кожен відчував, що світ, в якому він перебуває, є реальним. Без конкретних доказів будь-хто міг вказати на цю хаотичну часову лінію і сказати: «Це реальний світ». Ву Сінсюе підняв очі й подивився на небо, де була Безсмертна Столиця і Лінтай, що вже не існували в реальному світі. Тоді він думав, що небо мовчки дозволило виникнути хаотичним часовим лініям, тому що воно хотіло, щоб у цьому світі продовжували існувати неприємності, що б призвело до безперервного процвітання пахощів і тривалого існування Лінтай. Але тепер він раптом зрозумів, що, можливо, це була лише резервна копія, яку небо зберігало для вічного існування Лінтай. Поки існувала одна хаотична часова лінія, навіть якщо Безсмертна Столиця в реальному світі зруйнується і Лінтай буде знищено, це не матиме великого значення. Тому що все, що йому потрібно було зробити, це повільно перетворити хаотичну часову лінію в "реальний світ", потім попросити Лінвана зруйнувати колишній реальний світ як хаотичну часову лінію, і в ньому знову запанує мирне процвітання. — Раніше мені це здавалося дуже дивним, - злегка зітхнув Ву Сінсюе, — Особливо після того, як я щойно повернувся з Північної території Цанлан і побачив ті смертні міста. Я замислився, оскільки Безсмертну Столицю було зруйновано і Лінтай більше не існує, всі безсмертні загинули, то чому ж статуї божеств, встановлені смертними, все ще містили божественність? Ті статуї мали божественність, тому підношення пахощів від смертних все ще процвітали. Але для кого були ті підношення? Кажуть, що добро і зло покладаються одне на одного, удача приходить з нещастям, безсмертні приходять з демонами. Це те, що небеса називають балансом небес. Однак двадцять п'ять років тому, коли Безсмертна Столиця зруйнувалася і духовна енергія ринула до міста Чжаоє, чому ті демони, що зібралися, не загинули всі разом? Натомість вони всі вижили. За ці двадцять п'ять років демони ставали все більш нестримними й неприборканими, в той час, як безсмертні клани на землі явно не могли з ними зрівнятися. Головне місто стає все меншим, а кількість живого населення зменшується. Весь світ смертних похмурий і хаотичний, без жодних ознак сонячних днів. Хіба це можна назвати збалансованим співіснуванням добра і зла? — Колись мені здавалося, що цей світ смертних занадто дивний, абсолютно нерозумний. Але дивлячись зараз... - у тоні Ву Сінсюе звучала насмішка, — Виявляється, причина криється тут. Тут існувала хаотична часова лінія на межі того, щоб стати "реальним світом", і на цій часовій лінії є чітка і неушкоджена Безсмертна Столиця. Статуї в реальному світі все ще мали божественність, тому що безсмертні на цій хаотичній часовій лінії все ще були навколо. Сюди ж спрямовуються безперервні жертвоприношення і пахощі від людей з реального світу. Отже, демони в реальному світі не загинули тоді, двадцять п'ять років тому, а натомість перевершили безсмертні клани. Тому що їм потрібно було "врівноважити" не лише клани реального світу, але й Лінтай на цій хаотичній часовій лінії. — Але чому? - Ву Сінсюе відкинув свій глузливий тон, повернувся до Сяо Фусюаня і сказав, — Чому він вирішує, що живе, а що вмирає? Воно стверджує, що добро і зло співіснують, але трупи встеляють землю. Якщо воно не хоче зникнути, чи не повинно воно просто махнути рукою і перейти в інший світ смертних? Сяо Фусюань подивився в його очі, сповнені розчарування і нахилився, щоб поцілував куточки його очей. Він прошепотів: — Тоді нехай вона загине. Якщо Лінтай і Безсмертну Столицю вдалося знищити одного разу, то його можна знищити й вдруге. Серце Ву Сінсюе закалатало. Він раптом згадав, що хоча ця хаотична часова лінія виникла завдяки клану Фен, вона також мала інше, більш незрозуміле походження - Хуа Сінь. Навіть якщо не брати до уваги Хуа Сіня, були й інші сумнівні причинно-наслідкові зв'язки. Допоки Лінван у цій часовій лінії затаював підозри, доти існував спосіб їх розгадати. *** Дорогою на північ Лінван раптом був засліплений вітром і піском. Він повернув голову і моргнув. Коли він знову розплющив очі, то лише відчув, як щось пронеслося повз його обличчя. Якщо не звертати уваги, то можна було б подумати, що це просто листя, яке підхопив вітер. Але він підняв руку, і між його довгими прямими пальцями був затиснутий талісман з повідомленням. Раніше, коли він спустився з Безсмертної Столиці, він отримав два таких талісмани. Перший був від Тяньсю, який сповіщав, що він на деякий час затримається в клані Фен. Другий талісман також був написаний знайомим почерком Тяньсю: "Прийди до клану Фен". У вмісті обох талісманів не було нічого підозрілого, тож Лінван тоді не мав жодних сумнівів. Спочатку він відклав дослідження хаотичної часової лінії й попрямував до клану Фен в обхід. Але коли він прибув туди, там не було жодних ознак Тяньсю, він явно вже закінчив свої справи й пішов. Лінван одразу відчув, що щось не так, адже Тяньсю ніколи не скасовував зустрічей. Знову поглянувши на ці два талісмани, він помітив незначну різницю в пергаменті, що вказувало на те, що вони були написані не однією людиною. Однак це точно був почерк Сяо Фусюаня, він не міг помилитися. Сповнений сумнівів, Лінван вирушив у дорогу. Він хотів прямувати до Тяньсю, але несподівано отримав новий талісман по дорозі. Розгорнувши його, він знову побачив почерк Сяо Фусюаня: "Долина Великого Смутку". — Долина Великого Смутку... - тихо прошепотів він. Це було місце, яким правив Юнь Хай, і через цю долину часто проходили мандрівники. Храм у гирлі долини був дуже гарним місцем, де процвітали пахощі. Що означав цей талісман, який згадував про долину? Лінван ненадовго завагався, перш ніж зім'яв талісман, змінивши напрямок і вирушивши до долини Великого Смутку. *** У той самий час у хаотичній часовій лінії Безсмертної Столиці, у двері білої нефритового палацу "Сидячи на весняному вітерці" постукали. Почувши звук, Фан Чу обернувся і побачив вродливого безсмертного, одягненого у світло-блакитні шати, що стояв біля дверей. В руках він тримав дві нефритові фляги з довгим горлечком, які видавали хрусткий звук, коли їх стукали одна об одну. З першого погляду він відчув, що безсмертний здається йому дещо знайомим, але не зміг одразу пригадати, де він його бачив раніше. Лише коли він почув, як двоє хлопчиків вигукнули: «Пане Юнь Хай», Фан Чу здригнувся. Його осяяло, що ця людина мала те саме обличчя, що й демон, якого придушили в долині Великого Смутку. Тільки обличчя того демона було вкрите шрамами з одного боку, що робило його невпізнанним. Тоді як неушкоджена половина його обличчя була блідою, як папір, і не мала тієї життєвої сили, що зараз. Двоє хлопчиків поспішили привітати відвідувача, висловлюючи своє здивування: — Пане, чому ви сьогодні раптом постукали у двері? Зазвичай ви просто кличете нас. Юнь Хай похитав головою і відповів: — Це все через те, що я занадто багато часу провів в Лінтаї ці дні. Головний безсмертний заразив мене своїми звичками задушливого старого. Хлопчик оглянув його з ніг до голови й підозріло запитав: — На Лінтаї... нудно? Юнь Хай кивнув. — Нудно, надзвичайно нудно. Всі безсмертні схожі на маленьких дідуганів. Хлопчик розсміявся, а потім знову розгублено запитав: — Але ви виглядаєте дуже щасливим, чи не через це? Юнь Хай вказав на них обох і сказав: — Ви говорите нісенітниці. Сказавши це, він озирнувшись, запитав: — Де ваш пан? Тільки не кажіть, що його знову забрав Тяньсю... Хлопчик відповів: — О, він отримав листа від Тяньсю, потім сказав, що має справи й пішов. Юнь Хай дражнився: — Він не взяв вас двох з собою? Хлопчик надувся. — Не взяв. Юнь Хай продовжив: — Тоді все скінчено, ваш пан втомився від вас. Чому б вам не прийти до мого палацу? Мої слуги схожі на деяких тих безсмертних, навіть сміятися не вміють. Хлопчик похитав головою. — Ми не можемо, у нас є важливі справи. — Важливі справи? Які? — Пан і Тяньсю привели декого, ми стежимо за ним. Хлопчик вказав у бік Фан Чу. Юнь Хай випростався і подивився туди. З властивою йому невимушеністю він навіть підняв глечики з вином у бік Фан Чу і сказав: — Оскільки вашого пана тут немає, я можу поговорити й випити з ним кілька чаш. Фан Чу: "..." Однак, зрештою, Юнь Хаю так і не вдалося випити з незнайомцем. Тільки-но він зібрався увійти у двері, як отримав листа з власного палацу. Візерунки на листі були досить унікальними, і Юнь Хай одразу зрозумів, що це була офіційна справа. Зазвичай отримання такого листа означало, що в місці, яким він керував, виникла проблема, і йому потрібно було спуститися у світ смертних, щоб її вирішити. А місце, яким він керував, була долина Великого Смутку. Побачивши, що він став серйозним, хлопчик запитав: — Пане, ви все ще збираєтеся пити? Якщо так, то ми можемо приготувати нефритові чаші. — Схоже, сьогодні не вийде, іншим разом. Мені треба спуститися у світ смертних. Вино можете залишити собі. Він передав два нефритові горнятка хлопчикам, а потім вилетів з палацу, зникнувши, як клаптик диму. За мить у квітучому пахощами храмі долини Великого Смутку у смертному царстві з'явилася ще одна фігура в зелених шатах. У цьому храмі при вході ніколи не ставили статуй божеств. Тож навіть якби звичайні люди стояли поруч з Юнь Хаєм, вони б не впізнали в ньому безсмертного, що тут править. Але вони не встигли цього помітити, бо вся увага була прикута до величезної діри, що з'явилася на землі... Долина Великого Смутку раптово здригнулася, і в підлозі храму з'явилася темна діра. Деякі люди випадково провалилися в неї. Якби такий інцидент стався за межами храму або на гірській стежці, Юнь Хаю не довелося б спускатися особисто. На жаль, у храмі існували певні звичаї й табу. До того, як він прийшов, все було гаразд, але, зайшовши всередину, він відчув щось незвичайне на дні ями, якусь... зловісну ауру, що виходила від якогось утворення. Якщо такі сумнівні речі існують у місці, яким він керує, він, звісно, не міг це проігнорувати. Тож Юнь Хай назвався учнем клану Хуа і відігнав від себе роззяв, а потім стрибнув у глибоку яму. Цей стрибок привів його на дно долини Великого Смутку. Він випростався в підземеллі й побачив статую самого себе. Статуя мала опущені брови, в одній руці тримала святе письмо, а в іншій - квіткову гілку. Квіти на гілці закривали половину його обличчя. Юнь Хай приголомшений стояв перед статуєю, не в змозі збагнути, що він бачить. Через деякий час він нарешті повільно звів брови. Як гірський бог долини Великого Смутку, як він міг не знати, що тут, під землею, існує така статуя? Звідки взялася ця статуя? Хто її спорудив? І чому вона була встановлена під землею... Сповнений сумнівів, Юнь Хай обійшов навколо статуї, простягнувши руку, щоб доторкнутися до печатки з підношеннями на її спині. Він не знав, хто вирізьбив цю печатку, але коли його пальці торкнулися її, його серце незрозуміло чому завмерло. Коли він випростався, з глибини душі подув вітерець, принісши слабкий запах крові. — Як дивно ... - пробурмотів Юнь Хай, а в наступну мить, наче тінь, кинувся вглиб долини. Десятки миль довгої долини були для нього лише кількома кроками. Він не зупинявся і попрямував прямо до найглибшої частини долини. Серед похмурих вітрів долини він побачив величну формацію "життя за життя", яку хтось сховав тут.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!