На південному березі річки, в місті Мрій, розташувалося мальовниче місце.
Тут, де перепліталися сотні довгих вузьких вулиць, завжди чути пташиний спів, а над арками мостів протікає струмочок. З високих веж відкривається чудовий краєвид на білу кам'яну дорогу, що веде до лісу. Ця дорога веде до гори божественного дерева, де на початку березня розквітають дерева, вкриваючи схили білосніжним килимом цвітіння.
Тут вирує спокійне й жваве життя. Сусіди знайомі один з одним, і будь-яка новина протягом дня облітає всі вулиці. Цього разу люди подейкували про одне й те ж:
— Чули, в південно-східному кутку з'явився новий будинок?
— На якій вулиці? - запитував хтось, хто не міг зрозуміти напрямок.
Багато вулиць не мали назв, адже люди любили давати їм назви, пов'язані з цікавими подіями. Цього разу мова йшла про одну з таких безіменних вулиць.
Після довгих суперечок, дехто нарешті зумів згадати де це місце:
Потім вони почали сперечатися.
Один чоловік сказав:
— Цей будинок не новий, він стоїть наприкінці вулиці вже давно. Просто раніше він був покинутий, стіни заросли диким виноградом, і люди, що проходили повз, не звертали на нього уваги.
Інший заперечував:
— Ні, там завжди були лише руїни та бур'яни, ніхто не знає, скільки років воно там стоїть. Я там навіть колись коників ловив. А саме цей будинок збудований зовсім недавно.
— Не може бути! Ти, мабуть, помилився вулицею. Якби там збудували новий будинок, шум був би протягом року, хіба ти щось чув?
— Ні...
— Ось бачиш!
— Але
Суперечки в чайному будиночку загострилися, і один з присутніх, стомлений від них, запропонував:
— Сонце вже хилиться до заходу, а ми все нічого не робимо. Ходімо й подивимося на цей будинок. Чи нові там стіни, чи старі, чи заросли стіни диким виноградом, одразу все стане ясно.
— Згоден, - підтримав його інший, — Ходімо, подивимося. Від ваших розмов у мене мурашки по шкірі йдуть. Сьогодні я повинен з'ясувати, в чому ж справа. Інакше, якщо так далі будемо сперечатися, він перетвориться на справжній будинок з привидами.
***
Господар цього будинку не знав про суперечки, що вирували серед людей.
Йому просто було не до того.
Цей будинок дійсно з'явився наприкінці вулиці нещодавно.
Він з'явився тихо, непомітно, й навіть люди, які проходили повз, не могли згадати, звідки він взявся. Це було тому, що він був оточений тонким захисним бар'єром.
Цей бар'єр створив Сяо Фусюань.
Він був зовсім не схожий на бар'єри, які раніше ставив Тяньсю. Цей бар'єр не мав жодної руйнівної сили. Він був схожий на легкий туман, не завдаючи шкоди й не заважаючи нікому. Він лише затуманював свідомість людей, змушуючи перехожих звикати до існування цього будинку...
А ще він приглушував звуки зсередини, адже там було трохи галасливо.
Що ж до того, чому там було галасливо, це вже інша історія, й почати її слід з того дня, коли Сяо Фусюань розплющив очі.
***
Коли Сяо Фусюань повернувся до життя і розплющив очі, він виявив, що опинився в місці де повинна була бути резиденції "Де не сідають горобці" у місті Чжаоє, адже це був вихід з часової лінії в справжній світ.
Однак через зникнення Небесного Указу й протистояння божественного дерева всі події, які відбувалися протягом століть у справжньому світі, були змінені й переписані.
Тому в цьому світі вже не існувало демонічного міста Чжаоє, а отже, й резиденції, до якої не наважувалися наблизитися птахи, також більше не існувало.
Це місце знову стало гірським лісом.
Сяо Фусюань прокинувся в цьому лісі, огорнутий запахом холодної, як залізо, крові. Він тримав на руках Ву Сінсюе, чиї очі були все ще розплющені, а одяг просякнутий багряним кольором. Сяо Фусюань спустився з гір у світ людей.
Спочатку він хотів знайти мальовниче місце, де ніхто не потурбує їх, і дочекатися, коли Ву Сінсюе прокинеться.
Але в останній момент він змінив свою думку.
Ці місця завжди були безлюдними, надто віддаленими й тихими. Це завжди нагадувало йому про тридцять три рівні під землею в туманній Північній території Цанлан.
Дехто з народження любить галасливі вулиці з ліхтарями, людський гомін і спів птахів. Якби, відкривши очі, він побачив лише тихий туман, йому було б самотньо...
Тож Сяо Фусюань вирушив до міста Мрій і вибрав найспокійніший, але жвавий район на півдні міста, щоб оселитися в будинку наприкінці провулка.
***
Цей будинок не був схожим ні на палац "Південне Вікно", ні на палац "Сидячи на весняному вітерці", ні на особняк резиденції "Де не сідають горобці". Це був найпростіший будинок на півдні міста Мрій, хіба що трохи вищий, з більшою кількістю балок під карнизом, де могли б оселитися птахи.
У дворі росло дерево, не таке високе, як божественне дерево, але й воно мало пишну крону, що частково спиралося на стіну, а частково - на дах.
З двору завжди було чути людські розмови, навіть у найглибшу ніч іноді можна було почути глухий звук бруківки.
Спокій, але не тиша.
Ву Сінсюе лежав на ліжку навпроти широкого вікна, під ним тихо й безперервно працювала духовна формація.
А Сяо Фусюань сидів біля ліжка, медитуючи й відновлюючи сили, майже не відходячи від нього.
Але він робив не лише це.
В день, коли вони влаштувалися в місті Мрій, Сяо Фусюань наклеїв на двері будинку талісман "притягування душ".
Коли він розплющив очі, то так і не дізнався, де знаходяться Нін Хуайшань і Фан Чу. Можливо, й на них вплинула зміна справжнього світу, прийнявши якусь невідому форму й опинившись десь в іншому місці.
Цей талісман "притягування душ" був створений за допомогою часточки духовної енергії Ву Сінсюе. Нін Хуайшань і Фан Чу колись були дітьми Безсмертної Столиці, на них був відбиток аури Ву Сінсюе, й незалежно від того, де знаходились, неодмінно прийдуть до цього будинку, наче їх щось тягнуло сюди.
Талісман "притягування душ" спрацював швидше, ніж очікував Сяо Фусюань. На третій день після того, як талісман активували, вранці хтось постукав у двері.
Почувши стукіт, Сяо Фусюань інтуїтивно відчув, що щось не так. Але він не став довго думати, підійшов до дверей і на мить розвіяв захисний бар'єр.
Коли він відчинив двері будинку, тримаючи в руці меч, він не побачив знайомих фігур двох демонів з резиденції "Де не сідають горобці".
Він уже збирався насупитися, як раптом почув два голоси, що долинали знизу і в унісон кликали його:
— Лорд Тяньсю.
Сяо Фусюань здивовано поглянув вниз.
Перед ним постали два маленьких хлопчики, нижчі за його коліно, чіплялися за двері, дивилися на нього знизу догори. Вони мали слабку схожість з Нін Хуайшанем і Фан Чу, виглядали трохи втомленими від подорожі, наче поспішали звідкись.
Сяо Фусюань рідко виявляв здивування, але цього разу був вражений.
— Звідки ви прийшли?
Хлопчики відповідали хаотично. Спочатку вони сказали, що Безсмертної Столиці більше немає, потім - що вони не знають, як опинилися в гірському лісі, що їм приснився надзвичайно довгий сон, а коли вловили запах талісману "притягування душ", то прокинулися, й негайно примчали сюди.
— Який сон? - запитав Сяо Фусюань.
— Нам наснилося, що ми стали демонами... - сказав молодший брат.
— Нам приснилося, що ми всі живемо в демонічному лігві, дуже холодному і тихому місці, до якого навіть птахи не наважуються наближатися, - додав старший.
— Так, - кивнув молодший, поглянувши на дерево на подвір'ї, перш ніж сказати, — У дворі демонічного лігва теж було надзвичайно високе дерево. Той двір навіть мав назву, називався... називався...
Коли він прокинувся, його очі були червоними, він важко дихав, наче щойно вийшов з бою не на життя, а на смерть, і ледь не загинув. Деталі сну були настільки яскравими, що у нього та його брата виникло враження, що це був не просто сон, а щось, що вони пережили насправді...
Вони дійсно прожили таке життя.
Але через день, спогади сну почали тьмяніти. Навіть коли вони знову згадали про це, вони вже не могли пригадати назву того двору.
Хоча уві сні вони повторювали цю назву багато разів...
Менший брат довго мізкував, раптом розсердився, очі його почервоніли, й він, хлипаючи, почав терти голову:
— Як же називався той двір...? - через деякий час він подивився на Сяо Фусюаня й сказав, — Пане, я забув.
Сяо Фусюань помовчав і сказав:
— Де не сідають горобці?
— О! - вигукнув молодший і ляснув себе по нозі, — Здається, так! - він штовхнув старшого й запитав, — Так?
Старший кивнув:
— Так. Начебто. Але пане, як ви дізналися? - здивовано запитав хлопчик Сяо Фусюаня, — Це ж був наш сон.
Сяо Фусюань не відповів на питання, а лише запитав:
— Вам було важко уві сні?
— Трохи, - відповів старший, трохи помовчавши, й додав, — ...Але не так вже й погано.
Старший смутно пам'ятав, що сон був надзвичайно довгим, і все, що доходило до кінця, було надзвичайно важко витримати. Але в кінці він почув слова, які заспокоїли його.
Хоча він уже не пам'ятав, що це були за слова, але коли він їх почув, він зрозумів, що нічого не боїться, ні смерті, ні життя, ні снів, ні реальності.
— Добре, - відповів Сяо Фусюань.
Він пропустив хлопчиків у дім.
Їхня пам'ять була короткою, й вони вже не згадували про сон. Натомість вони кинулись до кімнати, де лежав Ву Сінсюе, й, штовхаючись, тихо й лагідно кликали його: «Пане».
— Чому від нашого пана пахне кров'ю? - запитав молодший, у якого нюх був гострішим за будь-що, зморщивши ніс і повернувшись до Сяо Фусюаня, який увійшов слідом за ними.
— Це з одягу, - відповів Сяо Фусюань.
Він нахилився і розправив без того бездоганно чисті білі шати Ву Сінсюе.
— Наш пан поранений? - знову запитав старший.
— Ні, вже ні, - відповів Сяо Фусюань.
— То чому він так довго не прокидається?
Сяо Фусюань стиснув пальці Ву Сінсюе, які виднілися з-під одягу, й відповів:
— Бо він дуже стомився.
Так, він дійсно стомився. За довгі роки він не знав спокою, тому зараз йому хотілося поспати трохи довше.
— Але скоро він прокинеться, - додав Сяо Фусюань, дивлячись на духовну формацію під Ву Сінсюе, з яким він був тісно пов'язаний, що дозволяло йому відчувати, як людина в формації потроху відновлюється й скоро прокинеться.
Молодший замислився й сказав:
— А може нам поплакати? Раніше, коли ми починали плакати, наш пан завжди затикав нам рота цукеркою, щоб ми замовкли. Хіба це не розбудить його? - з цими словами він сильно штовхнув брата й збирався розридатися.
Але не встиг він навіть пискнути, як його рот заткнули чорною тканиною.
Молодший: "?"
Сяо Фусюань:
— Не потрібно.
Молодший:
— Мх-мм-мх-мг?
Сяо Фусюань:
— Не бубни, я не розумію.
Молодший: "..."
***
Оскільки Сяо Фусюань не дозволив їм плакати, але вони щиро хотіли, щоб їхній пан швидше прокинувся, й не могли заспокоїтися, не побачивши його розплющених очей. Ці два хлопчики почали галасувати у дворі.
Цей галас не дратував, а навпаки, додавав жвавості й гармонійно поєднувався з життям на цій вулиці.
Тож Сяо Фусюань не звертав на них уваги й дозволив їм робити, що заманеться.
Так минуло ще три дні.
Аж до того дня, коли брати не витримали.
Вони скористалися рідкісним шансом, коли Сяо Фусюань відійшов від ліжка й пішов у двір, щоб підібрати нові духовні камені для духовної формації під Ву Сінсюе. Брати кинулися в кімнату, щоб розплакатися й розбудити свого пана.
Але вони боялися, що Сяо Фусюань спіймає їх на гарячому, тому притулилися спинами до ліжка, обличчям до вікна й постійно стежили за пересуванням Сяо Фусюаня у дворі.
Коли вони побачили, що його постать зникла з поля зору, вони щипнули один одного за найболючіше місце на талії, очі їхні почервоніли, й вони роззявили роти, щоби заплакати.
Але ледь вони встигли видати один звук, як молодший відчув холод біля носа.
Ззаду до нього простягнулася рука й ліниво затулила йому рот і ніс. Бліда, тонка рука з розслабленими пальцями, ніби піднята уві сні, без особливої сили, й ось-ось мала зісковзнути.
В очах молодшого ще виблискували сльози, й коли він опустив погляд, великі краплі впали на цю руку. Він нечітко побачив білий рукав і хотів було вигукнути: «Тяньсю! Наш пан прокинувся!»
Але не встиг він вимовити й слова, як відчув, як по його обличчю пронісся різкий холодний вітер.
Людина, яка ще хвилину тому підбирала духовні камені у дворі, вже була біля ліжка.
***
Перед тим, як прокинутися, Ву Сінсюе наснився надзвичайно довгий сон.
Кажуть, що безсмертні не бачать снів, але, попри те, що дзвіночка снів більше не було, він знову поринув у сон.
На порозі смерті йому приснилося, що він, як і триста років тому, після розколу божественного дерева, впав на коліна і довго сидів на забороненій зоні Гірського Ринку Падаючого Цвіту.
Йому снилося, як навколо все ще вирувала пожежа, спочатку вона вирувала до самого неба, а потім поступово згасала, й зрештою зовсім згасла.
Він дивився на випалену землю, підвівся, стер з одягу сліди крові, і крок за кроком попрямував до краю гори.
Гірська стежка була довгою, порожньою й тихою.
Він йшов і зупинявся, наче йому потрібні були сотні років, щоб нарешті дійти до кінця.
Але перед самим кінцем шляху він різко зупинився.
Адже цей момент був надто схожим на той, що був три століття тому, й уві сні він не завжди міг розрізнити, де дійсність, а де сон.
Тому йому здалося, що як тільки він зробить ще один крок, то знову побачить картину минулого: людський світ змінився з епохи "Суйнін" на "Цінхе", а люди, що проходили повз нього в горах, вказували на нього пальцями та кричали: «Демон».
Він навіть чув плач...
Щойно він опустив очі з глузливою посмішкою, як в кінці гірської стежки хтось опустився, мов яструб, простягнув руку, щоб схопити його, і промовив тихим голосом:
— Ву Сінсюе, тебе ніхто не боїться, й ніхто не плаче. Хочеш прокинутися?
Ву Сінсюе заціпеніло подивився вгору, міцно стискаючи цю руку.
Він ступив на гірську стежку під проводом цієї руки, відсунув сухі лози, що звисали й обвивали скелі, й побачив світло.
***
Саме в ту мить Ву Сінсюе розплющив очі.
Уві сні він вже відчував, що його довге життя закінчилося разом зі зникненням Небесного Указу. Все, що було потім, було новим, ніби переродження смертного.
Його нове життя почалося саме в цю мить.
Першою людиною, яку він побачив, коли розплющив очі, був Сяо Фусюань.
Він бачив, як Сяо Фусюань стримує сльози й дивиться на нього.
Через деякий час він покликав його:
— Ву Сінсюе, - тихо промовив Сяо Фусюань, — Поглянь у вікно.
Ву Сінсюе відсував легкий дотик до щоки й подивився ліворуч.
Це було вікно, ще ширше, ніж у палаці "Сидячи на весняному вітерці". У дворі цвіло дерево, його ніжні пелюстки падали на землю, вітер кружляв їх і приносив до вікна. Птахи пурхали навколо карнизів, два з них тісно сиділи на високій балці. Десь далеко чулися голоси дітей, що грали на довгій вулиці, лунко стукали по бруківці, і їхній сміх линув через стіну.
Це було світло, яке протягом століть було йому недоступне, але тепер воно осявало його нове життя.
Ву Сінсюе почув, як Сяо Фусюань лагідно й тепло говорить:
— Цього разу ти мене пам'ятаєш?
Далі
Розділ 127 - Легенди
Звісно, я пам'ятаю. Я більше ніколи в цьому житті тебе не забуду. Здавалося, що всі п'ять відчуттів Ву Сінсюе повернулися до нього лише частково, мов крізь серпанок. Прокинувшись після смерті, він лежав мовчки, не маючи сил промовити жодного слова. Ву Сінсюе підняв руку, бліду, мов місячне сяйво, і торкнувся нею долоні Сяо Фусюаня, що сидів поруч. Потім потягнув його за рукав, трохи наближаючи до себе. Сяо Фусюань нахилився і почув м'який, хрипкий голос Ву Сінсюе: — Сяо Фусюань, ти мені знову наснився. — Що тобі снилося? - голос Сяо Фусюаня також був тихим. — Мені наснилося, що ти сказав... що я дещо досі тобі винний. — І що ж саме? - м'яко поцікавився Сяо Фусюань. Перш ніж слова встигли стихнути, той, хто щойно прокинувся, повернув голову і ніжно поцілував вуста Сяо Фусюаня. — Ось це. — Це? — Так. — Коли це ти мені заборгував? - тонкі вуста Сяо Фусюаня ворухнулися, коли він тихо запитав. — На Північній території Цанлан, - відповів Ву Сінсюе. Якби не той нещасливий сон про місто Цюе, де не було Сяо Фусюаня, він би, безсумнівно, зробив це вже тоді, коли розплющив очі. Шкода, що на це знадобилося так багато часу. Ву Сінсюе трохи відсунувся і сказав: — Це було за минулий раз. Сяо Фусюань, не відриваючи погляду від нього, запитав: — А тепер? — А тепер – за цей раз, - відповів Ву Сінсюе і знову наблизився до нього. Цей поцілунок був легким, мов подих вітру, ніжним і прохолодним. У кімнаті двом маленьким хлопчикам, здалося, заткнули вуха ватою, адже з самого початку вони нічого не чули. Зараз же їм було дуже цікаво, і вони хотіли подивитися, що відбувається. Але як тільки вони спробували поворухнутися, з нізвідки з'явилися дві чорні тканини й затулили їм очі. Хлопчики: "?" Потім порив вітру пронісся під їхніми ногами, ніби піднімаючи глечик з вином, і виніс їх обох з кімнати. Хлопчики: "???" Ззовні почувся серйозний голос молодшого: — Мій пане, нас атакують! Сяо Фусюань на мить застиг, не знаючи, що й сказати. Вуста Ву Сінсюе злегка вигнулись вгору. Через деякий час він не зміг більше стримувати усмішку, злегка відхилився і повернувши голову, засміявся. Коли він повернувся, його прижмурені очі увібрали в себе світло ззовні, яскраво переливаючись, як ласкавий весняний вітерець. І це сяйво більше ніколи не згасне протягом їхнього довгого й безсмертного життя. *** Можливо, як сказав Сяо Фусюань, Ву Сінсюе був надто виснажений, й не міг спокійно відпочити навіть за допомоги дзвіночка снів. Тому він довго не прокидався від сну, а коли розплющив очі, то почувався дещо інакше. Сяо Фусюань розташував нові духовні камені, ретельно створивши нову формацію, щоб Ву Сінсюе міг повільно відновлювати сили, сидячи в ній. Проте цей чоловік, сам ще не до кінця відновився, а вже почав піклуватися про інших. Спочатку він наполегливо смикнув Сяо Фусюаня, і, не відпускаючи, довго досліджував його енергію. Потім, одним лише рухом руки, він затягнув до кімнати двох хлопчиків, збираючись з ніг до голови їх обстежити, але його дії перервав стукіт у двері. Ву Сінсюе здивовано зупинився і запитав: — У нас гості? Хіба ти не встановив захисний бар'єр? — Встановив, - Сяо Фусюань також був дуже здивований. Зазвичай, завдяки цьому бар'єру, звичайні люди з вулиць, навіть якщо й відчували цікавість, могли лише кілька разів пройти повз будинок й поглянути на нього здалеку, але не наважувалися б стукати у двері. З обережності, відкриваючи двері, Сяо Фусюань мимохідь схопив свого меча. Але як тільки двері відчинилися, знову повторилася знайома ситуація: з першого погляду він не побачив гостей, але краєм ока помітив щось біле, низьке й не вище колін, біля стіни. Сяо Фусюань перевів погляд і побачив ряд маленьких хлопчиків у білих шатах, що стояли, притиснувшись до стіни, і дивилися на нього з ображеними обличчями. Сяо Фусюань: "..." Хлопчиків було багато, але йому не потрібно було рахувати, щоб зрозуміти, що їх дванадцять. Це були ті самі, яких Ву Сінсюе колись підступно привів під Південне Вікно. Сяо Фусюань відкрив було рота, щоб заговорити, але ця група дітей застосувала безвідмовний прийом, який неодноразово спрацьовував у минулому: вони миттєво оточили Сяо Фусюаня, підняли обличчя й почали плакати. Ці хлопчики були акторами за покликанням, і їм не потрібна була жодна підготовка, щоб розплакатися. Сльози текли рікою, й кожен з них ридав, немов їх серця розбилися, й невиразно вигукували якісь слова. Сяо Фусюань прислухався і ледве розібрав, що вони говорили щось на кшталт "Не женіть нас", "Ми будемо слухняними". Сяо Фусюань: "..." Від їхнього плачу у нього розболілася голова, і він пробурмотів: — Ніхто вас не жене. Хлопчики миттєво затихли, кожен витирав сльози й дивився на нього з виразом, що коливався між радістю і легкою недовірою. Один дорослий... перед обличчям дванадцяти дітей, якимось чином влаштували протистояння біля вхідних дверей. Хлопчики не рухалися, мовчки спостерігаючи за ним протягом деякого часу, переконавшись, що він дійсно не збирається їх проганяти, негайно розцвіли в усмішках і, прошмигнувши повз довгі ноги Сяо Фусюаня, зникнувши у дворі. *** Спочатку Ву Сінсюе хотів запитати Сяо Фусюаня: «Хто там?». Однак ті маленькі хлопчики надто жалібно плакали. Почувши їх, він одразу зрозумів, що відбувається й промовчав. Раптом його охопило відчуття, ніби він провалився крізь час, пригадавши свою першу зустріч із Сяо Фусюанем. Але він швидко опанував себе, адже шеренга маленьких хлопчиків увійшла до кімнати, а вираз обличчя Сяо Фусюаня, який йшов за ними... Був занадто смішним. Ву Сінсюе з хитрою посмішкою спостерігав, як Сяо Фусюань заходить, відповідаючи "угу-угу" на безперервне "Пане" від хлопчиків. Ву Сінсюе промовив: — Як вони сюди потрапили? Сяо Фусюань підняв руку, показуючи талісман між пальцями: — Раніше, щоб знайти Нін Хуайшаня і Фан Чу, я прикріпив на дверях талісман "притягування душ"... І забув його зняти. Але Сяо Фусюань з його прямолінійністю, ледве стримався, щоб не промовити ті останні слова. Щоб ці маленькі актори не відчули себе зайвими й знову не розплакалися. Ці хлопчики також несли на собі сліди впливу Ву Сінсюе. Талісман "притягування душ", який спрацював на Нін Хуайшані та Фан Чу, спрацював і на них. Сяо Фусюань просто не очікував, що вони все ще будуть поруч... Ву Сінсюе був не менш здивований. Але ці хлопчики були дуже чутливі, і він не хотів прямо питати, тому хотів обережно їх розпитати: — Після того, як зникла Безсмертна Столиця, де ви опинилися? Хлопчики одразу ж почала гамірно пояснювати. Один хлопчик дорівнював п'яти Фан Чу або трьом Нін Хуайшаням, а всього їх було дванадцять - ціла юрба. Навіть не чекаючи запитань, вони розповіли все від початку до кінця. З їхніх слів Ву Сінсюе і Сяо Фусюань багато чого дізналися. Наприклад, само узгодження цього світу розпочалося з того моменту, коли Юнь Хай загинув від рук демонів. Після цього Безсмертна Столиця зникла, а демони, що лютували у світі, також безслідно зникли. Коли Безсмертна Столиця була знищена, це не зашкодило смертному світу, але залишило деякі сліди зіткнення духовних енергій на горі Тайїнь, яка колись з'єднувалася з небесами. Протягом наступних століть, а то й тисячоліть, на горі Тайїнь час від часу виникали гірські пожежі через ці сліди.. Але це все було пізніше. А всі інші духовні енергії, які не могли бути поглинуті людським світом, ринули на південь, де мало б бути місто Чжаоє. Однак через само узгодження, Чжаоє ніколи не існувало, а на його місці були лише дикі ліса та озеро. Тож духовна енергія влилася в це озеро. Люди люблять розповідати казки та легенди, і, побачивши натяк на щось таємниче, одразу вигадували багато історій. У цих історіях були добрі та злі духи, вічне кохання та розлука. Іноді легенди виявлялися правдивими, але люди цього не усвідомлювали. Наприклад... одна з чуток свідчила, що озеро на півдні з невідомої причини має надзвичайно багату духовну енергію, можливо, достатню для того, щоб розбудити якусь істоту, що глибоко заснула в ньому. Але це також було пізніше. Ву Сінсюе запитав хлопчиків: — А як щодо жителів Безсмертної Столиці, вони все ще тут? Хлопчики хором відповіли: — Вони зникли, коли Безсмертна Столиця розпалася. Ву Сінсюе запитав: — Як вони зникли? Хлопчики й самі не могли цього пояснити. Тоді Сяо Фусюань додав: — Після зникнення духовної платформи Небесного Указу, безсмертні повинні були повернутися в небуття. Ву Сінсюе кивнув: — Швидше за все. Можливо, вони знову стали звичайними людьми. Це "зникнення" не обов'язково означало знищення. Можливо, вони просто повернулися до якогось місця на землі й робили те, що хотіли робити на початку свого шляху до самовдосконалення захищаючи тих, кого вони колись хотіли захистити. *** Не все, що колись сталося й існувало, зникає безслідно. Іноді в людських розмовах можна почути відгомін минулих подій, як до само узгодження світу, так і після нього. Ву Сінсюе та Сяо Фусюань чули про такі випадки пізніше. Це сталося через два тижні після того, як вони тимчасово оселилися на цій довгій вулиці. Одного разу вони йшли через міст неподалік. Ву Сінсюе ненароком побачив викарбувані написи на боці мосту. Його кроки призупинилися, коли він вимовив: — Гм? Сяо Фусюань прослідкував за його поглядом і побачив, що на мосту написано: Міст, що проводжає безсмертних. Ву Сінсюе показав туди й сказав: — Подивись на слово "проводжає", воно здається свіжішими, але інший край все ще не згладжений, наче його вирізали до того. Він був надзвичайно вродливим, а коли говорив, його очі сяяли, а постава була елегантною та вільною. Його голос був таким же лагідним, як гірський туман, тому він легко привертав увагу перехожих. Так сталося, що літня жінка, яка проходила повз нього з бамбуковим кошиком, почувши його, не втрималася і відповіла: — Цей міст раніше мав іншу назву. Ву Сінсюе підняв брову й прошепотів Сяо Фусюаню: — Бачиш, яке в мене проникливе око? Повернувшись до літньої жінки, він вклонився їй і, хихикаючи, вимовив: — Бабусю. Сяо Фусюань мовчки відвернувся. З тими роками, які вона прожила, це звертання було для неї наче гострий біль у зубах. Однак Ву Сінсюе не звернув на це уваги і, не замислюючись, запитав: — Чому міст перейменували? Літня жінка прицмокнула губами і відповіла: — Будівельник мосту змінив назву після того, як йому наснився сон. Ву Сінсюе: — Справді? — Так, багато людей бачили, як він перейменовував міст, - сказала літня жінка, — Йому наснилася якась жінка з небес, яка не могла винести страждань людей і, наспівуючи сумну пісню, стрибнула в цю річку. Прокинувшись, будівник довго не міг знайти собі місця, тому ходив і розповідав про це всім. У цих краях часто ходять сліпі ворожки. Одна з них сказала, що назва мосту має бути змінена. Виходячи з того сну, "проводжати" більше підходило, ніж "зустрічати", тому пізніше назву змінили. Спочатку Ву Сінсюе був дуже зацікавлений, але коли він почув про "жінку з небес, яка наспівуючи сумну пісню, стрибнула в річку", його цікавість охолола. Це викликало дивне почуття... Ті сумні події вже давно минули, і все змінилося. Для простих людей це були лише легенди та сни. Але для Ву Сінсюе та Сяо Фусюаня це було більше схоже на випадкові розповіді про старих знайомих. Він був дещо приголомшений, але літня жінка подумала, що через його юний вік він не вірить у легенди й дива. Вона смикнула його за руку і сказала: — Настане час й ти повіриш у такі речі. Не кажучи вже про того будівника, я й сама зустрічала подібне, не уві сні, а наяву. — Ви бачили? — Так! - літня жінка, яка, ймовірно, розповіла про це не одній людині, пожвавішала й сказала, — Одного разу на Чистий четвер я пішла в гори, щоб спалити паперові підношення. Коли я спускалася, було вже трохи пізно, і я побачила, як на далекій гірській стежці промайнула тінь. Я не розгледіла чітко, але за цією людиною йшов дуже гарний олень. — Олень? Ву Сінсюе та Сяо Фусюань перезирнулися, обидва думали про одну й ту саму людину. Колись у Безсмертній Столиці, єдиним, кого завжди супроводжував духовний олень, був він. Хоча їх ніколи не можна було назвати "друзями", але їхні шляхи переплелися в тих минулих подіях, невідомих тепер нікому. Це був колишній лідер безсмертних Лінтай, Міну Хуа Сінь. *** Насправді старенька не помилилася, і вони теж не помилилися. Той силует, що промайнув у горах, дійсно був Міну. Просто після загибелі Безсмертної Столиці у смертному світі більше не було лідера безсмертних, а були лише заклиначі на кшталт Хуа Сіня. Довгі роки він мандрував усюди, шукаючи сліди реінкарнації однієї душі. Коли загинув Юнь Хай, він не встиг залишити відбиток на його душі, тому пізніше це стало схоже на пошук голки в копиці сіна. Йому знадобилося понад двісті років, щоб знайти цю людину, яка вже двічі перевтілювалася в гірському місті. Того дня, коли стара його побачила, він саме прямував до гірського міста. Був глибокий осінній вечір. Слідуючи за талісманом пошуку душ, Хуа Сінь поспішив до підніжжя гірського міста. Проходячи між двома лавровими деревами, він відчував запах багаття і побачив досить просторий будинок з низькою хвірткою, яка огороджувала двір. На подвір'ї стояли дерев'яні стовпи, які використовувалися для тренувань, всіяні слідами від зброї. На одному з них бовтався на червоній мотузці білосніжний глечик з вином, ледь хитаючись на вітрі. Всюди були сліди людської діяльності, але, на жаль, двері були щільно зачинені, а в будинку панувала темрява - господаря не було вдома. Судячи зі слідів, його не було вже кілька днів, і невідомо, коли він повернеться з мандрів. Проте вираз обличчя Хуа Сіня не змінився. Адже він навмисно вибрав цей час, щоб прийти до порожнього будинку. Важко сказати, що це було за почуття, можливо, наближення кінця викликало в ньому певну тривогу. Це був просто порожній будинок, але він довго дивився на нього. Так довго, що коли він почув тупіт копит коня, що мчав по запиленій гірській дорозі позаду нього, було вже надто пізно, щоб сховатися. Він майже в паніці обернувся, побачивши довгу тінь, що майже наблизилася. Вершник вже промчав повз нього, але на відстані кількох кроків різко смикнув повіддя. Кінь здійнявся на диби, а юнак років сімнадцяти-вісімнадцяти, який сидів на ньому, обернувся до Хуа Сіня, його погляд пробігся по духовному оленю, і він раптом запитав: — Ви... ви безсмертний?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!