Розділ 359. Епізод 67 — Забуті Сценарієм Люди (5) 

Красива борода й густі брови. Товсті губи демонстрували унікальну, чесну особистість. Чоловік, який з’явився з темряви, був точно таким же, як і при першій зустрічі його три роки тому. 

— Перший Меч Корьо? 

— Не знав, що ми зустрінемося в такому місці, Кім Докча. 

Сузір'я Корейського півострова, Чок Джуньон був на Острові Реінкарнації. 

*** 

Я був у боргу перед Чок Джуньоном від часів Темного Замку до Вибору Короля Демонів. Я проковтнув своє задоволення. Чок Джуньон був добрим сузір’ям, але його ціль тут була незрозумілою. Настав час подивитися на мету іншої людини — було б важко, якби та суперечила мені. 

— Я хвилювався, тому що ви не надсилали жодних непрямих повідомлень. 

— Я деякий час утримувався від трансляції. 

При ближчому розгляді все тіло Чок Джуньона здавалося набагато вишуканішим, ніж раніше. Щось промайнуло в моїй голові.  

— Ви приїхали на острів до початку сценарію? 

— Минуло вже п’ятнадцять років. 

П’ятнадцять років? У цю мить пригадалось речення «Шляхів Виживання». 

「Острів Реінкарнації розташований у Темному Розломі.」 

На Землі може й пройшло три роки, але час у Темному Розломі йшов у кілька разів швидше. Справді, Кірйос і Свята, що Мечем Ламає Небо також були тут. Зараз щільність часу на цьому острові приблизно в п’ять разів перевищує земну. 

— Причина, чому ви тут… 

Чок Джуньон похитав головою.  

— Це може й зовнішній бог, але я все одно не зміг протистояти йому. 

У моїй голові грала сцена. Це було три роки тому, у день, коли було знищено 73-тє Царство Демонів. Чок Джуньон втратив своє тіло втілення під час боротьби з лихом. 

Гордовитий Чок Джуньон був дуже вражений тим, що у світі є таке існування. Таким чином, це було ще дивовижніше. Інші сузір’я розсипалися від одного лише погляду на лихо, а Чок Джуньон все ще намагався його зруйнувати. 

Можливо, це була тема сузір'я під назвою Перший Меч Корьо. 

— Я відчув, що маю знову тренуватися з самих основ. Цей острів — ідеальне місце для таких тренувань. 

Чок Джуньон говорив, дивлячись на людей, що рухалися крізь кущі попереду. Вони мали добру рухливість навіть у цьому спекотному та липкому лісі. Ймовірно, вони були забутими людьми цього острова. 

Один із них помітив мій погляд і підійшов.  

— Вам вдалося вижити. Зазвичай сузір'я ззовні гинуть менш ніж за годину. Ах, окрім того монстра «Чока» отам. 

— Дякую за допомогу. Я Кім Докча. 

Я навмисно не сказав свій модифікатор. Серед забутих людей першого покоління було багато людей, які вважали модифікатор претензійним. 

Чоловік розсміявся, ніби йому сподобалася моя відповідь.  

— Я вже давно забув своє ім'я. Всі забувають, коли вони тут. 

Чоловік промовив і пішов уперед. Забуті. Це були ті, хто забув свої імена після численних перевтілень. Однак вони не забули своїх імен насправді. Просто спогади про минуле стали надто болісними. 

Старий запах відчувався від тіл забутих, що відкривали шлях. Дуже сильна, викривлена ​​та загартована оповідь. 

Лі Джіх’є прошепотіла: 

— Як вони такі сильні? 

Цікавитися природно. Самі забуті люди не почувалися особливо добре. Але вони одним ударом убили троля, з яким ми боролися. 

— Кількість і якість їхніх оповідей здаються кращими, ніж наші… 

— Незалежно від того, наскільки оповіді хороші, вони марні, якщо вони не можуть використати їх належним чином. 

Лі Джіх’є дивилася на мене запитальними очима. У ту мить, коли я спробував заговорити, мене перервав Чок Джуньон. 

— Він має рацію. Навіть якщо є десять мечів, люди можуть правильно тримати лише два. 

Перший Меч Корьо. Його тіло було мечем, його серце було мечем, його оповідь була мечем. 

Лі Джіх’є опустила погляд на свої руки, наче отримала глибоке просвітлення. Тим часом... 

Чок Джуньон дивився на мене глибоким поглядом.  

— Ти зібрав багато чудових оповідей. Зараз ти не відстаєш від сузір’їв з найвищим рангом. 

— Ви мене перехвалюєте. 

— До речі... ти накопичив доволі багато за короткий проміжок часу. Знаєш, в якому ти зараз стані? 

Я закрив рота. У цих очах я зараз був у дуже небезпечному стані. 

[Гігантська оповідь «Факел, що Поглинув Міф» націлена на ваше тіло втілення.] 

[Оповідь «Людина, що Протистоїть Диву» сумнівається у вашій кваліфікації!] 

[Оповідь «Той, хто Вбив Зовнішнього Бога» незадоволена вами.] 

Так було й на практиці. Я неправильно виховував гігантські оповіді, і ці оповіді мало не поцупили моє життя. Якби це сталося, я б став таким же, як ті сузір’я, яких я зустрів на «Дуеті між Добром і Злом». 

— Не забувай. Після того як існування створює оповідь, оповідь створює існування. 

Я вже знав. Я прибув на цей острів, знаючи це. 

— Матиму на увазі. 

Незабаром ми прибули до села. 

[Ви прибули в першу безпечну зону!] 

[Ви виконали умови завершення головного сценарію 133-го Малого Острова!] 

[Ви виконали умови завершення прихованого сценарію!] 

[Ви отримали додаткову компенсацію за вбивство конкурента.] 

[Додаткова компенсація готується.] 

У селі було мирно. Після проходу через головний вхід ми побачили спосіб життя, який обертався навколо величезного вогнища в центрі. Це відрізнялося від міського життя. 

Домогосподарка в пошарпаному одязі годувала корову, а бородатий чоловік прав білизну. Були також діти, які здавалися молодшими за Ґільона та Юсон. Це було неймовірно провінційне село, де жило перше покоління забутих людей. 

「(...Тут справді неймовірно.)」 

«Ю Сана-ссі?» 

「(Ах, вибач. Я тебе здивувала?)」 

«Все добре. Зараз можна говорити?» 

「(Так, зараз перерва. Стіна теж зайнята.)」 

Чомусь голос Ю Сани здався ближчим, ніж зазвичай. Четверта Стіна стала тоншою, що зробило її діяльність зручнішою. 

「(Це село схоже на фреску, яку багато майстрів малювали протягом багатьох років...)」 

Я подумки був здивований, почувши, як Ю Сана намагається знайти правильні слова. На вигляд це було звичайним, але, як сказала Ю Сана, реальність цього села ніколи не була звичайною. 

Можливо, я був відвідувачем, але я міг зрозуміти, дивлячись на мешканців, які живуть своїм звичайним життям. Вони виглядали знудженими, наче бачили це сотні тисяч разів. 

[Чорт, я мало не помер.] 

[Цей божевільний острів… вони справді орки?] 

Я подивився на істинні голоси й побачив групу сузір’їв, що з’явилися на протилежному вході в село. 

Я швидко глянув на обличчя групи. На жаль, облич членів моєї команди не було видно. Натомість я побачив неприємного хлопця. 

[Король демонів «Очі, що Бачать Заборонене» дивиться на вас.] 

Король демонів з палкими очима у формі чорної пантери. Він був одним із тих, кого я бачив, коли відвідав 1863-тє коло. 

Господар 61-го Царства Демонів. Очі, що Бачать Заборонене, Флаурос. Саме він загинув від кулака Ю Джунхьока в 1863-му колі. 

Король демонів пішов за мною на цей острів. Флаурос дивно дивився сюди, перш ніж звернути увагу кудись інше. Це було очевидно, навіть не читаючи його обличчя. Ймовірно, він вирішив, що це не найкраще місце для боротьби. 

Чок Джуньон, що стояв поруч зі мною, напевно помітив би. Я глянув на Чок Джуньона, що стояв поруч.  

— Що ти хотів сказати? 

— Нічого. 

…У нього були дійсно міцні та надійні плечі. Я заздрив. 

[Це кінець сценарію? Гей, NPC. Ведіть мене!] 

Увійшли сузір’я, і в селі стало тісно. Один із мешканців нахмурився на хвилювання, що відбувалося всюди, і відповів: 

— Це кінець малого острова. 

[У твоїх словах немає щирості. Ну, всі сценарії створені доккебі.] 

Тепер, коли чудовиськ не було, сузір’я відновлювали свій дух. 

[Оповідь «Слабкий Проти Сильного й Сильний Проти Слабкого» розпочато.] 

Голоси оповідей лилися з очей сузір’їв. Як і очікувалося, Чок Джуньон мав рацію. 

Не було винятків, були це сузір’я чи втілення. Якщо ми не проживали оповіді належним чином, оповіді жили б замість нас. 

[Тут немає додаткових винагород?] 

[Чи варто нам обшукувати будинки? Там можуть бути деякі приховані частини.] 

Мешканці втомлено зітхнули, та роздратовано відповіли: 

— Таких речей не існує. Сценарій малого острова закінчився. Хто хоче перейти до наступного сценарію, має зайти до вогнища в центрі села. Це портал. 

Деякі сузір’я насупилися від холодного тону, і король демонів Флаурос ступив уперед. 

[NPC справді шумні. Це від нас залежить, коли ми захочемо піти звідси.] 

Можливо, він шукав суперника, раптово підвищивши свій статус. 

[Я знайшов це село. Непогано було би трохи відпочити. Принесіть трохи напоїв та їжі! Це тіло дуже голодне.] 

Грубі слова викликали сміх інших сузір’їв. Лі Джіх’є насупилася і виступила.  

— Це— 

— Просто почекай. 

Можливо, в нас не було можливості втручатися в цю боротьбу. 

Насправді жителі села зовсім не були збентежені загрозою короля демонів. Чоловік, який прав білизну, позіхнув від нудьги.  

— NPC, завжди NPC… Нинішні діти сприймають життя як гру. 

Старий чоловік з джіґе[1] на спині промовив: 

— Нині доля дивна… У мене немає ентузіазму та пристрасті. 

Жінка, яка пасла корів, теж додала кілька слів: 

— Тьху. Тому я й була проти відкриття нашого острова. Незалежно від того, наскільки терміново потрібні монети, чи зобов’язана я дивитися, як сюди заходять ці сноби? Краще виростити кілька корів. 

Виразно чулися плавні слова. Ситуація пішла в дивному напрямку, і сузір'я почали помічати. 

Флаурос заревів. 

[Чому ці комахи..?] 

Маленький хлопчик, який смоктав перед ними цукерку, сказав:  

— Це ви — комахи, що не прожили й тисячі років. 

Щелепа Флауроса відвисла. Він був тим, хто правив 64-м Царством Демонів, і для нього було природно так реагувати. Мабуть, це перша образа, яку він коли-небудь отримав. На обличчі Флауроса промайнув злий вираз. 

[Сценарій не говорив мені не вбивати NPC.] 

Король демонів випустив потужний статус. У той момент, коли він заревів і показав свої ікла, всі жителі села в унісон подивилися на Флауроса. 

Чоловік, що пере. Жінка, що кладе їжу та наливає воду в корито. Старий з джіґе. 

Здавалося, що весь світ завмер. Сузір’я відчули дивне повітря й затремтіли. Те саме стосувалося і Флауроса. Він був досить затятим королем демонів і, мабуть, помітив щось дивне. Можливо, він так думав. 

「Хто це взагалі такі?」 

Однак тут він не міг відступити. Його самолюбство короля демонів не потерпить, щоб його пригнічували жителі маленького села. Зрештою, Флаурос вибрав того, хто виглядав найслабшим. 

[Помри!] 

Кігті Флауроса націлилися на маленького хлопчика, який їв цукерку. Однак це був абсолютно неправильний вибір. 

「Він стиснув кулаки. Потім кулак поворухнувся.」 

Щось вибухнуло. Фрагменти тіла втілення розлетілися в повітрі, як феєрверк. Тіло втілення Флауроса втратило голову й повільно опустилося на землю. 

[«Очі, що Бачать Заборонене» вилучено зі сценарію.] 

Сузір’я побачили смерть короля демонів перед ними й здригнувшись віддалилися. 

[Щ-що? Це…] 

Мешканці мало реагували на здивування сузір'їв. Атмосфера була спокійна, наче ніхто і не вбивав комахи. Чоловік знову почав прати, а жінка напоїла корову. Старий похитав головою і рубав дерево. 

Хлопчик, що смоктав цукерку, сказав:  

— Забирайтеся геть. Я більше не хочу вас бачити. 

Бліді втілення та сузір’я втекли через портал. У будь-якому випадку сценарій з маленьким островом закінчився. Більше не було причин вагатися. Після зникнення через портал тут залишилося менш як десять сузір'їв. 

[Гігантська оповідь «Факел, що Поглинув Міф» хоче, щоб ви перейшли до наступного сценарію!] 

З того моменту, як я зіткнувся з цією дитиною, мої гігантські оповіді відреагували бурхливо. Можливо, щось помітили. Я гірко посміхнувся й підійшов до дитини, яка вбила короля демонів. 

[Гігантська оповідь «Факел, що Поглинув Міф» погрожує вам!] 

Я не знав, що Флаурос буде настільки корисним. Я відчув полегшення, коли знайшов те, що шукав. 

[Гігантська оповідь «Факел, що Поглинув Міф» заявляє, що знищить ваше тіло втілення, якщо ви продовжите наближатися до нього!] 

Я проігнорував її слова й пішов вперед. Закручена гігантська оповідь випускала загрозливі повітряні потоки. Мене роздратувала дитяча оповідь, яка вважала, що це провокація проти неї. 

— Що? Хочеш закінчити, як той хлопець? 

— Єдиний Нездоланний Кулак, Ю Хосон. Ви навчали Святу, що Мечем Ламає Небо та Кірйоса. 

Вираз обличчя дитини змінився. Усі мешканці цього місця були «реінкарнаторами». За зовнішнім виглядом не можна було прочитати їхній вік. Дитина переді мною була реінкарнатором, який прожив щонайменше 10,000 років. Дитина примружила очі й запитала мене.  

— Хто ти? Які у тебе стосунки з тими дітьми? 

[Гігантська оповідь «Факел, що Поглинув Міф» скалить свої зуби присутності перед вами.] 

Була ще одна причина, чому я прибув на Острів Реінкарнації. Виходячи з майбутніх битв із сузір'ями міфічного рангу, я мав щось отримати з цього місця. 

Я сковтнув і заговорив стислим голосом: 

— Єдиний Нездоланний Кулак, будь ласка, навчіть мене «Контролю Оповіді». 

___

[1] Джіґе — традиційна корейська переноска, якою користуються для переміщення великих кількостей важких матеріалів.