Все ще дивний граф(8)
— Час обіду.
— Я поїм пізніше.
— Краще було б їсти, поки страва свіжа.
— Просто залиш десь. Я згодом перекушу.
Але Паула чудово знала, що ніякого "згодом" не буде. Швидше за все, Ітан взагалі пропустить обід і протягне до вечері без їжі.
Після короткої боротьби за ковдру Паула зрештою здалася. Ітан не збирався вставати, а вона не мала наміру тягнути його силоміць. Щойно вона відпустила ковдру, Ітан миттю відкотився на дальній край ліжка, закутавшись у неї, як у кокон. Паула лише знизала плечима й оглянула кімнату.
Простір навколо був напрочуд охайним. Одрі та покоївки старанно підготували його до приїзду Ітана — струсили пил із меблів, замінили штори й постіль, ретельно все вичистили. Ітан не висловлював жодних претензій до умов — мабуть, тому що більшість часу проводив із заплющеними очима.
Окинувши кімнату поглядом, Паула знову повернулася до Ітана. Його нерухома постать усе ще ховалася на далекому краї ліжка, уникаючи зустрічі поглядами. У цій сцені було щось до болю знайоме, і Паула не стримала легкої усмішки.
— Сер Ітане, знаєте, можна й не прокинутися, спавши в такій позі, — сказала вона.
— …Я прокинуся.
— Я знаю одну історію, хочете послухати? — запитала вона з ледь помітною підступністю.
І, не чекаючи дозволу, почала розповідати моторошну історію про молодого чоловіка, якого знайшли мертвим у його ліжку після кількох днів зникнення. Він лежав, ніби спав, хоча насправді загинув від виснаження. Звісно, Паула обійшла увагою той факт, що чоловік помер від надмірної роботи.
Ця історія, колись почута від старших колег, давно обросла подробицями: мовляв, хлопець був настільки виснажений, що ледь дихав; що він спотикався на кожному кроці; що мав хронічну хворобу. Та як би там не було, його смерть нікого особливо не здивувала — таке, на жаль, траплялося часто.
Коли Паула закінчила описувати останні миті бідолахи з усією яскравістю деталей, Ітан нарешті заворушився. Повільно він виглянув із-під ковдри, зморщившись у рідкісній для себе гримасі невдоволення.
— То що ти там казала мені зробити? — буркнув він.
— Умитися й поїсти, — весело вказала Паула, показуючи на піднос із їжею.
Судячи з вигляду Ітана, він був налаштований пропустити обід і цього разу, тому Паула сама подбала про те, щоб усе приготувати заздалегідь. Ітан кинув на піднос роздратований погляд, але зрештою неохоче кивнув.
Паула усміхнулась і швидко потягнула ковдру, підозрюючи, що, якщо не діяти миттєво, він знову заринеся під неї. Проте, стягнувши тканину, вона побачила більше, ніж планувала — і завмерла, усвідомивши, що на Ітанові нічого не було.
— Я просто обмиюся. Принеси мені води, — байдуже промовив Ітан.
— А-а, негайно! — зірвалася з місця Паула.
//Коментар перекладача: «Літопис Великої Битви за Підйом Лорда Ітана в День Обідній»
І було так.
У рік благословенний і місяць сонячний, настав День Великий, коли Чарівниця Обіду, знана людям як Паула, вступила в нерівний бій проти Лорда Сонька, знаного Ітаном Першим Невставальним.
І ось прийшла вона до його спокійного ложа з дарунком — підносом їжі теплої, запашної.
І відкрила вона штори, впустивши Сяйво Великого Світла.
І стягнула вона ковдру, та укріпив Лорд Ітан барикади з ковдри міцної.
Тоді вдалася Паула до великої магії Слова Лякаючого:
"Чувала я про того, хто проспав так довго, що смерть його застала..."
І затремтів Лорд Ітан у своєму коконі, і визирнуло його скуйовджене чоло з-під бастіону ковдрового.
Та коли Паула, здолавши останні бар’єри, відкрила істину —
побачила вона, що Лорд Ітан у битву вийшов без обладунків.
І велика була її швидкість відбігання, бо лишилася їй тільки одна місія:
принести воду й зберегти честь обох держав.
І так завершилася Битва Велика того дня, а в літописах лишився запис:
"В кого немає зброї — той захищається ковдрою."//
Приховуючи своє збентеження, Паула швидко принесла воду. Вона наповнила тазик, перевіряючи температуру. Вода була крижана, але вона залишила все як є.
Повернувшись із тазиком, вона застала Ітана сидячим на ліжку, його очі ще були важкі від сну. Паула поставила тазик на тумбочку й простягнула йому рушник. Ітан бризнув холодною водою собі в обличчя й почав швидко кліпати, коли морозний струмінь остаточно прогнав із нього залишки дрімоти. Спостерігаючи, як його плечі здригалися від холоду, Паула ледь стримала сміх. Так йому й треба за всю ту впертість.
Холодна вода, схоже, спрацювала: Ітан спокійно з’їв обід без жодних скарг.
— І що мені тепер робити? — запитав він.
— Щось інше, крім сну. Може, прогуляйся? — запропонувала Паула.
— Не дуже хочеться виходити з кімнати... — пробурмотів Ітан, знову заповзаючи назад у ліжко й закопуючи обличчя в подушку. Паула тяжко зітхнула, збираючи порожній посуд і приводячи речі до ладу.
— Тоді почитай книжку.
— Не хочеться витріщатися на слова.
— Тоді просто лежи й дивись у вікно.
З цими словами Паула розвернулася й вийшла, несучи посуд на кухню. Вона мала повернути піднос і взяти інвентар для прибирання. Сьогодні був день великого прибирання. Ітан не любив, коли в його кімнаті працювали сторонні слуги, тож Паула взяла це завдання на себе. Досі їй важко було прибрати як слід — Ітан постійно спав і не давав можливості. Але тепер, коли він бодай частково прокинувся, з’явився шанс.
Коли Паула повернулася, Ітан знову валявся на ліжку, широко розплющивши очі з якимось відсутнім поглядом. Напевно, щойно прокинувся після короткого дрімоти, подумала Паула, хитаючи головою. Вона засукала рукави.
— Мені потрібно прибрати. Чи не міг би ти вийти на час прибирання?
— Мені нормально. Прибирай.
— Пил — це шкідливо для здоров’я.
— Я витримаю.
Ітан зарився обличчям у подушку, явно не маючи наміру рухатися. Бачачи, що сперечатися марно, Паула відчинила вікна й взялася до роботи. Вона струсила килим, відклала його вбік, злізла на маленьку драбинку, щоб замінити штори. Потім підійшла до ліжка, аби поміняти постіль, і обережно зрушила Ітана, щоб замінити наволочки та простирадло на матраці.
Коли вона спробувала зняти ковдру, в яку Ітан був загорнутий, то зупинилася. Він міцно тримав її, з ледве помітним роздратуванням на обличчі. Його хватка красномовно свідчила, що розлучатися з ковдрою він не має наміру. Паула лише знизала плечима й залишила свіже простирадло поряд. Нехай сам розбирається.
Склавши використану білизну акуратною купкою біля килима, Паула взялася за камін і підлогу. Вона ретельно вимила все, аж доки підлога не заблищала.
Задоволено оглядаючи результат своєї роботи, вона відчула на собі чийсь погляд. Оглянувшись, вона побачила Ітана, який підперся ліктем на ліжку й уважно стежив за нею. Спершу Паула подумала, що він знову ляже, але той лише зручніше вмостився, сидячи, сперся підборіддям на долоню і продовжив відкрито її розглядати.
— Що ти наносиш на підлогу? — поцікавився він.
— Це поліроль, щоб підлога блищала, — відповіла Паула.
— Ого, цікаво, — відгукнувся Ітан, явно зацікавившись процесом.
//Коментар перекладача: «Ітан — головний інспектор з естетики прибирання»
Його обов'язки: — 80% часу: лежати стильно;
— 15% часу: дивитися з цікавістю, ніби вперше бачить, як миють підлогу;
— 5% часу: ставити філософські питання типу "А навіщо її взагалі мити, якщо все одно пилюка назад налетить?"
Премія за службу: додаткові десять хвилин сну.//
У якийсь момент Ітан почав засипати Паулу запитаннями:
> Що це таке?
Як це працює?
Чому ти робиш саме так?
Його цікавість здавалася безмежною. Коли Паула перейшла до протирання пилу на вікнах і скручування килима, що сигналізувало про завершення прибирання, Ітан навіть притягнув собі стілець, щоб дивитися, як вона чистить ванну у ванній кімнаті.
Намагаючись ігнорувати його погляд, Паула обполоснула залишки мила й випрямилась, розтягуючи затерплі м’язи. Вона окинула поглядом тепер ідеально чисту кімнату. Готово, задоволено подумала вона.
Паула витерла вологі стопи рушником, взулася і пригладила пом’яте вбрання. Останній раз окинувши кімнату поглядом, вона зібрала приладдя для прибирання і зібраний брудний текстиль. І в цей момент Ітан, який спостерігав за нею весь час, нарешті заговорив:
— Що ти тепер робитимеш?
— Тепер, коли я все прибрала, я йду, — сухо відповіла Паула.
Ітан не відповів одразу. Натомість він різко підвівся, і простирадло, яким він був загорнутий, злетіло додолу. Паула інстинктивно відвернулась, але потім вагалася: можливо, їй доведеться допомогти йому вдягтися? Однак, перш ніж вона встигла щось зробити, Ітан поклав їй руку на плече й м’яко виштовхав її за двері.
— Зачекай тут, — коротко сказав він.
— Зачекати? Е-е? — розгублено пробелькотіла Паула. Але перш ніж вона встигла щось заперечити, двері зачинилися в неї перед носом. Спантеличена, вона залишилася стояти в коридорі. Він сам попросив її допомогти — і сам же виставив за двері?
Не розуміючи, що відбувається, Паула вирішила почекати.
Після недовгого, дещо нудного очікування двері нарешті відчинилися. Ітан вийшов — і виглядав вражаюче. Ледачий, розпатланий хлопець, що валявся в ліжку, кудись зник. Йому на зміну з’явився охайно вдягнений чоловік із акуратно укладеним волоссям, готовий хоч зараз вирушати на прогулянку.
Ітан простягнув Паулі простирадло, в яке був загорнутий. Вона машинально прийняла його, не зводячи з нього здивованого погляду.
— Ти кудись зібрався? — запитала вона.
— Ні, — спокійно відповів Ітан.
Хоч будь-хто міг би побачити, що його вигляд кричав: "Я йду гуляти." Можливо, він передумав і справді вирішив прогулятися? Паула знизала плечима, вирішивши, що це не її справа, і повернулася, щоб піти.
Коли вона йшла коридором, за спиною почула кроки. Спершу вона їх проігнорувала, вирішивши, що це просто збіг. Але коли кроки супроводжували її аж до підвалу, вона зрозуміла, що тут щось не так. Один зі слуг, що проходив повз, кинув здивований погляд на Ітана, який відкрито йшов за нею.
Паула різко зупинилася й обернулась. Ітан, який саме оглядав навколишнє оточення з цікавістю туриста, зустрів її погляд із невимушеним виразом обличчя.
— Тобі не можна ходити за мною сюди, — суворо сказала Паула.
//Коментар перекладача: «Тактична симуляція: Ігноруємо благородного туриста»
Інструкція:
1. Ігнорувати.
2. Ігнорувати сильніше.
3. Якщо погляд стає надто променистим — вдати, що рахую тріщини на стелі.
Головне правило: ніколи не вступати в контакт очима. Інакше Ітан почне ставити нові питання типу "а чому пил йде вгору, а не вбік?"//
— Зрозуміло, — без заперечень відповів Ітан.
Полегшено зітхнувши, Паула попрямувала до підвалу, де повернула приладдя для прибирання та передала зібрану білизну пралям.
— Чи могла б я взяти чисту постіль наперед? — запитала Паула.
— Ой, люба, я ще не забрала те, що досушується, — вибачливо відповіла праля. Вона затрималась на мить, окинувши поглядом два великі кошики з білизною біля себе. Було очевидно, що самостійно вона їх не донесе. Паула зробила крок уперед.
— Я допоможу.
Праля спробувала відмовитися, але Паула заспокійливо усміхнулася й підняла один із кошиків. Зрештою, трохи зніяковівши, праля прийняла допомогу, буркочучи щось про те, що сьогодні їм катастрофічно бракує рук. Разом вони вирушили вгору сходами до заднього входу.
Та раптом, просто нізвідки, їх налякав голос:
— Ти вже закінчила свою роботу? — пролунав спокійний голос Ітана в тихому коридорі.
Обидві — і Паула, і праля — здригнулися від несподіванки, мало не відскочивши назад. Паула, притиснувши руку до грудей, сковано обернулася й побачила Ітана, який стояв там, як ні в чому не бувало. Вона була впевнена, що він пішов гуляти... Але ось він, з'явився з-за рогу біля чорного входу. Невже він увесь цей час там чекав?
— Що—е-е—е-е? — розгублено забелькотіла праля. Паула кинула на Ітана мовчазний погляд: "Що ти тут робиш?!"
Ітан, уловивши цей погляд, лише ліниво всміхнувся, переводячи очі з Паули на пралю і назад.
— Куди ви йдете?
— Вивісити білизну... Я думала, ти пішов на прогулянку, — відповіла Паула.
— Я такого не казав, — спокійно відказав Ітан.
І Паулі нічого було заперечити. Справді, він не казав.
Тож що це означає? Він справді чекав на неї весь цей час?
У голові в неї на мить запанувала плутанина. Але розмірковувати було ніколи — з іншого боку коридору з'явився ще один слуга й, побачивши Ітана, завмер на місці, явно приголомшений.
Паула вирішила, що їм треба якнайшвидше йти звідси. Вона обернулася до пралі, яка досі застигла, мов статуя, й запитала, куди потрібно йти. Наче прокинувшись, праля почала невпевнено рухатися вперед, і Паула рушила за нею.
Ітан, звісно ж, продовжив іти слідом.
Таким чином утворилася доволі кумедна картина: праля попереду, за нею Паула, а замикало процесію — благородне причепило на ім’я Ітан. Праля, явно відчуваючи його присутність кожною клітинкою, не переставала нервово оглядатися через плече.
//Коментар перекладача: «Велика Революція Соньків і Білизни.»
І так почалося…
Попереду, як символ боротьби, йшов кошик із білизною.
За ним — Паула, Велика Революціонерка Чистоти, несучи на плечах відповідальність і незрозумілу тривогу.
І замикала процесію найпідступніша зброя революції — Ітан, Лорд Сонного Супротиву, який навіть не знав, за що бореться, але вже виглядав, наче головнокомандувач.
Кожен їхній крок луною розходився підвалами, сповіщаючи мешканцям маєтку:
"Настав час змін! Настав час змахнути пил і повернути право спати до полудня!"
Праля, несучи кошик, уявно присягалася на вірність Революції:
"Я не знаю, що тут відбувається, але виглядає дуже серйозно."
Паула подумки планувала маніфест:
"Вимога №1 — скорочення годин миття підлоги.
Вимога №2 — офіційне право ігнорувати питання типу «а що це таке?»."
Ітан у цей час мирно розглядав стелю, цілком щасливий бути частиною руху, в якому головна активність — це повільне пересування без особливих цілей.//
Шановний Лорде Ітане,
Цим листом повідомляю, що я офіційно в
ступаю до фан-клубу Вашої сонної величності.
Моя клятва: захищати Ваше право спати вдень, сміятися з Ваших підколок і мовчки захоплюватися Вашими надзусиллями прокинутися до обіду.
З повагою і несамовитою прихильністю,
Ваш перекладач.
