Паула в дивному графському маєтку (4)
Паула витерла останнє віконне скло й віджала ганчірку в тепер уже брудну воду. Підхопила відро, щоби набрати свіжої, — і саме в цей момент у коридорі натрапила на Джонні. Він мав змучений вигляд, із темними колами під очима.
— Виглядаєш втомленим.
— Так помітно? — пробурмотів Джонні, торкаючись обличчя, наче сподіваючись, що втому не так сильно видно, як вона сказала.
— Щось сталося?
— Та як сказати… робота. Останнім часом трохи… насичено, — відповів він, натягнувши посмішку, яка лише наполовину приховала виснаження.
Паула кивнула, відчувши, що йому нелегко.
— А як справи з Алісією?
Обличчя Джонні вмить проясніло.
— Та, знаєш, непогано! Вона навіть почала відповідати мені, коли я до неї говорю!
До переїзду в маєток Алісія майже не помічала зусиль Джонні заговорити з нею. Вона хіба чемно посміхалася, але було видно, що не має бажання спілкуватися. Але тепер, коли Паула більше не обслуговувала Джоелі, а її місце зайняла Алісія, здавалося, в Джонні з’явився справжній шанс.
//Коментар перекладача:
Хлопчику… ти ще не знаєш, у яке болото вляпаєшся. Але ми вже приготували носову хустинку, чай з валеріаною і збоку підписали: «Сам винен».//
Паула якось і проговорилася Алісії, що Джонні вже давно до неї небайдужий. Спершу Алісію це шокувало — та ще й як, — але згодом вона почала відповідати, хоч і трохи сором’язливо.
Паула якось побачила, як вони перетнулись у коридорі: легка посмішка з боку Алісії — і повний благоговіння погляд від Джонні.
— Що ж, — підбадьорила його Паула, — може, це твій шанс стати ближчим до неї.
Джонні відсахнувся так, наче вона запропонувала щось абсолютно непристойне.
— Щ-що? Про що ти говориш?
Паула знизала плечима.
— Хоч би просто поговорив. Можливість не стукає двічі. Коли ще матимеш шанс лишитися з нею наодинці? Подумай.
Джонні, знервований, обмірковував її слова, поки на його обличчі поступово не з’явився вираз рішучості.
— Ти права, — нарешті мовив він, стискаючи кулаки з усією серйозністю.
— Успіху тобі, — усміхнулася Паула, коротко махнувши йому на прощання.
Коли вона завернула за ріг, то помітила двох слуг, які, стурбовано дивлячись угору, щось вигукували:
— Будь ласка, злізьте звідти!
— Це небезпечно!
Паула підняла погляд — і саме в цей момент повз неї щось пролетіло й з гуркотом ударилося об стіну, впавши поруч. Вона нахилилася й підняла це: у руках виявилася дерев’яна фігурка коня.
//Коментар перекладача:
Ой, а мені вже неймовірно цікаво, що він там собі надумав із тією своєю серйозністю в очах і кулаками в кишенях. Спостерігаємо далі з попкорном. //
Озирнувшись угору, вона побачила маленького хлопчика, що небезпечно балансував на спині великої залізної статуї коня. Він весело підстрибував, змушуючи статую хитатися. Чоловік-служник обхопив ноги скульптури, його обличчя побіліло від страху — він намагався, але марно, утримати її. Жінка-служниця майже в сльозах благала дитину спуститися.
Заливисто сміючись, хлопчик розгойдувався взад-вперед, з ентузіазмом бив ногами по статуї. Його ніжки безтурботно бовталися — і саме це привернуло увагу Паули: вони були напрочуд маленькі.
Та раптом одна нога зісковзнула. Зрозумівши, що дитина ось-ось впаде, Паула кинула відро і рвонула вперед. Хлопчик злетів униз, але вона встигла підхопити його на льоту, прослизнувши по підлозі, аби зм’якшити падіння. Статуя гучно вдарилась об стіну, а обидва слуги кинулися до них у паніці.
— Ви неушкоджені, юний пане? — схвильовано запитала жінка.
— Я... я в порядку.
Паула з болем підвелася, її спина відгукнулась пекучим болем, але вона змусила себе перевірити, чи цілий хлопчик. Йому було не більше чотирьох років, з коротким розкуйовдженим світлим волоссям і вражаючими фіалковими очима. Він здивовано кліпав, зовсім не схожий на того, хто щойно ледве не звалився з висоти.
— А ти хто? — запитав він, схиливши голову набік.
Паулі самій хотілося поставити це ж саме запитання, але її випередив чоловік-служник, що лагідно втрутився:
— Юний пане, не можна сідати на людей. Це негоже.
Жінка обережно зняла хлопчика з Паулиних колін, давши їй змогу повністю випростатися і перевести подих. Кожен вдих віддавав болем у грудях, і вона притисла руку до ребер.
— Ви поранені? — стривожено спитав чоловік.
— Усе добре, — відповіла Паула, намагаючись зібратися. — Але, мабуть, усе ж варто перевірити, чи з ним усе гаразд.
Хлопчик, і далі втуплений у неї поглядом, смикнув служницю за спідницю.
— Хто вона? — запитав знову, тепер уже голосніше й наполегливіше.
Жінка вагалася з відповіддю:
— Вона… е-е… нова служниця, юний пане, — пробурмотіла вона, явно не знаючи, як краще пояснити.
//Коментар перекладача: взагалі хто він, цей малий акробат на залізному коні?
Може, у них із сестрою(навевно) якесь сімейне хобі — колекціонувати всіх істинно прекрасних, зокрема й у вигляді служниць.
А ті фіалкові очі… Чи не молодший це брат Вайолет?
Словом, я вже відчуваю, що далі буде цікаво. Настільки цікаво, що навіть швабра не врятує.
І ще ця бідна служниця, яка на секунду зависла, бо його цікавить хтось, крім залізного коня?!
Та ні, не може бути…
Наш маленький вельможа обрав когось сам — і не для того, щоб скинути з підвіконня?
Аж страшно подумати, що буде, якщо він ще й усміхнеться.
Схоже, у Паули з’явився фанат номер два. //
Паулa зітхнула, все ще притискаючи руку до ниючої спини. Озирнувшись, вона помітила відро, яке впустила,— вода розлилася по підлозі. Неприємне відчуття стиснуло серце, коли вона глянула на безлад.
— Ой лишенько, — озвалася жінка, помітивши калюжу. — Дозволь, я допоможу вам прибрати.
— Ні-ні, це я розлила, — відповіла Паулa, схилившись, аби витерти воду ганчіркою. Але жінка не відступала — сіла поруч і почала промокати калюжу краєм своєї спідниці, ще до того, як Паулa встигла її зупинити. Чоловік-служник хутко вийшов, пообіцявши принести більше ганчірок.
Поки Паулa витирала розлиту воду, раптом маленька нога рішуче ступила просто на її ганчірку. Вона підвела очі — хлопчик стояв і люто зирив на неї з усім обуренням, на яке здатна чотирирічна дитина.
— Потвора! — гучно вигукнув він, вказуючи прямо на неї. — Ти потвора! Потворна, потворна людина!
//Коментар перекладача: хоч раз би відповіла у стилі:
— Потвора? Та я — нова мутація краси. Недоступна для дитячих очей. І небезпечна в променях денного світла.
Словом, підозрюю, ця дитина або родич когось важливого, або маленький пророк майбутньої драми. У будь-якому разі — варто готувати чай(особливо для чаювань з перекладачем), бо щось тут заварюється.//
Паулa застигла на місці, приголомшена. А жінка почала панічно бурмотіти:
— Юний пане, будь ласка…
//(Мені одній здається, що поведінка Джоелі та реакції хлопчика на зовнішність Паули — це щось дуже подібне? Можливо, він не просто так тут. І, можливо, цей маєчник зі знеціненням — ще від когось іде? І ще реакція служниці)//
Але хлопчик не збирався зупинятися. Його маленька нога все ще тиснула на ганчірку.
— Хто ти така, Потворо?
Його обличчя виражало впертість — здавалося, він не дозволить їй зрушити з місця, поки не отримає відповідь.
Паулa зібралася. Багаторічний досвід поводження з важкими характерами повернувся до неї, як стара знайома. Вона була більш ніж готова до такого.
— Перепрошую, юний пане, — холодно й зосереджено мовила вона, — але якщо ви хочете дізнатися, як мене звати, спершу належить представитись самому.
Хлопчик кліпнув, переварюючи відповідь, а його нянька затремтіла з неспокою.
Його обличчя насупилось.
— Це наказ! — закричав він, штампуючи ніжкою ще дужче, голос його зазвучав владно.
— Ваш наказ, юний пане? — спокійно перепитала Паулa. Вона обережно потягнула ганчірку з-під його ноги. — На жаль, не можу відповісти без представлення. І, якщо можна, заберіть ніжку.
Проте вона не встигла витягти ганчірку, як хлопчик штовхнув її у плече. Вона похитнулася — і водночас він сам утратив рівновагу, гепнувшись обличчям просто в калюжу.
Його обличчя скривилося від шоку, і він поглянув на неї великими фіалковими очима, що вже мерехтіли сльозами. Щойно Паула замислилась, чи не варто їй вибачитися, хлопчик вибухнув гучним, невтішним риданням.
Паула вирішила, що краще відступити. Вона тихо вибачилася й рушила по нові ганчірки, рухаючись якомога швидше — сподівалася уникнути будь-яких наслідків за те, що довела «юного пана» до сліз. Коли вона повернулася, хлопчика з нянею вже не було, але дивна зустріч продовжувала крутитися в її голові, залишаючи неприємний осад. У всій цій сцені було щось тривожне — наче нитка, за яку ще не смикнули, але яка могла розплутати все, якщо потягнути.
//Коментар перекладача: Ну все, навіть автор уже зливає спойлери.//
***
На жаль, Паулі не довелося довго чекати на нову зустріч із тим хлопчиком.
Одного ранку її викликали до кімнати Джоелі — і кого ж вона там побачила? Хлопчика, який стояв поряд із леді. Щойно він побачив Паулу, його обличчя миттєво просяяло від впізнавання.
— Це мій племінник, — пояснила Джоелі з лагідною усмішкою, що лише ширшала, поки в Паули в животі стискалося. — Він пробуде тут певний час. І, до речі, згадував, що йому дуже хочеться побачитися з вами знову.
Ну, сподівання, що він її забув, розбилися об підлогу.
— Хто ти така? — гучно запитав хлопчик, дивлячись на неї з уже знайомим самовдоволеним виразом.
Джоелі весело засміялася й кинула на Паулу змовницький погляд.
— Відтепер ти допомагатимеш його няньці піклуватися про нього.
У Паули всередині все похололо.
— Я? — ледь вимовила вона.
— Саме ти, — підтвердила Джоелі, її усмішка ще ширше розцвіла, поки хлопчик захоплено плескав у долоні й ледь не стрибав на місці.
Паула натягнула професійну усмішку, хоча в душі її охоплював розпач. Алісія, що стояла трохи осторонь, кинула на неї осудливий погляд — її, схоже, дратувало, що Паулі знову дісталася якась важлива роль.
Серед цієї дивної публіки Паулі доводилося тримати обличчя. Тепер вона офіційно відповідала за догляд за племінником Джоелі — тим самим розбещеним, непосидючим хлопчиськом, який уже встиг добряче ускладнити їй життя.
— О, це буде весело, — сказав хлопець, його зловісна усмішка розтяглася, коли він уп’явся поглядом у неї.
Єдина думка, яка крутилася в голові Паули, коли вона глянула спочатку на хлопчика, потім на задоволену Джоелі, а потім — на винувату няньку:
Все що вона хотіла — вибігти з кімнати
//Чаювання з перекладачем
Офіційний список фанатів Паули (що додалися за останні розділи):
1. Я — перекладач, втомлений і зачарований, головний адепт культу Паули
2. Юний графічно обдарований злюка (a.k.a. хлопчик) — малий лицар, який упав їй на коліна (буквально), обізвав потворою, розплакався і тепер палко хоче бути поруч. Як це не назвати “fan behavior”(не сперечайтесь з хом'яком-пророком) ?
3. Джоелі:
Та ви що! Вона вже стилізує Паулу, торкається її волосся і вивчає її тіло поглядом із художньою цікавістю.
4. Чайний гриб(не той що дворецький, хоча підозрюю (знаю) дворецький також скоро буде в цьому культі):
Живе в банці на кухні Джоелі. Постійно булькає, коли Паула заходить. На думку служниць — це глибокий симфонічний акт захоплення. На мою думку — любов. Чистий мікс бактерій та відданості.
5. Джонні:
Починав із "привіт, я хочу до Алісії", а тепер що? Біжить від Джоелі, ховається за Паулою, слухається її як виховательку в таборі. Не фанат? А хто? Синдром прихильника з відтінком "мамо, забери мене звідси".
6. Привид Лопати(не додаю привида палиці бо він давно в культі ще практично з самого початку історії(насправді мене жаба дусить перелічувати всіх її фанатів з самісінького початку історії )
Завжди поруч. Завжди готовий. Підтримує морально. Хоч і не в кадрі — в серці.
7. Старша служниця Одрі
Каже, що їй усе одно. Пише щось у блокнотик. А насправді там: "Паула — стабільна, ефективна, мовчазна. Може замінити п’ятьох."
Ми бачимо тебе, Одрі. Твій внутрішній фан-клуб — у суворо зав’язаному фартусі.
8.Кінь-статуя
Мовчазний свідок. Тримає рівновагу (іноді).
Може впасти. Може впасти на кого завгодно — але не на Паулу. Бо вона свята.
9.Господиня стара чайниця з кухні
— "Я їй одразу сказала, ця дівчина буде великим пранцем у цьому домі!"
Вона не знає, хто такий пранкстер. Але знає, що Паула — золото. Сама ж їй ллє чай, хоч каже, що нема.
10.Випадковий голуб за вікном
Він не говорить. Але якщо й міг, то казав би: "Я бачив, як вона мила це вікно, і я… я змінився."
11.Привид із Західного Крила
Летів嚶嚶嚶... натрапив на Паулу… і зупинився.
— “Я хотів лякати… але вона сказала мені ‘Чи є у тебе ім’я?’. І я знову відчув себе живим.”
З того часу літає за нею з інструкцією до відра.
12.Камін у великій залі
Мовчазний фанат. Чути, як потріскує щастя, коли Паула проходить повз. Особливо, коли вона притримує відро — бо знає, як йому прикро, коли вода на підлозі.
13.Кіт, який живе на кухні (неофіційно)
Спить тільки біля її ніг. І тільки тоді їсть.
Мурчить так, ніби виводить її ім’я азбукою Морзе.
14.Жінка з ринку, яка казала “не бери цю дівку, вона без роду”
А тепер каже: “Оце справжня служниця. Якби вона продавала огірки, я б від неї купила без здачі.”
15. Перукар з сусіднього маєтку
— “Хто обрізав чолку? Самостійно? Без ножиць для філірування?! Це… мистецтво!”
З того часу вивішує її портрет у себе в салоні з написом: “Викликає характер”.
16.Самотній лист із газети, де було фото Вінсента
Він мріє про те, щоб Паула його ще раз пом’яла.
Каже іншим газетам: “Вона обрала мене”.
17. Мені здається, навіть Господь-Творець цього маєтку…
…раптом десь у підвалі зітхає й шепоче: “Оце я придумав хорошо.”
Як вступити до культу Паули: офіційна інструкція
1. Поставити вподобайку під розділом. Це як поцілувати руку королеві, тільки без слини.
2. Написати коментар типу “Ох, я теж би вдарився об підлогу заради Паули”. Принесе вам +50 lovePaula credit. Великий хом'як-перекладач пишається тобою.
3. Перечитати момент, де вона робить зачіску Джоелі, і змінити свою життєву мету. Відтепер ви — теж фахівець із плетіння косичок богиням.
4. Заварити чай. Обов’язково чорний. У чашці має плавати легкий присмак травм.
5.Вивчити ім’я “Енн” як офіційний пароль на вхід. Так-так, тепер ви знаєте.
6.Молитва перед сном:
“О всевижна Пауло,
покровителько втомлених служниць і пасивної агресії,
настав мені силу відповідати «спокійно» на «ти потвора».
7.Якщо побачите статую коня — поклоніться. Це перший(в її світі), хто визнав її велич.
8.Носити шапочку або пов’язку, що закриває пів обличчя. Для солідарності з епохою її чубчика.
9.Оголосити ворогом кожного, хто назвав Паулу потворою чи сказав їй в сторону щось нериємне. Хоч навіть це буде маленька дитина чи її сестра. Особливо якщо це маленька дитина.
10.Прикинутися мертвим, коли бачиш Вінсента. Бо якщо він ще не на колінах перед нею — він не заслуговує бачити твоїх очей.
11.Розпочати домашнє богослужіння “Постраждалі від Джоелі обіймемося”. Хоча насправді ніхто не проти — всі хочуть ще.
(Я особисто постраждала від її прекрасності)
12.Щосуботи голосно вигукувати “Це все наш улюблений перекладач!!!” у бік небес. Особливо якщо Джеймса Крістофера арештували.
13. У разі стресу — просто повторюй мантру: “Алісія, мовчи(найм'якший варіант, якщо що одобряю і гостріші)”.
14.Щодня перед сном обирай одну рису Паули для медитації:
Спокій в екзистенційному болі
Шикарна байдужість
Вміння робити зачіски богиням, тримаючи біль у грудях
Глибока пасивна агресія як стиль життя
15. І нарешті — бережи себе. Бо Паулі потрібні сильні фанати. Не кожен витримає бути частиною культу жінки, яка пережила пекло і ще й прибрала за ним.
