Мить, коли зірка впала на родину графа(8)
— Ходімо, панночко.
— Чому так раптово? — Вайолет розгублено дивилася то на няню, то на батька, не розуміючи, що відбувається.
Її батько лише пильно стежив за нею, а тоді раптом вибухнув:
— Коли повернемося до маєтку — ти під домашнім арештом. Жодних виходів!
— Але, тату...
Та в ту ж мить його погляд загострився ще більше, розпалений гнівом. З суворим виразом обличчя він рішуче зійшов зі сходів. Внизу стояли Вінсент і Ітан. Останній виглядав стривоженим.
Батько лише швидко зиркнув на Вінсента — і вмить підняв руку.
Це сталося за частку секунди.
Лясь!
Звук ляпаса рознісся залом, і Вінсент похитнувся, втрачаючи рівновагу, аж поки Ітан не встиг його підхопити. Їхні очі розширилися від шоку.
— Вінсент! — закричала Вайолет і кинулася вниз, за нею поспішала й няня.
Паула теж хотіла спуститися, але Лукас став перед нею, перекривши шлях. Його рука торкнулася її плеча, зупиняючи.
Але, озирнувшись на Лукаса з розгубленим виразом обличчя, Паула побачила, як той мовчки хитає головою.
Зрештою, їй не залишалося нічого іншого, як лише мовчки спостерігати за всім, що відбувається, затамувавши подих.
Вайолет кинулася до Вінсента, нахилилася над ним, перевіряючи, чи все з ним гаразд, і занепокоєно запитала:
— Ви в порядку?.. Вінсент?
А тоді вона різко підвелася, її голос затремтів:
— Батьку, що ви собі дозволяєте?!
— Як він посмів! Обманом зустрічатися з моєю донькою!
— Обманом? Про що ви взагалі?..
— Як він посмів зневажити нашу родину та приховати, хто він насправді! — загримів голос. — Як він смів приховати свою сліпоту? Як він смів з таким поглядом зважитися на Вайолет?!
Його крик був наче удар блискавки — потужний і грізний. Вайолет розгубилася, Паула — теж. Схоже, гнів, який той приніс із собою, був викликаний саме цим. Ітан затьмарився на обличчі — немов передчував усе наперед.
Тим часом Вінсент поволі сів, попри те, як сильно його скрутило від удару. Місце, куди влучив батьків ляпас, почервоніло, але його обличчя залишалося спокійнішим за всіх присутніх.
— Т-тату… Прошу, не робіть цього, — Вайолет тремтячими руками вхопилася за його руку, її голос зривався, але той грубо скинув її дотик. Вайолет втратила рівновагу й упала, і няня кинулася її підхопити.
— Заберіть її негайно! — гримнув він. — І запам’ятай: коли повернемося — заручини вважай скасованими!
— Тату! — закричала Вайолет.
Коли Вайолет закричала, її батько блиснув у її бік гострим поглядом. Вона здригнулась, опустила очі, тіло затремтіло ще сильніше. Та попри страх, вона зібралася з духом і пробелькотіла:
— Я… я не хочу розривати заручини.
— Що з тобою не так? — голосно вигукнув він. — Чому ти вперто водишся з цим типом? Що ти взагалі можеш отримати, зв'язавшись зі сліпим чоловіком, який не бачить, що перед ним? Чи, може, ти втратила голову від нього й вирішила осоромити всю родину?
— Ні, тату! Ні, я ніколи б не осоромила родину. Просто… я люблю Вінсента.
— Дурепа.
— …
Він цокнув язиком, і Вайолет знову здригнулася.
— Напевно, через те, що ти була надто добра з ним, він і розперезався — вчепився в ці заручини й не захотів їх розірвати.
— Але…
— Мовчи! Мовчи, кажу!
Гучний крик перекрив її слова.
— …
Вайолет міцно зтиснула губи, її обличчя перекосилося від болю, ще трохи — і вона б розридалась. Няня обійняла її, намагаючись заспокоїти.
А потім — це сталося.
— Я сам розірву ці заручини.
Раптові слова Вінсента розірвали напружену тишу. Усі погляди звернулися до нього — він стояв на ногах. Етан, що стояв поряд, прикрив обличчя рукою й заплющив очі, ніби не мав сил дивитися на те, що відбувається.
Та попри метушню навколо, обличчя Вінсента залишалось спокійним, коли він заговорив:
— Я зроблю так, як ви сказали.
— Вінсент!
Попри розпачливий крик Вайолет, вона не змінила рішення. Вона підбігла до нього, схопила за руки, трясла, благала не робити цього — та відповіді не було. Нарешті вона втупилася обличчям йому в груди й заплакала.
— Досить. Повертаймося.
— Ні. Я сказала, що не розірву заручини.
— Тоді ти маєш покинути родину. Чи здатна ти на це?
— Так.
— Вайолет.
Вінсент підняв руки й лагідно торкнувся її обличчя. Вона з опущеним поглядом, зі слізьми в очах, мовчки стояла перед ним.
— Життя зі мною означає життя без підтримки родини, без няні, яку ти так любиш. Це — життя з незрячим чоловіком. Ти доглядатимеш мене, житимеш у відокремленні від інших, без світських подій. Ти маєш відмовитись від багатьох речей заради мене. Люди завжди дивитимуться на тебе осудливо. Я не зможу побачити, коли ти плачеш. Я не зможу тебе захистити. Я лише безпорадно тягнутиму до тебе руки в темряві.
— …
— Таке буде життя зі мною. Ти справді впораєшся з цим?
Вайолет відкрила рота, але цього разу не змогла одразу відповісти. Її фіалкові очі затремтіли, голос зник у ваганні. Сльози беззвучно текли по її ніжних щоках.
Здавалось, Вінсент усе зрозумів. Він усміхнувся й погладив її по голові.
— Я не хочу, щоб ти так жила. Тож повертайся.
Сльози не припиняли текти, та Вайолет усе ж кивнула. Її руки повільно вислизнули з рук Вінсента.
— Вінсент!
— …
Зрештою, її вивели з зали, поки вона судомно чіплялася за дворецького. Няня пішла слідом. Плач, змішаний із риданнями, поступово згас, поки не обірвався зовсім.
Батько Вайолет ще раз кинув погляд на Вінсента — його очі все ще палали гнівом, а стиснуті вуста не приховували невдоволення.
— Сподіваюся, ти дотримаєшся слова.
— …
— Обманювати мене — непростимо, але з поваги до твоїх батьків цього разу я на це закрию очі. Але не смій більше наближатись до моєї дочки.
Промовивши це, він різко розвернувся й пішов.
Разом із його відходом зал, який щойно вибухав емоціями, огорнула тиша. І саме в цей момент з’явився Джеймс — він спокійно спустився сходами, оглянувши всіх навколо. Усі погляди звернулись до нього, лише Вінсент залишився нерухомим.
Стан Вінсента був суворо прихованою таємницею. Хоча в світі не існує повної тиші, його ретельно оберігали, щоб принаймні ще день вона не стала надбанням громадськості. Єдиними, хто знав правду, були ми… і он той чоловік — Джеймс Крістофер. Інстинктивно всі зрозуміли, хто стоїть за цією тривожною ситуацією.
Джеймс недбало поправив одяг і неквапно рушив уперед. Коли проходив повз Паулу та Лукаса, його гострий погляд ковзнув по Лукасу. Той міцніше стиснув тремтячу Паулину руку. На щастя, Джеймс мовчки пройшов вниз.
Залишившись наодинці, він одразу попрямував до Вінсента. Але в цей момент, мовби спантеличений, до нього підійшов Ітан і загородив шлях.
Намагаючись розвіяти гнітючу атмосферу, Ітан всміхнувся й сказав:
— Вже йдеш?
— Ага. Тут більше нічого робити.
Відповідаючи, Джеймс не зводив очей із Вінсента. Ітан непомітно став так, щоб закрити йому огляд.
Поглянувши на них лише на мить, Паула з Лукасом поспішили до Вінсента. Той увесь цей час мовчки дивився в бік дверей. Коли вони наблизилися, перед ними постало його обличчя — застигле в безмовності.
Паула на мить затрималась, а потім обережно взяла Вінсента за руку. Але він залишався нерухомим. Навіть коли Лукас озвався до нього, нічого не змінилося.
— Пане, ходімо до кімнати.
— …Гаразд.
Щойно Паула почула його відповідь, вона обережно підтримала Вінсента, і той без опору прихилився до неї.
Коли вони разом повернулися, до них підійшли Ітан і Джеймс, які щойно закінчили розмову. Зупинившись перед Вінсентом, Джеймс безсоромно обвів їх поглядом, і в його очах промайнув відтінок глузування.
— Цікава екскурсія.
— ….
Паула не відвела погляду. Вона стояла рівно, не ховаючись, і не збиралася удавати шану перед негідником, що стояв перед нею. Його наміри були очевидні — іще з тієї миті, як вони приїхали, і з усього, що він робив зараз. Її розпалювала злість.
Звісно, Паула теж боялася Джеймса. Інстинкт самозбереження голосно бив на сполох у її голові — адже перед нею була небезпечна людина. Але в цю мить її гнів переважив навіть страх.
Вона з викликом зустріла його погляд, і Джеймс звузив очі. Його дратувала сама думка, що якась там служниця наважилася подивитись йому просто у вічі. Його обличчя почало перекошуватися — але Ітан встиг втрутитися.
— Джеймсе.
Погляд, сповнений невдоволення, повільно відвернувся від Паули.
— Де ти залишив карету?
— Надворі.
— Я проведу тебе. Ходімо.
— Як скажеш.
Джеймс ще раз озирнувся на них. І лише тоді Паула опустила голову. Її скроні пульсували, але згодом кроки Джеймса стихли й остаточно зникли за дверима. Підвівши погляд, вона побачила, як Ітан з полегшенням зітхнув.
— Через леді Вайолет я можу втратити роботу.
— Вибач.
— Я розумію. Але, будь ласка, більше не роби цього, — він усміхнувся м’яко, хоча в голосі прозвучала серйозність. Коротко оглянувши Вінсента, Ітан перевів погляд на Лукаса, що стояв позаду Паули. Потім знову поглянув на неї і знову усміхнувся.
— Розраховую на вас обох.
З цими словами Ітан теж вийшов надвір.
***
Відтоді, як усе сталося, минуло чимало часу. Маєток поринув у тривожну тишу — таку глибоку, що здавалося, ніби того дня взагалі не було, наче вся метушня була лише сном. Жодного шепоту, жодного руху — лише застигла, моторошна порожнеча. Саме такою була атмосфера, коли Паула вперше ступила сюди.
Вона йшла порожнім коридором, і лише її кроки порушували цю мертву тишу.
З того дня Вінсент знову не виходив із кімнати. Щоночі його мучили кошмари. Хоч останнім часом вони траплялися рідше, Паула все одно чула, як він стогне уві сні. І щоразу була готова кинутися до нього — та він жодного разу не кликав її. Він мовчки зносив усе сам.
Коли Джеймс навідався до маєтку, Паула боялася, що Вінсент зануриться у темні думки. Але наступні дні показали інше. Вінсент дотримувався звичного розпорядку: добре їв, купався, слухав, як Паула читає йому книги… хоча не покидав своєї кімнати.
Паулу це трохи заспокоювало — він, здавалося, тримався краще, ніж вона боялася. Але водночас у її серці жевріло щось лиховісне. Найгірше було не те, що Вінсент страждав, а те, що він робив вигляд, ніби нічого не сталося.
Чаювання з перекладачем
Коментар переклалача з майбутнього: Після всього цього хочеться нагадати — це "Чаювання з перекладачем", а не "Сльози та Тіар-Батя".
Пінсет — у драмі. Сукня — в депресії. Я — з чаєм.
Все під контролем. Продовжуємо.
Присвячено Тіар Баті(я так прозвала батю Вайолет)
//«Тіар Батя: Ода контролю»
Куплет 1:
Тіар Батя, чого прийшов?
На вхід не просився, але зайшов!
Замість «добридень» — «Чому він сліпий?!»
І кулаком: «Бо я батько, а ти — скасовуй мрії!»
Приспів:
Ай-ай-ай, батя грізний,
Має вигляд дуже визнаний:
“Я — сюди не з любов’ю,
А з пакетом токсичної крові!”
Куплет 2:
Він побачив сукню — ах і ах:
«Що це за щастя? Хто дозволяв?»
Наречений — без зору?
Батя впав у чорну прозору істерику моралі.
Приспів:
Ай-ай-ай, батя трагічний,
У нього погляд стратегічний:
“Сім’я — це шахи, не серце і душа,
І дочка моя — пішака у плащах!”*
Куплет 3 (Емоційна кульмінація):
Він кричить: «Це обман! Це сором!»
Поки донька ридає від горя.
А ми йому:
“Тіар Батю, присядьте, вам склянка води?
І заспокійливе, бо тут любов, а не суди.”
Фінал (епічний падіння-завіса):
Та знай, Батя, у цій новелі
Твій образ — для мемів і тролінгу в телі.
Бо ми за вайолетність, світло й кохання,
А не за монологи на кшталт «слава стражданням!»//
//Лінійка сувенірів від Тіар-Баті:
"Кулачне печиво": ламається тільки ударом лоба
"Сувора чайна ложка": б'є по душі при кожному помішуванні
"Подушка підтримки": з вишитим написом "Не засинай — Батя прийде і зламає заручини"//
СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ №1: НАРОД vs. ТІАР-БАТЯ
або “Сльози не аргумент, а от ляпас — ще менше”
[Місце події:] Велика Зала Істери... ой, Істини.
[Суддя:] Його Пухнастість Хом’як-Справедливості з почуттям нюху на токсик і пафос
[Секретарка:] Перекладачка з дипломом по драмі, в халаті “Емоцій не вибачаю”
ПІДСУДНИЙ:
Тіар-Батя. Граф. Батько року за версією “Паніка & Пафос Weekly”.
Гріхи: ляпаси замість аргументів, фантомна мораль, нульова емоційна підтримка.
ОБВИНУВАЧ:
“Прокуратура здорового глузду” виступає з доказами:
1: Він ударив сліпого чоловіка.
2: Він кричав на дочку, коли вона плакала.
3: Він вважає, що любов = сором родини.
4: Його настрій — це поєднання “Не їв зранку” та “Коли був молодий — все було інакше!”
СУКНЯ-СВІДОК:
— Я просто хотіла романтики. А потрапила в сцену з “Ігри травм: Сімейний сезон”
ФОНТАН-СВІДОК:
— Я в шоці. Я був романтичним елементом. А тепер мене хлорують.
ТИАР-БАТЯ:
(хрипким голосом, стоячи у промені пафосу)
— Вона моя донька! Я маю право захищати її від… сліпих!
ЗАЛА:
— Ти маєш право захищати її від хіба що спеки, вручивши капелюха.
СУДДЯ:
— ВИРОК:
1. 10 років виправних обіймів з Вайолет.
2. Зобов’язання щотижня слухати "girlboss himbo lesbian" TikTok-и.
3. Пожиттєва заборона на фразу: “Заради твого блага”.
4. Заборона заходити в кімнату, де звучить слово “кохання”.//
//ФАНФІК: «Я — рожева сукня, і мені терміново потрібен адвокат»
або історія про те, як тебе пошили для принцеси, а натягнула тебе дівчина, яка боїться власної чубчики
Мене звуть Сукня. Просто Сукня. Але я мріяла стати Сукня де Ла Гламур.
Моє народження було легендарне:
— Мереживо з Парижу!
— Шовк з місця, де навіть павуки шепочуть французькою!
— Стрічка, яку колись тримала сама Бейонсе… (ну, або її стилістова двоюрідна сестра).
І тут з’явилась вона… Паула.
Подивилась на мене так, ніби я рахунок за газ.
— “Це… для мене?”
— Так, бейба. Я — для тебе. Одягни мене, і світ впаде до твоїх п’ят.
А вона що?
“Може не треба?..”
МОЖЕ НЕ ТРЕБА?!
Жінко, я буквально створена, щоб блищати. У мене стільки фальбани, що нею можна накрити площу перед адміністрацією!
А потім почалось…
• Замість фотосесії — “мені ніяково, зніми мене…”
• Замість вечірок — я була закинута в шафу поряд з піжамою з котиками.
Котиками, Карл!
Ці котики не бачать кондиціонеру з 2013 року!
Але найбільша образа — вона сказала:
“Я не можу носити це, я не така…”
Серйозно?
Я бачила тебе у дзеркалі.
У мене є ОЧІ (метафорично, але все ж)!
Тож тепер я тут. У шафі. Пишу свої мемуари. Назва — “50 відтінків рожевого і один великий розчарований сукнячий зітх”.
Мій девіз?
Живи. Люби. Сяй. Не чекай, поки тебе натягне Паула.//
(не рекомендовано до читання людям із серйозним ставленням до життя та манхви)
Я: Почитай мої фанфіки до розділів чаювання графа! Там такий момент… ну, Джеймс… осліпив Вінсента…
Вона: шоковано “КОГО?!”
Я (пошепки, як у трилері): Вінсента…
Вона: “...пінсета???”
І все. Вінсент — офіційно ПІНСЕТ.
Я не можу це розбачити. Пінсет у розпачі. Пінсет дивиться у порожнечу. Пінсет страждає.
Потім вона гуглить Паулу.(Вона має звичку гуглити героїв)
Я: “Ну, головна героїня.”
Google: “ПаулА Гітлер.”
Ми: мовчання... секунд п’ять
Потім: “...Ну, це точно інтерпретація.”
Ітан? Гуглимо Ітана?
Google: ікона святої з вінчиком подруга: “А він що, з архангельського відділу сюжету?”
Далі дивиться на обкладинку:
“Що це за твінк???”
Я: стрибаю від щастя
ОФІЦІЙНО: манхва
названа “Драма Пінсета, Святої Ікони, Паули Гітлер і Твінка-Обкладинки.”
Я обожнюю свою подругу.
Вона — моя жива рубрика “Шедеври сприйняття без контексту”.
Пінсет approve.
