Мить, коли зірка впала на родину графа(3)
//Коментар перекладачки (таємна пастка жанру):
Поки я готувала цей розділ… усе пішло не за планом.
А почалося, як завжди, з абсолютно невинного «просто погортаю сайт романів».
Обкладинки — ці зрадницькі істоти — знову перемогли. Я дивилася на них. Вони — на мене. Ну і… як результат — два нових проєкти.
Перший — ну там усе зрозуміло: моє, перевірене, люблю, беру.
А от другий…
Другий мені просто рандомно підкинуло. З того ж сайту, що й «Таємна служниця графа».
Я побачила обкладинку — і подумала: «О, яка гарна». Потім — глянула ключові слова.
І отут усе стало значно цікавіше.
> "Пан-служниця", "одержимий герой", "одержима героїня", "власництво, ревнощі, спокуса", "зарозумілий, пристрасний, хитрий", "поганий хлопець"...
Романтична комедія з нотками гумору, кажете?
Мені якось важко в це повірити, коли по тегах тхне чистим емоційним трешем.
(І, чесно кажучи, пахне смаженою гідністю головного героя. А я ще й планую її підрум’янити.)
> Ну нічого. Я вже готова булити його з особливою ніжністю. Думаю, він це витримає. Можливо. Не впевнена. Але принаймні буде цікаво.
Тим паче, твір із рейтингом 19+ — значить, обмеження мінімальні, гріхи — максимальні.
А корейська 15+ версія… ну… вона, звісно, існує, але там усе платне й підозріле.
Я туди зайшла — вийшла з думкою, що легше перекласти англійську. І душу свою врятувати.
> І тут — подарунок долі: англійська версія онгоїнг і безкоштовна.
Тож як тільки з’являється новий розділ — я вже біля клавіатури, з чаєм і жагою до літературного страждання.
(Непомітно прорекламувала свої інші переклади. Ну майже непомітно. Хоча б без банерів і фанфар.)
І ще раз: не дозволяйте мені гортати сайти з романами.
Це не «розвага», це вхідний квиток до секти «Я випадково взяла ще один переклад».//
— Якого кольору? — спитав Вінсент.
— О! Рожевого. Якщо чесно, я трохи хвилююся. Спідниця така пишна, що я постійно перечіпаюсь, і всюди мереживо — на плечах, на рукавах, навіть по краю! І воно трохи колеться. А ще на талії рожевий пояс.
Брови Вінсента ще більше насупились, поки він намагався уявити собі цю сукню.
— Я не зовсім розумію цей дизайн.
Така м’яка, що Паула боялася — зачепиш необережно, і розірветься. Попри красу, вона не могла позбутися відчуття, що ця сукня їй не підходить. Вайолет казала, що виглядає чудово, але коли Паула дивилася у дзеркало, то почувалася ніяково та недоречно.
Вінсент, трохи помовчавши, поплескав по місці біля себе.
— Іди сюди.
— Так?
— Сядь ближче.
Паула вагалася, не зовсім розуміючи, чого він хоче, але послухалася. Щойно вона наблизилась, Вінсент простягнув руку й легенько торкнувся її шиї. Її тіло рефлекторно напружилося.
Його пальці злегка зачепили стрічку для волосся.
— Це що?
— Ем… стрічка. Міс Вайолет подарувала мені давно.
— Розумію.
Його пальці ковзнули по стрічці, ніби оцінюючи її на дотик. Потім він відпустив її й легко торкнувся плеча Паули. Коли подушки пальців зустрілись із мереживом, він зупинився. А потім повільно провів уздовж лінії плеча, обережно й зосереджено.
У Паули пробіг холодок по спині, коли його обличчя наблизилось. Тихий шепіт торкнувся її вуха — Вінсент спитав, чи не намацав він чогось незвичайного. Але ще до того, як вона встигла відповісти, його рука продовжила рух, слідуючи за оздобленням сукні до самого зап’ястя. Коли він легенько торкнувся внутрішньої сторони руки, Паулу змусило здригнутися від лоскітливого відчуття.
— Можна доторкнутися нижче? — спитав він.
— Так, звісно.
— Одну мить.
Він жестом показав вниз. Зрозумівши, що він мав на увазі, Паула м’яко зітхнула й підняла поділ сукні, піднімаючи його для нього. Він взяв ніжну тканину в руки, торкаючись її з новою уважністю. Його обличчя, трохи опустилося, коли його дотик став уважнішим.
//Коментар перекладача: насправді, я не знаю, що писати. Просто сиджу, кліпаю очима і думаю: «А де ж мій натхненний коментар, коли він так потрібен?»
Ну, хай буде цей. Ефект присутності збережено.//
Було зрозуміло, що він намагається зрозуміти дизайн сукні на дотик. Паула усвідомлювала це, але відчуття від кожного його руху породжувало якусь дивну напругу. Хоча він і не торкався шкіри безпосередньо, їй здавалося, ніби від його пальців проходив електричний струм. Відчуття було водночас незвичним і ніяковим — під шкірою розливалося тепло.
— Я все одно не можу зрозуміти, навіть коли торкаюсь.
— …
Паула мовчала, зціпивши зуби. Її тіло тремтіло — тремтіння, яке вона щосили намагалася стримати. У ній вирувала буря емоцій: розгубленість, дивне поколювання й хвиля наростаючого дискомфорту. І щойно вона зібралася щось сказати, двері тихо рипнули — й на порозі з’явилася Вайолет.
Вона завмерла, кліпаючи фіолетовими очима від здивування. Побачене явно потребувало пояснення. Зніяковіла Паула швидко висмикнула край сукні з рук Вінсента й різко підвелася.
— Ти готова?
— …Так. Але що ви робили?
— Господар просто цікавився моєю сукнею. Я розповідала, яка вона.
— А, — кивнула Вайолет із теплою усмішкою, підходячи ближче.
— Підготовка до вечірки завершена. Можете спускатися.
Погляд Вайолет ковзнув від Паули до Вінсента. Паула кивнула й повернулась, щоб подати Вінсентові руку. Та не встигла вона доторкнутись до нього, як Вайолет обережно поплескала її по плечах ззаду.
— Що скажеш про Паулу? Хіба вона не красуня?
— Як я можу це знати? Я її не бачу.
— Але ж ти чув, що на ній за сукня! Вона приголомшлива! Ти б і сам здивувався. Лукасу, наприклад, зовсім знесло дах від краси Паули, — виголосила Вайолет з таким запалом, що Паулі захотілося щезнути.
Хто? Я? Ви про когось іншого, правда?.. — майнуло в голові.
Але, звісно, вона не подала виду перед Вінсентом.
— Шкода, що ти не можеш побачити. Тобі б точно сподобалось.
— Та невже?
— Авжеж.
Вайолет легенько підштовхнула Паулу ближче до Вінсента. Той, ніби відчуваючи її присутність, трохи нахилив голову. Паулі стало незручно — навіть попри те, що він не міг бачити. Вона трохи схилила голову. Можливо, в цій ситуації його сліпота — справжнє благословення. Бо вона аж ніяк не виглядала настільки гарною, як змальовувала Вайолет.
Після короткої паузи Вінсент раптово розсміявся. Він спробував прикрити сміх долонею, але вийшло все одно насмішкувато.
— Навіть якби я побачив, нічого особливого там би не було.
Цього разу по шиї Паули поповз жар — але вже не від іншої емоції.
Як він сміє так відверто знущатися!
— Це вже занадто!
— Чому?
— Звісно, ти не можеш сказати, що я гарна, — надулась Паула, — але ж і бути таким прямолінійним не обов’язково.
Особливо казати, що "нічого особливого". Ти не міг просто збрехати і сказати, що вона гарненька?
— Я не з тих, хто бреше, — насуплено відповів Вінсент і впевнено похитав головою.
Паула хмикнула.
Ну звісно, пан «Я-завжди-говорю-правду».
Завжди був тупим
Вона обернулась до нього спиною — і помітила, що сміх Вайолет раптово зник. Її обличчя застигло, немов вона перетворилась на статую.
— Міс Вайолет? Ви в порядку?
— Ох… та ні, — пробурмотіла вона. — Мені теж треба підготуватись. Лукаc скоро прийде. Ви з Вінсентом ідіть першими. Паула, допоможеш мені?
— Звісно.
Вайолет усміхнулась і першою рушила до дверей. Паула сказала Вінсенту, що піде раніше — мовляв, треба зустріти когось, кого декорації не вразили. Вона двічі постукала каблуком — їхній умовний сигнал. Вінсент лише змахнув рукою, мовляв, іди вже.
Слідом за Вайолет Паула повернулась до їхньої кімнати.На ліжку було розкладено кілька красивих суконь, кожна з яких, здавалося, ідеально їй пасувала.
Вона вже хотіла запитати, яку з них Вайолет вибере, але застигла на місці.
Вайолет стояла нерухомо. Її очі були спрямовані кудись у порожнечу, немов вона не тут. У повітрі витало щось тривожне.
— Міс Вайолет?? — гукнула Паула.
Лише після цього її погляд фокусувався.
І тоді Вайолет прошепотіла:
— Я… Я тебе ніколи не бачила раніше.
— Га?.. — вирвалося в Паули.
— Оця його різкість…
— Пана Вінсента?
— Так. Я ніколи не бачила його таким.
Паула здивовано звела брови.
А хіба він не завжди такий?
Він же постійно з нею був різким, дратівливим, то ж вона й думала, що це просто його натура.
— З тобою він саме такий.
— …Що?
Паула не встигла нічого відповісти — бо знов побачила, як очі Вайолет затуманились.
Їй урвався подих. Раптом усе стало на свої місця — навіть реакція сера Ітана, коли Вінсент жбурнув чашку.
Це нова поведінка? Чи він просто весь цей час це приховував?
Тобто… він тільки зі мною такий?
От паскудник.
Вайолет обрала білосніжну сукню, яка щільно облягала фігуру до колін, а далі перетікала у пишний низ. Її довге волосся, заплетене, як у Паули, було прикрашене квітковим декором.
У цій сукні Вайолет виглядала приголомшливо. Хоч вона й хвалила Паулу, але зараз саме вона засліплювала своєю красою. Спускаючись по сходах із грацією, тримаючись за перила, вона виглядала справжньою героїнею з романтичної казки.
Якби я була чоловіком — я б уже закохалась.
//Коментар перекладача:
Але знаєте що?
Ніколи не пізно переглянути життєві пріоритети, змінити курс, вийти з гетеронорми і стати частиною прекрасного світу wlw.
Слава юрі, смерть нудним хетеросюжетам.//
Із центральної зали линуло живе виконання класичної музики — трохи бадьорішої, ніж зазвичай, з легкою хвилею святковості. Проте крім Лукасa і Вінсента, увагу привертав ще хтось… фігура, яка абсолютно не мала тут бути — зважаючи на чітку інструкцію Паули нікого не впускати після початку.
Хто це такий?..
Потім чоловік помахав їм рукою. Це був Ітан.
— Ітан!
Ітан усміхнувся.
— Що тут у вас коїться? Надто вже зайняті, бачу.
— Це ти надіслав запрошення й вдаєш, ніби нічого не знаєш, — парирувала Вайолет, виблискуючи очима.
Ітан жартома потряс листом. Вайолет лукаво підморгнула й додала, що з додатковим гостем буде веселіше. Крім Вайолет і Лукаса, Ітан був єдиним стороннім, хто знав про стан Вінсента. Його поява освіжила атмосферу й вдихнула в залу нове життя.
Вайолет, як завжди природно, взяла Вінсента під руку. Вінсент, схоже, давно звик до таких її жестів. Для стороннього глядача вони виглядали як ідеальна пара.
Поки Паула з розгубленістю спостерігала за ними, Лукас підійшов з правого боку й запропонував їй свою руку:
— Можу мати честь провести тебе, Паула?
— Та ні, дякую. Справді.
— Тоді, може, я? — почувся голос із лівого боку. То був Ітан.
Паула ще рішучіше похитала головою.
Ні, дякую. Я пас.
— Це ж вечірка! Ми маємо танцювати, — запропонував він з ентузіазмом.
— Я на таке не здатна. Краще просто піду до столу й поїм чогось смачного.
Паула розвернулася до столу, заставленого їжею. Ітан і Лукас переглянулися й, не змовляючись, рушили за нею. Всі троє, залишившись без танцювальних пар, вирішили замінити танці спокійною вечерею — трохи меланхолійний початок святкування. Ізабелла, відповідальна за організацію, чекала збоку, спостерігаючи.
У центрі залу Вайолет і Вінсент стояли одне навпроти одного.
— Цікаво, чи він узагалі вміє танцювати.
— Моя сестра його витягне. Немає шансу втекти.
Клац.
Келихи Ітана й Лукаса легко зітнулися. Обоє мовчки дивилися на танцюючу пару. Паула, яку майже силоміць змусили долучитись до тосту, теж кинула туди погляд, сьорбаючи вино.
— Добре п’єш, — зауважив Ітан.
— Я не найгірша в цій справі, — всміхнулась Паула.
Можливо, через якість вина, а можливо, через настрій, але воно ковталося напрочуд легко.
Коли вечір уже перейшов у плавну фазу, Ізабелла змінила музику на більш м’яку, класичну. Вайолет і Вінсент вийшли на танцпол, плавно погойдуючись у ритм.
Під сяйвом величезної люстри вони виглядали приголомшливо. Їх рухи злагоджено текли, ніби вони танцювали разом усе життя. Вайолет — у білій сукні з мереживами, які розквітали, мов пелюстки квітів, — просто світилася від чарівної усмішки. Вінсент, віддзеркалюючи її кроки з неймовірною впевненістю, виглядав втіленням спокою та стриманості.
— Вони навіть не спотикаються.
— Вони вже не раз танцювали разом.
— Це прекрасно.
Справді прекрасно. Вони так пасують одне одному. Паула м’яко усміхнулася і сьорбнула вина. Лукас обережно нагадав, щоби вона не поспішала з келихом.
Мелодія поступово згасла, і танець закінчився. Вайолет та Вінсент обмінялися поглядами й усмішками — на обличчях читалося задоволення. Паула не могла відвести очей від їхньої щирої радості й, замислившись, відкусила шматочок печива.
Паула ж наче чітко дала зрозуміти, що не вміє танцювати. Але коли вона здивовано підняла очі, Лукас ще наполегливіше подав їй руку. Мовляв — бери вже, не зволікай. Поки вона розгублено жестикулювала, намагаючись ввічливо відмовитися, Ітан підкинув фразу, що раз вже Лукас так чемно просить, то один танець — не кінець світу.
Коли ж Лукас знизав плечима і з посмішкою спитав, чи вона справді не хоче, Паула врешті простягнула руку йому назустріч.
