Додаткова історія 3. Любовний лист (5)
Та через кляп у роті спілкування було майже неможливим. Паула вагалася, а жінка поряд незграбно сіпалась, намагаючись спертися на стіну, вивертаючи тіло, коли щось ішло не так, як хотілося. У процесі комір її тонкої сукні ослаб, і на шиї з-під тканини вислизнув тонкий шнурок.
Паула одразу впізнала його. Впустившись на підлогу, вона поповзла до жінки. Швидко глянувши на неї з вибаченням, підвела руку до коміра, відгорнула тканину й намацала пальцями шнурок. Потягнувши обережно, витягла прихований предмет — крихітний ніж, завдовжки з палець.
Знову перекотившись, Паула опинилась позаду жінки й обережно витягнула лезо з піхов. Воно було коротке — навряд чи могло б завдати серйозної шкоди, — але досить гостре, щоб розрізати мотузки. На дотик знаходячи вузли, вона почала обережно їх перерізати.
У тиші карети чути було лише скрегіт леза по мотузці. Страх, що хтось може зайти будь-якої миті, змушував її рухатися швидше, з тривожною поспішністю. Здавалося, вона навіть порізала собі пальці, та не звертала уваги на біль. Її руки працювали чітко, майже машинально.
Нарешті мотузка розірвалась із сухим звуком. Жінка одразу ж почала підводитися. Швидко знявши решту пут із себе, вона передала ніж Паулі та розрізала мотузки на її руках. Звільнившись, Паула стягнула кляп.
Розв’язавши мотузки на ногах, вона допомогла звільнитися й жінці. Їхні погляди зустрілися — й жінка знову розридалася. Увесь її корпус тремтів від страху, хоч вона й не видавала звуків, лише тихо плакала. Це мовчазне ридання різало Паулі по живому. Вона обережно обійняла її та прошепотіла:
— Не плач.
Жінка міцно вчепилася в неї, тремтіння передавалося Паулі, ніби було її власним. Можливо, вона теж тремтіла. Але мусила лишатися зібраною. Паніка тільки погіршить ситуацію.
Життя Паули ніколи не було безпечним. Злидні, упередження, зневага через те, що вона — жінка. Небезпека завжди десь поруч. Навіть якщо сьогодні день мирний, завтра все може зруйнуватися. Та вона ніколи не ламалась через біду. Вона завжди думала: «Що я можу зробити?»
І навіть зараз — думала.
Треба тікати. Залишивши жінку, що ще плакала, вона підійшла до дверей карети й обережно натиснула на них. Зачинено, звісно.
— Коли зупинилась карета?
— З-здається, досить давно.
— Ти знаєш, де ми?
— Ні… Ні, не знаю…
Жінка похитала головою, витираючи сльози з обличчя. Зупинка могла бути і порятунком, і пасткою. Скоріше за все — пасткою. Хтось, певно, чергує зовні. Якби ж тільки можна було побачити хоч щось. Паула провела руками вздовж стіни, намацала вузьку щілину, але її було замало, щоби щось розгледіти.
Зітхнувши, вона відступила… і помітила дитину, що досі лежала без руху. Обережно підійшовши, вона піднесла палець до носа хлопчика. Подих був. Слабкий, але був. Він живий, хоча повністю змок від поту — щось було не так.
Можливо, утруднене дихання. Паула потягнулася до кляпа в нього в роті, але зупинилася. Могла зробити лише гірше. Поки що вона залишила його, як є, й озирнулась — жінка дивилася на неї заплаканими очима.
— Їх було п’ятеро, так?
— З-здається… Я не впевнена… Вибач…
— Все гаразд.
Паула змахнула рукою. Двом жінкам протистояти кільком дорослим чоловікам — це нереально. Якщо ціллю був лише хлопчик, можливо… Ні. Ця думка була небезпечною. Кидати когось — не варіант. Тим паче, всі вони тут разом. І особливо з огляду на стан дитини.
— Щ-що ж нам тепер робити…?
— Думати, як вибратися.
Легко сказати. Якби в неї була та одна річ... Паула озирнулась у пошуках сумки. Її не було. Єдине, що можна було використати, — це ніж, який заховала жінка. Вона глянула на нього. Занадто маленький, щоб завдати смертельного удару. Можна лише трохи поранити. Для бою з дорослими чоловіками він не підходив.
Трохи подумавши, Паула вклала лезо назад у піхви. Використати його зарано — означало зіпсувати все. Його слід було приберегти для вирішального моменту.
Залишався тільки один шлях.
Раптом у стіну карети щось гупнуло. Паула завмерла. Жінка теж сіпнулася й напружено витягнулась. Гуп. Гуп. Мов хтось бив кулаком. Паула підсунулася ближче, обійняла жінку за плечі й поглядом вивчала джерело звуку. Ще три удари — і тиша. Повітря навколо ніби застигло.
За дверима клацнуло. Замок. Паула швидко допомогла жінці знову сісти на місце, натягнула на неї мотузки та вставила кляп. Використала найменш пошкоджені — свої. Потім сіла навпроти, вставила собі кляп у рот і лише злегка обмотала ноги. Мотузку на зап’ястях сховала за спиною — на вигляд усе виглядало правдоподібно.
Востаннє оглянула карету — й затримала подих.
Двері рипнули.
— О, вже не спиш?
Чоловік усміхнувся, переводячи погляд з Паули на жінку. Зайшов усередину — і карета хитнулася. Паула оцінила його за мить. Високий, кремезний, одяг зношений, мов з тих, хто працює на чорних роботах. Ймовірно, один із тих викрадачів, про яких згадував Ітан.
Дошки скрипіли під його кроками. Паула спокійно зустріла його погляд. Він облизав губи й грубо схопив її за підборіддя. Було боляче.
Оглянув її обличчя й пробурмотів:
— Не в моєму смаку.
Потім повернувся до жінки й усміхнувся. Її тихі схлипи наповнили карету. Його тішив її страх. Паула краєм ока намагалася побачити простір за відкритими дверима. Але ніхто, окрім нього, не зайшов. Де інші? Чи вартували поруч? Можливо, вважали, що одного досить — проти двох жінок і дитини.
Чоловік відпустив її й наблизився до жінки. Та інстинктивно відсахнулась — просто до нього в руки. Вона була загнана в кут. Паула зтиснула губи, дивлячись, як той нахабно на неї дивиться, попри її статус.
— Хоч опирайся, хоч ні — коли будеш мертва, ніхто не дізнається.
Отже, їх не планували лишати живими. Авжеж. Інакше не було б сенсу викрадати Паулу й жінку — лише хлопчика.
Вона знала, що він збирався зробити. Його бридка рука торкнулась жінки. Мотузки були зав’язані слабко — їх можна було скинути, але та була надто перелякана, аби навіть спробувати. Чоловік повністю забув про Паулу.
Їхні погляди знову зустрілись — сльозливий, благальний. Жінка мовчки благала її щось зробити. Чоловік, мабуть, помітив це, бо криво всміхнувся, трохи обернувшись:
— І що ти зробиш, зав’язана сучко?
Він засміявся. Був певен, що все під контролем. Що вже переміг.
У ту мить, коли він зарився обличчям у плече жінки, Паула діяла.
Ще раз швидко глянула на відчинені двері — і звільнила ногу з мотузки. Потім руки. Скинула кляп, а тоді простягнулася до того, що помітила раніше.
Схопивши пляшку, міцно стиснула її — і з усієї сили вгатила по потилиці чоловіка.
— Ггк!
Він застогнав, схопившись за голову, і гепнувся набік. Те, чим його вдарила, було скляною пляшкою. Паула й гадки не мала, чому вона була в кареті, але ще раніше помітила її серед коробок, загорнуту в тканину. Відзначила про себе, перш ніж зайшов чоловік.
Уламки скла розлетілися по підлозі. Тепер його затуманений погляд був спрямований прямо на неї.
— Як бачиш, я таки можу щось зробити.
Без найменших вагань вона вдарила його ногою — і ще раз. Вираз жаху на його обличчі лише додав рішучості. У такі миті підбори — чудова зброя.
Вона торкнулась його плеча носком черевика. Він не ворушився. Здавалось, знепритомнів.
Розвернувшись, вона кинулась до дитини. Позаду жінка ще не могла отямитися. Поглядаючи на непритомного, вона тихо запитала:
— В…він мертвий…?
— Звісно, ні.
Такі, як він, так просто не помирають.
Дитина досі не прокинулась, попри шум. Чи то через ліки, чи просто слабкість — важко сказати. Це непокоїло. Паула швидко перерізала мотузки на руках і ногах хлопчика й обережно взяла його на плечі.
Подала руку жінці:
— Вставай. Нам треба йти.
— К-куди?
— Кудись.
Будь-куди, тільки не сюди. Залишатися — означало накликати біду. Паула зробила знак. Жінка, хоч і тремтіла, простягнула руку. Її пальці були крижані, маленькі. Стиснувши їх, Паула вийшла з карети.
Віз стояв глибоко в хащах. Як вона й сподівалась — навколо нікого. Ідеальний шанс.
Потрібно було діяти швидко, поки хтось не повернувся.
Зціпивши зуби, Паула кинулась крізь зарості, тягнучи жінку за собою.
Та удача відвернулась.
Між дерев уже стояв чоловік. Завмер. Дивився. Його очі розширились, щойно побачив їх.
Паула одразу зрозуміла — він один із них. Такий самий, як і той у кареті.
— Ти…
Його голос був низьким, пронизливим. Він ступив уперед.
Паула інстинктивно відступила, закриваючи собою жінку.
