Додаткова історія 3. Любовний лист (1)
[У день, коли навіть аромат квітів колись здавався надто нав’язливим, а небо, на яке завжди дивилася, раптом видалося надзвичайно ясним, — саме того дня я вперше зустрів тебе.
Немов ангел, ти влетіла в моє життя, приносячи розраду моїй лякливій і пригніченій душі.
Квіти, вишиті на тобі, здавалися гарнішими за будь-який цвіт навколо.
Я пам’ятаю, як ти сказала мені не плакати.
Я ніколи не зможу забути ту ніжну усмішку, яку ти тоді носила.
Саме тоді я закохався.]
Побачивши незнайоме слово любов, вона мимоволі нахилила голову. Далі лист був сповнений щирих зізнань у тому, як глибоко й сильно автор любить і сумує за адресаткою. Прочитавши все до кінця, вона підняла конверт, що лежав на столі, й уважно його роздивилась. У кутку було написано: «Міс Флоренс Крістофер», тож помилки з адресатом бути не могло.
Що це взагалі таке? Здивована, вона перечитала лист ще раз — і саме тоді позаду пролунав голос.
— Любовний лист.
Ітан, що вже встиг з’явитися за її спиною, невимушено прокоментував, зазираючи їй через плече.
…Це неможливо. Вона вже хотіла заперечити, але кращого слова для опису листа просто не існувало. Ітан усміхнувся з лукавинкою й поцікавився, хто його надіслав. Жодного імені там не було. Вона лише мовчки знову і знову вдивлялася в охайний почерк. Їй теж хотілося знати. Адже ж… не було ж нікого, хто міг би надіслати їй любовного листа, правда?
Нещодавно вона офіційно дебютувала у світському товаристві. Це забрало рік підготовки. За цей час вона вивчила чимало — від основ етикету до мистецтва, музики, танців, вишивки, літератури, поезії, верхової їзди й столового етикету.
Правду кажучи, одного року було недостатньо, щоб повністю засвоїти все, чого вимагали від шляхетної дами. Але вона ввібрала, скільки могла, вивчила п’ять класичних танців напам’ять і трохи набула впевненості в спілкуванні. Тоді якось Ітан запропонував їй піти на прийом.
— Ти заслуговуєш на це. Ти багато працювала.
Це мав бути офіційний дебют Флоренс Крістофер. Більшість дворянок поєднували свій бал-дебют із церемонією повноліття, але Флоренс не мала такої можливості. Тож це був її шанс.
Їй довелося ґрунтовно готуватися — від сукні до привітань, міміки, тону голосу й постави. Ітан супроводжував її як партнер. Це було не ідеально, але вона вірила, що зробила все, що могла.
Звісно, як би вона не готувалась — усе пішло не так гладко.
Як прийомна сестра графа Ітана Крістофера й та сама Флоренс, про яку давно нічого не було чути, вона одразу привернула увагу. Та цікавість швидко перетворилася на глузування, коли стало зрозуміло, що вона не відповідає чуткам про “приголомшливу красуню”. Дехто навіть прошепотів, що чутки про “страшну дівчину” виявилися правдою. Вечір став сумішшю поглядів — хтось із цікавістю, хтось із зневагою. Можна було не сумніватися, що її репутація піде в певному напрямі.
Але найбільше їй було боляче бачити, як через неї Ітан отримував недоречну увагу. На зворотному шляху в кареті, з незворушним обличчям, Ітан намагався її підтримати. І хоча вона знала, що він справді хвилюється, вдавала байдужість. Та варто було Ітану відійти — і їй в голові знову й знову лунав шепіт насмішок про її зовнішність.
Вона й не чекала, що все піде добре. Скільки б зусиль не було вкладено в зовнішність — це не змінювало суті. Захід був радше інвестицією в далеке майбутнє, а не спробою отримати схвалення тут і зараз. Але навіть так — пережити це в реальності було болючіше, ніж уявлялося.
Тієї ночі, не маючи змоги заснути, вона сіла на балконі й почала вдивлятися в зорі. Її погляд зупинився на букеті, який їй подарував Вінсент. Почувши, що вона буде на прийомі, він прийшов пізніше лише для того, щоб привітати її. Букет із білих і рожевих квітів був напрочуд гарний. Вона пригорнула його до обличчя й глибоко вдихнула аромат — і їй стало трохи легше.
Після дебюту її світське життя розпочалося по-справжньому. Вона часто відвідувала прийоми разом з Ітаном, зустрічала безліч людей. На подібних заходах вона раз по раз чула коментарі на свою адресу — часом натяками, а іноді й досить колючі. Шляхетні манери не заважали людям осуджувати.
Та попри все вона старалася не втрачати усмішку. Емоційна реакція лише зіпсувала б їй імідж, тож вона змушувала себе терпіти. Це була єдина її зброя.
//Коментар перекладача: Вайолет.
Мене можна знайти десь між "боже, як добре" і "чому ти не з’явилась раніше, о світла язиката феє"?
Бо якби ця пані з'явилась на дебюті — уся та пліткарська масовка уже сиділа б мовчки, з носами в келихах і образою в очах.
НІЧОГО СОБІ РОЗДІЛИ СТАЛИ КОРОТКИМИ//
---
--
Приєднуйтесь до мого telegram каналу
Будь ласочка
