Додаткова історія 1. Значення імені (4)
Ітан не відступав, говорив спокійно:
— Ви знову знепритомнієте, якщо так продовжуватимете. Будь ласка, заспокойтесь.
— Я б і не знепритомнів, якби не ти! Як ти смієш ще раз показуватись мені на очі?!
— Я прошу вибачення за свої минулі помилки, — сказав Ітан, чемно вклонившись.
— Не марнуй слів. Що б ти не сказав — моя відповідь не зміниться.
— Я розумію. Але все одно хотів перепросити.
— Та цить! — гримнув старий, голос його зірвався на кашель. Покоївка миттєво схопилась, щоб допомогти, але старий відмахнувся. Слуга обережно поплескав його по спині, намагаючись полегшити дихання. Ітан мовчки спостерігав, і його обличчя помітно похмурішало.
— Чув, у вас останнім часом проблеми з апетитом, — тихо сказав Ітан.
— І що з того? — буркнув старий, свердлячи його поглядом.
— Ми всі хвилюємось, що ваше здоров’я погіршується.
— Хвилюєтесь? Ха! Вони, як п’явки, лише думають, скільки ще з мене витиснуть. І ти — такий самий.
Він гірко засміявся, у кожному слові бринів сарказм:
— Признайся вже, тобі тільки й треба, щоб я швидше віддав богу душу.
Ітан важко зітхнув:
— Я не мав на увазі нічого поганого.
— Ти взагалі розумієш, яку дурню несеш?
— Я знаю, що запізно, але я хотів вибачитись, — щиро сказав Ітан. — Тоді в мене не було нікого, до кого я міг звернутися. Я думав, що краще, аби хоч хтось був поруч у ваші останні дні.
— Замовкни! — рявкнув старий, схопившись за груди, судомно хапаючи повітря. Покоївка та слуга схвильовано глянули на нього, поки він намагався прийти до тями.
За мить старий перевів подих і почав озиратись.
— Що ви шукаєте, сер? — обережно спитав слуга.
— Мою палицю! Я мушу вигнати цього нахабу з дому!
— Будь ласка, сер, заспокойтесь, — благально мовив слуга, але старий зиркнув на нього з люттю. Побачивши палицю за спиною слуги, він потягнувся до неї, але той швидко схопив її й заховав.
— Віддай! — загримів старий, але слуга тільки заперечно похитав головою:
— Сер, прошу, ви тільки собі нашкодите. Ляжте й відпочиньте.
Із допомогою покоївки дідусь нехотя влягся назад. То чи завдяки її силі, чи через власну слабкість — він більше не чинив опору. Слуга з полегшенням сховав палицю подалі, хоча старий до останнього проводжав її очима, доки вона не зникла з поля зору.
— Ти чого досі тут? — буркнув він до Ітана, не знижуючи рівня ворожості.
— Я не мав наміру проявити неповагу, — спокійно відповів Ітан.
— Сам той факт, що ти прийшов без мого дозволу — вже неповага! Не думай, що можеш тут вдавати голову родини. Я жив значно довше за тебе.
Ітан на мить розгубився — різкість дядькових слів позбавила його мови. Старий відмахнувся й заплющив очі, даючи зрозуміти, що на цьому спілкування закінчене.
Ітан вагався, ніби розривався між бажанням залишитися й піти. Паула спостерігала за сценою, поволі складаючи до купи динаміку цих стосунків. Старий явно не схвалював Ітана, але й Ітан надто переймався, щоб просто розвернутись і піти. Їхні стосунки були напруженими, складними — не відстороненими, але просякнутими давнім конфліктом.
— Що потрібно, аби ви пробачили мене? — нарешті спитав Ітан.
Погляд старого загострився.
— А якщо пробачу?
— Тоді я буду вдячний, — щиро відповів Ітан.
— Гаразд. Підійди ближче, — старий жестом покликав його.
Ітан завмер на мить, очі його трохи округлились, але він усе ж ступив уперед. Старий спостерігав за ним, і на обличчі з’явилась лукава усмішка. Раптом він витяг з-за спини другу палицю.
— Попався, шибенику! — вигукнув він і замахнувся з несподіваною швидкістю.
Ітан не встиг ухилитися. Покоївка й слуга вигукнули від переляку — палиця летіла просто в нього. Та Паула, діючи на інстинкті, різко ступила вперед, прикриваючи Ітана.
Удар влучив їй просто в чоло. Пролунав глухий хльоськ. Усе затуманилось. Від болю в очах потемніло, в голові задзвеніло, але Паула встояла. Вона вирівнялась, поглянула на старого й холодно спитала:
— Вам стало легше?
Старий кліпнув очима, розгубившись.
— Що?
Паула опустила погляд і простягнула руку до палиці в його тремтячих пальцях. Хоч той і здригнувся, не опирався, коли вона м’яко, але впевнено забрала її. Передала слузі — той швидко сховав знаряддя подалі.
— Вам не варто так напружуватись, — лагідно сказала вона. — Це може лише погіршити стан.
Старий звузив очі, пильно вивчаючи її.
— А ти хто така?
— Вона гість графа, — чітко відповіла покоївка.
— Гість? А хто її кликав? — гаркнув старий, намагаючись підвестись, але покоївка м’яко, але впевнено зупинила його.
— Вона прибула з графом, — повторила вона.
Старий продовжував пильно вдивлятись у Паулу, погляд його потемнів. Паула знову передала палицю слузі й з гідною ввічливістю звернулась до старого:
— Усі хвилюються про ваше здоров’я, сер. Вам краще трохи відпочити й поговорити спокійно.
Він довго дивився на неї, не зводячи очей. Нарешті перевів погляд на Ітана.
— То це вона? Та, про яку ти говорив? — буркнув він.
— …Так, — неохоче відповів Ітан.
Паула здивовано поглянула на обох. Про що він говорив? Та не встигла й подумати як слід, як старий раптом розсміявся.
— Ага! То ось вона! — зареготав він, відкинувши голову назад. Та сміх урвався так само різко, як почався. Обличчя його застигло, голос став холодним:
— І ти смієш приводити до мене оцю… дрібну дівчиську замість моєї онуки?
Паула завмерла. Онука? Що він мав на увазі? Вона глянула на Ітана — його винуватий вираз лише посилив її розгубленість.
Старий не замовкав:
— Як ти смієш! Думаєш, я настільки дурний, щоб не побачити, що ти з мене глузуєш?! Це знущання! Як ти міг?
— Не розумійте хибно, вона — хороша людина.
— Добра? Не сміши! Подивись на неї — від неї тхне злиднями. Безсоромна, корислива дівка — інакше навіщо їй ув’язуватись у твої безглузді авантюри? Людина має знати своє місце, якщо хоче дожити до старості!
Слова старого були, як удари батога — жорстокі, отруйні, спрямовані прямо в Паулу. Покоївка й слуга обмінялися тривожними поглядами. Ітан глянув на неї, але Паула лишалась на місці. Вона мовчки слухала — пряма, незламна, хоч і з болем у погляді.
Ітан важко зітхнув і потер скроні, ніби змучений до краю.
— Можна дізнатися, що це все було? — нарешті обережно запитала Паула.
— …Я зробив помилку. Повівся імпульсивно і перейшов межу, — зізнався Ітан із нотками каяття в голосі.
Паула нахилила голову, зацікавлено звівши брову.
«…А що саме ти зробив?» — подумала вона.
//Коментар перекладача: ГОВОРИ КОНКРЕТНО. ХТО, ДЕ, КОЛИ, ЯК І НА СКІЛЬКИ ГРАДУСІВ.//
//Чаювання з перекладачем:
епізод: «Хто пустив цього шибеника в дім?!»
Сцена починається з дверей. Звичайний стукіт. П’ять секунд тиші. І — БАМ —палиця вилітає, як катапульта в пекло.
У дверях — сивий дід, з серцем, яке о-от-от, і вогнем в очах:
«ТИ Ж СЛИЗЬКИЙ ВУЖ!»
«Я ТЕБЕ ЗАРАЗ!»
«ВИЙДИ З МАЄТКУ, НЕВДАХО!»
Ітан: вклоняється з гідністю
Слуга: виловлює палицю з повітря
Покоївка: змахує піт зі лоба старому, ніби це ритуал виживання
Паула: сто п’ятдесят сантиметрів культурного шоку
А я, сижу і думаю:
“Це ще сцена вибачення, чи вже битва за трон?”
Коли дід трохи заспокоївся, то тільки тому, що знову зомлів. А потім знову прийшов до тями — аби знайти палицю й добити Ітана.
Слуга ховає палицю за спину. Дід: «ВІДДАЙ!»
Слуга: «Ні»
Палиця: переміщується у вигнання
Оцінка сцени:
– градус ворожості: 12/10
– ефективність вибачень: мінус безкінечність
– ймовірність отримати палицею: гарантія
– рівень дідової образи: вічна зима
-----
спецвипуск: Родинний протокол інциденту №014
Дата: хаосова
Місце події: маєток діда
Учасники:
– Суб’єкт А: Дід (емоційно нестабільний, озброєний)
– Суб’єкт В: Ітан (візуально спокійний, морально розпатланий)
– Суб’єкт С: Паула (постраждала сторона, тримається гідно)
– Суб’єкти D&E: слуга і покоївка (офіційні свідки, спеціалісти з вилучення палиці)
Інцидент:
1. Ітан прибуває з Паулою.
– Має намір вибачитися.
– Має план.
– План провалюється при першому “Ти ж слизький вуж!”
2. Старий влаштовує виступ.
– У програмі: моральні осуди, крики, жести з палицею.
– Оцінка глядацького журі: 10/10, якщо ви любите ток-шоу на високих тонах.
3. Паула отримує палицею в лоба.
– Статус: не зомліла, дала відсіч.
– Виступила з монологом, який можна друкувати на обкладинці "Виживання в токсичних сім’ях".
4. Дід ловить серцевий приступ від чесності.
– Підозра: алергія на факти.
– Діагноз: класичний "Я головний у кімнаті" синдром.
5. Пару виганяють.
– Дід задоволений.
– Слуга — в шоці.
– Покоївка — іронічно стомлена.
– Перекладач — гуглить: "як написати заяву про звільнення з родинної саги."
Оцінка поведінки учасників:
Дід:
— Винахідливість: 10/10 (дві палиці — це вже стратегія).
– Самоконтроль: -5/10
– Карма: в мінусах
Ітан:
– Вибачення: 7/10
– Інстинкт самозбереження: 2/10
– Вибір дівчини: 100/10 (бо вона прикриє, навіть якщо ви ідіот)
Мінус 4 за те, що привіз Паулу в осине гніздо без шолома.
Паула: 100/10
– Моральна міць: сталева
– Лоб: титановий
– Здатність тримати себе в руках перед дідом-скандалістом: непояснювана
Покоївка: 9/10 — за фразу “вона з графом” і за команду з дезактивації діда.
Слуга: 10/10 — за блискавичне ховання палиці.
Палиця: тимчасово конфіскована.
Палиця 2: тимчасово конфіскована.//
