Можливо, все це було заради цієї миті (3)
Коли Паула повертала порожній посуд після обіду Роберта, до неї раптово підійшли троє покоївок, схопили її за руки й потягли надвір. Там уже чекало ще кілька служниць. Вони притисли Паулу до стіни, утворивши щільне кільце навколо неї.
Одна з дівчат попереду зробила крок уперед і запитала:
— Ти ж була близька з Аароном, так?
Аарон? Паула насупилася, не розуміючи, про кого йдеться. Покоївка глузливо посміхнулася й уточнила:
— Той, що загинув кілька днів тому — помічник кухаря!
А, Аарон. Паула ледь чутно зітхнула. То ось як його звали.
Вона пам’ятала його як ввічливого й доброзичливого юнака. Він завжди просив відгук про свої страви, попри постійні опіки на руках і часті догани від старших. Звістка про його смерть була для неї справжнім шоком.
— Хтось казав, що ви щодня спілкувалися, — наполягала покоївка.
Паула гірко усміхнулася. Вони бачились лише тому, що вона допомагала з приготуванням їжі для Роберта. Іноді перекидалися кількома словами про меню. Тепер вона розуміла, що це могли неправильно витлумачити.
Її мовчання лише підтвердило їхні підозри. Покоївки переглянулися з єхидними посмішками.
— Бачите? Навіть не заперечує, — презирливо кинула одна.
— Совісті зовсім немає, — додала інша.
— З її обличчям я б узагалі з дому не виходила, — процідила третя.
Паула повільно обвела поглядом натовп і зупинилася на знайомому обличчі — Алісії. Та стояла осторонь, але коли одна з покоївок щось їй прошепотіла, в очах Алісії виступили сльози. Вона глянула на Паулу — у цьому погляді не було болю, лише зневажене обурення.
— І до пана графа в тебе почуття, правда ж? Бігаєш за ним, уваги просиш, — кинула ще одна.
Почувся сміх — гіркий, зневажливий. Паула стисла кулаки. Тепер вона розуміла: справа не в Ааронові. Їм була не потрібна правда. Їм потрібно було її принизити.
Старша покоївка штовхнула її в груди. Паула впала, але не зойкнула — лише злісно глянула вгору. Проте її погляд був не для нападниці — він був звернений до Алісії.
І крізь сльози Паула побачила: губи тієї викривились у ледь помітній, холодній усмішці. Так, ось як вона збиралася зруйнувати Паулу.
Коли Паула мовчала, одна з дівчат штовхнула її ногою. Потім, розперезавшись, смикнула за волосся, піднімаючи руку, ніби для ляпаса. Паула вже готувалася відповісти, та раптом у тиші пролунав чіткий голос:
— Що тут відбувається?
Усі покоївки враз обернулися й зблідли: перед ними стояли Одрі та Вінсент. Вираз обличчя Одрі був суворий, як ніколи, а погляд Вінсента був спрямований лише на одну людину — Паулу, яка досі лежала на землі.
Картину важко було витлумачити інакше: гурт слуг знущався з однієї людини.
Вінсент рішуче рушив уперед із загартованим поглядом і простягнув до Паули руку.
Паула вагалася — не могла взяти його за руку. Вона не хотіла, щоб він бачив її в такому стані — не через погляди інших, а через власне приниження. Та Вінсент, не вагаючись, рішуче схопив її за руку й підвів.
Покоївки застигли в приголомшеному мовчанні. Паула помітила, як сильно напружена його щелепа й як в очах палає гнів, коли він оглядав гурт, поки не зупинив погляд на Алісії. Та, зустрівшись з ним очима, відвела погляд — їй стало явно не по собі.
Терпінню Вінсента, здавалося, настав кінець. Його губи розкрилися, ніби він от-от заговорить, але в ту мить напружену тишу пронизав пронизливий крик.
— Аа!
Одна з покоївок вказала в бік лісу, обличчя її поблідло. Паула й інші повернулися — з хащів вилітала велика темна машина, що мчала нерівною траєкторією.
Гальмівний визг розлетівся луною — усі розсипались хто куди. Паула інстинктивно штовхнула Вінсента вбік, але він натомість притягнув її до себе, закривши собою, і вони впали на землю. Машина занеслася й, крутнувшись, завмерла з оглушливим ривком.
Клуб пилу закрив обриси авто. Потроху всі почали підводитися, ошелешено оглядаючи місце події. Паула швидко перевірила, чи з Вінсентом усе гаразд:
— Ти цілий?
— Я в порядку. А ти?
— Теж.
Він підвів її, тримаючи за руку, поки вона струшувала з себе пил. Тим часом з лісу виїхала ще одна машина — загальмувала поряд із першою, здійнявши нову хмару пилу.
Дверцята розчахнулись — із другої машини вийшов Ітан, спокійний, як завжди, хоча на обличчі явно читалося роздратування.
Він провів рукою по обличчю, оглядаючи сцену з виразом явного виснаження.
А тоді двері першої машини відчинилися різко. З’явилася витончена туфелька, за нею — поділ елегантної сукні. З автомобіля вийшла жінка, відкинувши золотисте волосся з обличчя. Сонце освіти́ло її виразні фіалкові очі, що пробіглися по натовпу.
У Паули перехопило подих. Вона не бачила її вже роками, але помилитись було неможливо.
— Вайолет…?
Вінсент теж обернувся, його подив був очевидним. Досі він дивився лише на Ітана, та тепер його погляд зупинився на Вайолет.
— Яка жахлива дорога. Дратує, — пробурмотіла Вайолет, струшуючи пил зі спідниці з легким роздратуванням.
Водій, блідий і змучений, вийшов слідом, хитнувся і сховався в кущах, де його стало чути лише через звуки блювоти.
— Вайолет! Ти що робиш?! Це було небезпечно! — вигукнув Ітан, стрімко наближаючись.
У його голосі було щось щире — страх, роздратування, безпорадність. А Вайолет лише зневажливо відкинула пил з волосся, наче нічого не сталося.
— Чому ти звалюєш провину на мене? Це все через цей жахливий маєток, який знаходиться бозна-де, — з обуренням заявила Вайолет.
— Але ж як ти могла просто схопити кермо з-за водія? — не стримався Ітан, у голосі чулося явне роздратування.
— Та ми ж доїхали, хіба ні? Отже, все добре, — недбало відмахнулась вона.
Здавалося, Ітан хотів ще щось сказати, але безтурботна й зухвала поведінка Вайолет залишила його без слів. Вона просто струсила пил із плечей, ніби струшувала й його занепокоєння, і неквапно оглянула околиці з легким зацікавленням.
Вінсент, який досі мовчки спостерігав, нарешті зробив крок уперед.
— Вайолет.
Вона повільно повернула голову до нього.
— Давненько не бачились, — відповіла з байдужістю в голосі. Вираз її обличчя був нехарактерно похмурим, навіть роздратованим — зовсім не та життєрадісна жінка, яку пам’ятала Паула.
— Чому ти приїхала без жодного попередження? — спокійно запитав Вінсент.
— Щоб побачити мого сина, звісно. До речі, чому дорога така жахлива? Я взагалі загубилася, поки добиралась. Як ти смієш тримати мого сина в такій глушині?
— …Я ж казав, що це маєток у лісі, — з ледь вловимим зітханням відповів Вінсент.
— Але я не знала, що він настільки відлюдькуватий! Що це взагалі за місце? Тут хтось може просто померти — і ніхто й не здивується, — відрізала Вайолет, її слова прорізали повітря, наче лезо.
На мить Вінсент замовк, вражений її жорсткістю. Паула, що стояла неподалік, теж була приголомшена. Колись витончена й лагідна Вайолет тепер здавалася колючою, різкою, зовсім іншою.
— Будь ласка… просто перестань говорити, — пробурмотів Ітан собі під ніс.
— То ти приїхала сюди лише заради Роберта? — перепитав Вінсент після паузи.
— Звісно. А що, ти думав, я приїхала до тебе?
— …Ні, — зітхнув він.
— То де мій син?
Вінсент важко зітхнув і вказав у бік маєтку. У ту ж мить водій, який досі виглядав украй хворобливо, похитуючись підійшов до них, бурмочучи вибачення, і почав вивантажувати багаж. Вайолет перевела погляд на метушню, її очі звузилися, коли вона помітила натовп.
Її погляд ковзнув по зібраних, у ньому спалахнула цікавість.
— Щось трапилось? — запитала вона, піднявши брову.
— Нічого важливого, — швидко відповів Вінсент, у голосі відчувалось роздратування.
— Та невже? — злегка знизала плечима вона, не надто вражена. Та раптом її вираз змінився, ніби вона щось пригадала. — О, до речі, я чула, що тут є Паула.
Це ім’я змусило багатьох здригнутися — та дивно було не те, що всі подивились на Паулу, а навпаки — на Алісію, яку досі піднімала на ноги одна зі служниць після недавньої сцени.
— Хіба Паула — не твоє справжнє ім’я? — запитала Вайолет, різко й насторожено.
— А-а, ну… — забелькотіла Алісія, явно розгублена. Обличчя її миттєво зблідло, вона судомно шукала, що сказати. Було очевидно, що вона не знає, чи варто визнавати це, чи вдавати, що не розуміє, про що йдеться.
Та Вайолет не збиралася чекати, поки та щось вирішить. Її пильний погляд пройшовся по Алісії, ледь зсунувши брови в задумі. А потім — наче момент уже втратив вагу — вона перевела погляд в інший бік.
Її обличчя миттєво змінилося, коли вона побачила когось іншого.
— Ось ти де! — вигукнула вона радісно, у голосі дзвеніло щире захоплення.
Натовп повернувся услід за її поглядом. Настала тиша, яку порушували лише чіткі клацання каблуків Вайолет, що прямувала до обраної цілі з помітним передчуттям. Її сяюча усмішка ясно свідчила: вона знайшла саме ту, кого шукала.
— Паула, — лагідно промовила вона, зупиняючись перед нею.
Проте Паула ще не встигла як слід усвідомити, що відбувається, як Вайолет розкрила обійми й міцно притисла її до себе.
Паула відчула щиру радість, що виходила від Вайолет — та буквально терлася щокою об її обличчя. Розум Паули ледь встигав за подіями, розгублений, поки її оточувала несподівана теплота цих обіймів. Погляди присутніх були сповнені подиву.
//Коментар перекладача: aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAA
ВАЙОЛЕТ!!!
Я просто щаслива до сліз.
ВАЙОЛЕТ ТИ МОЯ КОРОЛЕВАААААААААААААААААА
