Лабіринт Водної В'язниці

– Старійшино Шень, будь ласка, одягніть це!

 

Шань Цінцю схилив голову, та на його очі лягла чорна пов'язка.

 

Насправді, подібна обережність була зайвою. Зважаючи на міріади закляття, що лежать в основі лабіринту, навіть запиши Шень Цінцю весь свій шлях на відеокамеру, йому все одно не знайти виходу.

 

Через вологість, що тут панувала, земля була дещо слизькою, й Шень Цінцю із зав'язаними очима залишалося лише покладатися на милість провідних його адептів.

 

– Гун'н Сяо, – гукнув він.

 

Ступаючий за ним по п'ятах адепт прискорив крок, щоб відповісти.

 

– Старійшино Шень?

 

– Чи можу я підтримувати зв'язок з людьми із зовнішнього світу в очікуванні суду чотирьох шкіл?

 

– Тільки ті, хто має на поясі перепустку палацу ХуаньХуа, зможуть сюди увійти.

 

Виходить, Шан Цінхуа буде не так просто пробитися до нього, щоб обговорити, що потрібно робити з квіткою роси місяця та сонця. Подумавши над цим, Шень Цінцю запитав:

 

– А що зробили з тими сіячами?

 

– Після спопеління їх останки передали великим майстрам храму ЧжаоХуа, щоб вони зробили церемонію упокою їхніх душ.

 

Збоку почувся невдоволений голос:

 

– Шисюне, навіщо ти взагалі з ним розмовляєш? Невже він сподівається, що йому вдасться звідси вийти?

 

Шень Цінцю впізнав рябого адепта, що говорив із самого початку налаштованого проти нього.

 

– Не смій грубіянити! – обсмикнув його Гун'ї Сяо.

 

Однак Шень Цінцю лише посміхнувся:

 

– Він правий — зараз я всього лише бранець, так що він має право говорити зі мною, як йому заманеться. Немає потреби його дорікати.

 

У цей момент вони нарешті прибули до місця ув'язнення Шень Цінцю — чорну пов'язку зняли з очей, виявляючи його погляду величезну кам'яну печеру.

 

Внизу виблискувала поверхня темного озера. На стінах на різних інтервалах горіли смолоскипи, світло яких тріпотіло на водній гладі. У центрі озера височіла рукотворна біла платформа близько шести чжанів у довжину, що сяє подібно до нефриту.

 

Гун'ї Сяо витягнув зв'язку ключів та торкнувся ними каменю. Від поверхі озера тут же долинув металевий брязкіт, немов повернулись залізні шестерні, й з води випливла кам'яна стежка, що веде до центру озера.

 

– Старійшина Шень, прошу вас, – зробив жест, що запрошує, Гун'ї Сяо.

 

– Погляньте, – кинув рябий адепт, піднімаючи камінь, щоб кинути його у воду.

 

Замість того, щоб тонути, камінь продовжив плавати, ніби шматок дерева. Раптом поверхня води покрилася міріадами бульбашок, шиплячи, мов кинуте на розпечену сковороду м'ясо, та камінь розчинився без сліду.

 

– Цю Водну В'язницю нечасто використовують, – самовдоволено заявив рябий адепт. – Ті, що намагаються звідси бігти чи викрасти бранця, закінчують тим, що просто розчиняються у водах озера.

 

Така руйнівна сила вразила навіть Шень Цінцю. Впади він у це озеро, від нього не залишиться навіть кісток.

 

І де, хотілося б знати, уславлені праведники з палацу ХуаньХуа роздобули стільки рідини, що явно суперечить усім законам й установленням?

 

Шень Цінцю пройшов кам'яною стежкою, дотримуючись крайньої обережності: посковзнись він, у тому, що станеться далі, не було б ні краплі смішного. Варто йому досягти платформи, як Гун'ї Сяо знову повернув ключ, та вузька стежка зникла в чорних водах.

 

Шень Цінцю опустився на платформу, озираючи своє нове місце перебування. В розумі він прикидав, чи зуміє перелетіти над поверхнею озера на літаючому мечі — адже тоді руйнівна сила води його не торкнеться... Варто йому подумати про це, як Гун'ї Сво повернув якусь штуку поруч із замковою свердловиною.

 

Печеру відразу заповнив звук води, що ллється. Піднявши голову, Шень Цінцю виявив спадаючі зі стелі подерті серпанком потоки, що оточили платформу.

 

…Та ща! Крізь подібний заслін не пробитися й мусі, не говорячи вже про звичайного смертного!

 

Водна В'язниця палацу ХуаньХуа воістину заслуговує на свою зловісну репутацію! Не дивно, що всі голови інших шкіл, не змовляючись, обрали місцем його ув'язнення саме її!

 

***

 

Шень Цінцю знав, що спокійно чекати судилища йому не дадуть, але не припускав, що його потурбують так рано.

 

Заклинач прокинувся від того, що його обкотили крижаною водою.

 

Здригнувшись від холоду, він уявив, що якимось чином, задрімавши, впав у озеро. Струснувши головою, він почав моргати, щоб угамувати різь в очах — лише тоді до нього дійшло, що це була абсолютно нормальна вода, а не та богомерзка кислота.

 

Шень Цінцю, що обплутували тіло, сто вісімнадцять вервій безсмертних були тонкі, як павутиння, проте блокували не тільки потік енергії Ци, але частково й кровообіг. Через це його здатність переносити холод значно знизилася, тому йому залишалося лише тремтіти.

 

Водна завіса, що оточувала платформу, зникла, а з води виступала кам'яна стежка.

 

Як тільки Шень Цінцю вдалося проморгатися, він побачив прямо перед собою пару вишитих туфель. Піднявши очі, він уткнувся поглядом у рожеве вбрання.

 

Дівчина, що стояла перед ним, була з голови до п'ят одягнена в рожеве та обвішана коштовностями, немов різдвяна ялинка.

 

Зігнувши прекрасні брови, вона втупила на чоловіка гнівний погляд великих мигдалеподібних очей. На її плечі лежав металевий батіг, що не віщував нічого доброго. 

 

Шень Цінцю подумки закотив очі.

 

Зрозуміло, ніхто не міг зрівнятися в мистецтві тортур з Ло Бінхе, але і його дружин був цілком достатньо, щоб довести людину до білого жару. Виникаючи перед ним одна за одною, наче квіти на надто пишній клумбі, всі вони своєю появою лили йому нові неприємності. Чому б вам усім не забратися своєму достославному чоловікові — цього Шень Цінцю нітрохи займають ваша краса, ясно вам, товариші жінки?

 

Тим часом дівчина вставила на нього батіг:

 

– Я ж бачу, що ти вже прокинувся, тож нема чого прикидатися мертвим! У цієї майстрині палацу є до тебе кілька запитань!

 

Враховуючи її вік та навички, навіть за нинішнього стану Шень Цінцю було не дуже мудрим кроком з її боку вчинити йому допит особисто.

 

– Якими б не були ці питання, – відгукнувся Шень Цінцю, – не думаю, що молодій пані палацу¹ слід цим займатися.

 

1. Молода пані палацу (xiǎo gōng zhū) — Сяо Гунчжу — у пер. з кит. «маленька (або молодша) господиня палацу» цієї героїні, як і в її батька, старого голови палацу ХуаньХуа (або Лао ГунЧжу), по забаганню автора немає власного імені, тільки титул.

 

На це ясна перлина на долоні старого глави палацу, ця войовнича ватажка гарему Ло Бінхе заявила без найменшої поваги:

 

– Вистачить балаканини! Якщо ти знаєш, хто я така, то здогадуєшся й про мету мого візиту! – від нападу ледь стримуваної лютості вона ледь не заскреготіла зубами, очі почервоніли від припливу почуттів:

 

– Ти — просто небачений злодій! Подумати тільки, сплутатись з демонами, зрадивши своїх товаришів! Будь впевнений, праведна відплата наздожене тебе — сьогодні ця майстриня палацу викладе тобі знатний урок!

 

– Щось я не пригадаю, як зізнавався у своїх злочинах, – як ні в чому не бувало відгукнувся Шень Цінцю.

 

Юна пані нетерпляче тупнула ногою:

 

– Вважаєш, раз ти не зізнався, так ніхто не наважиться покарати тебе? Тебе, втілення підлості, обману та жорстокості! Рахуючись благородним гірським лордом, ти поводився з ґеґе Ло, як із твариною — хтось після цього здивується, що ти продався демонам?

 

Воістину, закони спадковості суворі та нещадні — якби він й не здогадувався про її походження, то за однією логікою безпомилково впізнав би в ній горду дочку глави палацу!

 

На мить втративши дар мови, Шень Цінцю видавив:

 

– Він правда сказав тобі, що я поводився з ним, як з твариною? 

 

– Ґеґе Ло такий добрий та всепрощаючий зрозуміло, він ніколи не сказав би подібного, – заспівав ніжний голосок молодої пані палацу, пом'якшений справжнім почуттям. – Він ховає свої рани глибоко в серці, не даючи про них знати жодній живій душі. Але невже ти думаєш, що через те, що він не говорить про це вголос, мені невідомо про його страждання, ніби у мене немає очей та серця?

 

Від цієї пишномовної промови Шень Цінцю стало порядком не по собі. Що це, допит чи чортовий поетичний конкурс?

 

Він, правда, не знав, чого йому хочеться сильніше: чи впасти на землю у приступі оглушливого реготу, чи залитися горючими сльозами.

 

«Що я можу з собою вдіяти? – журився про себе Шень Ціншю. – Я знаю, що жорстоко сміятися з сестрички, яка настільки щиро освідчується в коханні, але це ж просто цирк якийсь! З пательне еротичними номерами!»

 

При значних розмірах гарем Ло Бінхе страждав цілком передбачуваною різномастістю — результат того, що головний герой, віддаючи перевагу кількості, ніж якості, замахнувся на кус, який був не в змозі прожувати. Ну й ще, зрозуміло, того, що Сян Тянь Да Фейцзі намірився написати гаремний роман, будучи невинним, який від сили кілька разів за своє життя тримав дівчину за ручку — от він розбирається в цій справі, хе-хе!

 

Мабуть, молода пані палацу й справді була не позбавлена ​​певної проникливості: підозріло нахмурившись, вона запитала:

 

– Що це за вираз на твоєму обличчі?

 

Шень Цінцю відразу набув вигляду граничної серйозності, вигнав з обличчя навіть тінь посмішки: наскільки він знав, це дівчисько краще не злити. І справді, вона відразу злетіла на дибки:

 

– Ти смієшся з мене, чи що?

 

Спочатку молода пані палацу була в захваті від свого друга дитинства, Гун'ї Сяо, проте при появі Ло Бінхе її почуття негайно перекинулися на Єдиного і Неповторного. Тут уже нічого не вдієш: від початку такого роду романів, якщо перед героїнею постає вибір між старовинним другом та таємничим незнайомцем, вона, підкоряючись принципу «падіння з небес», віддасть перевагу останньому. Шень Юань завжди підозрював, що подібна штука настільки популярна в гаремних романах, тому що в житті вистачає людей, яких кинули подібним чином, або які самі не проти відбити чужу подружку вони й отримують збочене задоволення від цих любовних трикутників.

 

Зрозуміло, героїні, переметнувшись подібним чином, щиро вважають, що нічого поганого не зробили — адже вони лише слідували поклику серця, тільки й все — але в глибині душі усвідомлюють, що їх совість нечиста, тому варто їм помітити косий погляд, як їм здається, що з них сміються. Несамовито, від сорому, що переходить у неконтрольований гнів, молода пані змахнула батогом.

 

Вона розітнула повітря зі зловісним свистом. Хай нитка, що сполучає безсмертних позбавило Шень Цінцю духовної енергії, його фізичні навички нікуди не поділися: він швидко відкотився, так що батіг впечатався в платформу в якихось трьох чі від його ноги.

 

Від удару на всі боки полетіла кам'яна крихта. Піднявшись на одне коліно, Шень Цінцю обережно розігнувся.

 

Якого біса це дівчисько використовує шипований батіг?! Це просто обурливо!

 

Але що було ще більш неправильним, так це те, що в оригінальному романі маленька принцеса застосовувала цей самтй батіг лише щоб колошматити своїх суперниць по гарему, розриваючи прекрасні сукні на шматки — тих, що на своє нещастя удостоїлися уваги Ло Бінхе — так якого біса вона б'є цією штуковиною його? 

 

«Прийди до тями, жінка, я не твоя суперниця! Можна подумати, у мене без того мало проблем, щоб усі продовжували навішувати на мене цю сюжетну роль!»

 

Промахнувшись, молода пані лише розлютилася ще дужче. Батог свиснув, обрушуючи новий удар. Якою б швидкою не була реакція Шень Цінцю, він все ж таки був пов'язаний, та тому, хоч удар й не зачепив шкіру, батіг порвав одяг у кількох місцях.

 

Продовжуючи ухилятися, незабаром Шень Цінцю досяг краю платформи. Тепер відступати було нікуди, так що йому залишалося лиш прийняти на себе наступний удар. Стиснувши зуби й заплющивши очі, він приготувався до обпікаючого дотику батога.

 

Однак очікуваного спалаху болю не було.

 

Коли він нарешті зважився розплющити очі, його серце пішло в п'яти.

 

Ло Бінхе голими руками стискав шипастий хвіст батога. Його очі перетворилися на два холодні примарні смолоскипи. Роняючи слова, немов льодяники на мерзлу землю, він сказав:

 

– Що. Ти. Робиш?

 

Молода пані палацу, що не помітила його появи, була вибита з колії, але що налякало її по-справжньому — так це застиглий вираз на обличчі Ло Бінхе, подібного до якого їй бачити ще не доводилося. Крихке тіло пронизало мимовільне тремтіння.

 

З самого дня їхнього знайомства Ло Бінхе завжди був доброзичливий, м'який, уважний до інших — їй і на думку не спадало, що він може дивитися на когось таким ненависним поглядом. Молода пані палацу машинально відступила на кілька кроків тому, перш ніж зуміла видавити:

 

– Я... я... я взяла у батька перепустку, щоб допитати його...

 

– Суд відбудеться не раніше ніж за місяць, – холодно заявив Ло Бінхе.

 

Юна пані палацу раптово відчула себе зрадженою.

 

– Від нього постраждало стільки моїх братів та сестер! – вигукнула вона. – І він так погано з тобою поводився! Що такого, якщо викладу йому урок?

 

Ло Бінхе висмикнув батіг з її рук, не звертаючи уваги на шипи. Здавалося, при цьому він не доклав жодного зусилля, проте, коли він розтиснув пальці, залізні сегменти батога виявилися роздавлені, ніби проростки бамбука.

 

– Іди геть, – безпристрасно кинув він.

 

Юна пані, витріщивши очі, дивилася на те, що сталося з її улюбленою зброєю. З її рота вирвалося здивоване:

 

– ...А?

 

Ткнувши палець на Шень Цінцю, вона перевела його на Ло Бінхе кинувши голосом, в якому вгадувалися сльози, що підступали:

 

– Та як ти смієш так зі мною поводитися? Я хотіла помститися за тебе, а ти?

 

Ло Бінхе без слів жбурнув батіг в озеро — цього разу люте шипіння металу, що розкладалося, тривало куди довше.

 

Губи молодої пані затремтіли.

 

Раптом її відвідала думка, що насправді Ло Бінхе хотів розчавити й кинути в озеро... її саму. Схоже, жарти справді скінчилися. Голосом, сповненим гіркоти та образи, вона заволала:

 

– Я ж робила це заради тебе! – потім розвернулася та, ридаючи кинулася геть.

 

Шень Цінцю про себе заревів їй в унісон: «Цей чортів сюжет летить під укіс, наче поїзд, що зійшов із рейок! Ну де я звернув не туди?!»

 

Він все ще голосив про себе, коли погляд Ло Бінхе змістився з дівчини, що тікає на нього.

 

Шень Цінцю тут же відчув нестерпний біль у всьому тілі. Вже краще б молода пані палацу відшмагала його, завдавши сто вісімдесят ударів, ніж залишитися віч-на-віч з Ло Бінхе в обмеженому просторі!

 

Деякий час вони мовчки міряли один одного поглядом, потім Ло Бінхе зробив крок уперед.

 

Шень Цінцю несвідомо відступив.

 

Ло Бінхе простяг руку, але, раптом завмерши, опустив її.

 

– Чому вчитель знову тікає від мене? – буркнув він. – Якби я хотів з ним щось зробити, для цього мені не знадобилося б до нього доторкатися.

 

Й то правда. Навіть єдина крапля демонічної крові, що проникла в тіло, рівносильна годинниковій бомбі, містячи у собі незліченні способи завдавати страждань. Ло Бінхе досить ворухнути пальцем, щоб усі нутрощі Шень Цінцю перекинулися вгори дном, а сам він упав до його стоп з благанням про смерть.

 

Знову опустившись на платформу в належній для медитації позі, Шень Цінцю підвів очі, щоб зустріти погляд Ло Бінхе.

 

Цілий місяць.

 

Він повинен протриматися будь-що-будь. Після цього він знову буде вільний, як птах у небі, як риба у морі. Татусь Шень Цінцю не повинен звертати уваги на такі провокації!

 

Якийсь час обидва мовчали. Нарешті Шень Цінцю не витримав:

 

– Якщо хочеш щось зі мною створити, тобі немає потреби поспішати. Після судилища я буду втоптаний у бруд, моя репутація буде розвіяна на порох, а життя виявиться повністю у твоєму розпорядженні. Невже не варто почекати, щоб насолодитися тріумфом сповна?

 

Говорячи це, він ґрунтувався на тому способі думок, що був властивий оригінальному Ло Бінхе, виходячи зі знання його психології, це неодмінно мало спрацювати. Однак замість того, щоб прояснитися, погляд його учня несподівано став ще холоднішим та лякаючим.

 

– Чому вчитель так упевнений, що вирок буде не на його користь? – повільно промовив він, примружившись.

 

– Це я маю ставити тобі це питання, чи не так? – парирував Шень Цінцю.

 

– Мені? – повернув запитання Ло Бінхе. – Знову я, – посміхнувся він. 

 

Від цього Шень Цінцю просто втратив мову.

 

Взагалі–то кажучи, всієї цієї історії з містом ЦзіньЛань в оригінальному сюжеті й близько не було. Виходячи з хронології оригінальної книги, в цей час Ло Бінхе повинен був все ще вдосконалювати свої навички в Царстві Демонів, а Шень Цінцю ні сном, ні духом не знє про його зловісну долю, що чекає. Однак Сян Тянь Да Фейцзі зробив особливий наголос на одній речі: з моменту повторної появи Ло Бінхе всі вбивства, змови та лиходійства незмінно пов'язувалися з ним з якого боку не подивися, а найбільш очевидним підозрюваним завжди залишався Ло Бінхе!

 

Заклавши руки за спину, він з похмурим виглядом заходився міряти платформу кроками.

 

– Чи можу я запитати вчителя, – раптово зупинившись, відривно кинув Ло Бінхе, – чи він правда вважає, що всі злочини й вбивства, які скоюються демонами в Царстві Людей моїх рух справа?

 

Шень Цінцю насупився.

 

Не отримавши відповіді, Ло Бінхе стиснув кулаки.

 

– Колись ти мені вірив, а тепер вважаєш, ніби всіма моїми діями рухає злий намір. Невже різниця між нашими расами настільки велика, що докорінно змінила твоє ставлення до мене?

 

– У такому разі, у мене до тебе теж є одне питання, – не в силах мовчати, наважився заговорити Шень Цінцю.

 

– Цей учень готовий слухати з усією повагою, – схилив гопову набік Ло Бінхе.

 

– Якщо твоїм впровадженням у палац ХуаньХуа керував не злий умисел, то дозволь запитати, які ж були твої справжні мотиви?

 

І якого біса герой творить бог знає що, наплювавши на основну сюжетну лінію? Сповна настраждавшись й від системи, й від цієї бідної книжечки, Шень Цінцю був просто зобов'язаний поставити це питання — хоча б самому собі.

 

Здавалося, ці слова порядком спантеличили Ло Бінхе — його губи заворушилися, ніби він намагався щось сказати, але в результаті вважав за краще промовчати.

 

– Не можеш відповісти? – цілком щиро здивувався Шень Цінцю.

 

Що трапилося із самовпевненістю головного героя, який зумів підкорити хребет ЦанЦюн однією силою свого красномовства? Можливо, це також наслідки "прискореної програми" навчання у Царстві Демонів? Очків переконливості явний недобір… 

 

– Вчитель все одно мені не повірить, – нарешті неохоче відгукнувся Ло Бінхе. – То що яка різниця, що я скажу?

 

Полум'я смолоскипів затремтіло, розсипаючи відблиски по поверхні води, що схвилювалася, а Шень Цінцю здригнувся разом з ними.

 

На деякий час знову запанувала тиша, але цього разу її порушив Ло Бінхе:

 

– Але я сподіваюся, що вчитель дасть мені щиру відповідь на одне запитання. – підібгавши губи, він напружено повторив: – Єдине питання.

 

– Говори, – кинув Шень Цінцю.

 

Зробивши повільний вдих, Ло Бінхе прошепотів:

 

– Ви шкодуєте про це?

 

Шень Цінцю зімкнув губи, міряючи Ло Бінхе небезпечним поглядом. Нехай те, про що він, власне, повинен шкодувати, не прозвучало, для нього це було ясніше: про те, що він скинув учня в Нескінченну безодню.

 

«Ти навіть не можеш уявити собі, наскільки». Зрозуміло, шкодує до посиніння! Але зараз головне зрозуміти: з якою метою Ло Бінхе поставив це питання?

 

У скронях Шень Цінцю запульсувало, та раптово перед його очима спалахнуло гігантське діалогове вікно.

 

[Будь ласка, виберіть відповідь з наступних опцій:

 

А: Я шкодую. Вчитель глибоко шкодує про це з того самого дня. За минулі роки не було жодної миті, коли б я не журився про це.

 

В: (злісно посміхаючись) Бачачи, на що ти перетворився, я анітрохи про це не жалкую!

 

С. Промовчати.]

 

«Та щоб тебе. Це ще один наслідок оновлень? Що це за хрінь у дужках? Тепер ти ще й вираз обличчя за мене будеш підбирати? Це що тобі, GALGAME², чорта з два?»

 

2. GALGAME (або скорочено — glgm) — японська гра, де гравець зустрічається з привабливими дівчатами, пов'язана з частим вибором відповідей зі списків, що випадають.

 

Безперечно, попередня версія подобалася йому куди більше. 

 

«Гей, добрі люди, поділіться хтось вихідцем системи версії 1.0, – у відчаї кинув він про себе, – я вічно молитися за вас та ваших близьких!»

 

Від судорожних роздумів бездоганне обличчя Шень Цінцю потемніло. «Опція А звучить надто фальшиво — на місці Ло Бінхе мене знудило б від такої кількості рожевих соплів. Як щодо Б? Ти готова надати мені гарантії, що він не задушить мене на місці?»

 

[Будь ласка, робіть вибір швидше.]

 

«С, С, С!» – подумки вигукнув Шень Цінцю.

 

[Вам нараховано 10 балів за художню та філософську глибину.]

 

«Хтось пояснить мені, як взагалі оцінюється ця чортівня?» – вибухнув Шень Цінцю. З цією думкою він повільно переклав погляд на Ло Бінхе, стійко зберігаючи промовлене мовчання. 

 

Той, не отримавши відповіді, повільно розтиснув кулаки.

 

– Насправді, я завжди знав відповідь, – з гіркотою кинув він. – І все ж навіщось поставив це питання вчителю. Я такий телепень.

 

Якби Шень Цінцю не знав, що Ло Бінхе є основною силою цього сюжету, з якої беруть енергію всі системи, він вирішив би, що в якийсь момент учня теж підмінили. Й, якби не будучи у нього проклятого провидецького дару, що дозволяє передбачати всі жахи, що готує йому сюжет, Шень Цінцю вирішив би, що Ло Бінхе... щиро засмучений.

 

Воістину, мовчання — золото. Варто відкрити рота, як наговориш такого, про що шкодуватимеш все життя. Закривши очі, Шень Цінцю вдався до медитації.

 

Через деякий час благословенна тиша була порушена тихим голосом Ло Бінхе:

 

– Вчитель завжди такий стриманий й скупий на слова. Перш ви б удостоїли мене хоча б парою фраз — однак нині не бажаєте кинути учневі і ці крихти. – після паузи його тон раптово перемінився: – Що ж, насправді, це не має значення. Я знаю багато способів, щоб змусити вас заговорити.

 

При цих словах очі Шень Цінцю розплющилися. Внизу живота зародився легкий біль, що коле.

 

«Коли я кажу тобі не подобається, мовчу ти знову незадоволений, – у паніці подумав Шень Цінцю. – Тобі взагалі можна догодити?»

 

Тієї ж миті поколювання зникло, та замість нього по судинах почало поширюватися відчуття, ніби всередині нього повзають полчища комах. Після кількох днів сплячки кров священного демона нарешті повністю пристосувалася до тіла нового господаря й тепер, підкоряючись волі початкового власника, почала куштувати його органи.

 

– Селезінка, – почав ліниво перераховувати Ло Бінхе. – Нирки, печінка, легені...

 

При кожному слові в іменованому ним місці піднімалося нестерпне печіння й свербіння, ніби в плоть встромлялася тисяча крихітних жвав. Хоча цей біль не можна було назвати нестерпним, він наближався до цього порога.

 

Не в силах зберігати колишню позу, Шень Цінцю зігнувся навпіл, щосили борючись із бажанням стиснутися в грудку. Струмки поту з'єдналися з ще не висохлими краплями води, обросивши платформу.

 

Тепер Ло Бінхе нарешті діяв, як йому й належить, та настала черга страждати Шень Цінцю. «Чорт, у животі все перевертається, – стогнав сам чоловік. – Як дівчата взагалі це терплять?»

 

– Вчителю, де б ви хотіли це відчути? – майже ласкаво кинув Ло Бінхе. 

 

«Та ніде! До речі, я що, по-твоєму, ще недостатньо це відчув?! На що це буде схоже потім? – від щирого серця за уявним сервером системи, Шень Цінцю подумки заволав: – Гей, ти, може, зробиш хоч щось? Чи я тобі більше не користувач?»

 

 

[Бажаєте використати артефакт «Підробна нефритова підвіска Гуан’інь»? Нагадування: Ключовий артефакт може бути використаний лише один раз.]

 

«І який рівень гніву Ло Бінхе зараз?»

 

[30 пунктів.]

 

«Ти впевнена, що правильно рахуєш? – вразився Шень Цінцю, – Чому так мало? Це вже за межею будь-якої логіки! Використати артефакт, здатний зняти 5 000 пунктів, для того, щоб позбутися жалюгідних 30 — та мене жаба задушить! – обурився він й знову почав допитувати систему: А інші варіанти є? Може, знайдуться якісь хороші патчі?»

 

[Бажаєте використати «Малий двигун сюжету»?]

 

Правду кажучи, це звучало не надто надихаюче, але, оскільки з вибором у нього так й так було небагато. Шень Цінцю рішуче натиснув на кнопку запуску!

 

– Не бажаєш ні говорити зі мною, ні навіть дивитися на мене? – посміхнувся Ло Бінхе. – Вважаєш, що я брудний? – з цими словами він зробив швидкий крок уперед, випаливши: – Не вважай, що я тобі в цьому потуратиму!

 

З цими словами він викинув руку, щоб схопити Шень Цінцю за плече. Однак той, передбачаючи його рух, ухилився, тож Ло Бінхе спіймав лише рукав. Оскільки вбрання Шень Цінцю було ґрунтовно пошматовано батогом молодої пані палацу, порвавшись, воно зовсім спало з плеча.

 

Це спричинило зовсім непередбачену реакцію Ло Бінхе: він, ніби заворожений, дивився на плече вчителя.

 

Оскільки Шень Цінцю нещодавно обкотили крижаною водою, мокра одежа та волосся все ще липли до сніжно-білої плоті, на тлі якої червоними нитками проступав нитка, що сполучає безсмертних. Хоч вираз обличчя чоловіка залишався настільки ж безпристрасним було в його зовнішності щось... зламане.

 

Очі Ло Бінхе раптово розширились. Він із зусиллям відірвав погляд та різко відвернувся, відсмикнувши руку, немов торкнувся розпаленого заліза.

 

Схоже, саме цей рух паразити в крові Шень Цінцю сприйняли як сигнал до відступу: пустившись врозтіч, наче перелякані звірята, вони усунули болісне відчуття застою.

 

Шень Цінцю вперше за довгий час зітхнув з полегшенням, настільки втішним, що на очах виступили сльози — до біса цю нитку!

 

«Як взагалі працює цей «Малий двигун сюжету»? – мимоволі здивувався він. – Те, що одяг рве, це я вже зрозумів — може, його варто було назвати: «Малий ініціатор стриптизу»? На чому він, цікаво, заснований — на природній огиді головного героя до голого чоловічого тіла?»

 

Деякий час Ло Бінхе так й стояв спиною до нього в напруженій позі, ніби не знаючи, куди подіти руки. Раптом він зі швидкістю блискавки зірвав із себе власну верхню сукню й, не обертаючись, шпурнув її в обличчя Шень Цінцю.

 

«І що, скажіть на милість, це означає?» – оторопів той.

 

Ця сцена, цей жест... Чому це так його непокоїть? На думку мимоволі спало сюжетне кліше: «Хлопець накидає куртку на змучену дівчину, яку щойно вирвав з лап лиходія».

 

При цій думці все всередині Шень Цінцю похололо, а волосся стало дибки. Зробивши легкий рух плечем, він дозволив сукні чорнильного кольору зісковзнути на платформу.

 

Срібна вишивка, наче жива, зміїлася по тонкій тканині. Почувши шелест, Ло Бінхе озирнувся, щоб побачити своє вбрання на землі. Шень Цінцю навіть обережно підштовхнув його до учня.

 

Насправді чоловік подумував, чи не краще було скласти вбрання — він так й не встиг визначитися з цим, коли Ло Бінхе раптово розвернувся до нього. У вугільно-чорних очах вирувало відбите полум'я смолоскипів, на тильній стороні кисті проступили вени — здавалося, його лють лише розгорілася ще дужче. Кілька разів стиснувши й навпаки пальці, він зробив кілька стрімких випадів, ніби скидаючи пару.

 

Насправді він нікуди особливо не цілився: пара ударів припала по озеру, викликавши кілька великих сплесків на відстані, ще один дістався стіні, вибивши здоровенну дірку уламки каменю так й бризнули, смолоскипи обсипалися у воду, продовжуючи горіти через дивні властивості цього озера. Світло, що падало знизу кидало дивні відблиски на обличчя Ло Бінхе, перетворюючи його на маску з різких тіней та червоного світла.

 

– Я зовсім забув, що вчитель ненавидить все, чого торкнулася брудна рука демона. – повільно опустивши руку, промовив він.

 

Ви тільки подивіться на цього неперевершеного головного героя, який щойно вчинив погром через якусь висмоктану з пальця дурницю, незважаючи на шкоду, яку це завдасть його іміджу! І чим це відрізняється від примхливої ​​дитини, яка кидається кубиками? Безперечно, головний герой не тягнув на роль харизматичного лідера.

 

Насамперед бездоганно гладкі стіни тепер були з вибоїнами та розколинами — а все тому, що Ло Бінхе наче діва у червоний день календаря.

 

Обернувшись, він виявив, що Шень Цінцю оглядає все це з виглядом безтурботного спокою, наче випадковий спостерігач. У потилиці Ло Бінхе застукотіло, й він прошипів, стиснувши зуби:

 

– …Я справді хочу побачити на власні очі, як через місяць від твоєї хваленої репутації не залишиться каменя на камені, а сам ти валятимешся в бруді, благаючи про прощення!

 

З цими словами він кинувся геть із платформи. Проходячи повз, він щосили рушив по механізму, та вода знову заструмила зі стелі. Шень Цінцю сів на колишнє місце, озираючись у повній розгубленості. Нині він бранець у безроздільній владі Ло Бінхе, так що ж тому потрібно ще?

 

Шень Цінцю, що залишився на самоті, захлеснули спогади. Незважаючи на те, що до падіння в Нескінченну безодню Ло Бінхе ніколи не виявляв своєї шаленого характеру, то, з яким виглядом він втік, коли вчитель кинув додолу його одяг, чимось нагадало того безневинного баранця, яким колись був його учень.

 

Шень Цінцю, що раптово мирно віддається ностальгії, охопило непереборне бажання чхнути. Мокрий одяг зовсім не захищав від застиглого каменю, так що йому залишалося лише натягнути на себе чорне вбрання Ло Бінхе.

 

А що йому лишалося? Зрештою, що б там не навіював собі Ло Бінхе, небажання Шень Цінцю одягнути його одяг виходило зовсім не з ненависті до демонів — просто він не міг зробити цього перед учнем, та й все.

 

Хіба міг він забути, як у оригінальному романі Ло Бінхе щоразу накидав своє вбрання на дівчину після сексу?

 

Прийняти цей жест означало пасти в його очах так низько, наскількице взагалі можливо!

 

Знову зібравшись вдатися до медитації, Шень Цінцю виявив, що, схоже, саме провидіння збиралося перешкодити цьому мирному заняттю. Спершу це сталося в печері Лінсі, коли його відвернули крики Лю Цинґе, тепер те саме творилося у Водній В'язниці.

 

Шум водяної завіси стих, й з води знову з'явилася провідна до платформи стежка, якою цього разу квапливо пройшов Гун'ї Сяо. Піднявши очі на Шень Цінцю, він мало не впав у озеро з подиву.

 

– Ш... ш... Старійшина Шень, ви... – випалив він, запинаючись.

 

– Що — я? – здивовано перепитав Шень Цінцю.

 

У Гун'ї Сяо був дуже дивний вираз обличчя, ніби він досі сумнівався, залишитися йому або бігти звідси з усіх ніг. Він так й продовжував стояти на стежці, не наважуючись ступити на платформу. Простеживши його поглядом. Шень Цінцю опустив очі на власне тіло.

 

– Цей одяг, хіба він не… – несміливо почав Гун'ї Сяо.

 

Шень Цінцю зітхнув. Так і є, з панського плеча.

 

Нарешті Гун'ї Сяо вийшов із ступору. Кашлянувши, він чемно поцікавився:

 

– Як Старійшина Шень провів ці два дні?

 

– Цілком задовільно, – буркнув Шень Цінцю, благаючи себе: «Та залиште ви нарешті цього старого в спокої? За ці два дні в мене вже третій за рахунком відвідувач — навряд чи хтось із ув'язнених тут раніше удостоювався подібної уваги. Мабуть, адепти палацу ХуаньХуа вирішили розширити спектр послуг, що надаються Водною В'язницею, додавши до них візити в будь-який час дня та ночі!»

 

– Я чув, що минулої ночі шисюн Ло... – обережно почав Гун'ї Сяо, – пішов від вас у жахливому гніві, так що цей адепт був стурбований, чи не зробив він щось із Старійшиною Шенем... – при цих словах його погляд був намертво прикутий до одягу Ло Бінхе.

 

Шень Цінцю мимоволі запахнув тугіше поли одягу.

 

«Ну а я тут до чого? – подумки обурився він. – Це Ло Бінхе влаштував тут тарарам та наробив дірок у стінах, учинивши в цьому без того не надто комфортабельному містечку першорядний розгром, то з якої радості ти так дивишся на мене?»

 

– Як я подивлюся, Ло Бінхе почувається у палаці ХуаньХуа як риба у воді.

 

Гун'ї Сяо видав невеселий смішок.

 

– Воістину, духовні сили шисюна Ло неперевершені, він руйнує, наче грім, та проноситься, ніби вітер, залишаючи інших валятися в пилу — нічого дивного, що вчитель так його цінує. Якби шисюн Ло так не противився тому, щоб офіційно стати його учнем, боюся, не бути мені старшим адептом.

 

Побачивши сумне вираження його обличчя Шень Цінцю мимоволі сповнився співчуттям.

 

– Однак цей адепт прибув не заради цього — він повинен передати вам важливу звістку. Цього ранку гірський лорде Шан попросив перепуск у мого майстра, але, оскільки справа затяглася, старійшина Шан попросив цього адепта передати вам послання.

 

Він запустив руку за пазуху й вийняв листа.

 

Похапцем складений удвічі листок не був запечатаний ні закляттям, ні хоча б восковою печаткою.

 

Браво. Шан Цінхуа, нічого не скажеш!

 

– Прошу, не хвилюйтеся, Старійшина, я вже переглянув цей лист, – зауважив Гун'ї Сяо.

 

Спробуй після цього не похвилюйся, трясця твоїй матері!

 

– Але все ж таки не зрозумів, про що в ньому йдеться, – продовжив Гун'ї Сяо. 

 

Шень Цінцю з полегшенням видихнув. Схоже, він й справді недооцінив Шан Цінхуа — той не завалив би місію подібним чином. Мабуть, він використав якийсь таємний код, передбачаючи, що послання може потрапити не в ті руки.

 

Струшивши листок, Шень Цінцю розгорнув його двома пальцями.

 

Ледве глянувши на нього, він позеленів, а прочитавши перші рядки, побілів. У міру читання, мабуть, його обличчя являло собою цікаве кольорове шоу.

 

Лист був англійською.

 

Точніше, на моторошному варіанті чінгліша³, що складається з суцільних помилок. При складанні Шан Цінхуа широко запозичив китайську граматику, а слова, які він не знав англійською, тупо написав на піньїні.

 

3. Чінгліш (Chinglish) — варіант англійської мови, створений під впливом китайської мови. Термін «чінгліш» використовується для позначення змін у граматичному ладі мови, що не зустрічаються в англійській, а також безглуздих з погляду англійської мови фраз, що використовуються англійською в контексті китайської мови.

 

О, великий Літак, що Пронизує Небеса, тобі не приходило в твою письменницьку голову, що я теж нічогісінько не зрозумію в твоїй сміттєвій англійській?

 

Однак, трохи поламавши голову, йому вдалося порозуміти, що там до чого. Шень Цінцю сконцентрував у долоні всю наявну енергію, та папір розпався на клаптики, опадаючи на платформу, подібно до червневого снігу або подібно до його власної душевної рівноваги після бурхливих подій останніх днів.

 

Виходило, що він таки недооцінив творчий підхід Сян Тянь Да Фейцзі.

 

«Призначено лише для очей Неперевершеного Огірка.

 

Все готове, всі необхідні застереження прийнято. Місто не змінилося, вийшло лише невелике відхилення від плану за часом: у спробі прискорити дозрівання квітки роси місяця та сонця я трохи переборщив — тепер вони настільки дозріли, що через якийсь тиждень уже згниють, тож я дуже сподіваюся, що ти зможеш вибратися з Водної В'язниці палацу ХуаньХуа до цього терміну. Не хвилюйся, я використав звичайне мінеральні добрива, так що на властивостях рослин це не позначилося. Принаймні я на це сподіваюся».

 

Що ти маєш на увазі під "невеликим відхиленням від плану"? Можна подумати, у твоїй порожній голові колись існувало хоч щось схоже на план!

 

Як ти взагалі здогадався використати мінеральні добрива на квітах, яким шкодить навіть відкритий простір? Прискорити дозрівання він вирішив, ви подумайте! «На властивості рослин це не позначилося» та твоїм твердженням стільки ж віри, скільки виробникам порошкового молока, яким тебе, судячи з усього, вигодували інакше звідки у тебе в голові стільки потерті?

 

Оглянувшись, Гун'ї Сяо підганяв його:

 

– Старійшино, ви дочитали? Якщо так, то прошу, киньте залишки листа в озеро. Насправді, минулої ночі шисюн Ло суворо заборонив усім, крім нього, переступати межі Водної В'язниці. Цьому адепту краще б піти, поки його ніхто не застукав.

 

Схопивши Гун'ї Сяо за плечі, Шень Цінцю видихнув:

 

– Надай мені послугу.

 

– Прошу, якщо це... – почав було Гун'ї Сяо, але Шень Цінцю не дав йому вимовити «в моїх силах», змолившись:

 

– Випусти мене.

 

Гун'ї Сяо важко перевів дух.

 

– Старійшино, про це й мови не може бути.

 

– У мене є підстави для такого прохання, – урочисто проголосив Шень Цінцю. – У мене й в думках немає ухилятися до суду чотирьох шкіл. Як тільки я покінчу зі своєю справою, у добрій волі повернуся до Водної В'язниці, щоб чекати вироку. Якщо не віриш мені, я можу присягнути на крові.

 

Хоч подібну клятву не можна було порушити, насправді, після завершення розпочатого це вже не матиме ані найменшого знання — так що так, він збирався абсолютно безчесно обвести довірливого адепта навколо пальця.

 

– Зрозуміло, я вам вірю, – здавлено промовив Гун’ї Сло, – але хіба висновок Старійшини не є основною умовою цього суду? Що за справа вимагає вашої термінової участі? Якщо Старійшина Шень постарається повідомити про це мені, я доведу це до зведення участь у проведенні розслідування.

 

Зрозуміло, Шень Цінцю й сам мав неабиякі сумніви з цього приводу. Бути замішаним у втечі бранця це вам не якась дрібна провина для адепта палацу ХуаньХуа. Не дуже часто з його боку ламати життя цього багатообіцяючого юнака подібним чином. Напевно, за ці сім днів йому представиться якась інша можливість.

 

Змінивши тон, він кинув:

 

– Мабуть, ти маєш рацію. Зрештою, світ не впаде.

 

З цими словами Шень Цінцю підібрав клаптики листа з поверхні платформи, щоб кинути їх в озеро.

 

З-за стягуючого тіла нитки, що стягує безсмертних навіть ця найпростіша дія далася йому важко. Зрештою, через незручного руху сукня Ло Бінхе знову зісковзнуло з плечей.

 

Гун'ї Сяо, який поспішив прийти йому на допомогу, мимоволі підняв погляд — та застиг, ніби руки й ноги раптом йому відмовили.

 

Шень Цінцю подивився на нього у відповідь з запитальним виразом обличчя.

 

Його плече повністю оголилося — збоку, здавалося, що рукав відірвали голими руками. Біла сукня висіла клаптями, наче хтось ґрунтовно відходив власника батогом. На оголеній шкірі виднілося безліч саден, а якщо придивитися, то можна було помітити синці, що проступили на шиї.

 

Здавалося, світ Гун'ї Сяо перекинувся миттєво.

 

– С-старійшино, ви... впевнені, що ваша справа може зачекати?

 

Не дивно, що Ло Бінхе заборонив будь-кому навіть з тих, хто має перепустку — відвідувати Водну В'язницю, давши від воріт поворот самому гірському лорду Шану!

 

Так от як воно насправді!

 

Що за нешанобливий учень!

 

Цілком втратив совість!

 

Гірше, ніж тварина!

 

У Гун'ї Сяо був такий вигляд, ніби він ось-ось заридає кривавими сльозами.

 

– Може зачекати? – розсіяно повторив його слова Шень Цінцю.

 

Це ще дужче зворушило Гун'ї Сяо як тільки Старійшина Шень примудряється зберігати подібне самовладання в подібному становищі?

 

Шпурнувши у води озера останній клаптик листа. Шень Цінцю кинув:

 

– Прошу, не приймай мої слова близько до серця. Ти...

 

І тут Гун'ї Сяо раптово розігнувся, розвернувся на сто вісімдесят градусів та пішов, так й не вимовивши жодного слова

 

Шень Цінцю мимоволі обурився: «Якого чорта ти звалив, варто мені сказати, щоб ти не приймав моїх слів всерйоз. Мені одному здається, що ти зрозумів мене надто буквально?»

 

Звідки йому було знати, що через годину Гун'ї Сяо повернеться, дбайливо стискаючи в руках якийсь предмет. Наблизившись до Шень Цінцю, він відкрив його, розчехлив та зробив помах.

 

Білий спалах одразу послабив узи на тілі Шень Цінцю — відчуття схоже на електричний контур, що раптово замкнувся. Розігнувши пальці, він відчув потік духовної енергії, що відновився, потужний й безперервний. В останній перед ув'язненням день циркуляція його Ци була заблокована невиліковною отрутою але після двох днів у кайданах нитки, що сполучає безсмертних отруєння знову не дало про себе знати. Може це той випадок, коли клин клином вибивають?

 

Нитка, що сполучає безсмертних розпалась на шматки, обсипавшись на платформу. Гун'ї Сяо кинув йому піднесений предмет, та Шень Цінцю легко його спіймав.

 

То був меч СюЯ!

 

Шень Цінцю відчув приголомшливе почуття захоплення, знову тримаючи в руках свій меч. Кинувши погляд на Гун'ї Сяо, він помітив:

 

– Я думав, він зберігається у покоях старого голови палацу.

 

Той відповів вибаченим тоном:

 

– Навіть ризикуючи викликати гнів мого майстра, цей адепт не міг залишатися осторонь, коли старший заклинач піддається подібному зверненню. Я вірю Старійшині Шеню. Прошу, йдіть за мною!

 

Шень Цінцю охопило почуття повної безпорадності.

 

«У мене таке враження... що він... неправильно зрозумів щось важливе...» – промайнуло в нього в голові. Але зараз не час думати про це.

 

– Добре! – рішуче промовив він уголос.

 

Хоч демонічна кров у його жилах поки що не діяла, Ло Бінхе все одно його знайде, де б він не сховався.

 

Однак це не мало значення, поки Ло Бінхе його не наздожене!

 

Гун'ї Сяо стривожено поцікавився: 

 

–Старійшина може йти? Якщо що, я можу понести.

 

Похмурівши, Шень Цінцю зробив стрімкий крок уперед, щоб довести, що він може переміщатися самостійно, та ще й як!

 

Здивований Гун'ї Сяо поспішив за ним. Проте, варто було їм заступити за межі кам'яної платформи, як водяна завіса з гуркотом обрушилася, відтинаючи шлях.

 

Чи не спрацюй бездоганна реакція Шень Цінцю, бути б йому з голови до ніг обгорнутим цією кислотною водою. Як тільки вони відступили, завіса знову піднялася.

 

Схоже, над системою безпеки попрацював хтось напрочуд завбачливий.

 

– Я зовсім забув, – покаянно кинув Гун'ї Сяо. – Коли у Водній В'язниці міститься в'язень, хтось неодмінно повинен перебувати на платформі; в іншому випадку водна завіса запускається навіть при відключеному механізмі.

 

Та й як Гун'ї Сяо було згадати про це, якщо раніше йому не доводилося організовувати подібних втеч?

 

– Іншими словами, хтось має залишитися на платформі, щоб решта могла піти? – кинув Шень Цінцю.

 

Гун'ї Сяо кивнув головою.

 

– Значить, тобі доведеться лишитися.

 

Не озираючись на зляканого адепта, він змахнув рукавами чужого вбрання, ступивши на стежку.

 

Гун'ї Сяо гукнув його, піднявши руку, немов старанний учень:

 

– Старійшино Шень, хоч цей адепт готовий пожертвувати собою, щоб допомогти, але, якщо я не зможу показати вам дорогу, боюся, вам одному не вибратися!

 

Озирнувшись, Шень Цінцю кинув:

 

– Стривай, я скоро повернуся.

 

Гун'ї Сяо залишився стояти на місці, приголомшено ляскаючи очима. Він хотів піти за Шень Цінцю, але вчасно згадав, що йому все одно не зійти з платформи живим, так що залишалося очікувати повернення Старійшини. Незабаром до нього долинув приглушений звук, та з-за повороту з'явився Шень Цінцю, який тяг за комір чиєсь байдуже тіло.

 

Затягнувши несвідомого рябого адепта на платформу, заклинач поплескав Гун'ї Сяо по плечу:

 

– Цей славний юнак патрулював в'язницю, а я взяв на себе сміливість запозичити його на якийсь час. Ідемо!

 

Насправді це не було звичайною випадковістю: у дозорі було чотири людини, але Шень Цінцю, сховавшись у тіні, й терпляче вистежив саме цього!