Сюжет пішов наліво

–Моє? – завмер від подиву Ло Бінхе. 

 

Зробивши крок назад, він оглянув безмежний порожній небозвід, а також позбавлену всяких прикмет землю, та пробурмотів: 

 

– Моє Царство снів… Невже… воно справді таке?

 

Те, яким ми бачимо цей світ, визначає нашу свідомість. Душевний стан маленького Ло Бінхе був аж ніяк не райдужним — на подив, його зримий образ був саме таким. Побачивши такий похмурий пейзаж неможливо було втриматися від важкого подиху. 

 

Вдавши, що задумався на мить, Шень Цінцю сказав:

 

– Це не звичайне Царство снів. Боюся, що ти, сам того не відаючи попався на чийсь хитромудрий прийом. У цьому Царстві снів відчуваються потужні коливання нестабільної духовної сили — мабуть, це й спричинило те, що твій учитель також виявився ненароком втягнутий у твій сон.

 

– Цей негідний учень знову залучив вчителя до неприємностей, – залився фарбою сорому Ло Бінхе. Не жартома замислившись, він кинув:

 

– Але хто, зрештою, здатний влаштувати подібну пастку з мого Царства снів?

 

Повною мірою відчуваючи насолоду від можливості безнаказанно поспойлерити, Шень Цінцю перескочив прямо до розгадки:

 

– Тут й думати нічого — на межах цього Царства снів б'є ключем демонічна Ци — значить, це не справа рук людини. Це підлаштував хтось із роду демонів.

 

Його слова анітрохи не здивували Ло Бінхе, ще більше розпаливши його ненависть до демонів.

 

– Маги з роду демонів воістину здатні лише на злі й жорстокі справи, – випалив він.

 

«Аж цікаво було б поглянути на вираз його обличчя, коли він, дізнавшись про те, що сам за походженням є наполовину демоном, згадає про ці слова...» – подумалося Шень Цінцю.

 

– Навряд чи вони неодмінно злі й жорстокі, – з усмішкою озвався він. – Як знати, може їхній рід дотримується протилежної думки.

 

Те, що бачить Небесний володар, невідомо іншим. Само собою Ло Бінхе було невтямки, що мав на увазі під «протилежною думкою» його вчитель, проте той лише послав йому повну самовдоволення багатозначну посмішку, та не думав завершувати фразу. Це додало словам Шень Цінцю якийсь відтінок фривольності, що породив у серці Ло Бінхе цілу бурю сум'яття — але це виявилося для нього вже надто, адже ні про що подібне юнак не смів й замислюватися.

 

Насправді його вчитель, зрозуміло, зовсім не мав на увазі нічого двозначного — він вважав, що висловився цілком прямо та відверто. Тим, хто втрутився в Царство снів Ло Бінхе, безумовно, була Ша Хуалін. Хоча прагнення завдавати людям шкоди було в її природі, проте всім добре відомо, що на це рішення значно сильніше вплинули таємні серцеві пориви закоханої діви.

 

Якщо це не так, чому ж, замість того, щоб докучати іншим, вона причепилася саме до Ло Бінхе? Коли демонічній красуні хтось прийде до серця, бажання утискувати і всіляко мучити його для неї абсолютно нормально. Демониця готова знущатися з нещасного до самої його смерті, проте, коли він помре, тим самим ставши для неї абсолютно марним, вона досхочу по ньому погорює.

 

– Це не звичайне Царство снів, – продовжував тим часом Шень Цінцю. – Проста техніка насилання жахів не втримала б мене — такий сон можна було б зруйнувати простим зусиллям волі. Однак це Царство снів — дуже досконале творіння; боюся, що, знищивши його серцевину, ми тим самим втратимо можливість вибратися звідси.

 

– Це означає, що вчитель може застрягти в цьому Царстві снів навіки? – з запалом вигукнув Ло Бінхе.

 

– І ти теж, – глянувши на нього, підтвердив Шень Цінцю.

 

Переваривши цю думку, Ло Бінхе почервонів, а потім одразу побілів:

 

– ... все через цього негідного учня.

 

– Словами тут не допоможеш, – розсудив Шень Цінцю. — Краще найшвидше знайдемо спосіб, як зруйнувати бар'єр і покинути це місце.

 

Мовчки кивнувши, Ло Бінхе покірно пройшов за вчителем до кордону Царства снів.

 

Хоча з боку Шень Цінцю здавався незворушним, у його свідомості вирувала справжня буря, породжена черговим одкровенням з боку системи:

 

[Системне нагадування: Ви розпочали важливу сюжетну арку «Магічний бар'єр Менмо». Від вас потрібно допомогти Ло Бінхе здолати ілюзію сну Менмо, інакше ви втратите 1000 балів розташування.]

 

«Ну ось, знову за рибу гроші, – приречено подумав Шень Цінцю. – Щойно погрожуєш відняти бали розташування, та ще в таких розмірах, що одного разу доведеш мене до інфаркту! Я стільки часу пахав, наскребаючи нещасні кілька балів, щоб ти одним махом здерла цілу тисячу — куди це взагалі годиться?! Як можна бути такою нелюдською... ну чи безсистемною, якщо вже на те пішло!»

 

Але і це було не найбільшим лихом — головне, що сюжет звернув явно не туди!

 

Розглянемо в цьому світлі короткий зміст оригінального сюжету книги: коли Ло Бінхе зазнав нападу Менмо, за мить перед цим його інстинкт самозбереження затягнув разом з ним людину, на яку він покладав найбільші надії, та спільними зусиллями вони зуміли зруйнувати магічний бар'єр.

 

Шень Цінцю негайно взявся барабанити по системі:

 

«Велика, всюдисуща, всемогутня система! Ти певна, що тут не виліз якийсь баг? Адже в цьому епізоді Ло Бінхе слід бавитись у суспільстві ніжної сестрички — саме вона повинна допомогти йому зняти камінь з його серця та здолати внутрішніх демонів за допомогою всепереможної сили кохання! І яким же питається, чином я можу підмінити її в цій ролі?! Мовля про глибоке почуття і злиття душ, щоб потім вступити в його чудовий гарем? Клястись у тому, що буду з ним, доки смерть не розлучить нас, наче якась молодша шимей?!»

 

На цю відчутну тираду система відгукнулася нейтральним:

 

[Тест не виявив помилок. Системні операції функціонують нормально.]

 

«Помилок немає, зате є епізод, який скінчиться або добром, або смертю», – підсумував Шень Цінцю.

 

Ефект метелика¹ як він є!

 

1. Ефект метелика (húdié xiàoyìng) — термін у природничих науках, позначаючі властивості деяких хаотичних систем, а саме те, що незначний вплив на систему може мати великі й непередбачувані наслідки, в тому числі й зовсім в іншому місці. Його назва відсилає нас до розповіді Рея Бредбері «І пролунав грім» (1952), де загибель метелика в давнину змінює світ далекого майбутнього.

 

Спочатку Ло Бінхе повинен був втягнути в кошмарний сон Нін Ін'їн, адже за перші роки його перебування на піку ЦинЦзін саме вона стала для нього найближчою людиною, на яку він міг покластися й, безумовно, саме вона повинна була відповідати за руйнування цього бар'єру.

 

І що тепер?

 

З якої радості капелюха “найближчої довіреної людини” насунули на багатостраждальну голову Шень Цінцю?

 

Нехай чоловік почував себе дуже задоволеним цією несподіваною милістю, він зовсім не збирався приймати це почесне звання!

 

Побачивши нечитаний вираз обличчя вкажчика Ло Бінхе стривожено поцікавився:

 

– Що сталося, учителю?

 

Шень Цінцю поспішив узяти себе в руки, зібравшись з думками, та рівним голосом відповів:

 

– Нічого особливого. Твій учитель просто задумався над тим, що демон, що контролює це Царство снів дуже майстерний. Він здатний атакувати найвразливіше місце сновидця, так що тобі слід бути напоготові. 

 

– Цей учень нізащо не допустить, щоб учитель постраждав!

 

«Право, це вже надто! – обурився Шень Цінцю. – Мало того, що мене втягнули в смертельно небезпечний епізод — так мене до того ж мучать невиразні побоювання, що також доведеться відігравати роль дівчини головного героя, зваливши на свої плечі її прямі обов'язки!» – чоловік ніяк не очікував, що, потрапивши в цю халепу слідом за головним героєм, він при зіткненні з грізним Менмо-дада² мало того, що буде змушений затуляти Ло Бінхе від мечів, але й попутно давати йому психологічні консультації задарма…

 

2. -дада — (dàda) — неформальне ввічливе звернення, пер. з кит. «батько», «дядечко».

 

З іншого боку, нарікати тут марно. У минулому, опиняючись у подібних ситуаціях, Шень Цінцю люто бризкав слиною у бік Сян Тянь Да Фейцзі, але якщо подумати, тут-то горе-експерт Літак точно був ні до чого, адже любителі гаремних романів, які піднесли його на вершину популярності, аж ніяк не зраділи б заміні першосортної сестрички на мерзенного злодія — ось досада! — у такому разі вони просто відкинули б подібну книжечку. 

 

У міру того, як вони просувалися вперед, хмари над їхніми головами і навколишній краєвид постійно змінювалися, ніби калейдоскоп, зовсім непередбачуваним чином, то розтягуючись і викривляючись, то раптово розпадаючись на тисячі осколків. Мандруючи в цьому світі, вони й самі були дуже дивною картиною, подібно людям з полотен да Вінчі на тлі творів Пікассо — такий контраст мимоволі викликав відчуття нудоти.

 

Раптом з хмар, що згустилися перед ними, виникло місто.

 

Вони зупинилися, та Ло Бінхе обернувся до Шень Цінцю, чекаючи якогось знака з його боку. Трохи завагавшись, той проголосив:

 

– Ворога відобразять генерали, дамба зупинить повінь³. Вперед!

 

3. Ворога відобразять генерали, дамба зупинить повінь — в оригіналі прислів'я (bīng lái jiàng dang, shui lái tu yǎn) — в пер. з кит. «Вторгнеться ворог знайдуться генерали, щоб відбити його, розбушується паводок — дамба його зупинить», у обр. знач. «вживати заходів залежно від конкретної ситуації»; «Бути готовим до всього», «Бог не видасть, свиня не з'їсть».

 

Досягнувши міської брами, Ло Бінхе закинув голову, вдивляючись у далечінь, та на його обличчі відбилася легка розгубленість. Шень Цінцю чудово розумів, у чому тут справа: мабуть, його учня відвідало невиразне почуття, що це місто йому добре знайоме.

 

Ще б воно було йому незнайоме — адже саме по його вулицях тинявся маленький Ло Бінхе.

 

Вартові перед міськими воротами не знайшлося, так що їхні стулки повільно відчинилися самі собою, впускаючи Шень Цінцю разом із учнем.

 

Цей сон був справді жахливий — він був схожий на створену з хаотичного нагромадження кольорових клаптів абстрактну картину, яка не має нічого спільного з реальністю. Вулиці цього міста, ринки, житлові будинки, лавки були опрацьовані з такою ретельністю, що від неї волосся мимоволі ставало дибки. Яскраве освітлення заливало безперервний потік людей, що здавались радісними і жвавими, проте, наблизившись до них, Шень Цінцю мимоволі здригнувся, хоч й був подумки готовий до цього.

 

У метушливих “перехожих” не було облич.

 

Точніше, їхні обличчя являли собою повну мішанину, в якій важко розрізнялися риси — ці “городяни” зовсім не скидалися на живих людей, й, хоча вони безперервно діловито снували або розгулювали вулицями, у стінах міста панувала повна тиша, що робило цю картину бурхливого процвітання, що панує тут, надзвичайно дивною.

 

Ло Бінхе, якому раніше ніколи не доводилося бачити нічого подібного, з жахом кинув:

 

– Вчителю, що це таке?

 

Хоч Шень Цінцю й самому було не по собі від цього видовища, проте на його плечі було покладено функцію малої енциклопедії, так що, взявши себе в руки, він відповів: 

 

– Це примарне місто породжене твоїми кошмарами. У Царстві снів можна без праці створити хатини, дерева та інші неживі предмети, проте подібним чином навряд чи можна створити живих людей — найбільше, чого можна домогтися, це таких ось безликих і безголосих монстрів. Як би там не було, боюся, на світі існує лише одна особистість, здатна створити в Царстві снів місто подібного масштабу, невідмінне від сьогодення.

 

– Хто ж це? – відразу запитав Ло Бінхе.

 

– Менмо.

 

Менмо був босом цього Царства снів.

 

Колись він був прославленим Старійшиною демонів, наділеним такими неймовірними талантами, що коли кілька сотень років його тіло було знищено, первісний дух Менмо не постраждав, але з цього дня він був змушений паразитувати на чужих Царствах снів, висмоктуючи з них духовну енергію.

 

І в той же час він був одним із вкажчиків головного героя, який наставляв його на шляху демона. Або можна величати його й в більш безпосередній та доброзичливій манері — ручний Старійшина. 

 

Саме його бар'єр зруйнував Ло Бінхе, щоб, слідуючи побитому сюжетному кліше, й, вкажчик зустрів його з розкритими обіймами, витрусивши перед ним усі безцінні скарби таємних знань, з цієї пори допомагав головному героєві у всіх його починаннях, протистояннях та битвах — інші банальності додаються. 

 

У голові Ло Бінхе явно роїлося безліч питань, поки він бездумно нишпорив очима по натовпу, але раптово він завмер.

 

– В чому справа? – спитав Шень Цінцю, наполегливо вдаючи, ніби не розуміє, що відбувається.

 

– Обличчя! – випалив юнак. – Вчитель, здається, я щойно бачив людину з нормальним обличчям! 

 

Відразу прислухавшись до його слів, Шень Цінцю обмежився коротким:

 

– За ним!

 

Вони з учнем по п'ятах прямували до центру міста за цією людиною, що разюче виділялася з натовпу, здійснивши безліч поворотів, нарешті зупинилися перед тісним провулком.

 

Там виявилося п'ять людей — кожен з них міг похвалитися чіткими рисами обличчя замість аморфної маси. Четверо хлопців вище оточували п'ятого, що сидів на землі, та лайка лилася нескінченним потоком: слова «Покидьок» та «Сволота» постійно зривалися з їхніх язиків. Підлітки були так поглинені цим заняттям, що не помітили, як поруч зупинились ще двоє.

 

– Схоже, вони нас не бачать, – зауважив Ло Бінхе. 

 

З цими словами він запитливо подивився на вчителя, наче бажаючи запитати: ви ж казали, що Менмо не здатний створювати людей з нормальними обличчями?

 

Ось й настав той нестерпний момент! Випустивши про себе тяжке зітхання, Шень Цінцю відповів:

 

– Менмо справді на це не здатний, проте ці люди — не його творіння. Придивися до них уважніше, Ло Бінхе. 

 

Юнак повільно підняв на них очі — та, хоч вираз його обличчя не змінився, за мить по його лобі скотилася крапелька холодного поту.

 

– Ці ілюзії — не породження Менмо, а реальні люди з твоїх спогадів, – продовжив Шень Цінцю. – Контролюючи твій сон, демон лише підняв їх з потаємних глибин твого серця.

 

Однак Ло Бінхе вже не чув його, він притис руки до скронь, наче його голову прошив нестерпний спазм болю.

 

Шень Цінцю зрозумів, що внутрішні демони учня вже пробудилися, атакуючи його розум.

 

Четверо нахабних підлітків оточили дитину, що сиділа на землі, якій було не більше п'яти років, й почали бити її кулаками та ногами. Одягнений у лахміття хлопчина скорчився, закриваючи голову, але не видавав жодного звуку; здавалося, ще трохи — і його заб'ють до смерті!

 

– Гей, у тебе що, очей нема? Цей покидьок наважується нишпорити на території старшого брата, відбиваючи у нас хліб!

 

– Тобі що, жити набридло?!

 

– Ану вдарь йому гарненько! Хіба він не жалюгідний? Хіба йому є, чим набити черево? Чи не простіше його вбити — тоді йому більше не доведеться турбуватися про поживу!

 

Голова Ло Бінхе розколювалася від болю.

 

Весь світ стиснувся до цієї безпорадної фігурки, що скрючилася на землі. Тепер не залишалося жодного сумніву, хто він: з-під брудних нечесаних пасм на закривавленому обличчі виблискували ті самі яскраві, мов зірки, очі. Їхній погляд, подібний до двох лез мечів, зустрівся з поглядом подорослішого Ло Бінхе.

 

І той не зміг відвести очей.

 

– Зосередься, це лише ілюзія, – пролунав поруч глибокий голос Шень Цінцю.

 

Найбільш небезпечним в ілюзії Менмо було те, що демон володів неперевершеною здатністю впливати на найпримітивніші людські почуття, як то: страх, гнів та біль, ущент розносячи будь-які рівні психологічного захисту. Якби це сталося після того, як Ло Бінхе відкриє в собі здатність до читерства, то й десять тисяч таких демонів снів лякали б його не більше мишачої метушні, проте нині демонічна кров головного героя ще не прокинулася, так що він намертво застряг у Царстві снів, по вуха поглинений похмурими спогадами. Все, що поставало його очам, лише свідчило про його повне безсилля.

 

Раптом провулок, у якому Шень Цінцю знаходився разом із Ло Бінхе, скривився, показавши їх поглядам зовсім іншу сцену.

 

Чоловік благав про себе: «О ні!» – він був явно не готовий до двох подібних спотворень поспіль.

 

Цього разу вони опинилися в старій хатині, всю обстановку якої складало одне ліжко, лавочка і столик, що покосився, — на ньому стояла тьмяно запалена лампа.

 

Виснажена жінка похилого віку марно намагалася сісти. У цей момент у двері влетіла маленька фігурка всього десяти з невеликим років від народження з обличчям, сповненим дитячої ніжності. На тонкій шиї хлопчика висіла та сама нефритова підвіска. Маленький Ло Бінхе підтримав жінку, допомагаючи їй сісти, та почав стривожено умовляти її:

 

– Матінко, ви що, знову намагаєтеся встати? Хіба ви самі не запевняли мене, що вам одразу стане краще, якщо ви відпочинете?

 

– Що за користь у цьому лежанні, а?.. – кашляючи, відповіла жінка. – Краще я встану і випраю.

 

– Я вже закінчив з пранням, – запевнив її Ло Бінхе. – Так що нехай матінка полежить, а я приготую їй добрі ліки. Ось побачите, вам відразу полегшає — тоді й візьметеся за роботу.

 

Обличчя жінки прийняло землистий відтінок, що свідчило про те, що хвороба вже проникла в саме нутро — смерть явно стояла на порозі. Однак вона знайшла в собі сили посміхнутися, торкнувшись верхівки Ло Бінхе:

 

– Бінхе, ти такий слухняний.

 

Почувши похвалу, хлопчик підняв обличчя, зусиллям волі посміхнувшись:

 

– Чим матінка хоче підкріпитися?

 

– Зараз мені все менше й менше хочеться їсти. – у нерішучості, вона додала: 

 

– Минулого разу молодий пане налив нам з тобою тієї рідкої білої каші — мабуть, я б не проти її скуштувати, та ось не знаю, чи залишилося щось на кухні.

 

– Я піду й попрошу для матінки! – енергійно закивав маленький Ло Бінхе. 

 

– Попроси, а як не залишилося, зійде й щось інше прісне та рідше, аби наповнити шлунок, – наказала йому жінка. – У жодному разі не докучай головного кухаря!

 

Пообіцявши, що так й зробить, хлопчик зі швидкістю вітру помчав геть. Жінка деякий час полежала спокійно, а потім потяглася до подушки, намацавши голку з ниткою, і взялася за рукоділля.

 

Світло в кімнаті померкло. Захоплений потоком невиразних думок Ло Бінхе простягнув руку, ніби намагаючись за щось ухопитися, але Шень Цінцю втримав його, суворо кинувши:

 

– Ло Бінхе! Ти ж розумієш, що то не твоя мати! І ти більше не беззахисна дитина, яку можна безкарно принижувати та ображати!

 

Найбільш руйнівна властивість подібного кошмару полягала в тому, що чим сильніше розпалюються емоції в серці людини, тим страшніші рани отримує її свідомість. Зараз Ло Бінхе перебував у вкрай нестабільному стані, так що його розум воістину наражався на величезну небезпеку. До того ж, неодмінно потрібно пам'ятати про те, що в жодному разі не можна атакувати з'являючихся в Царстві снів “діючих осіб”.

 

Оскільки всі ці “люди” породжені розумом самого сновидця, нападаючи на них, він фактично завдає шкоди власному мозку. Багато хто з тих, хто потрапив у цю пастку, будучи не в змозі впоратися з емоціями, заходився трощити своїх кривдників праворуч й ліворуч, не знаючи, що знищують власну свідомість, після чого неминуче занурювалися у вічний сон. Адже якщо ця доля спіткає Ло Бінхе, то й Шень Цінцю виявиться навіки замкненим у його сновидінням на пару з учнем. 

 

Сцена знову зненацька змінилася. Схоже, цей кошмарний сон зібрав у собі всі негаразди та рани, отримані Ло Бінхе за його десять років. Тепер маленький Ло Бінхе просив кухаря миску каші для його прийомної матері, але молодший пан сім'ї лише підняв його на сміх; потім вони, як за помахом руки, опинилися на піку ЦинЦзін, серед шисюнів Ло Бінхе, які всіляко пригнічують молодшого товариша і чіпляються до нього. Ось квола фігурка силкується впоратися з іржавою сокирою, а ось вона з останніх сил тягне важкі відра вгору по сходах; не обійшлося й без сцени, коли в нього відібрали підвіску, якою він так дорожив — шукай та нориці...

 

Епізоди безладно нагромаджувалися один на інший нескінченною низкою. Ло Бінхе вже втратив здатність сприймати щось, крім цих роздроблених кадрів з його спогадів, сповнених обурення, розпачу, болю та безпорадності; полум'яна лють роздирала груди, безперервно клекочучи у свідомості, подібно до потоків лави!

 

Єдиним способом вибратися з пут кошмару було зняти з серця гнітючий його камінь, тоді кайдани спадуть самі собою. Ло Бінхе з такою силою стиснув кулаки, що захрумтіли суглоби, дихання юнака стало переривчастим, очі налилися кров'ю. Ледь помітний потік духовної енергії з голови до ніг охопив тіло Ло Бінхе, тож здавалося, що його агресія безперервно зростає. Шень Цінцю відчув, що в цей момент перебувати поряд із учнем стало смертельно небезпечно!

 

– Не вступай із ними в бій! – окоротив він учня. – Вдариш їх — нанесеш рану собі самому!

 

Але Ло Бінхе вже не чув його. Він підняв праву руку, та з центру долоні вилетів потужний потік енергії, посланий прямо до групи ілюзій, що регочуть!

 

Шень Цінцю подумки заволав, кляня свою долю. Вже передбачаючи, чого це буде йому варте він закрив собою бісів натовп, приймаючи атаку на себе — критичний удар, який припав прямо вниз живота. 

 

Шень Цінцю здалося, що йому зарядив ногою слон, в очах потемніло. Не будь він у Царстві снів, з його рота при цьому ринув би безперервний потік крові...

 

Гідний головного героя удар!

 

З очей самі собою ринули сльози. Звідки, скажіть на милість, взятися настільки потужному удару у цього зеленого хлопчиська? Схоже, відтоді, як було знято функцію ООС, він не тільки не досяг великих досягнень, але ще й щоразу отримує люлей замість когось іншого: прямо-таки зразок самовідданого “живого щита”!

 

Схоже, удар Ло Бінхе нарешті поклав кінець ілюзії: привиди людей та декорації пішли тріщинами та розсипалися, ніби скляні. Царство снів звернулося в дрімучий ліс під пологом темно-синього небосхилу, осяяного золотистим сяйвом, що висить над головою місяця.

 

Розум Ло Бінхе миттю прояснився. Перш за все його погляд впав на вчителя, який, не встоявши на ногах, безмовно опустився на одне коліно, потім він опустив очі на власну долоню, на якій виднілися ниткоподібні струмки духовної енергії, що тяглися від кінчиків пальців, та в голові заблищали невиразні здогадки щодо того, що він щойно накоїв. По обличчю юнака миттю розлилася мертва блідість.

 

Він одразу кинувся до Шень Цінцю, щоб підтримати його.

 

– Вчителю! Ви... чому ж ви не вдарили у відповідь?

 

При тому рівні духовної енергії, якого досяг Шень Цінцю, йому й справді не важко було б послати назустріч свій заряд духовної енергії, не тільки блокувавши атаку, а й давши учневі здачі.

 

– Телепню, – від щирого серця кинув Шень Цінцю, а потім слабким голосом додав: 

 

– ...Я ж зробив це, щоб ти не постраждав — сам подумай, був би в цьому сенс, якби я сам ударив тебе у відповідь?

 

Почувши знесилений голос вкажчика, Ло Бінхе з такою силою ляснув себе по грудях, що цей удар ледве не став смертельним.

 

– Як міг цей учень завдати біль вчителю!

 

Три поєдинки з демонами відбулися не так давно — і ось вкажчик знову постраждав з його вини, причому цього разу від його власної руки!

 

Побачивши, як юне обличчя учня затьмарилося нестерпним почуттям провини, Шень Цінцю не витримав:

 

– Чи можна порівнювати мій рівень самовдосконалення з твоїм? Для твого вчителя якась пара ударів — дрібниці.

 

Сказати по правді, Ло Бінхе вважав би за краще, щоб вчитель, як й в колишні часи, гнівно вилаяв його, зриваючи на ньому злість або навіть почав викривати холодною байдужістю і уїдливими глузуваннями, проте від цих слів у нього на серці трохи потепліло — та все ж лагідні промови Шень Цінцю занурили його в заціпеніння, позбавляючи здатності говорити, так що юнак не знав, що й вдієш.

 

– Це все моя провина… – після довгої паузи сівшим голосом кинув він.

 

У юному віці Ло Бінхе справді був хирлявим паростком, наступним шляхом ніжної білої квітки — боячись, що він знову зав'язне в пастці почуття провини, властивого всім добросердечним людям, Шень Цінцю поспішив напоумити його, щоб витягти його з безодні рефлексії:

 

– Ти тут зовсім ні до чого. Представники роду демонів діють за велінням пориву, обираючи дуже дивні шляхи, тому їх вчинки неможливо передбачити. І якщо ти надалі не бажаєш потрапити в подібну пастку, то тобі слід стати сильнішим.

 

Сенс цих відчутних слів полягав у елементарному «законі джунглів», який діяв у світі Безсмертних та у світі Демонів. Стати сильним — единий спосіб не плисти по волі хвиль цього світу, щоб не скінчити як сюжетне гарматне м'ясо!

 

Безмовний Ло Бінхе всім серцем вбирав кожне його слово. Раптово піднявши голову, він спрямував пильний погляд прямо в очі Шень Цінцю. 

 

Серце чоловіка миттю ухнуло в п'яти.

 

Хоч очі Ло Бінхе були чорні, як обсидіан, вони виблискували яскравіше за місяць та зірки — та в їхній глибині Шень Цінцю бачив відображення всього навколишнього світу.

 

Це ж… той самий погляд!

 

Виконаний “міцної віри” та “полум'яного бойового духу” погляд головного героя!

 

«Невже... мене вже пощастило стати дороговказною зіркою головного героя на його життєвому шляху?!» – заволав про себе чоловік. 

 

Опустившись на коліна поруч із Шень Цінцю, Ло Бінхе дзвінко вигукнув:

 

– Я зрозумів.

 

«Гей, постривай, що ти там зрозумів?! – одразу запанікував Шень Цінцю. – Припини вже недомовляти, викладай все до кінця!»

 

Поглинений цими переживаннями, він не звернув уваги на те, що Ло Бінхе назвав себе «я», а не «цей учень». Міцно стиснувши кулаки, юнак заговорив знову, чітко вимовляючи кожне слово:

 

– Надалі я... ніколи не допущу, щоб таке повторилося.

 

Захищаючи свого слабкого й непотрібного учня, вчителя було поранено через нього... ні, таке ні в якому разі ніколи не повинно повторитися!

 

Шень Цінцю не знав, що сказати на це, обмежившись нейтральним:

 

– Гм.

 

«…Що взагалі тут діється? – обурювався він сам про себе. – Чому у мене раптово виникло те саме почуття "попадання у сферу покровительства головного героя" — це що ще за новини?! "Покровительства", кажете? Що за собача хрінь! Та цей найголовніший герой у майбутньому в два рахунки обстругає тебе, створивши з тебе людину-палицю, прокинься вже, насправді!»

 

При цій думці Шень Цінцю зазнав цілої бурі суперечливих почуттів:

 

«Відкрив рота, як шпак сраку! Адже це переконання, що йому належить "стати сильніше, щоб захистити дорогих для нього людей" мало з'явитися у Ло Бінхе після того, як він на власні очі побачить, як ніжна й тендітна діва з запашним диханням та чарівними рисами постраждає заради нього ... і що ж, тепер мені ще й роль дівчини головного героя відпрацьовувати?!»