Глава 221. Зробиш чи ні?
За вікном тягнулася довга ніч.
Було пізно. На диво, у цьому величезному лісі не було не лише ані звуку від освітлювальної установки, але й від режисерської команди, яка по камерах спостерігала за зйомкою у замку. Не було навіть звуків птахів та комах, які мали бути у лісі. Натомість панувала надзвичайна тиша.
Трохи далі можна було почути лайку, яка долинала з щілини між сходами.
У цей час чулися крики товстуна, дивне механічне хіхікання асистента, звуки різкого падіння чогось важкого на підлогу, розбитого скла та холодного вітру, що свистів у коридорі, мов рев злого духа.
Чоловік міцно схопив зап’ястя біловолосого юнака.
Неповторна рука, огорнута шорсткою тканиною, повільно терла виступ його зап’ястя, поки друга силою втиснулася між пальцями останнього, обхопивши їх ззаду.
Маріонеткові нитки виконали бажання господаря, надійно позбавивши юнака шляхів відступу.
«Я просто чекаю, коли Маг поверне мені послугу.»
Чоловік протягнув останнє слово, схопив руку біловолосого юнака та без зайвих слів дозволив йому відчути своє збудження.
Руки Мага, без сумнівів, були неймовірно красивими: мали чіткі суглоби та стрункість. Коли його долонь розташували на чорних штанах костюму, це утворило сильний візуальний контраст, від чого вона ще більше нагадувала шматок вишуканого білого нефриту.
Він збуджувався дедалі сильніше — це було видно неозброєним оком.
У казино Лас-Веґас усі інші люди дивилися вниз на фішки. Диявол же, схрестивши руки, глядів через довгий ігорний стіл, зосередивши погляд на Магові, який палив цигарку, намагаючись замаскуватися, поки насправді потайки міняв карти різними трюками.
№1 легко міг це побачити. У ньому проростали вбивчі наміри щодо цього фокусника, який постійно руйнував його хороші справи.
Але чому він нічого не сказав і не викрив його?
Можливо, тому, що сцена була надто красивою, або, мабуть, він відчував, що змагання Стажер жахів було не настільки захоплюючим, як він уявляв. Коротше кажучи, впродовж часу після цього Диявол виявив, що не було нікого цікавіше за нього.
Людська злоба з усього світу могла принести трошечки свіжості, а це була лише одна людина — і Дияволу ніколи не вдавалося вгадати, який сюрприз той принесе йому наступного разу. Він не знав, коли це змінилося, і затяжний вбивчий намір перетворився на глибоке бажання, та навіть їхнє спільне залізне правило «один мусить померти» завернуло за ріг та призвело до чогось невідомого.
Дзон Дзьов підняв брову та пирхнув, «Це ти поспішив приєднатися. Я міг і сам про все подбати, то чому я маю обмінюватися з тобою подарунками?»
У ванній кімнаті Диявол був просто перешкодою.
Тепер Дзон Дзьов прийняв свою долю на зняття прокляття, але навіть якщо він зробить це з Дияволом, то точно ніколи не піде за чужими бажаннями і не поступиться першим.
Знайомий жар знову пробіг по кінчиках крижаних пальців суперника.
Пекуче відчуття розпливлося обличчям, коли двоє людей притулилися віч-на-віч настільки близько, що могли обмінюватися диханням.
У цю мить Диявол раптом промовив з трохи холодним виразом, «Мерзотна нечисть.»
Темно-золоті зіниці пильно вдивлялися у нього, у них було гостре й неясне почуття, вже краплинка якого змушувала душу здригатися.
Голос чоловіка не був ані холодним, ані байдужим — він зовсім не виявляв жодних емоцій, «Він торкнувся тебе тут?»
Дзон Дзьов схрестив руки, «Як це стосується тебе?»
Він відсмикнув руку та помасажував місце, де його щойно стискали.
Руки Мага завжди були для нього дорогоцінністю, особливо після того, як Дзон Дзьов трансмігрував у книгу. Він пережив болючий досвід, коли втратив дієздатність обох рук та не міг докласти жодних зусиль, тому, природно, він дуже сильно дорожив руками після того, як відновив їх.
Проте щойно, тільки-но він опустив голову, дехто раптом міцно схопив його за щелепу та змусив підвести погляд.
Всередину вторглися крижані губи і язик.
У місці, де ніхто не бачив, тінь пронизала темряву та розчавила злих духів, які блукали замком.
Незрозумілий гнів.
Подумав Дзон Дзьов.
Він був змушений терпіти цей хижий поцілунок, незадоволений незв’язною дією.
Серце Диявола нагадувало голку у морі.
Варто сказати, неодноразові дражнення суперника також розізлили його.
Тому Дзон Дзьов люто вкусив його у відповідь.
Давно втрачений, кривавий поцілунок.
У ротах двох людей з’явився присмак заліза, розсіявся та наповнив почуття.
Якщо лише Маг не почувався занадто лінивим, щоб із ним сперечатися, або ж Диявол навмисно його дражнив — в усіх інших, звичайних обставинах їхні поцілунки завжди були схожі на бій у димовій завісі. Ніхто не смів відступити, ніби навіть це вже означало поразку.
Ба більше, у більшості випадків поцілунки Диявола були шаленими, безглуздими та нерозумними, мов пітьма, яка збиралася під місячними променями та опускалася у безодню, забарвлюючи глибокими кольорами світло.
Зі своєї перспективи чоловік ясно бачив переплетені візерунки під розстебнутим коміром іншої людини, а глибше всередині — нескінченні весняні пейзажі*.
*Нагадую, що «весняні» китайці часто використовують у інтимному сенсі. Тобто Диявол милується голим тілом.
Не було сумнівів, що цей візерунок там не для краси.
Як втілення злих думок, №1 чітко розумів, що цей візерунок був символом Шуб-Ніґґурат, здатним впливати на свідомість розумних істот. Згідно з правилами десятигранних кубиків, коли стажери бачать цей візерунок, їхній ведучий нагадає усім присутнім пройти перевірку здорового глузду. Якщо перевірка провалиться, вони потраплять під стан зачарування, мов перемикач чарівності застряг увімкнутим. Ба більше, сама ця сила була тісно пов’язана з чарівністю та зовнішністю проклятого.
На жаль, Дзон Дзьов володів обома цими значеннями.
Через цей палкий поцілунок піджак, який Диявол щойно надягнув на плечі Мага, під силою гравітації зісковзнув на підлогу, але ніхто не нахилився його підняти.
Стоячи проти світла, Диявол поглянув на цю сцену.
Біле волосся юнака, що стояв у лінивій, втомленій позі, було розпатлане. Через вируючі емоції його очі стали туманними та дезорієнтованими.
Він навіть не усвідомлював, що тому, що його притискали до стіни, одна рука мимоволі лягла на плече Диявола. Через те, що чоловік тримав його в обіймах, пальці його ніг трохи піднялися з підлоги, і йому довелося перенести більшу частину своєї ваги.
Це нагадувало запрошення, яке не потрібно було озвучувати.
Маг ліниво підняв очі, а другою рукою повністю розстібнув свій комір.
Він був дуже сильним, тим паче, зап’ястя були покращені до найвищого рівня. Варто було лише смикнути, як мокра біла сорочка злетіла з нього, ледь тримаючись на талії. Відкрилося вкрите блідою шкірою тіло, огорнуте шаром сріблясто-сірого місячного світла.
«Гей.»
Голос юнака був надзвичайно хрипким.
Він зігнув ногу, притиснувся до чужого тіла й штовхнув коліном угору, провокаційно розпалюючи вогонь.
«Годі вагатися. Ти збираєшся зробити це чи ні?»
Відкидаючи попередні слова, це було запрошення.
Диявол усміхнувся йому та відповів повним хтивості поцілунком.
«Не поспішай, усе потихеньку.»
Маріонеткова нитка розірвала зняті чоловіком шкіряні рукавички, перетворивши їх на клапті тканини, що впали на килим.
Якби на руках під ними не було потворних шрамів, вони були б не гірше за руки Мага.
Безсумнівно, шрами дратували більше, ніж гладкі руки. Лише простий дотик був здатний розпалити незупинну пожежу.
Це не було схоже на нещодавні дотики рукавичок у ванній — було у мільйони разів гірше.
Дзон Дзьов зціпив зуби, його очі почервоніли.
Цього разу він повинен позбутися своїх попередніх образ і стерти минулий сором!!!
«Так жадаєш кинутися в мої руки? Пан Маг справді сповнений ентузіазму.»
Посміявся чоловік до його вуха. Його руки не припиняли рухатися ані на мить, поки він, схиливши голову, насолоджувався виглядом юнака, що боровся зі своїм задоволенням. Замість зупинки він лише посилив натиски своїх пальців, погіршивши ситуацію.
Біловолосий юнак схопився за шию чоловіка та був змушений розкритися.
Під натиском кінчиків пальців куточок його ока неймовірно почервонів. Зіниці розфокусувалися, кадик бігав туди-сюди, а груди різко здіймалися й опускалися, коли він швидко дихав. Все його тіло підсвідомо тремтіло, від чого він дедалі більше падав в обійми іншого.
Тіні й маріонеткові нитки були найвірнішими підданими Диявола. Одні з них допомогли підняти, а інші — закріпити на місці.
В душі Диявол щасливо захоплювався, а темний колір у його зіницях став ще темнішим.
Його маленький чарівник, мабуть, не знав, яким прекрасним зараз був.
Чи то у марній спробі довести свою спроможність, коли він заплющував очі, а сріблясто-білі вії під місячним світлом кидати тінь, темну, мов вороняче пір’я, чи то коли він стримувався, вперто не бажаючи схилити голову та визнати поразку.
В усіх своїх станах він виглядав як досконала жертва, затаврована і покладена на вівтар — чекати, коли Диявол прийде і забере її.
Візерунки розквітли на юнаковій спині, серед диких тернів розпустилася червона троянда.
Він поглянув вгору, ніби вмираючий лебідь, і нарешті не зміг стриматися: литки напружилися, мов у Нарциса, що схилився над водою, щоб поглянути на власне відображення. Сильно здригнувшись кілька разів, він раптом розслабився, а все тіло стало неймовірно м’яким і млявим.
Цього разу Диявол не дав йому шансу адаптуватися.
Холодний маріонетковий шовк міцно зафіксував юнака у повітрі, поки він з дражливим поглядом в очах неквапливо приготував виделку і ніж, готовий скуштувати довгоочікуваний бенкет.
Химерне власницьке бажання справді діяло. Коли співрозмовник недбало промовив «Як це стосується тебе?», у грудях Диявола різко здійнявся гнів, що закликав розірвати міркування, безжально пронизати його та знищити холодну маску на поверхні Мага.
Диявол ще ніколи не відчував цієї незвичної емоції.
Золоті скарби, нові речі, статус і становище.
Прагнення світу та вульгарних смертних для нього нічого не значили. Вони були гірше за сміття на узбіччі, і він навіть не дивився на них.
Але тепер його емоції контролювала інша людина.
Ця людина могла легко збудити його гнів, вплинути на розум та змусити втратити своє безтурботне до усього ставлення.
Цинічний глядач, який байдужими очима спостерігав за боротьбою та трясовиною світу, був висмикнутий сюди ж і більше не панував над усіма живими істотами.
Зараз Маг вважав гнів Диявола абсолютно безпідставним, але саме в тому інстансі S+ рангу, коли той побачив, як злий бог тягнув біловолосого юнака у повітря, як капала з його білого волосся багряна кров і як в ту мить він заплющив від виснаження очі — від цього і спалахнула справжня, нестримна лють чоловіка.
Він мав його вбити.
Він мав давно його вбити.
Як Диявол дозволив собі програти?
Йому судилося вмерти у його власних руках, у його власному ліжку і в жорстоких обіймах Диявола.
Що вилетіло з дула — фатальна куля чи яскрава, колюча троянда?
Пташина клітка може вмістити канарку, проте вона ніколи не стримає вільного сокола.
Усі люди у світі були схожі на загадки, і у безлічі з них відповідь можна було побачити з першого погляду. Це було так нудно, що не хотілося навіть думати.
А Магу судилося ніколи не дати Дияволу знайти відповідь.
Тож він дозволив це, потурав цьому.
Він зазнав жалюгідної поразки.
