Глава 220. Твоя черга відповісти мені тим самим
Кінозірка Є застиг на місці. Його зловісний погляд впав на почервонілі очі й розпухлі губи юнака.
Біла сорочка останнього була повністю мокрою та вільно висіла на тілі. Перші два ґудзики були розстібнуті Дияволом, відкриваючи велику ділянку блідої шкіри. Глибоко під коміром виднівся куточок таємничого візерунку.
Будь-хто, хто певний час обертався у світі інтиму й кохання, легко міг зрозуміти, що щойно у темній ванній кімнаті мало відбутися дещо незвичайне. Боюся, нещодавно біловолосого юнака палко кохали.
Не кажучи вже про те, що з невидимого навушника долинали звуки поцілунків та зітхань, що йшли з глибини горла. Вони раптом перервалися, ніби хтось розчавив гарнітуру — і після цього будь-який звук з іншого боку повністю зник.
«Що ти там щойно робив?»
Заздрість та гнів охопили його розум. Факт, що хтось торкався його власності, змусив голос актора Є різко погострішати, ставши надзвичайно близьким до злого, крижаного примарного голосу, який лунав у навушниках.
Втім, це сталося лише на мить. Наступної секунди він негайно усвідомив, що втратив самовладання, і повернувся до свого звичного, елегантного тону, хоча його обличчя все ще залишалося похмурим.
Проте Дзон Дзьов, перебуваючи у поганому настрої, лише пирхнув, «Яку справу це має до тебе?»
Зробивши це один раз, тепер він відчував, що його раніше гаряче тіло значно втамувалося.
Однак цього було недостатньо. Візерунки на ключиці та грудях повільно, але впевнено поширювалися — Дзон Дзьов чітко міг це відчувати.
«Підсистемо, прокляття зникло?»
З моменту виходу з інстансу S+ рангу Підсистема втратила свій статус «головної» та стала особливо мовчазною. Якщо лише Дзон Дзьов подумки не кликав її, більшість часу вона поводилася як Головна Система — вдавала з себе мертву.
[Ні. Але ефект дійсно послабшав]
Звичайно ж, він не позбавився прокляття.
Біловолосий юнак стояв на місці, роздратовано чухаючи розпатлане волосся.
Щойно Диявол спіймав його і допоміг один раз «закінчити», тому тепер він чітко відчував, що попередні пекучі лінії на тілі поступово трохи стихнули.
……Це також підтвердило і першу здогадку Підсистеми.
Шуб-Ніґґурат, богиня бажання та розмноження — щось одне точно має бути, так?
Тільки-но пролунали ці слова, два інші допоміжні актори витріщилися на нього шокованими поглядами.
Не стільки через те, що біловолосий юнак посмів прямо дати відсіч кінозірці, але, найважливіше, ані він, ані кінозірка Є не дотримувалися сценарію!
Цього разу це питання порушив асистент.
Він здивовано поглянув на них, «Чи може бути, що злий дух цього замку фальшивий…»
Наступної миті з асистентом зробити те саме, що з товстуном. Щось зненацька відрізало його мізинчик і той покотився землею, а всюди хлинула кров.
Асистент впав навколішки від болю та закричав, мов різана свиня.
Ні, вони абсолютно не вибралися з-під контролю злого духа замку!
Цього разу мертвий голос не долинув з гарнітури, а з’явився прямо у замку, відлунюючи від строкатих, пошарпаних стін.
«Допускаються зміни сюжету, здійснені через форс-мажорні обставини, що унеможливлюють подальший розвиток сюжету.»
«Однак наступного разу не буде.»
Діалог між двома людьми щойно відбувся, бо кінозірка Є з незрозумілої причини не зміг увійти до ванної. Оригінальний сюжет знову змінився, так само, як і коли до цього син багатія покинув їх та за загадкових обставин загинув.
Виявляється, в очах злого духа це входило в рамки розумних змін сюжету.
Звичайно, ніхто не наважиться ризикнути й змінити сюжет, адже якщо новий сюжет не складеться, він може не отримати схвалення злого духа, спричинивши повну катастрофу!
«Продовжуйте четвертий і п’ятий акти, не зупиняйтеся.»
Голос злого духа ставав дедалі холоднішим, за ним ховалася сильна енергія образи. Звучав так, ніби на тебе виливали відро крижаної води, що змушувала здригатися, і це затягало глибше у безодню страху.
Коли мова дійшла до четвертого акту, тіло асистента почало люто тремтіти.
Адже у четвертому акті найголовнішою подією була його смерть.
Після сварки між обома сторонами, коли товстун підсипав наркотик, а між головним і другорядним героями у ванній відбулася пристрасна сцена, асистент, виявивши, що забув свою річ у тій самій бічній залі, був змушений поспішно відокремитися від групи й повернутися за нею.
Несподівано цей відхід спричинив його смерть.
У сценарії вона була описана доволі трагічно: казали, коли його знайшли, тіло було вкрите трупними плямами, кінцівки збільшені, і він був схожий на потворного велетня. У нього навіть було зелене волосся.
Спочатку, коли це були зйомки фільму, сценарій просто був сценарієм. Це ніяк його не торкалося.
Але тепер сюжет став реальністю.
Джов Ляньвей, який грав сина багатія, вмер. Хіба це не означало, що якщо він піде за сюжетом, то теж…
Асистент лякався дедалі більше, поки розмірковував про це. На його обличчі з’явився вираз неприхованого страху, а ноги почали неконтрольовано тремтіти.
Його очі почали блукати довкола — підсвідома реакція людини, яка у неймовірній паніці бажала знайти мотузку надії.
Раптом, коли він побачив біловолосого юнака, який стояв поруч, погляд асистента зупинився.
Оскільки з цього кута він випадково розгледів дивний, переплетений візерунок на чужій ключиці.
Вмить все здалося йому дуже далеким.
Асистент бачив лише надзвичайно дивний візерунок, який ніби мав змогу пробудити в людських серцях найглибші бажання. Поки він вдихав і видихав, його очі налилися кров’ю, мов його охопило зло, а рот пробурмотів щось монотонне й повторюване, повністю невідоме.
Він зробив рішення, про яке не наважувався навіть думати.
Асистент різко кинувся вперед, викрутивши руки так, ніби ті були зламані, і злісно штовхнув на підлогу беззахисного товстого отаку.
«Ти збожеволів? Що ти коїш?!»
Спочатку товстий отаку зловтішався, спостерігаючи, як відлітав палець асистента і як наближалася його смерть.
Йому вже вдалося змінити сюжет, тому товстий отаку почувався досить безтурботним після того, як замість нього загинув син багатія.
Але він не очікував, що асистент зненацька накинеться на нього, як скажений собака, та вчепиться пальцями в одяг. Сила в його руках була настільки великою, що нігті відразу зламалися, а пальці залишали на тілі криваві сліди, змушуючи товстуна кричати від болю.
«Хехехе, знайшов.»
Засміявся асистент, а його голова розвернулася до плечей, ніби у зламаної машини.
З початку до кінця його очі були прикуті до біловолосого юнака поряд. Чорний туман в його зіницях охопив усе, проникнувши настільки глибоко, що зникли відблиски світла.
У його руці різко тріснула маленька пляшечка, скляні уламки глибоко врізалися у його м’ясо й кров.
Проте він, здавалося, зовсім не помічав цього та навіть нахилив голову, намагаючись зубами підібрати розбите скло і проковтнути його, а потім на чотирьох кінцівках поповз до місця, де стояв біловолосий юнак.
Серце Дзон Дзьова стривожилося і він зробив два кроки назад, проте неочікувано актор Є, який очікував поруч, схопив його за зап’ястя.
Кінозірка, який 100% був одержимий привидом, виглядав люто, «Я питаю тебе: що ти щойно там робив?»
У відповідь біловолосий юнак вдарив його Святим мечем фізики.
Під силою, вбивчою для богів та нечисті, злий привид навіть відчув удар на своїй душі, тому не зміг не відпустити його.
Тож Дзон Дзьов не зупиняючись побіг до кінця коридору замку.
Асистент хотів насильно зайняти роль товстяка та змінити сюжет. Таким чином загине козел відпущення, товстий отаку, який не зіграє відповідно сюжету, а не він.
Але проблема полягала у тому, що пляшечкою в руці товстуна був реквізит, заздалегідь приготований для нього знімальною групою — наркотик для сцени між протагоністом і злісним другорядним героєм.
Хоча через відволікаючі погляди інших людей Дзон Дзьов виглядав роздратованим, насправді у серці він залишався дуже пильним.
Прокляття злого бога нагадувало чуму, яка легко могла здійняти найтемніші частини людських сердець. Тому коли він почув, що помічник актора сказав команді, відповідальній за реквізити, замінити підготовані порожні скляночки справжнім наркотиком, а режисерська команда та решта персоналу подумали, що з цим не було нічого неправильного та навіть сказали, що це допоможе новенькому актору краще увійти в роль, він вже був готовий відбиватися.
У пітьмі коридором відлунював звук бігучих кроків, а після того, як їх заглушив важкий, м’який килим, залишилася лише здійнята у повітря пилюка.
Без причини Дзон Дзьов був трохи роздратований.
Йому подобалися експерименти і виклики, але цей інстанс покарання, були то натяки за основною місією чи інші речі — абсолютно очевидно свідчив про те, що Головна Система давала йому шанс, можливість позбутися прокляття, причепленого до нього.
Він би навіть хотів, щоб злий дух цього інстансу покарання мав до нього вбивчі наміри, аніж грав би у цю позбавлену будь-яких очікувань гру.
Усі рішення вказували на остаточний фінал.
Якщо не прийде №1, це означало, що йому доведеться зробити це з NPC інстансу, наміри якого і так були достатньо очевидними.
Ба більше, це прокляття, безсумнівно, не було чимось, що можна легко зняти. Якщо вже й займатися такими речами…
Принаймні потрібно було вибрати кращого партнера по ліжку.
Раніше він просто провокував, але якщо казати про те, що йому справді доведеться зробити це з босом інстансу, злим-духом-кінозіркою, Дзон Дзьов не був би настільки збоченим, щоб практикувати стосунки між людиною і привидом.
Коли він поміркував про це, №1 виявився єдиним оптимальним рішенням.
Дзон Дзьов: «……»
І чому мені зненацька стало так неприємно?
Сам цього не помітивши, він пробіг довгу дистанцію. Невідомо, було винне прокляття чи він щойно випадково потрапив під вплив безбарвного і безколірного препарату, але в тілі поступово почав підійматися жар. Волога одежа прилипла до шкіри, викликаючи сильний дискомфорт, а комір сповз на плечі, відкривши на спині розкішний, трохи потьмянілий візерунок, який знову набував повної сили.
«Ох, пан Маг сумував за мною?»
У тінях пролунав знайомий дражливий голос.
Крижана рука ніжно обійняла його за шию та накинула на біловолосого юнака піджак чорного костюму.
Ланцюжок давньоєгипетського амулета-хреста на його грудях із дзвоном звисав донизу.
Одяг Диявола був прямо, як він сам —пронизаний холодом, ніби його щойно зняли не з тіла, а з вішалки.
Дзон Дзьов озирнувся назад. У якусь мить він вже пробіг з другого поверху на третій.
Інакше кажучи, тіні змістили весь простір. В одну секунду він стояв на рогу коридору другого поверху, прямуючи вниз, а в наступну вони вже перемістили його на третій.
На третьому поверсі замку було маленьке вікно, виточене у стіні посеред коридору.
Крижане місячне світло лилося ззовні крізь нього, відкидаючи на юнаковий профіль шар темного туману.
Чорноволосий чоловік нахилився до стіни, схопив руку біловолосого юнака і затягнув його перед собою.
Очі Дзон Дзьова злегка опустилися, «Так швидко? Вже розібрався з цим?»
Він досі не міг забути те, що щойно сталося, і з радістю вдарив №1 у болюче місце, кинувши йому кілька глузливих слів.
Ох, схоже, проблема не вирішена.
Диявол підняв брови, «Хіба я не чекаю, поки Його Високоповажність Маг не відповість мені тією ж послугою?»
