Глава 222. Щоб він більше ніколи не зміг втекти
Ніч досі була тихою.
Невідомо, у яку мить звуки, що долинали зі сходів, повністю стихнули. Замовк навіть сильний вітер, який час від часу пролітав між вікнами на обох кінцях. Величезний замок став неймовірно тихим і безжиттєвим.
Тіні вирували, поступово віддалялися від стіни та затягувалися у завісу, яка закрила всю сходову клітку третього поверху.
Якби в цей час хтось поглянув у вікно, він би виявив, що—
Не лише всередині замку, а й усе небо тихо проливалося чорною зливою. Але ці краплі ніби злагоджено оминали місяць, залишаючи на землі відблиск його світла.
Інстанс покарання руйнувався.
Діяла чиясь власницька жага, не дозволяючи нікому, хто бажав заволодіти його майном, продовжувати жити у цьому світі.
Так само, як зі смертельним ворогом чи коханим — щойно переступаєш цю лінію, розмежування назавжди стає розмитим.
Заклятий ворог — ворог, що належав лише Дияволу, і коханий — коханий, що належав лише Дияволу.
Яка різниця між боєм під ліжком та боєм на ліжку?
Тіні прорізали вузький простір, а довге волосся, що спадало донизу, було схоплено рукою чоловіка. Воно проходило через перехресні шрами, сковзало по тильній стороні долоні, а його кінчики хиталися у злегка прохолодному повітрі, відблискуючи сріблясто-білим сяйвом.
Аби зберегти хоч крихітку чоловічої самооцінки, Дзон Дзьов довгий час старанно стримувався, і тільки крізь постійно тремтячі вії міг спостерігати за своїми марними зусиллями.
На жаль, чим більше він стримував себе, тим більше захоплювався Диявол. Поле бою перемістилося з інших місць у цей невеличкий простір. Знову розпочалося перетягування канату.
Тіло юнака напружилося, він закинув голову і його струнка шия затремтіла, мов у вмираючого лебедя. Погляд у світло-рожевих зіницях був розсіяним, неуважним.
Опритомнівши після цього короткого, але такого тривалого моменту, Дзон Дзьов виявив, що притулився до грудей Диявола у млявій позі, чіпляючись за нього. З пасмами його довгого білого волосся, що спадало вниз, недбало гралися кінчики пальців Диявола.
Головний винуватець усміхнено дивився на нього. Він повторив запитання, на яке нещодавно не отримав відповіді у ванній кімнаті.
«Тобі приємно, мій маленький чарівнику?»
Він поставив запитання, а тим часом переплів пальці з пальцями юнака, і наче ненавмисно схопив руку Мага, загородивши промінь місячного світла, що падав здалеку. Він двічі поглянув на фаланги, які жалібно здригалися, кілька разів випустив з грудей тихий сміх, зігнув його кісточки та притиснув заплямовані жаром пальці Мага до своїх губ, після чого почав обережно вилизувати і чистити їх так, ніби куштував нарешті отримане тістечко.
В кінці чоловік поцілував кінчики його пальців та жартівливо додав, «Крихітко, ти такий солодкий.»
Дзон Дзьов: «……»
Бля. Програв.
Він нарешті зрозумів, чому стільки людей були від цього залежні.
Маг, який завжди був дуже чесним щодо своїх бажань, мусив визнати, що це справді було надзвичайно приємно. Настільки приємно, що він ледве себе стримував.
Чого він не хотів приймати, це того, що Диявол, якого він спровокував та відкинув зі словами «Твої уміння надто погані», з нізвідки опанував цей набір навичок і легко змусив його, новачка, скинути обладунки та здатися.
Незадоволений, він був дуже незадоволений.
Через небажання «схилити голову перед ворогом» Дзон Дзьов проігнорував маріонеткові нитки, обмотані навколо його талії, і рішуче вдав, ніби це було дрібницею. Мов розпещений, не приручений кіт, який махав кігтями та зневажливо глузував.
«У порівнянні з твоїми поганими навичками — це твій максимум.»
Чоловік поглянув на нього з навпівпосмішкою та зненацька почав атаку, «О?»
«Тцсс—»
Неочікувана стимуляція шокувала біловолосого юнака і він підсвідомо захотів щосили втекти від надзвичайно холодного пальця.
Але не зміг.
Тіні й маріонеткові нитки разом перекрили йому шлях до відступу.
Ще до того, як Дзон Дзьов сам це усвідомив, маріонеткові нитки, які нагадували сталеві дроти, вже міцно обмотали його щиколотки, змусивши встати навшпиньки й змістити центр гравітації, щоб супротивнику було зручніше досліджувати.
Він був, ніби величезна лялька особисто для Диявола, з якою той міг грати, як хотів.
Хоча Дзон Дзьов знав, що температура його тіла була дуже низькою, він ніколи не думав, що один лише палець міг бути настільки крижаним.
Ця клята рука нічим не відрізнялася від шматка льоду. Дзон Дзьов й уявити не міг, з якими тортурами він зіткнеться в наступній частині цього довгого протистояння.
Диявол не був ніжним чи уважним коханцем. Він вже проявив до Мага особливу доброту, дозволивши йому бігати так довго. Тепер, під безрозсудними провокаціями Дзон Дзьова, його темно-золоті зіниці небезпечно звузилися, та він вирішив розібратися з проблемою з кореня.
Оскільки слова були такими немилими, йому радше втратити здатність говорити.
Темрява почала підозріло ворушитися, а місячне світло у вікні блимало з інтервалами, швидшими за бурю, жорстокими і нерозумними.
Через побічні ефекти прокляття та рефракторний період все тіло біловолосого фокусника тепер було надзвичайно м’яким і йому не вдавалося зібрати жодної сили. Він міг лише зачепитися за шию чоловіка, змушений заплющити очі, зціпити зуби й терпіти.
Крижана рука була заплямована лякаюче високою температурою юнака, що зводило його розум до безладу.
Чорноволосий Диявол поглянув на нього вниз. Може, у захопленні, може, з жалю, а, можливо, з якихось глибших почуттів, чоловік раптом тихо нахилився, схопив щелепу Мага та подарував йому тривалий, вологий поцілунок, водночас м’який та ніжний, просякнутий пристрастю, що було зовсім не схоже на його природу.
На противагу його рідкісно-ніжним рухам стала надзвичайно безжальна сила, яка ніби прикувала іншу людину до його обіймів.
«Ах…»
Світло-рожеві зіниці на мить звузилися.
Ймовірно, до крові. Біль навіть змушував нахмуритися. У порівнянні з цим, нестерпна для звичайної людини температура здавалася вже майже непомітною.
Дзон Дзьов більше не витримав, трохи оговтався від попереднього хаосу та вдарив Диявола, «Ти, бляха…»
Він збирався-но насварити його: «Ти, бляха, будь ніжнішим», однак наступної секунди, перш ніж встиг щось сказати, був перерваний дією.
Земля і небо сповнилися чорних хмар і зливи, лунали громові хвилі, і буря здіймалася все вище, в наступну мить поглинувши його.
Вода прийшла з руйнівною силою, збивши мандрівного моряка з палуби човна. Схопила його за струнку, бліду щиколотку та зненацька затягнула у бездонне море, нескінченні води якого були холодними, крижаними.
Чоловік не мав ані найменшого наміру питати його думки, а погляд темно-золотих очей був глибоким.
Сила, з якою він буквально втиснув іншого у свої обійми, змусила сповнені бажання світлі зіниці різко стиснутися.
Він зовсім не зважав на силу та міру — мов жорстокий тиран, що, плануючи, як захопити міста й території, діяв водночас з винятковою майстерністю й продуманою стратегією. І саме тому, не кваплячись і не поспішаючи, він міг довести юнака до самого порогу вершини, не даючи ані піднятися вище, ані впасти вниз — справжнє виснажливе катування.
Але почуття продовжували накопичуватися шар за шаром.
Дзон Дзьов став самотньо плаваючим човном, який намагався плисти у штормі, сповненому блискавок і грому; як сліпий, що бігав всюди без можливості знайти вихід — і через це почувався дуже незручно.
«У пана Мага такий приємний голос, що шкода його не чути.»
Диявол зітхнув, кінчики його пальців безжально терли куточки очей, вбираючи нечіткий погляд Мага та радісно усміхаючись, «Ти так не вважаєш?»
Крижану морську воду заразило тепло тіла іншої людини, від чого вона стала обпалююче гарячою, як горщик киплячої води, відносячи розум Мага все нижче, нижче, нижче і нарешті топлячи його у бурхливому вирі, затягаючи глибше на морське дно та заливаючи рот і ніс. Його свідомість згорнулася в одну невідворотну пряму лінію, позбавлену будь-яких інших думок.
Дзон Дзьову відібрало мову, а тільки-но він відкрив рота, як не зміг стримати з горла уривчастих звуків.
Він миттєво зрозумів трюк Диявола, різко замовк і видавив крізь зуби одне слово, «…Забирайся.»
Чоловік невимушено усміхнувся та розсунув губи біловолосого юнака, ковтаючи усі скиглення і впертість, які той ще не вимовив. Він зовсім не зважав на його боротьбу, натомість з великою насолодою стиснув його зап’ястя, поцілував пальці Мага та почав наступний раунд грабунку.
Місячне світло переплелося з пітьмою.
Пітьма проникла у сріблясто-біле місячне сяйво та почала наступати.
Безсумнівно, місячне світло завжди було гордим, та зараз у ньому панували прокляття і жага, тому воно не могло відступити навіть попри свою розлюченість. Залишалося лише поступитися, дозволити пітьмі пестити себе, і зрештою потонути у цьому незнайомому натиску та відчуттях, впасти в обійми вічної темряви.
Сміх Диявола був нижчим, ніж раніше: хрипким і навмисно тягнув останній звук, дражливо лунаючи у вухах.
Іноді він ласкаво називав його маленьким чарівником, а іноді — крихіткою. Іноді він дражливо просив його наблизитися і підняти голову. Коли маріонеткові нитки обвилися навколо Мага, то він здивовано сказав «Дивись, мій маленький чарівник такий пристрасний, що весь тече». Це настільки розізлило Дзон Дзьова, який тільки-но повернув трохи свідомості, що змусило штовхнути його коліном, бажаючи відкусити від Диявола шматок м’яса.
На жаль, для Диявола цей маленький удар був незначним. Він навіть зупинився і дозволив іншому продовжити, а потім раптово, ніби збираючись здерти з нього шкіру та проковтнути живцем, різко кинувся вперед. Коли він ухопив із його горла неконтрольований звук, то був задоволений, мов ситий звір.
Така можливість випадала раз на життя.
Диявол примружив очі, перебуваючи у дуже щасливому настрої.
Якби обставини були нормальними, його чарівник точно не був би таким слухняним. Принаймні, він ніколи не був би у такому стані, як зараз. На його довгих віях зібралися фізіологічні сльози задоволення, він виглядав водночас крихким та красивим, від чого хотілося познущатися з нього ще більше, а потім ще і ще трошечки.
Через велику інтенсивність рухів одяг, який звисав з його талії, давно перетворився на лахміття та валявся на підлозі в компанії чорного піджака Диявола.
Дзон Дзьов скористався нагодою і нарешті прийшов до тями. Він підвів погляд й побачив, що той все ще був охайно одягнений — біла сорочка та темно-сірий жилет залишалися на тілі, немов наступної секунди він міг відправитися на бал.
Навпаки, його ситуація була повністю протилежною, що його розлютило.
Тому Дзон Дзьов безжально смикнув багряну краватку і потягнув супротивника до себе.
Ніби у помсту, вже у наступну мить він похитнувся, приголомшений раптовим пришвидшенням. Його куприк затремтів, а пальці ніг стиснулися від надмірних відчуттів, набувши чарівного рожевого відтінку.
Подумки Маг вилаявся, проклинаючи предків Диявола до вісімнадцятого коліна, і його пальці жорстоко залишили на чужій спині глибокі криваві сліди.
Для Диявола такий рівень болю можна було вважати просто розвагою. Для нього кров та біль лише посилювали бажання. Чоловік дедалі сильніше збуджувався від переривчастих прокльонів біловолосого юнака, ніби хотів зламати його безмежною пристрастю і ніколи не зупинятися.
За ними з неба йшов нескінченний, липкий чорний дощ.
Річка, ліс і навіть околиці замку були вкриті зловісною та жахливою тінню, ніби Бог вилив з неба відро асфальту, закриваючи все світло.
Очевидно, це була сцена руйнування світу, однак ніхто не звертав на неї уваги.
Місячне сяйво глибше занурювалося у темряву, унеможливлюючи свою втечу.
