Глава 217. Скоро розпочнеться третій акт
Не було сумнівів, що ця сцена трохи дивна.
Режисер клявся, що у замку не буде жодних зайвих людей чи об’єктів, крім акторів, реквізитів та камер, але цей кривавий відбиток долоні точно залишила людна. Інших варіантів нема.
«Може, режисерська команда навмисно не попередила нас заздалегідь, бо планувала додаткові реквізити для створення атмосфери несподіванки?»
Одночасно подумали три інших другорядних актори.
У темряві усі мовчали.
Найвідоміший актор Є нічого не сказав, тримаючи у руці лупу. Він виглядав, мов поринув у глибокі роздуми.
Зараз знову був час зйомок, тому ніхто не наважився запитати у навушник «Яка зараз ситуація у режисера? Він все ще знімає?».
Проте в навушнику було дуже тихо. Після химерного електричного шуму з іншої сторони не долинуло жодного звуку від режисера чи його команди. У них не лише не було інструкцій, але й вказівок про подальші дії.
«Що… що нам тепер робити?»
Товстун затремтів та нахилився вперед, щоб поглянути, абсолютно не знаючи, що робити.
У сценарії писалося, що товстий отаку був інженером-електриком. Персонал вже підготував вимикач, і товстуну необхідно було лише з’єднати два дроти, граючи відповідно сюжету — таким чином він поверне живлення усьому замку без жодного технічного втручання.
А зараз усі дроти під вимикачем були перерізані, та й сам розріз був таким охайним, що це виглядало підозріло.
У них на руках не було чорної ізоляційної стрічки, тому не було можливості з’єднати їх знову. Вони могли лише спостерігати за електричними іскрами, що спалахували з центру дротів.
Кінозірка Є вдавано ворухнувся, ватним тампоном вмочив трохи крові та злегка понюхав її.
Його обличчя змінилося, і на ньому не було жодного сліду гри, «Це людська кров!»
Це речення послугувало сигналом про те, що зйомка фільму ще не завершилася.
Інші другорядні актори були приголомшені, а потім підійшли ближче.
Згідно зі сценарієм, після того, як вони завершать досліджувати увесь замок, відбудеться сварка, після якої вони поділяться на групи.
Оскільки сюжет випереджав графік, син багатія прикинувся, що не вірить, та додав, «Людська кров? Та ти жартуєш!»
Серед цих п’яти людей детектив і його помічник не вірили у богів та привидів. Зловісний допоміжний персонаж прийшов чисто заради того, щоб ухопити собі багатія, а товстун-підлиза просто прибіг за своїм божественним кумиром. Лише син багатія страждав від кошмарів та мав певні здогадки. Він був особливо знервованим і всюди бачив ворогів.
Крім цього, він також був молодим паном, якого розпещували з дитинства. Саме він завжди зневажливо ставився до інших, то з якого дива тепер він мав принижуватися і підлаштовуватися під когось? Тож він миттєво розізлився й подумав, що детектив навмисно дурив їх.
«Чорт забирай, цей замок був закинутий роками, а зараз тут лише ми п’ятеро. Хто ще може бути у ньому посеред ночі?»
Він удавав силу, хоча був слабким, і вкотре поглузував, «Але ти — я ніколи не чув, щоб у місті був такий детектив. А ти випадком не шарлатан, який навмисно став тут під прапором детектива, щоб вкрасти гроші, а?»
Помічник детектива розгнівався та виступив вперед, «Кого ти звеш брехуном? Закрий рота!»
«Про вас і кажу. Поводитеся безглуздо.»
Син багатія закотив очі й засунув руки в кишені, «У мене нема часу грати з вами у ці дитячі ігри.»
Сказавши це, він розвернувся та глянув на Дзон Дзьова, що стояв поруч. У темряві чорний туман у його очах ставав дедалі яснішим, майже повністю вкриваючи зіниці.
В серці у нього досі залишалося сильне невдоволення, і потайки він навіть почав планувати щось нехороше.
Якби не те, що пан Є своїм геніальним ходом змінив сценарій, саме він мав би залишитися у ванній кімнаті.
На перший погляд злісний персонаж другорядної ролі, яку грав Дзон Дзьов, був хорошим другом сина багатія та мав приховані мотиви, тож, природно, той мав його підтримати.
Оскільки цей красунчик став на його бік, то і клятий отаку приєднався — ситуація стала два проти трьох.
Це напрямок, за яким рухався оригінальний сюжет.
Проте цього разу Дзон Дзьов нічого не сказав, а залишився стояти на місці, спостерігаючи, як син багатія з ліхтариком зникав у темряві, і спокійно схилив голову, рукою притиснувши гарнітуру.
«Гей, режисерська команда тут? Зупиніть зйомки. Схоже, у нас проблема.»
Це його питання порушило попередні мовчазні сумніви усіх інших.
Двоє інших другорядних акторів подивилися на нього шокованими очима, однак коли погляд нарешті впав на його обличчя, в очах знову спалахнула одержимість — і все це раптом здалося цілком природним.
Як вони і думали, коли Дзон Дзьов грубо перервав зйомки, кінозірка Є нічого не сказав, а навіть дуже поблажливо подивився на нього.
Оскільки великий бос промовчав, решта, звичайно, не скаржитимуться.
Проте після своїх слів Дзон Дзьов взяв довгу паузу, за якої з іншої сторони гарнітури не долинуло ані звуку.
Подумки він усе зрозумів, але покликав ще кілька разів, «Гей? Сигнал поганий? Режисерська команда, ви чуєте?»
У навушнику була тиша. Жодної відповіді.
«Що таке? Нема звуку?»
Почувши це, асистент і товстун квапливо спробували зв’язатися з ними.
Очікувано, відповіді ніхто не отримав.
«Це дивно. Давайте просто підемо та відчинимо двері.»
Товстун вирішив першим, підійшов до дверей і спробував їх штовхнути.
Очевидно, сили він використав багацько, але дуже скоро його відштовхнула зворотна сила. На довгу мить він був приголомшений, а потім на обличчі з’явився шок, «Лайно, що відбувається? Чому я не можу їх відчинити?»
Відчинити їх і справді було неможливо.
Дзон Дзьов теж вдавано спробував та виявив, що важкі двері анітрохи не ворухнулися. І не просто не рухалися — радше здавалося, що зовні хтось вилив на них шар цементу, безпосередньо їх запечатавши.
«Що за чорт коїться.» Товстун так шалено стукав по дверях, що його руки почервоніли, «Ви, там, не чуєте?!»
Звичайно ж, під час зйомки мобільні телефони були заборонені. Їх віддавали помічникам, а скористатися телефоном можна було лише на перерві.
Дзон Дзьов стояв осторонь і непомітно оглядав залу.
Нещодавно, коли був надворі, він виявив, що цей замок виглядав доволі недружньо і холодно. Зовсім не так, ніби у ньому міг хтось з комфортом жити.
Вся зала була темною, оточена суцільними стінами без вікон. Те саме стосувалося і коридору, яким вони щойно йшли. Навіть у ванній була лише вентиляція.
Багато середньовічних замків будувалися не для краси, адже між феодалами часто могли спалахнути війни. Тому майже усі замки того часу зводилися у важкодоступних, зручних для оборони місцях: у горах або на височинах. Всередині ж вони були типовими прикладами холоду і похмурості.
Це все було задля стратегічних цілей, але ж цей замок був зведений у наші часи. Неможливо, щоб його збудували таким з тієї ж причини. То чому вибрали саме такий архітектурний стиль?
Поки асистент і товстун продовжували бити по дверях, намагаючись докричатися до зовнішнього світу й покликати допомогу, зненацька пітьму пронизав жалібний крик.
Голос був доволі знайомим — він належав сину багатія, який, відповідно до сюжету, покинув команду!
Вони перезирнулися. Першим кивнув кінозірка Є, схопив ліхтарик та поспішив до джерела звуку.
Невідомо, чи був це психологічний ефект, але після того, як товстун дізнався, що двері замкнені, все навколо здавалося йому підозрілим.
Щойно вони вже вийшли з ролі та зіпсували дубль, і режисерська команда не могла про це не знати. Чому ж після того, як з’ясувалося, що двері не відчинити, ніхто не прийшов до них з запитаннями?
Це справді трохи дивно.
Однак поточна ситуація була не чимось, що він, актор другого плану, наважиться перервати, тому він міг лише потроху йти за іншими.
«Нікого нема?»
Кінозірка Є першим забіг у бокову залу, звідки долинув звук. Він освітив ліхтариком усе довкола та виявив, що оточення було абсолютно порожнім.
«Брате Є, відпочинь, я зроблю це.»
Асистент швиденько підвищив голос, «Джов Ляньвеє, де ти? Чуєш мене?»
Джов Ляньвей було справжнім ім’ям сина багатія. Оскільки вони вже вийшли з ролей, ніхто особливо не переймався за це.
У цю мить товстун отаку зненацька підскочив на місці.
«Картина! Очі картини рухаються!»
Тремтячи від страху, він вказав на картину, що висіла на стіні бокової зали.
Через вік не лише вицвіла рамка, але й полотно всередині стало таким брудним, що розрізнити попередні кольори було неможливо. Все, що можна було побачити, це витончена та елегантна пані, обличчя якої було максимально яскравим та реалістичним, зіниці якої показували дивні чорно-білі кольори.
«Не лякай себе, ми зараз не знімаємо. Навіть якщо вони рухаються, ймовірно, це приготований режисерською командою реквізит.»
Асистент байдуже махнув рукою і продовжив кликати сина багатія, «Джов Ляньвеє? Джов Ляньвеє!»
Було тихо. У темряві відповідь досі не пролунала.
Дзон Дзьов погладив волосся і раптом почув химерний звук зі стелі.
У мовчазній ночі цей звук був не тихіше грому.
Природно, туди відразу стрибнув промінь ліхтарика, і наступної секунди усі шоковано побачили, що в тому місці зі стелі звисав безголовий труп!
Труп був доволі свіжим, а з місця, де незрозумілим чином зникла голова, все ще стікала кров. Судячи з одягу, це, безсумнівно, був син багатія, який щойно пішов.
«Ааааааааа—»
Товстий отаку так злякався, що всівся на підлогу, здригаючись усім тілом, «Ц-ц-ц-це… З якої сцени це реквізит?»
Його голос був нестабільним і слабким.
Згідно з оригінальним сценарієм, син багатія посварився з детективом, розвернувся й пішов. У цей момент зловісний другорядний персонаж Дзон Дзьова мав швидко побігти за ним, замаскуватися під люб’язність та втішити його м’якими словами, викликавши хвилю доброзичливості.
Водночас товстий отаку мав піти за ними й побачити дуже теплу взаємодію його кумира і цього сина багатія, розлютитися та нахабно дати йому наркотик. В результаті ця помилкова дія призвела б до того, що розбещений син і злобний персонаж опинилися б у ванній, де між ними спалахнула бурхлива, гаряча сцена. Але тепер він був підвішений до стелі злим духом замку.
Іншими словами, скільки б драми не було додано, було неможливо перекрутити сюжет до такої міри.
«Я цього не очікував. Реквізити стають дедалі реалістичнішими, ахах.»
Поки він бурмотів собі під ніс і непомітно відступав, у кожного в навушниках раптом почувся голосний звук.
«Дззздздззз—»
Асистент відразу зрадів, «Гей? Режисерська команда? У нас тут проблема, будь ласка, надішліть когось для допомоги.»
Проте звук у навушниках прийшов не від режисерської команди, і він навіть не нагадував людський голос.
Новий холодний голос був сповнений зловісності, ніби у ньому містилася глибока енергія образи, і звучав надзвичайно неприємно.
«З цього моменту усі актори у замку мусять зніматися відповідно до попереднього сценарію.»
«Інакше людина перед вами стане і вашою долею.»
Наступною була третя сцена.
