Глава 218. Затяжний поцілунок
Коли пролунав цей голос, майже усі актори завмерли на місці.
Особливо товстун, який виглядав так, мов от-от обмочиться.
Він видавив усмішку й сказав, «Це… Ахаха, режисерська командо, будь ласка, припиніть над нами жартувати. Ми вже порушили сценарій та вийшли з ролі, чому ви досі поводитеся так?»
Саме так, коли на зйомках горор-фільму зненацька чуєш такі слова, то аж ніяк не можеш змусити себе сприймати це, як надприродний фільм.
Поки говорив, товстун зачепився поглядом за очі біловолосого юнака і його серце раптом сповнилося рішучості. Він зробив крок вперед та підійшов прямо до безголового трупа, який звисав зі стелі, і простягнув руку, намагаючись схопити мерця за штани.
«Погляньте-но, а цей реквізит доволі реалістичний. Я майже злякався…»
Він смикнув штанину й розвернувся до біловолосого юнака з усмішкою, мов очікуючи похвали.
Проте наступної секунди зверху зненацька впало дещо чорне, з характерним звуком вдаривши хлопця по голові.
«Бля, якого біса?»
Вилаявся товстун. Він відчув, що по його обличчю стікало щось гаряче, тому витер це.
А через мить, побачивши колір субстанції на своїй руці та предмет на підлозі, він миттєво перелякався до смерті.
Ляпас липкої крові та голова з розплющеними очима, яка покотилася підлогою.
Очі голови були білими, а вираз на обличчі все ще застиг між здивуванням і страхом. Чимось невідомим була відрізана невелика частина потилиці, де тепер виднівся світлий мозок.
Не було жодних сумнівів, що ця голова належала сину багатія Джов Ляньвею.
Цього разу навіть кінозірка Є, який стояв осторонь, мов не мав до цього стосунку, вийшов вперед.
Він присів навпочіпки, жестом наказав асистенту дати йому довгу палицю і ворухнув нею голову на підлозі.
Після короткої паузи актор серйозно промовив, «Це, швидше за все, справжня голова.»
«Ймовірно, Джов Ляньвей мертвий.»
Як би Дзон Дзьов не дивився, йому здавалося, що чужий вираз обличчя виглядав вкрай зневажливо.
Втім, зважаючи на те, що, за його здогадками, той був найбільшим босом цього замку, це можна було зрозуміти.
Незвичайна, химерна енергія образи на його тілі сильно відрізнялася від решти людей, а на цей час його зіниці досі не надто сповнилися чорного туману.
Звичайно, найважливішим моментом було те, що один із підозрюваних неочікувано загинув. Таким чином, хіба не стане той, хто залишився, ще більш підозрілим?
Дзон Дзьов довіряв своїй інтуїції. Навіть якщо кінозірка Є не був одержимий привидом, він також точно не був кимось хорошим.
Але наступної миті у нього не залишилося настрою міркувати про такі речі.
Адже мітка на його ключиці почала нестерпно пекти, і тепер Дзон Дзьов чітко міг відчувати, що воно рухалося до його спини і живота.
Прокляття поширювалося швидше, ніж він думав.
«Щ-що?»
Тепер саме асистент і товстун шоковано заговорили.
Вони обидва досі продовжували обманювати себе: щойно навіть обговорювали, що варто спробувати знайти на третьому чи другому поверсі замку вікно та зв’язати з простирадл просту мотузку; й інші речі про те, як звідси втекти.
Вони з усіх сил намагалися ігнорувати голос, який щойно пролунав у їхніх навушниках. Зрештою, якщо те, що вони почули, було правдою, це означало, що тіло перед ними справді належало сину багатія, а не було якимось реквізитом.
Але тепер дехто порушив їхній самообман.
Сам кінозірка Є сказав це, то як вони могли заперечувати?
Обидва надзвичайно зблідли.
Серед них обох асистент раптом знову закричав, «Стривайте, я чув, що раніше у цьому замку жили привиди.»
Саме так.
Знімальна група «Ночі жахів у замку» не була дуже багатою. Просто поглянувши на сценарій, можна було здогадатися, що цей третьосортний горор-фільм з великими труднощами приверне чиюсь увагу.
Але цей раз відрізнявся, адже їх спонсорував кінозірка Є.
Спочатку сюжет був адаптований з легенди цього заміського замку, і місцем зйомок також був вибраний саме він. Потім, ухопивши золоте стегно відомого актора, група захотіла перенести зйомки фільму до професійної студії. Ніхто не очікував, що команда кінозірки Є проінформує їх, що, аби краще передати історію, вони сподівалися вибрати місцем зйомок оригінальну локацію. Саме тому в результаті група вирішила знімати тут.
Але в цьому і була проблема.
Раніше у замку правда жили привиди.
Ніколи не було точного висновку про те, які нерозкриті справи та несправедливості тут відбулися. Подейкували всіляке. Ці чутки існували купу років та отримали безліч версій.
Однак серед усіх цих чуток було дещо спільне.
—Правильно, невідомий злий дух замку.
У перші роки сюди приїжджало чимало фанатів надприродного для пригодницької фотографії, але ніхто не знав, що сталося потім. Можливо, тут так і не змогли нічого відзняти, а, може, за роки усе вкрив ліс — і це місце поступово перетворилося на невелику пущу, яку відвідувало дедалі менше людей.
Якби не заради цього горор-фільму та наміру використати історію, як джерело прибутку, ніхто б не приїжджав сюди щось знімати.
«Який ще привид? Не будемо себе лякати.»
Товстун затремтів і відійшов трохи далі від трупа, «Мабуть, у замку ховається якийсь збочений вбивця.»
Хвилинку!
Промовивши це, йому здалося, що цей здогад мав рацію, тому він продовжив.
«Так, це цілком можливо. Деякі гейтери справді можуть бажати твоєї смерті.»
Чесно кажучи, навіть якщо це був вбивця-збоченець, з ним було б комфортніше, аніж зі злим духом замку.
Врешті-решт, бешкетування людей і бешкетування привидів — зовсім не те саме. Людей, принаймні, можна було побачити і помацати, але з привидами це не працювало.
Асистент швидко підхопив думку, «Якщо тут збочений вбивця, чому б нам разом не знайти вікно і не вибратися звідси?»
Тільки-но він завершив говорити, з навушників знову долинула моторошна насмішка.
«Час вийшов.»
«З цієї миті усі актори, які не гратимуть відповідно сюжету та балакатимуть про речі, які не стосуються сценарію, будуть покарані.»
У темряві та паніці, поки декораціями зовсім поряд досі слугували безголовий труп та його відокремлена голова, голос у гарнітурі, безсумнівно, був особливо лякаючим.
Ну, боязкий, товстий отаку звалився на місці.
Він сидів на підлозі без можливості встати, навіть впавши навколішки, стиснувшись і гірко плачучи, «Брате, прошу, прояви милосерця, я просто маленький актор. Хочеш грошей? Я дам їх тобі. Дам все, що забажаєш, просто випусти мене. Будь ласка?»
Наступної секунди відповіддю йому послугував палець, який різко відлетів на підлогу.
«Ааааа—!»
Товстун жалюгідно закричав, не звертаючи увагу на старий бруд на килимі, та покотився від болю підлогою.
У навушниках почувся зловісний голос.
«Я сказав — якщо у наступних сценах не будете діяти відповідно сценарію, вас привітає лише смерть.»
Цього разу ніхто не ставив слова голосу під сумніви.
Зрештою, щойно на очах у всіх мізинчик товстуна був відрізаний без жодного сліду.
«А тепер… Хахахаха, дія.»
Дуже драматично, прямо як коли режисер Лі хлопав хлопавкою, все знову почалося.
Але голос пояснив усе прямо і зрозуміло. Тепер, коли сценарій давно не йшов першопочатковим шляхом, подальший розвиток сюжету ставав химернішим та непередбачуваним. Вони могли лише вигадувати й імпровізувати.
Кінозірка Є знову оговтався першим.
Він розвернувся та глянув на труп перед собою з серйозним обличчям.
«Якщо лише немає великих інструментів чи надзвичайно сильних чоловіків, неможливо створити такий рівний розріз.»
Чоло асистента вкрилося холодним потом, і він ледве утримував свій вираз обличчя. Після довгої паузи він повернувся до тями та передав йому сумку з інструментами.
«Щойно він точно прямував сюди. Я бачив, що за ним йшов біловолосий хлопець.»
Умови, задані примарним голосом, дуже інтригували. Він казав, що кожен мусив завершити власну сцену у кожній дії сценарію.
Тепер, коли сюжет став таким, важливим питанням було «а як продовжити?».
Товстий отаку, який скорчився від болю на підлозі, квапливо підскочив, не зважаючи на свій палець, і промовив, змінивши тон, «Так-так-так, я теж це бачив.»
Отак вмить Дзон Дзьов став мішенню публічної критики.
Усі вістря списів їхньої сфабрикованої змови були наведені на нього.
Згідно з розвитком цього сюжету, якщо усі повірять, що він пішов за багатієм, то у товстого отаку з’явиться причина заздрити, а тоді, як написано у сценарії, він дасть Дзон Дзьову наркотик.
Однак, на їхній подив, біловолосий юнак схилив голову і квапливо промовив.
«Я справді пішов за ним, але не можу багато розповісти про ситуацію, бо на півдорозі ми швидко розділилися… Вибачте, мені трохи недобре, тому я поки піду.»
Сказавши це, Дзон Дзьов навіть не поглянув на реакцію решти та поспіхом покинув бокову залу.
За ним, на обличчі товстуна з’явилася паніка.
Його наступною роллю було дати юнаку наркотик, який вплине на тіло Дзон Дзьова. Хто знає, що зробить з ним голос, якщо він не зможе успішно це виконати.
Тому він відразу ж вигадав інший сценарій, «Почекай мене. Що тебе турбує? У мене з собою є ліки.»
Не лише він, але й двоє інших на місці додумали кілька слів та пішли за людиною, яка зникла за рогом.
……
Дзон Дзьов рідко відчував такі чисті фізичні зміни у своєму тілі.
Якби це був біль, він би зміг весь час його терпіти. Проте це було таке пекуче бажання… Вибачте, Дзон Дзьов і правда майже ніколи такого не відчував.
Він поспішив до ванної, розвернув голівку душа прямо на себе та увімкнув холодну воду.
Крижана вода полилася на його голову, приносячи легку прохолоду спершу гарячим частинам його тіла.
Біла сорочка прилипла до тіла, мокра і неприємна.
Ця сцена, безсумнівно, не відповідала сценарію.
Тому Дзон Дзьов також стиснув в руці Святий меч фізики, готовий атакувати злий дух, який міг з’явитися у будь-яку мить.
Здалеку, крізь двері ванної кімнати, він міг почути звуки розмови декількох людей.
Згідно з сюжетом, скоро протагоніст, якого грав актор Є, увійде у ванну кімнату та зіграє зі злісним другорядним персонажем пристрасну сцену.
Тепер, знаючи, що кінозірка Є, ймовірно, був злим духом, Дзон Дзьов ставав все більш впевненим.
Святий меч фізики, священна зброя, не лише діяв проти ангелів, але й проти надприродних істот. Особливо зараз, коли він перебував на піку можливостей, повернувши свої здібності, для нього не було неможливим боротися зі злим духом. Хто ще тут кого боявся?
У цю мить з-за дверей долинув голос.
«Я увійду, подивлюся. Почекайте зовні.»
Ось і воно.
Дзон Дзьов стиснув у руці Святий меч фізики, затамував подих та з усіх сил спробував зосередитися на очікуванні.
Однак через секунду від дверей почувся звук, ніби їх замкнули.
Кінозірка, який стояв зовні, нахмурився, а у його зіницях промайнув багряний слід. Пальці все більше сповнювалися сили, залишаючи на краю дверей обпалений відбиток.
Але двері лишилися нерухомими.
А щодо того, чому вони не рухалися…
За дверима тінь, що винирнула із темряви, різко піднялася з підлоги, пронизала повітря та щільно покрила всю задню частину дверей, не залишаючи жодної щілини.
Навіть якби злий дух зовні розібрав цю дверну панель, тінь не дозволить йому пройти далі.
Біловолосий юнак, що стояв під холодною водою, раптом широко розплющив очі.
Хтось схопив його за плечі та з силою притиснув до стіни.
І затягнув у довгий, божевільний, задушливий поцілунок.
